Державно-правове становище українських земель в литовсько-польський період (XIV – XVII ст.)

Державно-правове становище українських земель в литовсько-польський період (XIV – XVII ст.)

ТЕМА 4 .

ДЕРЖАВНО-ПРАВОВЕ СТАНОВИЩЕ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ В ЛИТОВСЬКО-ПОЛЬСЬКИЙ ПЕРІОД (XIV – XVII ст.)

Нормативно-правові акти:

ПРАВА ПИСАНІ, НАДАНІ ДЕРЖАВІ ВЕЛИКОМУ КНЯЗІВСТВУ ЛИТОВСЬКОМУ, РУСЬКОМУ, ЖЕМАЙТСЬКОМУ ТА ІНШИМ СВІТЛІЙШИМ ПАНОМ СИГІЗМУНДОМ, З БОЖОЇ МИЛОСТІ КОРОЛЯ ПОЛЬСЬКОГО, ВЕЛИКОГО КНЯЗЯ ЛИТОВСЬКОГО, РУСЬКОГО, ПРУСЬКОГО, ЖЕМАЙТСЬКОГО, МАЗОВЕЦЬКОГО ТА ІНШИХ

Ми, Сигізмунд, з ласки божої король польський і великий князь литовський, руський, пруський, жемайтський, мазовецький та інших, маючи продуманий добрий намір і з ласки нашої господарської, бажаючи обдарувати християнськими законами, всім прелатам, княжатам, панам хоруговним, вельможам, благородним лицарям, шляхті і всьому посольству та їхнім підданим, корінним мешканцям земель нашого Великого князівства Литовського, якого б стану та походження вони не були, усі їхні права і привілеї церковні: як для осіб католицького, так і православного віросповідання, а також світські, що були ними отримані від світлої пам'яті королів і великих князів, від батька нашого Казимира і брата нашого Олександра, предків наших, за їхнього життя, на будь-які володіння і вольності, незалежно від того, за якою датою, латинською чи руською, дані ці вольності та ті, що вийшли, надані та пожалувані привілеї, які мають у собі справедливі установлення, бажаємо вважати такими, що мають силу, так само, як би вони були пожалувані нами і вписані слово в слово у ці наші листи, які ми словом нашим господарським і нашою особистою присягою на святому Євангелії зобов'язуємося дотримуватися і берегти, як зобов'язуємося і обіцяємо підтвердити і закріпити їх з усіма їхніми установленнями, звичаями і артикулами; милістю, благородством і щедрістю нашою ми вирішили їх підтвердити і закріпити, що підтверджуємо і закріплюємо, наказуючи при цьому вважати їх такими, що мають силу на всі часи.

Розділ ПЕРШИЙ 1. Господарь зобов'язується нікого не карати за заочним обмовленням, навіть якщо справа стосувалася б образи гідності його величності

А також якщо хто-небудь безпідставно обвинуватив іншого, то сам повинен понеститаке саме покарання. Перш за все, позначеним вище прелатам, княжатам, панам хоруговним, шляхтичам і містам позначених земель Великого князівства Литовського, Руського, Жемайтського та інших ми пожалували, що ні за чиїм явним або таємним оговором, несправедливою підозрою тих княжат і панів хоруговних, шляхтичів та міщан ми не будемо карати будь-яким грошовим штрафом, смертною карою, в'язницею, чи конфіскацією маєтку, але лише після того, як позивач чи відповідач особисто стануть перед судом християнським і за допомогою явного судового розгляду у відповідності з установленнями християнського права остаточно було б доведено їхню провину, то тільки після суду і такого доказу провини, згідно зі звичаями і правами християнськими, їх має бути засуджено і покарано у відповідності до тяжкості їхніх злочинів.

Також, якщо дехто огудою звинуватив кого, і той, кого звинуватили, повинен був би зазнати безчестя або смертної кари, або конфіскації маєтку, або якого іншого покарання, тоді той, хто огудить іншого, але не подасть доказів, сам повинен понести таке покарання.

2. Про зраду господарської величності, яка виражена в тому, якби хто-небудь утік би до ворожої землі

Якби хто з наших підданих утік із нашої держави до землі наших ворогів, той позбавляється своєї гідності, а маєток його отчизний вислужений або куплений не переходить ані до дітей, ані до родичів, а тільки до господаря.

3. Якщо хто у кого купить або візьме у заставу маєток, а той потім втече до ворожої землі

Коли буде та людина до здійснення цього злого вчинку, знаходячись іще у нашій державі, продасть або віддасть у заставу кому який маєток, а той, що придбав, не знав би такого її задуму й присягнув про це, то він може спокійно володіти купленим або взятим у заставу маєтком. Але якщо він не хоче присягнути, то втрачає свій особистий маєток, а також і те, що купив або взяв під заставу від нього.

4. Якби батько від дітей втік до ворожої землі, або хто з їхніх родичів

Також встановлюємо: якби батько від дітей втік до ворожої землі і залишив їх замість себе, і вони не були б виділені, то такий маєток переходить до нас, господаря, бо через злочин їхнього власного батька вони вже позбавлені права на маєток. І навіть тоді, коли вони ще неповнолітні.

Якби також який рідний брат чи дядько, або хто-небудь з роду втік до ворожої землі, то його доля маєтку таким же чином переходить до нас, господаря, і тому ніхто з родичів права на неї не має.

А також якщо навіть власний син мав виділ від батька і він утік до ворожої землі, то його доля маєтку не переходить ані до батька, ані до братів, а тільки до нас, господаря.

Але якби синів було виділено від свого батька, а батько втік би, а вони про наміри свого батька нічого не знали і могли б довести те своїми власними присягами, тоді вони своєї долі маєтку не втрачають, а тільки батьківська доля переходить до нас, господаря.

Так само і брати, якщо вони були виділені і один із братів утік би, а вони про те не знали і його не споряджали і могли б це довести власною присягою, тоді вони своїх долей не втрачають, але тільки доля того брата, який утік, переходить до нас, господаря.

5. Як має бути покараний той, хто підробляв би господарські листи або печатки.

Якби хто підробляв наші листи або печатки або свідомо користувався підробленими, такий підроблювач має караний бути вогнем.

6. Як має бути покараний той, хто образив господарського врядника або посланця

Також, якщо над нашим земським врядником або посланцем під час виконання ним нашого земського доручення хтось із наших підданих вчинив би насилля, поранив його або побив, того має бути засуджено до смертної кари, як начебто образив нашу господарську величність.

7. Ніхто ні за кого не повинен нести покарання, але кожен за самого себе

Також ніхто не повинен бути покараний і засуджений за чиюсь провину, а тільки той, хто винуватий. А тому у відповідності до християнських прав, ніхто не повинен бути покараний, якщо його провину не буде встановлено судом, тобто ані дружина за злочин чоловіка свого, ані батько за злочин сина, ані син за батька, а також ніхто з родичів, ні слуга за пана.

8. Якби хто багато за мало запросив або взяв би без пожалування

Також як би хто попросив багато за мало і це належним чином було б доведено в суді і встановлено, що він узяв більше, аніж просив, той втрачає цю вислугу і пожалування; а якби він і належним чином попросив, але зверх того без пожалування будь-що взяв і приєднав до отриманого, тоді він втрачає на користь господаря і ту вислугу, і те, що взяв. А якщо хто до свого спадкового маєтку приєднав без пожалування людей або землю, пущі, лови, озера стільки, скільки коштує його маєток, до якого приєднав, тоді він втрачає на користь господаря свій маєток і те, що взяв. А якщо б узяв одну людину або двох, або десять, або скільки-небудь із землями або пусті землі, то повинен віддати всіх забраних ним людей і віддати стільки ж своїх спадкових, а також повернути землі і стільки ж своїх земель.

9. Всіх у Великому князівстві Литовському одним правом судити мають

Також хочемо і встановлюємо і на віки вічні має бути збережено, що всі наші піддані, як убогі, так і багаті, якого б роду чи стану вони не були однаково мають бути судимі цим писаним правом.

10. Листи з канцелярії до припинення судочинства нікому не повинні даватися, але тільки з поважних причин

Також повідомляємо, що відтепер ані ми, ані наші нащадки не будем давати до будь-яких судів наших заповідних листів, які будь-яким чином могли б затримати судовий розгляд, окрім тільки трьох випадків: по-перше якщо хтось у державній справі знаходився би в ув'язненні у наших ворогів; по-друге, коли хто був би на державній службі у нашій державі; по-третє, коли б хто був дійсно хворий, тоді той, хто не з'явився, повинен у другий судовий рок присягнути, що дійсно був хворий. А за інших обставин, окрім цих випадків, наші земські та міські врядники не повинні керуватися таки ми заповідними листами, які отримані на шкоду іншій стороні, і не повинні їх приймати.

11. Відкриті листи мають кожному повернуті бути

Якби хто приніс кому наші відкриті листи з приводу своєї скарги, будь то до князя чи до пана, чи до державця, або земянин до земянина, а хтось із них цього відкритого листа прочитав, затримав у себе, а тому хто приніс, назад не хотів повертати, тоді такий підлягає господарському штрафу: його милості королю штраф дванадцять рублів грошей, а тому, хто лист приніс, а він затримав — другі дванадцять рублів грошей. А також відкриті листи повинні вручатися належним чином: або через королівського дворянина, або у повіті перед вижем повітовим, або перед сторонніми людьми, шляхтичами або іншими, гідними довіри — виж при цьому повинен мати при собі сторону.

12. Про листи господарські заповідні, якби хто про них не дбав

Також постановляємо: якби хто з ким судився за землю або за лови, або за луги, також за бортне дерево, і якби той, що програв справу, зневажаючи судові рішення, скривдив свого сусіда, заволодівши вищезгаданим майном, а той, що постраждав, звернувся б до нас, господаря, і отримав листа під нашим господарським закладом, щоб порушник всупереч судовому рішенню більше не захоплював цього, а він всупереч нашому господарському закладу і тому судовому рішенню захопив би, тоді слід із нього цілком стягти той заклад і наказати відшкодувати збитки, а того, хто постраждав, у відповідності до рішення першого суду повністю увести у володіння. А за нашої відсутності наші пани радні мають таким же звичаєм давати заклади і чинити так само.

13. Якщо хто випустив би із в'язниці засудженого злочинця або винуватого

Якби кого за рішенням суду було посаджено у нашу господарську або якусь іншу в'язницю за несплату якоїсь суми або за яким іншим обвинуваченням, а той, до чиїх рук було передано цього винуватого, в результаті свого надбайливого ставлення випустив би його із в'язниці, то він повинен сам заплатити цю суму і відшкодувати збитки, за які було посаджено винуватого і які підтверджено відповідними доказами позивача, або повинен знову доставити випущеного до суду в строк, встановлений судом: якщо в землі нашій господарській, тоді протягом дванадцяти тижнів, а якщо у чужій землі, тоді тричі по дванадцять тижнів.

14. Тим, хто за короля Казимира і Олександра домагався справедливості, господарь обіцяє правосуддя

Також, якщо хто за життя батька нашого вимагав справедливості, домагаючись своїх прав, а за короля Олександра добивався того ж і пред'явив би листи згадувальні батька і брата нашого, тим хочемо і зобов'язуємося з порадою рад наших відправляти правосуддя без зволікання. За винесені рішення ні ми, ні ради наші не повинні нічого брати. Не повинні ми також надавати і переваг будь-якій із сторін, але будемо зобов'язані відправляти правосуддя і надавати його кожному.

15. Якби хто за Казимира і Олександра був володарем чогось, і ніхто інший не пред'являв на те претензій

Також постановляємо княжатам, панятам, панам хоруговним і шляхтичам, що якщо хто за короля Казимира безперешкодно тримав маєтки, людей, землі і за короля Олександра ніхто не пред'являв на це обґрунтованих претензій, то, хоча б він і не мав на те листів, повинен безперешкодно тримати це і має повне право третю частку свого майна віддати, продати, подарувати і на свій розсуд отримувати від нього прибуток. Проте продати, обміняти, віддати і записати їх повинен так: особисто з'явившись перед нами, господарем, а за нашої відсутності — перед панами воєводами і маршалками нашими, земським і двірним, і старостами нашими, в якому повіті хто з них буде, і дозвіл повинні у них взяти. А пани воєводи і маршалки, і наші старости, кожен у своєму повіті, мусять дозволяти купівлю і давати їм свій письмовий дозвіл, а писарям своїм не повинні наказувати за письмові дозволи брати більше, а тільки по два гроша з особи, по грошу з десяти діжок землі, по грошу з десяти возів сіна.

За письмовими дозволами панів воєвод і маршалків і наших старост кожен має право куплю свою мати так само, як і за нашим письмовим дозволом.

Що ж стосується нашого господарського пожалування, то воно не може бути продане або віддане перед панами воєводами і маршалками, а тільки перед нами, господарем, з нашої господарської волі.

А якщо хто віддав би іншому або продав навіки більше третьої частки, тоді той, кому віддано або продано, або подаровано, отримати не може, а йому мають бути повернуті гроші, які за це дані. А якщо грошей дано було би більше тієї суми, що коштує третя частка, то той має взяти своїх грошей лише стільки, скільки коштує третина, а залишок грошей втрачає.

16. Дві частки маєтку можна віддати під заставу за гроші, але тільки не продавати навіки

Також ми дозволили третю частку маєтку продавати навіки. Однак, якби виникла необхідність у грошах для нашої земської служби або хоча б хто діставав гроші на свою потребу, тоді він може закласти і ті дві частки, але тільки за ту суму, скільки б коштували ці дві частки. Але ніхто не повинен брати зверх цього і не може зовсім віддалити [частки] від родичів.

А якщо б і ті дві частки захотів кому віддати під заставу, тоді не повинен взяти більше, а тільки те, скільки будуть коштувати дві частки. Якщо ж хтось дасть більше грошей, ніж коштують ці дві частки, тоді родичі не можуть дати більше, а лише стільки, скільки коштують ці дві частки. А що буде дано зверх того, той ті гроші втрачає, які неправильно були дані.

17. Хто би кому що заповітом чи листом відписав і оголосив про це перед господарем і панами радними, то це має залишатися у силі навіки

Постановляємо також і допускаємо згідно з порадою рад наших, що якби хто, перебуваючи у доброму здоров'ї, особисто з'явився перед нашою величністю або перед якимось із наших врядників того повіту, в якому мешкає, і відписав комусь іншому в заповіті або за записом третину свого спадкового маєтку по батьківській або по материнській лінії, а той, кому цей маєток відписано, мав би на те наш дозвіл або дозвіл нашого повітового врядника, тоді такий заповіт або листи повинні мати силу. А якщо хто відписав би без нашого на те дозволу або без дозволу нашого повітового врядника третю частку свого маєтку, а сам був хворим, але мав би достойних свідків, то такий лист повинен мати силу. Однак після смерті того, хто заповідає, того листа для родичів має бути підтверджено у нас, господаря, або у панів радних.

18. Якби кому було дано листа, а він не користувався би цим листом і мовчав десять років

Також постановляємо, що кожен, хто кому щось через лист дав і зробив запис при гідному свідкові або перед врядником, а той, кому записано, мовчав протягом десяти років і не користувався записом, то такі записи по закінченні десятирічної давності не повинні мати ніякої сили. Проте, якби хто протягом строку земської давнини порушив позов, а мовчанням не втратив свого права, тоді він не втрачає його за давністю. Якщо ж запис було зроблено на користь того, хто не досяг повноліття, тоді на такого до

його повноліття дія давності не поширюється, а тільки від повноліття. Повноліття наступає для юнака у вісімнадцять років, а для дівчини — у п'ятнадцять років.

А якби хто знаходився на чужині, то і на нього також давність не поширюється, але з того часу, як він повернувся з чужини до своєї землі, він мусить не пропускати строку земської давності.

19. Якби хто за короля Казимира безперешкодно володів яким-небудь маєтком і за Олександра ніхто не пред'являв на те претензій

Також, якщо хто безперешкодно володів спадковим або яким-небудь іншим маєтком за короля Казимира, а за Олександра на те ніхто не претендував, тоді він має держати його безперешкодно. А якщо хто буде домагатися землі і король йому дасть, той не повинен нічого присвоювати, а тільки взяти те, що йому дане як королівське держання: а якщо хто відібрав би дане господарем, то воно має бути стягнуте. Але якщо хто відібрав би в нього ту землю, а держав би її за Вітовта, Сигізмунда і Казимира, той і тепер має її держати.

20. Якщо хто зганьбив би гідність іншого, то справу в суді має бути розглянуто у четвертий судовий строк

Також, якщо хто зганьбив би гідність іншого або його добру славу і справа про це надійшла би до нашої світлості, ми повинні будемо всім чинити правосуддя.

А якщо б у той час через великі труднощі ми не встигли розглянути такі справи, то протягом року чотири строки встановлюємо; і якщо у таких справах не було винесено остаточного рішення у перший, у другий або у третій строк, то з настанням останнього строку остаточне рішення без затримки з радами нашими винесемо; а до цього четвертого строку для честі того, хто судиться, шкоди немає. А якщо б він помер, не діждавшись у цій справі четвертого строку, тоді ані його гідності, ані честі його нащадків шкоди немає. Той, кого скривджено, не повинен відмовлятися від нашої служби. А якщо б його було вбито, то відсутність рішення з цієї справи не повинна заподіяти шкоди ані його честі, ані честі його нащадків.

21. Ящо хто встановлював би нові мита

Також наказуємо, щоб жодна людина у нашій державі, Великому князівстві Литовському, ані на дорогах, ані в містах, ані на мостах і на греблях

і на водах, ані на торгах у своїх маєтках не сміла ані придумувати нових мит, ані встановлювати їх, окрім тих, які було встановлено здавна, на що існували б грамоти наших предків, великих князів, або наші. А якщо хто наважився б установити нові мита, то той втрачає той маєток, у якому встановив і він переходить до нас, господаря.

22. Про звільнення людей від нових сплат і від підвод, і від робіт, окрім звичаїв, що встановилися здавна

Бажаємо, щоб усіх простих людей, підданих княжат і панів хоруговних, шляхтичів, бояр і міщан тих земель Великого князівства Литовського було повністю звільнено від сплати всякої данини і податі, що зветься серебщизною, а також від дякол і від усіх повинностей з перевозок, які звуться підводами, від перевезення каменю, дерева або дров для обпалу цегли і вапна на наші замки, від косіння сіна і від інших невстановлених робіт. Але хочемо у недоторканності зберегти звичаї стацій для станів, що здавна встановлені, старі мости лагодити і нові на старих місцях будувати, старі замки лагодити і там само, на тих же старих місцях виділені їм ділянки знову забудовувати, мости нові будувати, старі дороги лагодити і давати підводи гінцям нашим, де здавна їх давали.

23. Якщо хто заперечує проти господарського вироку

Якби господарь із панами радними будь-що розглянув і виніс своє господарське рішення, а хтось не погоджувався із цим господарським вироком, тоді такий, був би він вищого чи нижчого стану, має відсидіти у в'язниці шість тижнів, а окрім того, мусить дати у господарську казну дванадцять рублів грошей.

24. Якби хто попросив для себе те, що раніше було дане іншому і записане у господарському привілеї, то те за першим привілеєм має залишитися

Також, якби хто попросив щось, що раніше було дане іншому, і виписав собі на те привілей, а у того б, чиє він попросив, раніше було записане у його привілеї і підтверджене, і він цим протягом декількох років користувався і мав у держанні, тоді той перший привілей, або лист, повинен мати силу, і той, хто його отримав, повинен держати те і користуватися ним у відповідності до першого привілею і його підтвердженням. А останнього листа або привілею, має бути анульовано.

Якби також хто попросив що-небудь і в листі те собі описав або підтвердив, а в держанні того не було протягом десяти років, то такий потім на те претендувати вже не може, а його лист втрачає силу.

25. Знаходячись у короні Польській, господарь не повинен нікому нічого жалувати і підтверджувати привілеї

Також постановляємо, що відтепер ми самі і нащадки наші, знаходячись у короні Польській, не повинні нікому нічого у державі нашій, Великому князівстві Литовському, жалувати: маєтків, людей і земель і підтверджувати колишні пожалування, кому їх було дано. Але ми самі і нащадки наші, знаходячись у Великому князівстві, маємо жалувати своїх підданих і нагороджувати їх у відповідності до їх заслуг. А привілеїв на вічне володіння ми нікому не повинні давати ні в якому іншому місці, а тільки тоді, коли з панами радними нашими будемо на вальному сеймі. А якби після цієї нашої постанови, коли ми будемо у Польщі, хто-небудь якимось чином попросив у нас людей і землі або підтвердження нашого першого пожалування привілеєм нашим, то такі листи і привілеї наші ми анулюємо і ні ми, ні нащадки наші не повинні їх дотримуватися.

Що ж стосується купівлі, то кожному всюди, навіть знаходячись у короні Польській, ми повинні підтверджувати.

26. Проїжджаючи дорогами, ніхто не має права зупинятися на постій у господарських дворах

Також постановляємо, що ніхто з підданих наших, проїжджаючи дорогами нашої держави, Великого князівства Литовського, не має права зупинятися на постій у наших господарських дворах і не має права брати з наших дворів ніяких стацій для себе і для своїх коней, і трусити рибу у наших садках. Але у тих дворах, що знаходяться у пущах, можуть зупинятися; однак ніякої шкоди у тих наших дворах не повинні нам спричинити і підпалів не робити.

А якби хто вчинив всупереч цій нашій постанові і у дворах зупинився на постій, стацію для себе і для своїх коней брав, у наших садках рибу трусив або під час постою у дворах, що знаходяться у пущі, спричинив якоїсь шкоди нашому двору, той має сплатити нам дванадцять рублів грошей і відшкодувати всі збитки.

У Слуцькому списку далі йде артикул, якій відсутній у Дзялинському списку:

27. Постанова про давність земську

Також встановлюємо давність земську від видання цих прав. Кожний, незалежно від стану вищого чи нижчого, хто про частку свою від маєтку або від землі мовчав і не згадував про неї десять років і всі нагадування на те відкидав, такий частку свою втрачає і про те до віку мовчати має.

Розділ ДРУГИЙ ПРО ОБОРОНУ ЗЕМСЬКУ

Кожен повинен нести військову службу

Постановляємо зі згоди усіх наших рад і усіх підданих, що кожен князь і пан, і дворянин, і вдова, а також кожна сирота, досягла вона повноліття чи ні, і всяка інша людина, яка дістала повноліття і яка має земський маєток, коли виникає необхідність, зобов'язана з нами і нашими нащадками або при гетьманах наших нести військову службу і споряджати на військову службу стільки людей, скільки у той час буде визнано за потрібне, за земською постановою згідно з кількістю людей, як отчичів, так і похожих і з маєтку як спадкового, так і вислуженого і купленого, за винятком заставленого їй нашого маєтку, згідно з постановою, яку на той час буде ухвалено.

Якщо хто тримав би від нас під заставою наш маєток, то він повинен буде з наших людей споряджати на військову службу воїна, який має бути на доброму коні ціною не менше чотирьох коп грошей, мати панцир, забрало, меч, щит і спис із прапорцем.

А який боярин або міщанин не має у свойому невеликому маєтку стільки людей, скільки буде вказано у постанові, той має сам їхати і служити відповідно до вартості свого маєтку; а хто не має жодної людини, той повинен їхати, як може або згідно з приписом у нашій господарській грамоті у випадку термінової і невідкладної необхідності, і у вказане місце у термін, встановлений нашими листами, має з'явитися особисто і пройти огляд і записатися у нашого гетьмана або у наших нащадків на той день, який буде нами або нашими гетьманами для цього огляду і запису встановлено і оголошено.

А якщо декількох братів було б не виділено, тоді один з них, самий годящий, з їхнього спільного маєтку має нести військову службу таким же чином, як це встановлено вище.

Цю військову постанову наші піддані повинні виконувати протягом десяти років, а по закінченню десятирічного терміну кожен має нести військову службу у відповідності до найбільших своїх можливостей, як і перед цим служили.

Також бажаємо і постановляємо, щоб усі міщани і наші піддані під час нападу ворога поряд з іншими нашими земськими людьми несли військову службу або з нашого дозволу споряджали людей на війну.

А якби хто із цих підданих, що перелічені вище, не з'явився на військову службу або, приїхавши в строк, не записався, а якщо і записався б, але не діждався огляду або пройшов огляд, але без дозволу гетьмана поїхав геть, той маєток свій втрачає так само, якби військову службу не ніс, а то буде в господарській ласці.

1. Всі повинні ставати під свою повітову хоругву і проходити огляд

Бажаємо також і суворо наказуємо, щоб усі наші піддані, які повинні нести військову службу, особисто з'являлись і проходили огляд не будь-де, а тільки під повітовою хоругвою того повіту, в якому мешкають, крім особливого гетьманського наказу. А якщо хто з них ніс би службу у будь-кого з наших панів радних або у врядників, або також у будь-кого іншого, той повинен буде на своє місце коло свого пана, якому служить, поставити когось іншого, хто не зобов'язаний нести військову службу, а своє місце під хоругвою як обов'язкове нізащо не смів би залишити і спізнитися до нього під загрозою втрати свого маєтку.

А ті з наших підданих, які мають в інших повітах різні свої маєтки, повинні стати зі своїм загоном з маєтків, куплених, вислужених, успадкованих, і з маєтку дружини у тому повіті, де знаходиться його головний отчизний маєток. А ті князівські і панські слуги, які отримали в держання від князів і панів маєтки, а інші маєтки купили у господаря, коли виникне необхідність, залишивши свого пана, повинні ставати біля хоругви того повіту, в якому знаходяться куплені ними у короля маєтки. А якщо хто не хотів би стати під хоругвою, до якої належить куплений маєток, тоді той втрачає маєток на користь господаря.

2. Духовні особи із узятого під заставу маєтку повинні особисто нести господарську службу

Також, якби хто з духовних осіб держав узятий під заставу маєток, тоді з такого маєтку, згідно з нашою постановою, він буде зобов'язаний особисто їхати на нашу господарську і земську службу. Якщо ж хто з духовних буде мати родовий маєток, тоді він буде зобов'язаний з родового маєтку споряджати людей на нашу земську службу, а питання про службу самих духовних осіб буде вирішуватися за нашим господарським розсудом.

3. Кожен після огляду повинен нести службу у тому ж загоні при господарі або при гетьмані

Також постановляємо, що кожен наш підданий, який пройшов огляд і перепис, як це приписано вище, з тими ж кіньми і з тим же спорядженням, з якими був на огляді при нас і при наших нащадках, а також і при наших земських або інших гетьманах, призначених на те нами або нашими нащадками, повинен буде нести військову службу на тих же конях; своїх слуг і спорядження, з якими пройшов огляд і перепис, не має права відсилати з війни аж до остаточного розпускання нашого війська. А якщо хто з наших підданих насмілився би вчинити всупереч цій нашій постанові, якщо він землевласник, то втрачає маєток, як начебто не був на війні. А якби хто здійснив це, отримавши гроші, а землевласником не був, той гідність свою втрачає, як начебто він утік з поля битви.

При запису кожного коня має бути вказана його масть, а клеймо його має бути намальоване у реєстрі.

Люди одного повіту мають розбивати свої стани біля хорунжого в одному місці, а нарізно стояти не повинні.

4. Якщо хто через слабке здоров'я не може нести військову службу, той має заявити про це перед гетьманом

Якби хто дійсно був слабкий здоров'ям і через це не придатний нести нашу земську службу і не мав би той слабкий здоров'ям сина, придатного до військової служби, або його син служив би при господарському дворі, або ж його було виділено від батька, тоді такий слабкий здоров'ям повинен поїхати до нашого гетьмана і заявити про слабкість свого здоров'я. Якщо гетьман визнає, що цей слабкий здоров'ям через свою хворобу не придатний до несення земської служби, то повинен на час хвороби звільнити його від служби, а той слабкий здоров'ям буде повинен замість себе з маєтку свого спорядити на війну своїх слуг таким же чином, як вказано вище, а наш земський гетьман підтверджує це листами.

А якби слабкий здоров'ям не міг поїхати до нашого гетьмана, то мав повідомити врядника, хорунжого і двох земян, які повинні перед гетьманом своєю гідністю і вірою засвідчити, що той дійсно слабкий здоров'ям.

Але якби хоружний сказав про кого-небудь, що той слабкий здоров'ям, а той був би здоровим, і це було б належним чином доведене в суді, тоді той хорунжий втрачає свій особистий маєток.

5. Якби хто мав сина, який міг би нести земську службу, то повинен показати його гетьману, щоб встановити, чи придатний син служити за батька

Якби хто був здоровим і мав сина, який від нього не виділився і який не служить при нашому господарському дворі і буде йому більше сімнадцяти років, він може за батька на війну їхати; і повинен сам із тим сином їхати до нашого гетьмана. А якщо гетьман побачить, що син придатний до військової служби, тоді той син повинен нести військову службу за батька і з тим загоном, в якому батько його мав служити. Але якби той син показався гетьману не повною мірою придатним, тоді батько сам повинен на війну їхати.

6. Якби хто спізнився на військову службу і не приїхав у призначений строк без будь-якої поважної причини

Також постановляємо: якби хто спізнився на військову службу у встановлений нами строк і не приїхав до цього строку без будь-якої поважної причини, то таких наші гетьмани не повинні вносити до своїх реєстрів і не повинні брати від них дарів під загрозою позбавлення нашого благовоління, і не повинні приховувати від нас таких порушників, щоб їх було покарано у відповідності до нашої земської постанови і надалі були би більш старанними до нашої служби і захисту держави.

А якби гетьман, зневажаючи наш наказ, таких неслухняних до своїх реєстрів вносив, і деякі інші потім посилалися б на це, а нам чи нашим підданим через це прийшлося зазнати шкоди від ворога, то всі збитки ці будемо стягувати із самого гетьмана.

7. Гетьмани не повинні наказувати своїм писарям за перепис війська брати більше, ніж півгроша з коня, а при розпуску війська не повинні нічого брати

Також постановляємо, аби наші гетьмани під час перепису війська не наказували брати за працю своїм писарям більше, ніж півгроша з коня, і лише тоді, коли наше військо з'їжджається. А коли наше військо має бути розпущене, чи-то у місті чи в полі, або у неприятельскій землі, де б не було вже необхідності у земській службі, тоді гетьман не повинен від них нічого брати, а повинен відпустити їх добровільно.

8. Про тих, кого буде послано старшими над заставою

Також наказуємо, щоб ті, що були відіслані за нашим розпорядженням або за розпорядженням наших гетьманів старшими над заставою, відпускаючи людей по закінченні ними нашої служби, нічого з них не брали. А якби хто вчинив всупереч цій нашій постанові, тоді повинен тому, у кого що-небудь візьме, повернути у два рази більше, а нам заплатити штраф дванадцять рублів грошей, і від скількох осіб що візьме, стільки разів зобов'язаний буде платити по дванадцять рублів грошей.

9. Хорунжі не повинні лишати вдома земян і відпускати їх після огляду

Також наказуємо хорунжим, щоб жоден із них не смів залишити вдома земянина, а також не повинен після огляду і перепису відпустити його без відома гетьмана. А якби хто-небудь із них залишив земянина вдома або який-небудь земянин залишився вдома, а він би перед гетьманом затаїв це або після перепису або після огляду відпустив земянина і це було б доведено, то такий хорунжий посаду хорунжого і маєток втрачає, який переходить до нас, господаря.

10. Ніхто без відома гетьмана не повинен поїхати з війни

Бажаємо також і постановляємо, щоб ніхто із зобов'язаних нести військову службу без нашого відома і особистого дозволу нашого гетьмана не смів би поїхати з війни доти, доки все наше і рад наших військо не буде розпущене; інакше такий втрачає свій маєток, як начебто не був на війні.

11. Якби хто на сторожі був недостатньо пильний

Якби хто з наших підданих під час війни нами або нашим гетьманом був посланий на сторожу проти нашого ворога і той посланий через свою недбалість ворога не помітив, або на тому місці, куди був посланий, не стояв і поїхав геть, або, не діждавши зміни, поїхав геть, а від цього ми мали шкоду або наше військо від нашого неприятеля зазнало втрат як у людях, так і у воєнних конях, тоді такий втрачає маєток і засуджується до смертної кари, яке ж покарання — на нашу господарську ласку собі залишаємо.

12. Про того, кого пошлють на заставу, щоби він туди з'явився в строк, а його у вказаний строк там не буде

Також постановляємо: якби ми особисто або наші пани радні послали кого на заставу у замок і визначили йому строк, до якого він мав би прибути у той замок, а він через свою недбалість у встановлений строк не приїхав туди, а в той час наші вороги обложили би той замок, і якби все обійшлося і вороги не заподіяли шкоди, тоді той, хто не приїхав у строк, втрачає своє майно, яке переходить до нас, господаря. А якби, не доведи Боже, вороги на той час заподіяли цьому замку шкоди, тоді той, хто спізнився з'явитися в строк, втрачає маєток і карається смертю.

13. Будучи на військовій службі, ніхто не повинен нападати на шляхетські будинки і гумна

Також постановляємо: якби який-небудь шляхтич, будучи на військовій службі, напав на дім або гумно іншого шляхтича, або, їдучи на війну, гра бував у дорозі, і було б доведено, що він грабував або спричинив шкоди, тоді стільки разів, скільки він буде нападати на дім або на гумна або грабувати у дорозі, за кожен напад або грабіж у дорозі він повинен платити нав'язку за насильство.

14. Якби кому на військовій службі не вистачило стацій для нього самого і для його коней

Якби кому на військовій службі не вистачило стацій для нього самого і для його коней, тоді той має з гетьманським вижем куди-небудь поїхати або піти і взяти потрібний припас для себе і коней і за це він має заплатити у відповідності до постанови. А дрова мають брати там, де будуть стояти, але не можна розбирати будинки і спалювати паркани, ловити рибу у ставках і спускати ставки, витолочувати озимину і ярові. А якщо би хто спричинив такої шкоди, таких пан гетьман має ланцюгами закувати, а крім того, винуватець повинен відшкодувати спричинену шкоду і заплатити нав'язку за насильство.

А якби хто, знаходячись на службі нашій, на війні, напав на іншого, на обоз або на стоянку і поранив або вдарив кого, то такого, як розбійника, позбавляють життя.

Розділ ТРЕТІЙ

ПРО ВОЛЬНОСТІ ШЛЯХТИ І ПРО РОЗШИРЕННЯ ВЕЛИКОГО КНЯЗІВСТВА ЛИТОВСЬКОГО

1. Господарь зобов'язується державу його милості Велике князівство і панів радних ні в чому не принижувати

Також, якщо господь Бог з прихильністю поставиться і дарує нам іншу державу або королівство, то ми не тільки ні в чому не принизимо державу нашу, Велике князівство Литовське, і рад наших, але будемо охороняти від усякої ганьби і приниження, як це робив славної пам'яті батько наш під час свого щасливого панування.

2. Господарь зобов'язується розширити Велике князівство Литовське і що незаконно відібрано, повернути державі

Також володіння того Великого князівства Литовського не зменшимо, а те, що буде несправедливо відторгнуте і неправильно взяте і потребуване, до володіння того князівства повернемо і повернути хочемо.

3. Чужинцям не можуть бути жалувані держання і звання

Також зобов'язуємося і обіцяємо, що у наших землях того Великого князівства ні ми, ні наші нащадки нікому з чужинців не будемо давати у власність і в держання земель, замків, міст і будь-яких звань і чинів, але тільки місцевим уродженцям тих земель названого вище нашого Великого князівства.

4. Старі посади мають бути збережені

Також постановляємо: не дивлячись на те, що ми дали писане право землям Великого князівства Литовського, однак нічим не зменшуємо старих посад Віденського і Трокського воєводств та інших, воєвод і каштелянів, і канцлерства, і маршальства земського і маршальства дворного, старост і врядників наших; кожен із них у своєму повіті повинен виконувати свої обов'язки: судити, управляти, посилати своїх децьких і посади свої виконувати відповідно до давнього звичаю; тільки судити повинні за цими писаними правами.

5. Держання не повинні відбиратися за заочним обвинуваченням

Також державці дворів наших і тіуни за заочним обвинуваченням не повинні нами позбавлятися своїх посад. А коли б когось із врядників було обвинувачено перед нами як марнотратця, який заподіяв шкоди двору нашому, то обидві сторони мають особисто з'явитися перед нами; після того як сторони буде вислухано, винуватий зазнає покарання. А без вини держання відбирати не будемо.

6. Господарь зобов'язується зберігати усі колишні постанови, а нові ухвалювати з панами радними

Також усе, що стосується збереження земських привілеїв і звичаїв, які в тих привілеях описано, підтверджено і ухвалено, або ухвалення нових і збільшення їх кількості, що сприяло б нашій і державній користі, будемо вирішувати і виконувати тільки за давніми звичаями, а також із відома, і за згодою рад наших Великого князівства Литовського.

7. Його милість господарь зобов'язується зберігати в цілості вольності княжат, панят, шляхтичів і міщан

Зобов'язуємося своїм ім'ям господарським зберігати за всією шляхтою, княжатами, панами хоруговними і всіма боярами, міщанами і їхніми людьми свободи і вольності, що дані їм як нашими предками, так і нами.

8. Господарь дозволяє всім вільно виїжджати із землі господарської для навчання лицарської справи в усякі землі, окрім земель неприятельских

Також бажаємо, щоб означені вище княжата і пани хоруговні, шляхтичі і бояри могли вільно виїжджати з наших земель Великого князівства та інших для відшукання собі кращої долі і навчання лицарської справи в усякі землі, крім земель неприятелів наших. Однак за відсутності тих, хто виїхав, як і з ними, наша служба з їхніх маєтків не повинна припинятися для нас і наших нащадків, скільки б разів не знадобилося у відповідності до земської постанови.

А якби син поїхав у лицарській справі, і залишив батька, а батько помер, не залишивши після себе опікуна над маєтками, тоді ми, господарь, маємо над тими маєтками призначити опікуна, який виконував би земську службу, а до приїзду сина або брата маєтку не тратити.

9. Після смерті батьків, діти: сини і дочки, не можуть бути позбавлені спадкових володінь

Після смерті батьків, діти: сини і дочки, не можуть бути позбавлені маєтків, отриманих у спадщину від батька і діда, але ці маєтки у відповідності до закону вони самі зі своїми нащадками отримують у повне володіння і як княжата і пани хоруговні, шляхтичі та міщани Великого князівства Литовського володіють ними і мають від них прибуток.

10. Простих людей господарь не повинен підносити над шляхтичами

Також не маємо не шляхтичів підносити над шляхтичами, а зберігати усіх шляхтичів у їхній гідності.

11. Про доказ шляхетності

Також постановляємо: якби хто кому сказав, що той не шляхтич, тоді той, хто доводить шляхетство, має виставити з боку батька і матері двох шляхтичів, а ті мають присягнути.

А якби його рід припинився, а він був місцевим уродженцем, тоді має виставити місцевих бояр, шляхту, які знали б, що він шляхтич. І ті бояри, яких він виставить, мають разом при ньому присягнути, що він за походженням шляхтич.

А якби який чужинець був людиною приїжджою, тоді він має поїхати у свою країну, звідки він, і там перед властями має довести своє шляхетство і привезти від властей листи з печатками, доводячи свою шляхетність. Але якби з тією країною, звідки він, була війна, тоді він має поставити двох шляхтичів із тієї місцевості, звідки він, і ті мають при ньому присягнути, що він за походженням шляхтич; цим він і доведе шляхетність.

12. Якби хто кого приґанив, назвав його незаконнонародженим

Також постановляємо: якби хто кому сказав: «Ти — позашлюбний син», — але цього б не довів, то наказуємо, що той має цей наклеп відвести перед судом такими словами: «Що я говорив про тебе, начебто ти позашлюбний син, то на тебе брехав, як пес».

А ось яким чином має доводитися позашлюбне походження: якби його власний батько відмовився від нього і заявив, що це не його син, або записав це у заповіті, позбавляючи його спадщини, або мав його від невінча ної дружини, тоді та людина має буди визнана дійсно незаконнонародже-ною. А інших доказів не потрібно. Проте батько, одружившись вдруге, не повинен позбавляти свого сина спадщини і оголошувати його незаконнона-родженим, якщо за життя матері вважав його своїм сином.

13. Якщо хто приґанив би кого, заперечуючи шляхетство, а потім відрікся від своїх слів

Якби який шляхтич дорікав іншому, заперечуючи його шляхетство, і за це того було притягнуто до суду, то постановляємо: якщо той, кого було притягнуто до суду, не довів цього, тоді тому, чиє шляхетство приґанили, це не зашкодить і він не зобов'язаний перед судом доводити своє шляхетство.

14. Про побиття шляхтича, і про того, хто його бив

Якби шляхтич побив шляхтича, тоді, відповідно до закону, має сплатити дванадцять рублів грошей. Якщо ж на шляхтича підійме руку, поб'є його і пустить кров простий селянин або міщанин, а шляхтич би те довів, тоді селянина або міщанина має бути покарано тільки відтинанням руки, а ні чим іншим, за виключенням, якби той міщанин був радним. А якщо міщанин був би радним і побив шляхтича, тоді також має сплатити дванадцять рублів грошей, а руки не втрачає.

15. Якби шляхтич вислужив у пана чи князя маєток і хотів із цим маєтком піти

Якби хто з наших підданих у кого з княжат або панят, чи у когось іншого вислужив нерухоме майно і захотів піти, то у відповідності до листів, на те йому даних, він повинен залишити маєток своєму пану або його нащадкам, а сам і його нащадки можуть вільно піти, куди хочуть; за виключенням того випадку, коли у наданих йому листах було сказано, що він міг би із цим маєтком служити, кому хоче.

І якби хто такий лист хотів дати своєму слузі, то має, скликавши сторонніх добрих людей, дати його за своєю печаткою і за печатками і належним свідченням цих людей; а сам цей пан особисто або листом має нас просити, щоб ми йому це затвердили; такий лист буде мати силу.

А якби після смерті того пана, від якого слуга за службу отримав маєток, діти того пана захотіли ділитися, а той слуга під час розподілу не заявив про отримане і листа не показав, або пан відведене слузі у нас нашим листом не підтвердив, то після розподілу такий лист не повинен мати силу, тому що слуга про нього мовчав; і той маєток відходить до спадкоємця, а слуга має служити за маєток тому, кому він дістанеться згідно з розподілом; а якщо ж не хотів би йому служити, то повинен віддати маєток з усім тим, із чим йому було дано; а сам він вільно може піти з усім своїм майном.

16. Як має бути покарано того, хто віднісся би без поваги до листів наших воєвод, старост і державців

Також постановляємо: якби хто віднісся без поваги до грамот наших воєвод, старост і державців або побив би слугу нашого або викинув листа, той має сплатити штраф так само, як за насильство: дванадцять рублів грошей, а цьому слузі — відшкодування у відповідності до його походження, якщо на те буде судове рішення.

17. Таємні корчми повинні воєводами відбиратися

Також постановляємо і наказуємо воєводам, старостам і всім державцям нашим Великого князівства Литовського, щоб вони не допускали корчмам незаконно варити пиво у непридатних для цього місцях, а особливо тим, хто не мав би нашого дозволу за листом нашим або наших предків. А тому наказуємо, щоб кожен із вас такі корчми відбирав незалежно від того, чи належать вони духовним або світським особам, панам і усім взагалі, і забирали весь той посуд, у якому варять пиво, і доставляли би до нашого господарського двору, тому що через існування таких корчм коїться багато злочинів, а також зменшуються наші господарські прибутки, так само як і прибутки тих, хто має дозвіл за нашим листом.

Розділ ЧЕТВЕРТИЙ

ПРО СПАДКУВАННЯ ЖІНКАМИ І ПРО ВИДАННЯ ДІВЧАТ ЗАМІЖ

1. Про удову, що залишилася на удовиному стольці, має від чоловіка вено і дорослих дітей

Удова, що залишилася на удовиному стольці, має від чоловіка вено і дорослих синів, повинна залишитися тільки при своєму вені, а сини мають бути допущені до всіх батьківських маєтків і майна і повинні нести земську службу. Якщо ж вона не має від чоловіка свого вена, то має отримати у всьому рівну зі своїми дорослими дітьми частку у коштовностях і у майні, рухомому і нерухомому.

2. Про пустих удов, які не мають дітей

Бачачи, що деякі бездітні удови залишаються на удовиному стольці, в результаті чого відбувається багато шкоди для держави, тому що не виконується служба так, як належало б, а також і родичі втрачають багато маєтків, постановляємо, як написано нижче: бездітна удова, якщо вона має від чоловіка свого вено, має отримати тільки своє вено, а всі маєтки повинні перейти до родичів. Якщо ж вона не має від чоловіка свого вена, то повинна залишитися на третій частці, допоки не вийде заміж, а якщо заміж не вийде, тоді має лишатися на третій частці довічно, решта маєтку має перейти до родичів, а ті повинні службу нашу господарську нести.

3. Якби яка жінка була заміжня і мала дітей, а записаного чоловіком вена не мала

Якби яка жінка була заміжня, мала з чоловіком дітей, а чоловік не записав би їй вена і помер, то вона, залишившись удовою, повинна отримати рівну зі своїми дітьми частку від маєтків і майна і на цій своїй частці має залишатися довічно, якби хотіла бути удовою, а діти не повинні відбирати у неї цю частку; а якщо ж вона хотіла б вийти заміж, то повинна свою частку залишити дітям, а діти не будуть зобов'язані дати їй венця.

4. Про мачуху, яка буде мати дітей від двох чоловіків

Таким же чином і мачуха, якщо вона мала дітей від другого чоловіка, то разом зі своїми дітьми від першого і другого чоловіків повинна мати рівну частку у всіх маєтках і майні. А якби мачуха не мала дітей від другого чоловіка, то разом із дітьми від першого чоловіка повинна отримати рівну частку в маєтку, а у майні дітей частки не повинна мати, за винятком того, що сама принесла із собою або що дав їй чоловік із рухомого майна за своєю милістю. І на цій частці мачуха повинна лишатися зі своїми дітьми довічно, якби не вийшла заміж. А якби вона вийшла заміж, то цю частку повинна лишити дітям, а діти не будуть зобов'язані дати їй венця, як такій, що не має записаного чоловіком вена.

5. Якби дружина не мала дітей, то вона повинна залишатися на удовиному стольці на третій частці довічно

Також, якби дружина не мала дітей і вена від чоловіка, то їй залишається тільки третя частка маєтку, а дві частки мають відійти до родичів. Вона повинна залишатися на третій частці довічно. Після її смерті і ця третя частка маєтку повинна перейти до родичів. А якби вона вийшла заміж, то маєток, яким користувалася, повинна залишити родичам.

6. Дружина з малими дітьми після смерті чоловіка має залишатися на удовиному стольці до повноліття дітей. Якщо ж буде погано управляти маєтком,

то родичі мають стати на заваді цьому через суд

Також постановляємо: якби який чоловік, помираючи, або за заповітом, доручив своїх дітей і маєток якомусь приятелю своєму, хоча б і не родичу, якому за правом споріднення не належить бути опікуном, то призначений опікун має здійснювати опіку над маєтком і дітьми, а дружина померлого повинна залишатися тільки при вені.

Якби хто помер, не доручивши нікому дітей своїх, то дружина має виховувати дітей і управляти всім маєтком на правах удови, і залишатися на удовиному стольці до повноліття дітей. А коли діти виростуть, вона має передати маєток дітям, а сама залишитися довічно при своєму вені. Якщо ж вона не мала б вена, то має отримати рівну зі своїми дітьми частку.

Якби мала одного сина, то мусить віддати йому дві частки маєтку, а сама залишитися на третій частці.

Якби жінка, маючи у своїй опіці дітей, вийшла заміж, то взяти в опіку дітей і маєток мають родичі. Родичі не повинні витісняти її з венованого маєтку, але якщо вона вийде заміж, то діти за досягнення повноліття можуть викупити її частку.

А якби яка жінка, залишаючись зі своїми дітьми на удовиному стольці, незалежно від того, була вона венованою чи ні, а заміж вийти не хотіла і, будучи удовою, маєток і майно розтринькала, людей розігнала, серебщизну і штрафи брала собі і маєток спустошила, тоді дядьки дітей по батьківській лінії, а якщо їх не буде, то інші родичі мають притягти її у встановлений строк до нашого господарського суду або до суду панів радних і мають довести ці збитки. І якщо вони це доведуть, то ми, господарь, або пани повинні за її провину відібрати у неї дітей і майно і передати в опіку дядькам по батьківській лінії або іншим родичам. А якщо вона буде мати записане чоловіком вено, то повинна залишитися тільки про своєму вені. Якщо ж у неї не було вена, тоді повинні виділити їй рівну із дітьми частку, і цією часткою вона має володіти довічно: після її смерті і ця частка має відійти до дітей. Але якщо б у цих дітей не було дядьків по батьківській лінії, або інших родичів, то ми, господарь, або пани над дітьми і маєтком повинні призначити опікуном сторонню достойну людину, яка б її, і всі маєтки, і дітей у опіці тримала, не допускала спутошення маєтків і розтринькування майна, доки діти не стануть повнолітніми.

7. Про видання дівчат заміж, як за життя батька, так і після його смерті

Також постановляємо, що якщо помре батько або мати, але за свого життя видадуть одну свою доньку заміж, а залишать після себе інших дочок, то й ці доньки мають отримати таке саме придане, як і видана ними донька.

А якби батьки не видали дочок за свого життя, але тільки записали придане, то доньки мають бути видані заміж так, як записали батько й мати.

Але якщо батьки не дали б приданого або перед своєю смертю не записали, то судді зобов'язані оцінити майно у грошах і виділити четверту частку, не дивлячись, що у сім'ї одна донька і багато синів, і дати їй у придане, скільки б коштувала четверта частка майна.

А якби в сім'ї був один син і багато сестер, то на всіх сестер треба розділити четверту частку тієї суми, в яку оцінене майно, і кожній дати із цієї четвертої частки рівне придане.

8. Перш ніж батько видасть свою доньку заміж, він має поставити вимогу перед зятем забезпечити вено

Також постановляємо: якби хто видав заміж свою доньку, то має раніше забезпечити їй вено. Якщо ж хто видав би свою доньку заміж, не забезпечивши їй вена, то така дівчина не повинна мати венця.

9. Про дівчат, які будуть видані заміж до чужої землі

Також постановляємо: якби батько або мати видали дочку з Великого князівства Литовського до чужої землі, у Польщу або в Мазовше, або в будь-яку іншу землю і ця дівчина мала успадкований маєток по дідівській лінії або по батьківській або материнській лінії, і були б у тієї дівчини брати або не було би братів, а тільки сестри, тоді ті брати або сестри мають оцінити ті маєтки і сплатити їй грошима, скільки та її частка буде коштувати, а належна їй в успадковому по батьківській або дідівській лінії маєтку частка має перейти братам або сестрам. А якщо у неї не було би братів або сестер, а тільки двоюрідні родичі, тоді ці родичі або двоюрідні брати також мають їй заплатити за маєтки, скільки ці її маєтки будуть коштувати, і в ту землю, куди вона пішла, дати цю суму в придане, як іншим дівчатам дають придане у Великому князівстві Литовському. А успадковані по батьківській або дідівській лінії маєтки цієї дівчини мають відійти до тих братів або сестер, або до тих її родичів, які за ці маєтки дали б їй придане. А ця дівчина та її чоловік ті успадковані по лінії батька або діда маєтки уже повернути собі не можуть і ніякого права спадкування на них не повинні мати.

10. Про дівчат, які без згоди батька і матері свавільно вийдуть заміж

Також, якби дочка без згоди батька або матері вийшла заміж, то вона позбавляється приданого від батька і матері та материнського маєтку, а якби вона у батька була одна, тоді батьківський маєток успадковують родичі.

11. Про дівчат, які після смерті батька і матері,

не досягши ще повноліття, вийшли заміж без згоди

дядьків по батьківській лінії або братів

Якщо дівчина залишилася без батька і матері, не досягши ще повноліття, і вийшла заміж поза волею дядьків по батьківській лінії чи її братів, то вона позбавляється свого маєтку.

А якби вона була повнолітньою і брати або дядьки по батьківській лінії притримали б її і не хотіли видати заміж, вона, однак, свавільно не повинна ні за кого виходити, але має звернутися до інших своїх кровних родичів або до властей, а власті або кровні родичі мають дозволити їй вийти заміж. І якщо вона зі згоди властей або своїх родичів вийде заміж, тоді маєтку не втрачає; а якщо вона вийде заміж без згоди властей або своїх родичів, то, навіть якщо була повнолітньою, маєток втрачає.

12. Про успадкування батьківських і материнських маєтків

Також постановляємо: якщо було б декілька рідних братів і сестер, виділених і невиділених, і один із братів помер, то його частка маєтку, одержаного у спадщину по батьківській лінії, переходить тільки до братів. Якби у спадок було отримано який-небудь маєток, успадкований по материнській лінії, тоді сестра має отримати рівну із братами частку цього маєтку, а з одержаного у спадщину по батьківській лінії маєтку — придане.

13. Як має бути покарано того, хто вдарив батька або матір

Також постановляємо: якби син ударив батька або образив, або якось притискував і принижував, то батько може такого сина позбавити всього його спадку. А якби батько позбавив сина спадщини, а інших синів не мав би, то дві частки маєтку він не повинен чужим ні віддавати, ні продавати, але ці дві частки мають відійти тільки родичам, а третю частку може використати, як захоче.

Таким же чином робить і мати: якби син або дочка образили матір, тоді вона також може позбавити їх спадку на частку свого маєтку. Однак батько і мати не можуть сина або дочку позбавити спадкового маєтку за заповітом, але, ставши перед нами, господарем, або перед врядником, мають заявити і привести ґрунтовні докази, і тільки тоді можуть за той їхній злий вчинок записом позбавити маєтку.

14. Якби хто мав дітей від двох або трьох дружин

Також постановляємо: якби хто мав дітей від першої дружини, а потім, коли вона помре і він візьме іншу, і від неї також буде мати дітей, то діти як від першої дружини, так і від другої, і від третьої, і від четвертої, скільки б їх не було, мають отримати рівну у всіх його маєтках частку, як у батьківському маєтку, так і у вислуженому і купленому.

15. Княгинь, пані вдов і дівиць не мають ні за кого силою видавати, а тільки за їхньою згодою

Також обіцяємо і встановлюємо з ласки і щедроти нашої господарської, що ми самі і нащадки наші за княгинями, пані вдовами, князівнами, панянками і дівицями збережемо їхні вольності і силою без їхньої згоди ні за кого їх не повинні видавати; але кожна з них за порадою своїх друзів має вільно вийти за того, за кого схоче.

У Слуцькому списку далі йдуть артикули, які відсутні у Дзялинському списку:

1. Якби хто хотів вено записати жінці своїй

Також постановляємо: якби хто хотів вено жінці своїй записати, тоді має оцінити всі маєтки свої, і з третьої частки, чого те коштує, має записати вено жінці своїй так, щоб сума [вена] не була більшою за ту третю частку, чого коштує. І коли буде та жінка з третьої частки маєтку вено записане від нього мати, а він потім помре і дітей по собі залишить, а та жінка потім за іншого чоловіка піде і діти захочуть позбавити її за життя венованої частки маєтку, тоді повинні їй всю суму грошей, як буде в листі записано, заплатити, і тільки тоді той маєток зможуть до своїх рук прибрати. Якщо ж діти будуть ждати смерті своєї матері, а того маєтку за життя її з її рук не захочуть викупити, тоді повинні будуть тільки придане її, на яку суму грошей внесла в їх дім, по смерті її заплатити тому, кому вона відпише; а привенка, який батьком їхнім записаний був противень її приданого, того не повинні платити; а вона також не повинна нікому привенка відписувати, а тільки вільна буде відписати придане своє. А якби той чоловік дітей після себе не зоставив, тоді родичі таким же чином мають діяти. А вільно буде також чоловіку відписати жінці своїй всі свої рухомі речі: золото і срібло, одяг і інші речі, окрім зброї і стада, і челяді невільної, і скотини третю частину, бо то не є річ рухома, оскільки при маєтку знаходиться. Так само після постанови нашої мають поступати всі піддані наші на майбутні часи. А хто б супротив постанови нашої вчинив, і щось незаконне жінці своїй відписав, такі записи не будуть законними для нас і нащадків наших, великих князів. А також, якби хто з підданих наших хотів дочку свою віддати за кого і за нею хотів дати якусь суму грошей, то має, перш за все, дивитися, чи коштує стільки третя частина маєтку його зятя, на чому той мав би венувати дочку його; і якби та третя частка маєтку тієї суми грошей не коштувала, тоді він нехай, за ті гроші купить маєток і за дочкою зятю своєму передасть; а якби він передав ту суму грошей зятю своєму, а той дочки його не буде мати на чому венувати, такий гроші свої втрачає.

16. Якби яка вдова заміж пішла

Також постановляємо: якби яка [вдова] заміж пішла, а раніше, будучи за першим чоловіком своїм, вено записане від чоловіка свого мала, тоді вже від іншого чоловіка не повинна вена записаного мати. А якби другий її чоловік помер і дітей по собі залишив, тоді вона має, як і діти, рівну частку собі взяти і на ній до смерті мешкати. А якщо дітей не буде мати, тоді від родичів повинна зостатися на удовиному стольці, на третій частці, а по смерті її та частка має до родичів перейти.

17. Якщо яка вдова по смерті чоловіка свого зостанеться без дітей, не повинна відповідати у суді до року у жодних справах

Також постановляємо, якщо яка вдова по смерті чоловіка свого зостанеться без дітей або з дітьми малими, або дорослими неповнолітніми, не повинна буде відповідати у суді по смерті чоловіка до року у жодних справах.

Розділ П'ЯТИЙ ПРО ОПІКУНІВ

Якби опікун, як із родичів, так і із сторонніх, за своєю недбалістю що-небудь втратив із належного дітям, то діти після досягнення ними повноліття можуть відшкодувати це через суд.

Коли б опікун, як з родичів, так і із сторонніх, за своєю недбалістю або з недогляду втратив щось з належного дітям, коли вони були малолітніми, то ці діти, після досягнення повноліття, можуть відшкодувати через суд своє з того, хто держав би цей маєток, аби тільки вони, по досягненні повноліття не прострочили земської давності.

1. Опікун має право вимагати через суд відшкодування дітям кривди, але не має права витрачати на це їхнє майно

Якби хто сиротам або малолітнім дітям спричинив якоїсь кривди, то опікун їхнього маєтку має право відшкодувати це у суді, але не має права витрачати на це те, що належить дітям, якщо ж він витратив що-небудь, то діти, досягши повноліття, можуть відшкодувати збитки у відповідності до того, як це записано у попередньому артикулі. Також, після досягнення повноліття, вони можуть перед властями добиватися відшкодування усякої кривди, якого опікун не добився через суд, за умови, що після досягнення ними повноліття вони не прострочили земської давності.

2. Якби хто притягнув до суду неповнолітніх дітей, то вони до повноліття не зобов'язані бути відповідачами, а суд повинен відкласти розгляд справи до їхнього повноліття

Якби хто притягнув до суду неповнолітніх дітей у справі про маєток, який успадкований по батьківській і материнській лінії, куплений чи вислужений, тоді постановляємо, що ні ці діти, ні їхній опікун не будуть зобов'язані відповідати у суді, але суд своєю постановою має цю справу припинити і відкласти її до досягнення дітьми повноліття. Ці діти, досягнувши повноліття, будуть зобов'язані відповідати у суді з цієї справи стороні, яка порушила позов, якщо їх офіційно буде викликано до суду, не відмовляючись ніякою давністю у зв'язку з таким довгим мовчанням позивача, аби лише позивач після досягнення дітьми повноліття не прострочив земської давності.

[4] 3. Старший брат, маючи в опіці маєток своїх братів у той час, коли вони будуть на службі, їхніх часток не може за їхньої відсутності втратити по суду.

Також постановляємо, що якби повнолітні брати володіли маєтком неподільно і одного з братів залишили б у маєтку, а той брат, якого залишили старшим над маєтком, будучи притягнутим до суду яким-небудь позивачем, програє спільну свою і братів справу, то інші його рідні брати не будуть потім мати права заперечувати в суді те судове рішення, посилаючись на свою відсутність, і що через свого брата втратили, про те повинні довіку мовчати.

Але якби один із братів досяг повноліття, а маєтки його і його неповнолітніх братів перейшли з-під опіки опікуна до його рук і якби хто притягнув його до суду у справі про майно або про землю, то цей повнолітній брат має відповідати перед судом, не чекаючи повноліття своїх братів. А якщо він щось отримає по суду, то має по досягненні повноліття братів розділити з ними порівну. Якщо ж він по суду щось втратить, то не повинен своїм братам це відшкодовувати, і брати його, досягши повноліття, не повинні пред'являти позову до нього і до того, хто виграв справу за рішенням суду.

4. Опікун не має права продати або розтринькати спадковий маєток дітей

Також постановляємо, що опікун не має права продати маєток, отриманий дітьми у спадок, або якось його розтринькати, а також розмежувати; бо якби він учинив інакше, діти, які досягли повноліття, можуть вимагати від держателя відшкодування через суд свого спадкового маєтку. До того ж, у цьому земська давність не може стати на заваді, аби тільки, досягши повноліття, вони не прострочили давності у відповідності до того, яка особа користується правом давності.

5. Неповнолітні діти відповідають перед судом тільки у чотирьох випадках: про викуп маєтку, про поручництво, дане батьком, про родове володіння, з приводу якого батько за життя вів судову справу, але не закінчив її

Також постановляємо, що неповнолітні діти, яких притягнуто до суду, через свою молодість зобов'язані відповідати тільки у чотирьох випадках: по-перше, якби їхній батько, знаходячись у доброму здоров'ї, держав під заставою за гроші яке-небудь нерухоме майно, а родичі хотіли б викупити цей маєток і покликали б їх до суду для вручення їм грошей, вони зобов'язані взяти гроші через свого опікуна і повернути маєток тому, хто викуповує; по-друге, якби їхній батько поручився у будь-чому і з приводу цього поручництва ще за життя його було притягнуто до суду, то після смерті батька діти, якби той, кому дано поручництво, вимагав його виконання або притяг їх до суду, повинні задовольнити його вимогу і звільнити його від поручництва, не чекаючи свого повноліття; по-третє: якби батько за життя свого вів судову справу з приводу родового маєтку, але помер, не закінчивши її, то діти зобов'язані через опікуна відповідати у суді, але якби батька було тільки поклинано відповідачем, але в суд не з'явився, то таку справу має бути відкладено до повноліття дітей, а за цією справою діти не зобов'язані відповідати у суді, не досягши повноліття; по-четверте, діти будуть зобов'язані платити борги свого батька, не прикриваючись своїм неповноліттям.

6. Старший син, або первородний, у опіці якого знаходиться спільний маєток його братів, не повинен нічого витрачати

Постановляємо також, що старший син, або первородний, у якого в опіці знаходиться спільний маєток братів і його, маєток невиділених своїх братів, крім частки, яка належить йому, якою-небудь хитрістю або каверзою не може обтяжити боргами, продати, віддати під заставу, передати або втратити. Але якби було необхідно сплатити борги їхніх батьків, записані або встановлені судом, то у випадку такої необхідності старший брат з відому, згоди і за радою старших друзів свого дому буде мати право маєток своїх братів віддати за гроші під заставу і ті батьківські і материнські борги повинні сплатити зі своїх часток з тих грошей таким чином, щоби сума грошей, яка взята з маєтку братів, не перевищувала суми боргів їхніх батьків. А якби ті борги або деякі платежі, що відшкодовуються по суду, були незначними, то старший брат, попередньо з'ясувавши, що треба залишити із домашніх припасів на утримання, а також на інші потреби домашнього господарства, з оброків і прибутків з маєтку братів повинен виплатити ті невеликі борги, а залишок має в точності зберегти для своїх братів. А якби він зробив інакше, всупереч цій нашій постанові, то кожне таке обтяження боргами маєтку братів і записи, на те зроблені, оголошуємо недійсними і не хочемо їх признавати як ті, що мають силу у майбутньому. А ті брати, маєтки, яких були б обтяжені боргами таким незаконним чином, можуть вимагати по суду відшкодування збитків, якби тільки вони, по досягненні повноліття, не прострочили десяти літ земської давності.

А якби хто, всупереч цій нашій постанові, необачливо дав гроші під маєток братів без одноголосного їхнього на те дозволу, той має вимагати по суду відшкодування зі старшого брата або його нащадків.

А якби хто і досяг повноліття, але знаходився у чужій землі на службі, або у навчанні, або в руках неприятеля і звідти приїхав, то хоча б і десять років пройшло і більше, то він права свого не втрачає. Але якби після його повернення пройшло десять років, а він не пред'явив вимог, тоді втрачає своє право.

7. Якщо опікуну доручають опікунство, як він повинен виконувати свій обов'язок

Також постановляємо: якби хто кому своїх дітей або маєток, або свою дружину передав під опіку, то опікуни мають так вчинити. Взявши у властей того повіту вижа і з ним ще трьох шляхтичів, гідних довіри, із тими свідками мають описати весь маєток, людей і прибутки, стада, коней, челядь невільну і цінності: золото, срібло, прикраси, гроші, перли, вбрання, зброю і всі інші рухомі речі і від того вижа і від цих бояр-шляхти, гідних довіри, взявши два реєстри, скріплені їхніми печатками, один мають зберігати у себе, а другий передати у повіт, воєводі або старості цього повіту. І коли діти досягнуть повноліття, тоді ці опікуни мають у відповідності до цих реєстрів усе передати їм у цілості, і всі прибутки, які надходять з маєтків, медом і грошима, що зберуть за ці роки, мають віддати дітям. А за свою працю опікуни мають користуватися тим, що надійде з нив, з млинів і присудів, а також повинні нести земську службу і дітей годувати і одягати. А з якою нивою і з чим візьме маєток, з тим зобов'язаний повернути. А серебщизну і штрафи опікуни не повинні витратити на себе. А якщо опікуни витратили інші прибутки або цінності, або людей розігнали і це було доведено у суді, то у відповідності до реєстрів вони повинні дітям усе відшкодувати зі своїх маєтків.

8. Маючи у опіці чужий маєток, не повинен з нього за свою вину платити

Якби хто мав чужий маєток у опіці або під заставою держав і йому було присуджено судом відшкодувати будь-яку шкоду або сплатити борги сусідам, а також штрафи на користь господаря або за будь-що інше, то якби такий, чи то чоловік, чи заміжня жінка, не мали нерухомого майна, то виконання судового рішення має бути спрямоване на їхнє рухоме майно, а якщо цього майна було б недостатньо, то вони повинні нести кару особисто.

9. Якщо душоприкажчик та опікуни, почавши виконувати заповіт, і не закінчивши цього, помруть, то цю справу може бути доручено іншому опікунові

Якби трапилося, що душоприкажчики та опікуни заповітів, почавши виконувати заповіти, померли, не виконавши їх, то цю справу у відповідності до заповіту може бути доручено іншому опікуну. У такому разі повноваження, що витікають із заповіту, що виконується, переходять до властей; а ці власті, до яких би це попало, мають довести до кінця виконання цього заповіту у відповідності до останньої волі заповідача.

10. Якби у кого за будь-який злочин маєток відібрано, а перед тим було дано оправу дружині його

Якби у якої людини земської за злочин або за вироком суду маєток його родовий або узяте ним під заставу було відібрано або віддано за борги, або відсуджено, а з цього маєтку дружина його за першим записом мала б свою оправу веновну, вірно записану раніше, ніж цього чоловіка земського було обвинувачено за судом, то та її оправа має залишатися в силі, крім крадіжки, коли дружина була б співучасницею у злочині чоловіка і разом із ним користувалася речами, наперед знаючи, що вони крадені.

11. Якби брат записав кому маєток, обминаючи інших братів

Якби брат одному зі своїх братів або одній із сестер, обминаючи інших, усю частку свого маєтку, спадкового по батьківській або материнській лінії, записав у грошах, то такий запис не повинен мати сили. Але ті брати і сестри, віддавши гроші тому, кому записано, повинні розділити цей маєток між собою, якщо тільки не прострочили десять років земської давності.

12. Ніхто нікому не повинен записувати у спадок те, чим сам не володіє

Також постановляємо: якби хто хотів записати кому у спадок те, що він мав би отримати, — маєток веновний, або те, що успадковується по материнській лінії, або який маєток після родичів, які не мають прямих спадкоємців, а спадкодавець був би ще живий, то такого спадку ніхто не може записати, оскільки ним не володів. Але якби хто записав комусь такий спадок або продав, або також записав під нього будь-яку суму грошей, то такий запис не повинен мати сили перед законом, тому що ніхто не може дати того, чим сам не володіє. А якби той, хто кому щось записав від своїх близьких, помер раніше них, то такий запис має бути визнаний не дійсним, а записане має відійти до кровних родичів.

13. Якби хто-небудь за правом споріднення пред'явив у суді претензії на маєток, який знаходиться у чиємусь володінні за законним записом

Якби хто-небудь за правом споріднення пред'явив у суді претензії на маєток, а той, на кого спрямована ця претензія, володів би цим маєтком на підставі законного запису і показав, що не тільки йому, але і іншим тим жезаписом записані маєтки, і заявив би: «За те я без них з приводу того запису не хочу відповідати», — тоді позивач повинен покликати до суду усіх інших, на користь яких зроблено запис; а до того часу маєтком має золодіти той, кому його відписано, поки не відбудеться судовий розгляд за участю усіх тих, кому відповідно до заповіту належить маєток.

14. Хто має і не має права складати заповіт на своє рухоме майно

Також постановляємо, що кожна особа може і має право скласти заповіт на своє майно, крім тих перерахованих нижче осіб, які за законом нічого свого не можуть нікому відказати за заповітом. Перш за все це неповнолітні діти; монахи, будучи у чернецькому ордені, які прийняли чернецтво; сини, що не виділені від батька, але вони мають право запо-зідати майно, яке вони придбали особисто або отримане за службу; ті, що знаходяться у залежності від іншого, тобто ті, кого видали іншому разом із їх майном; божевільні, єретики, невільники; ті, що тимчасово втратили розум, однак останні, коли прийдуть до тями, мають право складати свої заповіти.

15. Про те, як повинні складатися заповіти на рухоме майно

Якби хто хотів скласти заповіт на своє рухоме майно або на куплений маєток, то він, якби і хворий був, аби тільки був при добрій пам'яті, має право заповідати свої речі і куплений маєток кому хоче, як духовним особам, так і світським, покликавши для цього священика або інших свідків, або людей, які заслуговують на довіру, або також офіційного присяжного писаря. І якщо сам він потім помре і ту свою останню волю смертю підтвердить, то, хоча б і печатки не приклав, такий заповіт має залишатися у силі. А якби хто після складання заповіту залишився живим, то він має право відмінити свій заповіт стільки разів, скільки схоче. Останній же з цих заповітів, підтверджений його смертю і кожному офіційно затверджений властями, має вважатися дійсним. Куплений же маєток, як і рухому річ, кожен може за заповітом передати і продати, кому захоче. Однак, якби хто хотів куплений маєток записати на користь церкви, то це допускається за наступної умови: якщо хто-небудь із духовних осіб буде володіти цим маєтком, то він повинен із цього маєтку нести земську службу на коні і зі зброєю у відповідності до законів і постанов земських. Від цього часу постановляємо, що якби хто записав свій маєток на користь костьолу, то з цього маєтку має виконуватися служба так само, як це було і раніше.

А якби хто перед властями або перед свідками, які заслуговують на довіру, записав кому третю частку спадкового або купленого маєтку або яку рухому річ і, хоча був би живий, то вже такий запис повинен мати силу довічно; а той уже не може відкликати його і записати ту ж саму річ кому повторно.

16. Про свідків, які мають бути присутні при складанні заповітів

Також постановляємо: при складанні заповітів мають бути присутні свідки, які заслуговують на довіру і знаходяться поза підозрою; тому свідками не можуть бути вказані нижче особи: перш за все ті, які самі не мають права складати свої заповіти, а також жінки, душоприкажчики або опікуни того ж заповіту, а також ті, яким щось відписано у цьому заповіті.

У Слуцькому списку далі йдуть артикули, які відсутні у Дзялинському списку:

17. Якби хто кому записав маєток або землю по смерті своїй, а той, кому записано, тієї смерті не дождався і сам наперед помер

Також постановляємо: якби хто кому записав маєток або людей по смерті своїй, а той, кому та річ буде записана, смерті того не дочекався і сам наперед помер, тоді той може ту річ іншому записати, кому воля його буде. А якби той живим був, а він йому відписавши, потім другому іншим записом хотів записати, тоді той перший запис силу буде мати, а інший має бути скасований. Так само, якби хто кому маєток або людей, або землю продав, а потім теж саме іншому продав, тоді той, хто перший купив, має те одержати; а той, який опісля купив, має гроші свої з позивача стягнути.

18. Хто на яку річ добровільний запис дасть, той має в силі залишити запис

Також постановляємо: якби хто кому записав добровільно яку-небудь річ за печаткою своєю і у присутності людей добрих у відповідності зі звичаєвим правом, кожний такий має при такому записі зостатися; і той запис кожний має право в силі залишити.

19. Батько і мати не повинні дітям примусово маєтки відписувати за життя свого, як тільки за доброї волі

Також постановляємо: батько за життя дітям своїм примусово не повинен маєтком жодним поступитися, хіба що з доброї волі може поступитися часткою маєтку або на що воля його буде; також і заміжня жінка, яка буде маєтки свої батьківські або материнські мати, теж примусово не повинна за життя свого дітям поступатися, а тільки тим, на що воля її буде.

Розділ ШОСТИЙ ПРО СУДДІВ

Аби судили правом писаним; а якби суддя судив інакше, має бути покараний

Також постановляємо, що кожен наш воєвода і старости і маршалок земський, і маршалок дворний, і наші державці, кожен у своєму повіті, не повинні виконувати свої обов'язки і судити наших підданих інакше, а тільки за тими писаними правами, які усім підданим нашого Великого князівства дали.

Якби ж якій-небудь із сторін, що судиться, здалося, що її скривджено, тому що її судили не за тими правами писаними, то, коли ми самі, госпо-дарь, з усіма нашими панами-радою, а за нашої відсутності самі пани-ради на найближчому ж сеймі, то той, хто буде вважати себе скривдженим, повинен про те на того нашого пана врядника поскаржитися нам або нашим панам радним. Ми або наші пани радні мають розкрити книги того права писаного і дивитися: якби справу було вирішено у суді так, як записано у тих правах, то таке судове рішення має лишатися в силі у відповідності до вироку цього нашого врядника. Якщо ж цю справу було вирішено в суді інакше, не так, як це викладено у книгах писаного права, то ми або наші пани радні мають розкрити книги і у відповідності до тих прав писаних, які ми дали усій землі, вчинити.

Якщо ж було б установлено, що суддя виніс вирок не за правами писаними і що від цього сторона зазнала шкоди, то той, хто виніс вирок не у відповідності до прав писаних, має відшкодувати збитки та витрати, а вирок того суду анулюється. А якби у кого буде що-небудь взяте за вироком судді, то має бути йому повернене без доводу; а якщо він зазнав би збитків у вигляді витрат і харчів, і на це дасть належні докази або присягне, то суддя мусить йому сплатити. Якщо ж суддя судив правильно і присудив у відповідності до цих прав писаних, а той, хто програв справу, зганьбив його, то той має заплатити судді за ту образу дванадцять рублів грошей.

Однак якби у такій справі було обвинувачено кого-небудь із наших державців, то його має бути покликано до воєводи свого повіту і зобов'язано дати пояснення з приводу свого рішення.

А якби кого з наших панів радних, воєвод або старост, які не належать до цього повіту, також було обвинувачено, то він має дати відповідь на найближчому ж сеймі або на земській сесії.

Якби хто не хотів з'явитися, то його має бути покликано господарем або іншими панами і він все одно має з'явитися і відповісти. Але якби він був хворий або знаходився на господарській службі, або ж на копі на завитому році, то розгляд такої справи має відкластися до другого сейму. Проте якби відповідач був здоровий і не хотів з'явитися без поважних причин, тоді пани повинні відкрити книги і винести рішення про відшкодування збитків позивачеві у відповідності до того, як викладено вище, і мають визначити земський строк сплати чотири тижні. А якщо відповідач не схоче сплатити того, що буде присуджено, тоді ті пани мають наказати за шкоду увести позивача у володіння маєтком або людьми відповідача тією мірою, яка буде відповідати збиткам; позивач має держати це до тих пір, поки йому не буде відшкодовано всієї шкоди.

А яких би артикулів не було ще в тих правах виписано, тоді суд має судити у відповідності до старих звичаїв, а потім на вальному сеймі має бути вписаний цей випадок та інші, які викликані необхідністю.

1. Під час розгляду справи у суді ніхто не повинен апелювати до господаря, але обидві сторони зобов'язані довести справу в суді до кінця

Під час розгляду справи в суді ніхто не повинен апелювати до нас, господаря, ні до сейму, щоб тим самим не створювалася тяганина, але обидві сторони зобов'язані довести справу до кінця.

А якби одна із сторін вважала, що вирок несправедливий і, на її думку. його винесено не згідно з правом писаним, то вона має просити у суддів листа у своїй справі із вказівкою, на якій підставі судді винесли вирок. Судді будуть зобов'язані дати листа, завіреного своєю печаткою, після чого незадоволений вироком має перед нами, господарем, або на найближчому сеймі з тими суддями говорити і пред'явити лист цих суддів. Якби суддя не хотів видати витягу, то незадоволений вироком має взяти з собою трьох шляхтичів і знов просити в нього, тоді суддя обов'язково повинен буде його видати. А якби суддя не видав і це було б доведено, то він має заплатити штраф господарю дванадцять рублів грошей, а тому відшкодувати шкоду.

2. Кожен воєвода, старости і державці наші у своєму повіті мають вибрати і привести до присяги двох земян, які мають судити разом із їхніми врядниками

А також постановляємо, що воєводи, старости і державці наші мають у своєму повіті вибрати двох земян, людей достойних, які заслуговують на довіру, привести їх до присяги і встановити такий порядок: якщо пан воєвода, староста і державця наш, будучи зайняті нашими або державними справами, самі не встигнуть розглянути справи, то ті два земянина разом із намісниками і маршалками цих наших панів врядників мають розглянути справи і вирішити їх у відповідності до тих прав писаних, які ми дали всій державі. А присяжні писарі тих панів воєвод, старост і державців наших зобов'язані також знаходитися коло них і все записувати і слідкувати за надходженням штрафів до нашої казни, а також інших штрафів і прибутків своїх панів. А без цих присяжних панів земян, якби обидва були відсутні, намісники і маршалки не повинні судити; хоча б один із тих земян при них має бути постійно.

3. Як мають повістками господаря, панів воєвод, старост та інших врядників викликати до суду за кривду

Також постановляємо: якби до якого князя або пана, або шляхтича іо шляхтича була яка справа, то відповідач має бути покликаний до суду повістками нашими господарськими або воєводи, або інших врядників. Якщо ж той, кого покликали, не з'явився би за цими двома повістками, то його має бути доставлено децьким. Якщо ж він не взяв це до уваги і не з'явився до суду з децьким або від децького втік, ухиляючись від суду і не бажаючи відповідати перед судом, то, якщо в суді справа ведеться про умаєток, суд має ввести позивача у володіння маєтком, а якщо — про рухоме майно, то ввести у володіння людьми або землею, які будуть коштувати стільки, скільки коштує те, з приводу чого порушено справу. А кого буде зведено у володіння маєтком або людьми, або землею, той має до суду тримати це в цілості і не повинен нічим пошкодити. А якби чимось пошкодив, то має це виправити і надати суду в цілості у такому вигляді, як він отримав при введенні його у володіння.

Проте викликати до суду не повинен інакше, як тільки взявши вижа з нашого двору, який знаходиться ближче всього до маєтку того пана або земянина, якого буде притягати до суду, і, крім того, ще понятих, людей гідних, і в присутності вижа і понятих має викликати на ті строки, які ми встановили нашим підданим для судового розгляду.

А в тих випадках, коли чиясь людина постраждала б від злодійства чиєїсь іншої людини або його було побито, або пограбовано, або трапилося би вбивство серед чоловіків, або які інші справи, які часто трапляються між сусідами, то у відповідності до старих звичаїв пан потерпілого має звернутися один і другий раз до пана того винуватого з проханням про справедливість. А якщо той справедливості не вчинить, то має покликати до судді того повіту, в якому живе.

4. Для розгляду кривд у суді панам з'їжджатися через два тижні після початку посту

Також постановляємо: для розгляду заподіяних штяхтичам від панів або від врядників, наших і польських, кривд, які виявилися в захопленні земель, у пограбуваннях, розбоях, насильництві і вбивствах, або між самими панами і їхніми підданими, встановлюємо для розгляду таких справ один [судовий] рок щорічно, до якого пани будуть зобов'язані з'їжджатися у призначене місце, у Вільні, після початку посту, і ніхто не повинен мати ніяких відмовок, крім тільки хвороби. І на цьому року, як на завитому, кожен пан повинен виправдатися перед іншим. І якщо кого буде звинувачено в тому, що його судили не за правами писаними, той має кожному відповісти і на тому ж року виправдатися. Проте такі справи ніде не повинні розглядатися, а тільки в нашому господарському палаці у Вільні.

5. Про кривди, які терплять пани і земляни від інших панів і пані вдов, намісників і підданих їх, коли вони не отримують правосуддя

Також постановляємо: якби якому пану інший пан або пані вдова, або земянину пан чи намісник або його піддані спричинили яку кривду, тоді скривджені мають вимагати, щоби з кривдником, з намісником, або зі своїми підданими справедливість вчинена була. Якщо ж той пан після звернення до нього не захоче здійснити правосуддя, а ми, господарь, у той час не будемо знаходитися у нашій державі, Великому князівстві Литовському, тоді той має поскаржитися двом або трьом нашим панам радним, які будуть знаходитися поблизу, і взяти у них повістки, щоб той пан з'явився до суду особисто і привів із собою намісника і своїх підданих, які спричинили кривду, на найближчий сейм, який буде призначено нами, господарем, або нашими панами радними. А відповідач має з'явитися сам і привести своїх підданих і повинен буде відповідати, як на завитому року.

Якщо ж на цьому сеймі не було б відновлено справедливість, то відповідач повинен з'явитися перед панами радними у той рок, який ми визначили панам радним щорічно збиратися у Вільні для розгляду таких справ через два тижні після початку великого посту. А пани, зібравшись у той рок у Вільні, будуть зобов'язані, не роз'їжджаючись, розглядати усі ці справи і вирішувати їх відносно тих, які будуть покликані на цей рок. Пани, розглядаючи такі справи, мають судити у відповідності до прав писаних. Проте, якщо прийшлось би судити такі справи, які не були б передбачені цими правами, то наші пани радні мають судити такі справи за старим звичаєм до тих пір, доки ми, господарь, не обговоримо такі випадки з панами радними і не накажемо вписати відповідних постанов до прав. Під час розгляду справи в будь-якому суді до винесення вироку ніхто не повинен апелювати до нас, господаря, але кожен повинен відповідати позивачеві з якої-небудь справи до остаточного розгляду справи у суді. А якщо одна із сторін визнає вирок несправедливим, то, взявши витяг із книг судових вироків, може апелювати до нас. І якщо від нього було що відсуджене за рішенням суду: якщо маєток, то повинне бути зроблене введення у володіння цим маєтком; якщо з нього відшкодовані були збитки, то це має бути повернуте. Апеляція ж не повинна затримувати задоволення вимог позивам ча. Якби всі пани не змогли з'їхатися до того року, а той, кого було б покликано до суду на цей рок, не бажаючи відповідати перед судом із метою затягнути справу, вимагав, щоб його справу розглядали всі пани, тоді ті лани, що зібралися, мають самі судити, а покликаний до суду не повинен апелювати, але має довести справу до кінця перед тими панами, які зберуться на той рок.

А якби хто мав наші листи, щоб його ніхто не судив, крім нас, господаря, то такий перед судом не повинен прикриватися цими нашими листами і до нас апелювати, але повинен перед нашими панами радними довести судову справу до кінця на тому земському року, тому що ми від нашого господарського імені наших панів радних призначаємо комісарами, щоб зони чинили правосуддя нашим підданим.

6. Про те, що децькі не повинні посилатися за князівськими і панськими людьми до того, як пану цих людей буде пред'явлена вимога, щоб він справедливість вчинив

Також, якби кого з наших підданих, земянина або іншу людину, князівськими або панськими слугами або людьми було скривджено, то, крім насильства або нападу на дім, з усіх інших скарг ні ми, ні наші воєводи не повинні посилати децьких за князівськими і панськими людьми, але спочатку мають послати до того пана, чиї люди, вимогу, щоби він вчинив справедливість перед нашим або перед врядниковим вижем. Якщо ж той пан після повторного пред'явлення вимоги не захоче вчинити справедливість, тоді, взявши децького від воєводи або старости того повіту, в якому знаходиться підданий того пана, повинен доставити його до суду того повіту, і винуватий повинен там відповідати перед повітовим суддею. І якби той панський підданий повинен був відшкодувати збитки позивачеві, то він не мусить платити більше, а лише стільки, скільки винен, а також децькому, який за ним їздив, — децькування. Що ж стосується штрафу, то хоча б він підлягав виплаті прометного штрафу або ж із нього належав би встановлений штраф, то на нього ніхто не може накласти ті штрафи, тільки його власний пан.

Що стосується землі, то до суду не повинні викликати ані слугу, ані іншу яку людину, а тільки самого пана.

Таким же чином мають розбиратися справи між князями, панами і земя-нами: якщо когось було б скривджено чиєюсь людиною, то спочатку повинен раз і другий вимагати правосуддя від його пана. А якби той не захотів чинити правосуддя, тоді той, кому було спричинено кривду, повинен звернутися до суду. Пан же зобов'язаний доставити своїх людей до суду в рок, встановлений усій державі для розгляду судових справ; і коли у тій справі, з якої до нього зверталися, його люди визнаються винуватими, вони повинні відшкодовувати збитки з того часу, коли до нього звернулися з проханням здійснити правосуддя над ними, а він їх не судив.

7. Про виплату судових зборів

Постановляємо, що воєвода, староста і врядники наші судових зборів не повинні брати більше, ніж десятий грош від присудженої суми, а від маєтку, скільки він буде коштувати в залежності від його цінності, а від землі — рубль.

8. Про заміну в судовому процесі однієї особи іншою

Постановляємо і наказуємо, що якби яка людина замінила іншу в суді у якійсь справі, то вона буде зобов'язана сама за неї відповідати, а залученого до справи відповідача буде звільнено від явки на встановлений йому рок у тій справі, з якої його було залучено до суду.

Проте той приятель не повинен виступати у суді доти, поки його довіритель не з'явиться особисто і не доручить йому справи у суді. Але якби довіритель був хворий, тоді він мусив дати йому доручення зі своєю печаткою. А якби хто приніс доручення і сказав, що це доручення його приятеля, а те доручення було б писане ним самим, а приятель не давав йому доручення і не доручав вести справу в суді, а він це зробив навмисне і програв чужу справу, тоді це судове рішення має бути признане недійсним; а цей приятель не мусить позбутися своїх речей, але знов має відбутися судовий розгляд. І якщо буде доведено, що той підробив доручення, то його має бути покарано як підроблювача ні чим іншим, а тільки спаленням на вогнищі.

9. Про прокураторів

У справах про маєтки, про збитки, про насильства жоден чужинець не може бути прокуратором ні перед нами, господарем, ні в земському суді, але тільки той, хто має нерухомість у Великому князівстві.

10. Про заборону сторонам від'їжджати з суду

Також постановляємо, що якби ми через нашого дворянина оповістили підданого, щоби він не виїжджав із нашого двору, поки перед нами не відповість позивачеві, а він поїхав би самовільно, знехтувавши нашим наказом, то за його неслухняність, якщо буде збуджено справу про землю, позивача мусять увести у володіння. І таким само чином, якби відповідач поїхав всупереч забороні воєводи або врядників, втратив також держання, пізніше він має право добиватися повернення його через суд.

11. Про строки виплати грошей

Також постановляємо, що для кожного грошового платежу, встановленого судом, має бути призначено строк чотири тижні, а якщо буде присуджено велику суму, то більш тривалий строк; а якщо треба заплатити тисячу коп, то розкласти цю суму на частини, кожної чверті року по сто коп доти, поки ту суму в тисячу коп сплатить. А якби у ці строки не заплатив, то за несплачену суму провадиться введення кредитора у відповідну частку маєтку. А якби маєток коштував менше суми боргу, то боржника віддають на милість кредитора.

12. Якби хто покликав до суду іншого, а сам на суд зі своїми доказами не з'явився

Якби який позивач порушив проти когось справу в суді і на року завитому не був готовий зі своїми доказами у справі, яку порушив, то врядник не повинен надавати йому відстрочку.

13. Якби хто порушив справу у суді, а сам не з'явився без поважної причини

Якби який позивач порушив проти когось справу в суді, на перший рок сам не з'явився без поважної причини, як-от у зв'язку із хворобою або у зв'язку із нашою господарською службою, і не заявив суду про ці поважні причини, то повторно він не може порушити ту саму справу, перш ніж не сплатить витрат і збитків.

14. У позовній заяві мусить викласти суть скарги

Якби хто мав намір покликати іншого до суду, то він має у позовній заяві викласти суть своєї скарги.

15. Якби хто кого безпідставно або незважаючи на судове рішення притяг до відповідальності

Також постановляємо, що якби хто, не маючи ніяких підстав або незважаючи на судове рішення, порушив проти кого іншого справу про маєток, хоча раніше програв справу, а потім через свою упертість знову із цього ж приводу пред'явив позов, то мусить заплатити три рублі судді і три рублі тому, кого притягнув до суду.

16. Якби хто не з'явився до суду після дворазового виклику, то в третій раз його має доставити децький

Якби кого було двічі покликано до суду повістками у справі про його спадковий по батьківській лінії маєток або про спадщину, або про будь-яку спадкову власність по лінії діда, то в третій раз має бути послано децького, а якби не з'явився і з децьким, то позивача має бути введено у володіння маєтком, з приводу якого він порушував справу в суді.

17. Якби хто кого у суді штовхнув або вдарив

Якби хто у суді схопив рукою іншого, штовхнув, смикнув або вдарив, але не поранив, і тим самим учинив би в суді безлад, той мусить заплатити штраф дванадцять рублів грошей, а тому за безчестя — у залежності від стану того. Якщо ж хто перед судом оголив би шаблю або меч, то, хоча б нікого і не поранив, йому все одно відрубають руку. А якби поранив кого перед судом, то підлягає смертній карі.

18. Як має бути покарано того, хто під час судового розгляду образив би суддю або сторону, або суддю, який вдарив або образив кого-небудь у суді

Якби хто кому іншому або суддям у суді сказав лайливі слова і тим виказав зневагу до суду і суддів, то його має бути покарано тюремним ув'язненням терміном на шість тижнів, також і суддя, виконуючи судові обов'язки, не повинен нікого ображати. Якщо ж суддя схопив би кого рукою і вдарив, то мусить заплатити тому за безчестя відповідно до стану. А якби суддя кого образив лайливими словами, то ображений має поставити його перед нами, господарем, або перед панами, і йому із суддею має бути вчинено правосуддя у відповідності до законів. Якби хто загрожував судді, то мусив не тільки відсидіти шість тижнів, але і після відбуття цього строку мусить представити достойних поручителів, щоб судді були спокійні.

19. Міщани всіх міст мусять відповідати перед судом за поранення і вбивство селян

Також постановляємо, що міщани наших міст і міст усіх наших підданих, духовних і світських осіб, мусять відповідати за земським правом за рани і вбивства людей, селян наших і наших підданих. А якби зволікали із розглядом таких справ і до встановленого для їхнього розгляду року вироку не винесли, а позивача без потреби затримували тяганиною і на завитому року не винесли вироку, то вся провина і обов'язок платити покладається на міських суддів.

20. Про судові збори суддям, які будуть судити за відсутністю воєвод із їхніми намісниками

Судді, яких має бути призначено у повітах, якщо судять із врядниками воєвод або старост, то мусять ділити судові збори на три частки: одна частка воєводі, друга — суддям, а третя — наміснику воєводи. А якщо судить воєвода, тоді вся плата воєводі. А якби судове рішення намісника було оскаржене, то судді разом із намісником мусять відповідати панам у призначений судом рок.

21. Ніхто не повинен брати судових зборів більше, ніж установлено

Якби який воєвода або староста, або державця, або суддя взяв би судових зборів більше, ніж визначено нашою постановою, той зобов'язаний стороні повернути з нав'язкою, а нам, господарю, мусить заплатити штраф дванадцять рублів грошей.

22. Якби хто після суду і присяги добивався того ж, що раніше втратив по суду

Також постановляємо: якби хто, подав до кого позов, допустив відповідача до присяги і той присягнув би, а потім той, хто допустив відповідача до присяги, обвинуватив його, що він присягнув неправильно, то він уже не повинен знову позивати, тому що він сам допустив відповідача до присяги.

23. Якби хто представив свідків, а вони показали проти нього

Також постановляємо: якби хто подав іншому позов і надав свідків, а ці свідки показали б проти нього, і позивач захотів би обвинуватити цих свідків, що вони неправильно свідчили проти нього, то той, хто надав свідків, не може подавати докази проти своїх свідків. Проте, якби один надав свідків проти іншого і ці свідки засвідчили, а тому здасться, що ці свідки дали невірні свідчення, то він відразу ж, не виходячи із суду, може сказати перед судом цим свідкам, що вони неправильно свідчили. І якщо ці свідки будуть шляхтичами, то вони мусять навести вагомі докази, що свідчили правильно. Якщо ж це були б люди прості, то той, хто їх обвинуватить, мусить довести звинувачення. Якщо ж ці свідки були б прості люди різних панів, а перед судом вони особисто не свідчили, а були б опитані децьким, якому дали правильні свідчення, тоді той обвинувачений за їхнім свідченням мусить про те об'явити суду; і коли він стане перед їхніми панами, то разом зі своїми свідками мусить їх обвинуватити, що вони неправильно проти нього свідчили. І коли буде доведено їхню провину, то вони за свої неправильні свідчення мусять відшкодувати збитки потерпілому. А якщо ці свідки, панські піддані, будуть шляхтичами, то вони також мусять виправдовуватися свідченнями інших свідків.

24. Якби хто з іншим володів не поділеним спільним маєтком

Постановляємо також, що якби декілька виділених або невиділених братів або які інші співвласники мали спільно яких неподілених людей, данників або млинарів, то кожен із цих братів або співвласників мусить чинити справедливість особисто кожному сусідові та іншим з людей спільних, не чекаючи ні братів, ні співвласників. А якби йому самому від такої людини було спричинено кривди, тоді потерпілий має право на суд і позов, хоча би без братів своїх або названих вище співвласників. Якщо ж ці брати або співвласники були б у маєтку, то він має сповістити їх про цей суд.

Також постановляємо: хоча ми дали всій землі писані права, за якими судді мають судити, проте всі права повністю не можуть бути відразу ж написані, і ці права не можуть включати до себе усі артикули. Тому якби суддям прийшлося розглядати те, що в цих правах не було записане, то подаємо це на розсуд суддів за їхньою совістю, і вони мусять, покладаючись на Бога, винести вирок у відповідності до здавна встановленого звичаю. Проте на найближчому ж сеймі повинні про ці випадки довести до нашого або наших панів ради відома. І якщо ми або наші пани радні затвердять ці випадки, то вони також мають бути вписані до цих прав.

25. Державці, які нещодавно стали державцями, а до того тіунами були, не повинні судити шляхтичів, бо їх судять тільки воєводи, маршалки і старости

Постановляємо, що державці, яких нещодавно стали називати державцями, а раніше називалися вони тіунами, не повинні самі судити шляхтичів і бояр наших і посилати за ними своїх децьких, але їх повинні судити воєводи і маршалки наші, земський і двірний, і старости. Проте, якби шляхтичі і бояри наші самі з доброї волі захотіли постати перед судом державців, то вони мають право їх судити. При цьому, якби одна із сторін визнала вирок несправедливим, то вона може апелювати до воєводи або старости, хто з них буде в якому повіті. Державці ж не повинні їм перешкоджати у цьому, але повинні допустити їх апелювати до того воєводи, в чиєму повіті вони будуть.

26. Про розміри децькування, яке слід платити дворянам нашим панів воєвод, маршалків, старост, державців та їхніх намісників

До того постановляємо: вижу і децькому нашому вижового і децькування рубль, а вижу і децькому воєводи і маршалків, земського і двірного, і старост, які давно старостами, п'ятдесят грошей. А вижам і децьким тих державців, яких нещодавно було названо державцями, а раніше називались тіунами, по дванадцять грошей, вижам і децьким їхніх намісників помильне по грошу з милі, а вижам і децьким намісників воєвод по дванадцять грошей. Якби вижі і децькі наші і воєвод, маршалків, старост і державців наших, а також їхніх намісників, яких взято вижем або децьким на вижу-зання або децькування, нікуди не виїжджали, то їм має бути заплачено вижевого і децькування половина. Але якби наїли пана луцького було послано для стягнення грошей, то йому децькування від кожного рубля десять грошей.

У Слуцькому списку далі йдуть артикули, які відсутні у Дзялинському списку.

27. Про виклик до суду того, хто у встановлений термін не з'явиться

А якби хто з підданих наших був викликаний до суду і у встановлений термін без жодних слушних на те причин не з'явився і про себе перед судовим розглядом нічого не повідомив, тоді панове [судді] позивачеві мають надати право на відшкодування витрат на харчі і ввести його в маєток, якщо з приводу права на маєток той звернувся за правосуддям; а якщо буде позивати про збитки, про насильство, про головщину і про інші рухомі речі, тоді судді повинні вислухати щодо тих речей докази, які він мав би привести, коли була б присутня інша сторона. І коли він ці докази надасть, судді повинні рішення прийняти і листом повідомити відповідача про те, що вирішили так за його відсутності і встановлюють терміни для сплати. Якщо ж той платити не хотів, тоді судді у відповідності до рішення свого мають тому, кому вкажуть, дати право на людей того винуватого, тобто, за кожну людину десять коп з її служби,

28. Якби хто двох свідків надав, а третього не мав і при тих двох свідках присягнути хотів, тоді тим може справу виграти

Також, якби хто зворотне свідчив про яку річ, як-от про насильство і про побиття, про позичені гроші і про інші речі і мав двох свідків, а третього мати не міг, і при цих двох свідках ще сам присягнути хотів, тоді тим має справу виграти і на суді те свідчення від нього за достатнє прийняти мають. І якби хто надав свідків у справі про землю або про підтвердження листів і записів, і хоча б один із свідків свідчити про те не захотів, або розбіжність у свідченнях допустив, той справу програє.

29. Якби хто кому маєток продав і листа свого дав, а заявив, що йому не заплатили, і квитанцію на той борг від нього мати не буде, той не повинен того платити

Також постановляємо: якби хто кому продав маєток або речі рухомі і листа за свідченнями людей добрих йому на те дав і тих людей, які в листі тому записані, просив щоб печатки свої приклали до того листа, і визнав перед тими свідками, що отримав достатньо і у листі те запише; коли ж ні копійки не взяв і зізнався перед свідками, в листі записаними, і в листі записав, що вже всю плату отримав; а ті свідки печатки свої приклали, тоді такий лист силу має; а той, хто продав, такий запис ані свідками ані присягою відвести і відкликати не може. А якби хто що кому продав і листа свого йому на те дав з печатками і свідченнями людей добрих, а грошей сповна у того не взяв, тоді той, кому продав, втрачає право на того листа.

30. Якби доказів не мали, а про черговість присяги не домовилися, тоді мають жереб кидати

Також постановляємо, у кожній справі, якби доказів не мали, і спір про черговість мали, тоді мають жереб кидати: чий жереб випаде, той і має першим присягати.

31. Якщо кому щось судді сторонні присудять, мають відібрати, взявши вижа

Також, якщо кому щось судді сторонні присудили і термін сплати встановили, а той у ті терміни платити не хотів, тоді ті судді мають взяти вижа у дворі нашому найближчому, і при цьому вижі мають у того відібрати заборговане і віддати тому, кому присудили, і термін винуватому визначити за умови втрати права на викуп відібраного. А якби те відібране викупити у встановлений термін не захотів, тоді той, кому те відібране відійде, отримує право заставити те відібране, продати, кому захоче або собі зоставити.

32. Про вижа, якого ніхто пересвідчити не може

Також постановляємо: якби де послали у справах наших земських або за скаргами підданих наших вижа від нас чи Пани-Ради, то той виж повинен при собі понятих мати. А прий-шлось би у якій справі опитувати вижа, тоді жодний вижа пересвідчити не може. Також, якби якійсь із сторін здалося, що виж свідчив інакше ніж їм заявив, тоді виж повинен буде свої свідчення понятими, яких при собі мав, підтвердити, що саме так було.

33. Після суду не має ніхто без вижа примирення чинити

Також постановляємо, що після суду нашого господарського і панів воєвод, і старост наших, і суддів призначених, що буде кому присуджене — маєток чи сума грошей, по суду і за вироком, не має жодний жодного примирення чинити, окрім перед децьким, і оплати без вижа, якщо той буде наданий, або перед вижем законним, взявши вижа від суду або тих суддів, які будуть йому правосуддя чинити. А якби хто інакше вчинив, то примирення те за законне не визнаємо, а той, хто через заборону нашу посмів те вчинити, повинен буде заплатити тим суддям, які судили, три рублі грошей. А також, хто помирився не за примиренням, а за рішенням суду, мають своє одержати і децьким заплатити. А ті, хто при такому примиренні незаконному були і печатки свої до примирювальних листів прикладали, повинні будуть платити нам, господарю, три рублі грошей.

Розділ СЬОМИЙ

ПРО ЗЕМСЬКІ НАСИЛЬСТВА, ПРО ПОБОЇ І ПРО ВБИВСТВА ШЛЯХТИЧІВ

1. Хто б навмисне напав на чий дім із метою вбивства

Також постановляємо: якби хто навмисне напав на чий дім із метою вбивства або ж напав на дім з озброєними людьми і поранив кого у цім домі або вбив, або хоча б і не поранив би нікого, а тільки напав, той засуджується до позбавлення життя; головщину має бути заплачено родичам убитого з маєтку вбивці, а в нашу господарську казну така сама сума, а також штраф за рани.

А якби той, на чий дім скоєно напад, обороняючись, утік із свого дому і нікого не було б убито або поранено, то все одно той, хто напав на дім, засуджується до смертної кари, а нав'язку має бути заплачено господарю домівки; а що залишиться від маєтку насильника з-понад заплаченої суми, те зараховується як штраф на користь господаря.

2. Про докази насильства, чим воно має бути підтверджене і як воно має бути оскаржене

Якби хто напав на чий дім і скоїв убивство, то проти цього насильника потребується наступний доказ. Якби хто напав на чий дім і кого-небудь поранив або вбив, то той, хто постраждав із цього дому, відразу ж після нападу мусить сповістити про це своїх найближчих сусідів і показатися їм, від наших властей взяти вижа, який буде поблизу і показати йому сліди насильства, рани або вбитого. І потім, якби насильник не признався, той, на кого напали, буде мати можливість викрити його через навколишніх сусідів і вижа, а сам має при пораненому, з дружиною, якби він не мав дітей, а якби були дорослі діти, то із дорослими дітьми і слугами або челяддю, а якщо не було би слуг, то із двома співприсяжними він мусить про те присягнути. А того, хто скоїв напад, має бути присуджено до смертної кари як насильника.

3. Якби насильник убив кого-небудь, утік із держави, як мають стягатися платежі з його маєтку

Також, якби насильник убив кого, утік із країни, то з його маєтку мають бути стягнуті головщина, нанесені збитки і вказаний вище штраф господарю. І якби маєток стільки не коштував, то такий маєток має бути відданий у держання, поки діти або родичі не сплатять належної суми.

Вбивцю має бути вигнано з країни; і якби він потім повернувся і хтось його вбив, то за це той, хто вбив не повинен платити головщину і штраф.

4. Якби хто убив насильника і його співучасників у своєму домі або під час нападу

Також постановляємо: хто скоїть напад на чийсь дім, а хазяїн, знаходячись у домі і захищаючи свій дім, уб'є або поранить у своєму домі цього насильника або кого із його співучасників, то він не повинен платити ні за вбивство, ні за рани, але ще має право зажадати одержання з цих поранених виплати за напад. Проте факт нападу він мусить підтвердити своєю присягою, присягою дружини і дорослих дітей сам із двома співприсяжни-ми, і якби були свідки, то при свідках він зобов'язаний особисто присягнути. І якщо він присягою підтвердить факт нападу, то йому має бути заплачено дванадцять рублів грошей у відповідності до присяги і свідчень його свідків.

5. Якби хто напав на чий маєток і його підданих, а той, захищаючи своє, його вбив

Також постановляємо: якби хто захищав свій маєток або своїх підданих від нападу і при цьому вбив шляхтича, то не повинен платити головщину. Проте він мусить надати вагомих доказів, що вбив на своїй землі, і це має підтвердити своєю особистою присягою і свідченнями своїх сусідів.

6. Про зґвалтування жінок і дівчат

Також постановляємо: якби хто зґвалтував жінку або дівчину незалежно від її стану, вищого або нижчого, і ця жінка або дівчина кликала на допомогу, а на її крик прибігли б люди і вона показала б їм сліди насильства, а потім притягла би ґвалтівника до суду і надала двох або трьох свідків і при цих свідках присягнула б, то такого ґвалтівника має бути присуджено до смертної кари. Якщо ж потерпіла захотіла б вийти за нього заміж, на то її воля. А якби жінка або дівчина не могла покликати на допомогу, то як тільки її було б відпущено після зґвалтування і розповіла про це людям, потім притягла ґвалтівника до суду і надала б тих людей як свідків, то ґвалтівника також має бути покарано так, як про це написано вище.

7. Якби хто кому загрожував або похвалявся, а після цього скоїлося би вбивство, або згоріло подвір'я

Також, якби хто у присутності людей загрожував або похвалявся, що хоче спричинити кому шкоди, спалити подвір'я або гумно або вбити, а після цієї загрози або розмови тому було спричинено шкоди від вогню або скоїлося вбивство і було б доведено, що він загрожував підпалом або вбивством, то ця шкода має бути відшкодована з того, хто загрожував. Якщо ж він відмовлявся б, кажучи, що того не робив, то, щоб надалі ніхто не загрожував іншому, нехай цю шкоду відшкодує, а сам потім шукає винуватого. Але така загроза має бути доведена ні чим іншим, як тільки свідченнями трьох шляхтичів проти шляхтича, а про розміри спричиненої шкоди потерпілий мусить присягнути разом із дружиною і дітьми.

8. Якби декілька осіб було притягнуто до суду за вбивство одного шляхтича

Також, якби декілька осіб було притягнуто до суду за вбивство одного шляхтича, то тільки вбивцю має бути засуджено за таке вбивство, і саме того, проти кого той, що скаржиться, мусить присягнути із двома собі рівними шляхтичами-співприсяжниками, якщо не мав би сам інших вірогідних доказів і особливо якщо сам убивця не зізнався у скоєнні цього вбивства.

9. Якби хто поранив шляхтича в руку або ногу або вибив око

Якби хто поранив шляхтича в руку або поранив у ногу так, що той став кульгавий, або вибив око, або відрізав носа, або вибив зуби, або відрізав вуха, то мусить за це заплатити половину викупу за вбивство, а якби поранив його в обличчя, то мусить заплатити пораненому тридцять коп грошей і стільки ж штрафу у господарську казну, якщо потерпілий, не має інших вірогідних доказів і якщо сам злочинець не зізнався у скоєнні цього злочину, присягне проти нього із двома співприсяжними.

10. Якби хто, отримавши поранення, їздив по бенкетах, або по корчмах, а потім помер

Якби який шляхтич, якого побито або поранено, після побоїв або поранення їздив по бенкетах або бував у корчмах або на торгу, а потім помер, навіть, коли б після побоїв і лежав би і помер від ран, тоді той, хто його бив або поранив, не мусить платити за вбивство, а тільки за рани.

11. Як рідні брати мають стягати головщину, якщо вбито їхнього батька

Постановляємо також, що якби було декілька рідних братів, повнолітніх або неповнолітніх, виділених або невиділених, і одного з них або їхнього батька було б убито, але одного з братів не було б вдома чи в країні, тоді той, який залишався вдома, мусить оповістити своїх братів, якщо вони не виїхали за межі країни, щоб разом із ним стягати головщину особисто або через свого довіреного. А якби вони не хотіли стягати головщину разом із своїм братом і той, який лишався вдома, стягне сам за свій рахунок головщину, то у такому випадку він не мусить ділитися з братами.

12. Якщо хто з родичів захоче по праву споріднення стягувати головщину

Також, якби декілька братів або інших осіб по праву споріднення притягнули б до суду кого за вбивство, але не мали б вірогідних доказів, тоді тільки один із цих позивачів, якого вони самі виберуть, повинен у відповідності до закону з приводу цього вбивства присягнути проти обвинувачуваного з двома співприсяжними з рівних йому за шляхетською гідністю.

13. Хто з рідних братів і сестер має право стягати головщину за вбитого батька або брата

Якби було декілька рідних братів і сестер і одного з братів або батька було вбито, тоді інші брати, крім тих, що тримали придане сестер, мають стягувати головщину. А якби брати померли, то головщину мають стягувати сестри, що отримали придане. А якби померли і сини, і дочки, то головщину мають стягувати родичі.

14. Якби хто убив свого батька або матір

Постановляємо також, що якби хто убив свого рідного батька або матір, то він засуджується до безчестя і смертної кари.

15. Якби хто убив брата або сестру

А якби хто убив брата або сестру, сподіваючись отримати ту частку маєтку, яку ті мали б отримати у спадщину, то такий позбавляється права успадковувати маєток, який після цих убитих, як після батька, так і після матері або також після брата і сестри, має перейти до інших братів або сестер. А якби інших братів і сестер не було, цей маєток мають успадковувати інші родичі за правом кровної спорідненості. Вбивцю ж має бути присуджено до смертної кари.

16. Якби хто на дорозі влаштував кому-небудь засідку і того було б поранено

Також якби який шляхтич на дорозі влаштував засідку одній або декільком особам з метою поранити або пограбувати, або вбити їх і його самого було б убито тими, проти кого на дорозі він улаштував засідку і на яких накинувся, і якби родичі цього вбитого присягнули, що він його вбив перш ніж той напав, тоді той, що вбив, мусить платити головщину. А якби родичі вбитого не хотіли присягнути, заявляючи, що вони при цьому не були присутні, тоді той, що вбив, може виправдатися присягою із двома співприсяжниками-шляхтичами, навіть якщо б ці шляхтичі були його слугами, тоді він не мусить платити за вбивство. Проте, якщо виявиться, що він скоїв це вбивство, захищаючи своє життя, то він звільняється від сплати штрафу і головщини.

17. Якщо хто притягне іншого до судової відповідальності за насильство, як мусить напад доводити

Якби хто притяг до суду іншого за напад, тоді він повинен довести своє обвинувачення заслуговуючими на довіру свідченнями. А якби свідка не мав, але залишилися сліди цього насильства, тоді він має сам доводити провину відповідача своєю присягою. Але якби він допустив відповідача до присяги і той хотів присягнути, підтверджуючи свою невинуватість, а позивач, який порушив справу про насильство, присягнути не хотів, то з відповідача має бути знято обвинувачення у скоєнні насильства.

18. Якби кому у чиїмось домі було завдано шкоди або він зазнав насильства у дорозі з відома хазяїна дому

Якби кому у чиїмось домі було спричинено шкоди або він зазнав насильства у дорозі або в іншому місці за бажанням або з дозволу, або з відома хазяїна дома, і того хазяїна було б притягнуто до суду і його провину було б доведено ґрунтовними доказами або особистою присягою позивача за наявності речових доказів або яких-небудь слідів, пред'явлених офіційно, то він буде зобов'язаний особистими грішми заплатити за той розбій і спричинену шкоду, а тих злодіїв притягти до суду.

19. Якби хто наслав на чиє село своїх людей або напав на нього особисто, побив, поранив і пограбував

Також якби хто на чий маєток, село або на його людей скоїв напад сам або кого наслав і завдав цим насильством шкоди або поранив кого і кого-небудь пограбував, той мусить потерпілій стороні, якщо вона належним чином доведе, що було скоєно насильство і нанесені рани, відшкодувати шкоду, повернути награбоване із надлишком і сплатити за насильство, а у господарську казну — стільки ж. І хоча б той, хто вчинив напад, не поранив і не побив нікого, але взяв що-небудь, він також мусить сплатити потерпілому за насильство, а його людям мусить відшкодувати шкоду у тому розмірі, який він [потерпілий] назве під присягою.

20. За рядовий напад на сусідів дванадцять рублів грошей

Також постановляємо, що за кожний рядовий напад на сусіда, доведений у судовому порядку на користь потерпілої сторони, має бути присуджено дванадцять рублів грошей і стільки ж штрафу нам, господарю.

21. Якби шляхтич на дорозі скоїв розбійний напад на шляхтича

Також якби шляхтич на дорозі скоїв розбійний напад на шляхтича і той, кого було пограбовано, впізнав того, хто напав, в обличчя і показав свої рани гідним людям або показав сліди пограбування властям або стороннім людям і при цьому вказав на особу того, кто його побив, і притягнув би до суду того, хто його поранив, а той хотів би звільнитися від обвнувачення присягою, то перш, ніж відповідачеві звільнитися від обвинувачення присягою, при своїх ранах першість присяги має потерпілий. Але якби той, хто побив, не хотів би примиритися із потерпілим і допустив би його до присяги проти себе, тоді, якщо потерпілий присягне, того, хто нападав має бути покарано як розбійника.

Якби хто на дорозі посварився, але не грабував, проте його було б звинувачено у розбої, то поранений повинен присягти, а той має заплатити йому за рани і не повинен бути присуджений до смертної кари, як за розбій.

22. Про сварки

Також, якби хто з ким посварився і під час цієї сварки один другого поранив і один із них або обидва звернулися б до суду, але не мали свідків, які знали б обставини справи, і один другого не допустив би до присяги, а обидва хотіли б присягнути, то судді мають наказати їм тягнути жереб: тоді хто жереб вийме перший, мусить присягнути в тому, що той перший почав його бити і поранив його, і тому виникла ця сварка. І коли він присягне, тоді другий мусить заплатити тому, хто присягнув, за рани у відповідності до його стану.

23. Про сварку у вечірній час

Також, якби під час якої-небудь сварки увечері хто-небудь загасив свічку і кого-небудь із тих, хто був присутній при тій сварці, було поранено, але він не знав хто його поранив, і притяг би до суду того, хто загасив свічку, кажучи: «Мене було поранено у тій сварці, але з твоєї провини не знаю ким» — і представив би на те доказ, а якби не мав доказу і вирішив би присягнути, тоді той, хто загасив свічку, мусить заплатити йому за рани. Таким же чином мають розглядатися справи про вбивства, які скоєні за таких же обставин. Відповідач, що заплатив за рани або головщину, може шукати винуватого.

24. Якби хтось ненавмисне поранив кого і його було притягнуто до суду

Також, якби хто порушив у суді справу про нанесення йому рани, а відповідач заявив, що поранив його ненавмисне і навів би тому доказ, ми, вважаючи, що ніхто без своєї провини не мусить терпіти поранення, постановляємо і наказуємо: за ці рани позивачеві має бути сплачено.

25. Якби який слуга, захищаючи свого пана, кого-небудь поранив або вбив

Також ми постановляємо, що якби у якійсь сварці слуга-шляхтич, захищаючи свого пана, кого поранив або вбив, тоді він звільняється від відповідальності за це: проте, зацікавлена сторона має права позивати за свої рани або за вбитого до хазяїна цього слуги.

26. Якщо чий-небудь слуга вчинить напад на дім або вбивство і втече

Якщо чий-небудь слуга вчинить напад на дім або вбивство і втече, але його буде знайдено потерпілим у його пана і про його злочин буде заявлено пану і якщо, незважаючи на це, пан упустить його, тоді сам пан, хазяїн слуги, мусить заплатити за напад і вбивство і відшкодувати шкоду і сам може стягти це зі свого слуги, а якби про цей злочин слуги не було заявлено, тоді пан не мусить нести відповідальність за слугу.

27. Якби хто переховував у себе вдома злочинців, розбійників, злодіїв і вигнаних із країни

Також постановляємо, що якби наші піддані переховували у своїх домах zee маєтках підозрілих людей, злочинців, розбійників, вигнаних із країни давали їм якісь поради, або допомагали, завдаючи цим шкоди суспільству, або користувалися речами, добре знаючи, що вони крадені, і це було : доведено, то винуватого має бути покарано так само, як і перелічених шите злочинців; тому що задля справедливості і тих, що скоюють злочини: тих, що потурають їм, має бути покарано однаково.

28. Якби хтось вчинив напад на іншого або вкрав щось, або чиясь людина перейшла до іншого, а потерпілий буде мовчати протягом десяти років

Також, якби хто скоїв напад на іншого або вкрав щось, або чиясь людина перейшла до іншого, або хтось дав поручництво за іншого, або когось побив або пограбував, але потерпілий буде мовчати десять років, то вже ніколи він не повинен порушувати про це справу. Якби ж хтось зазнав насильства з боку іншого і про це мовчав протягом трьох років, то мусить мовчати про це довіку.

29. Постанова про головщину для шляхтича і штрафу на користь господаря

Також постановляємо: якби шляхтич шляхтича вбив під час сварки або ненавмисне і це було доведено в суді, тоді винуватий має сплатити родичам убитого головщину сто коп грошей, а нам, господарю, в казну — другі сто коп грошей. А якби вбивця, злякавшись відповідальності, втік би з країни, то родичам має бути сплачено із майна того, хто втік, головщина сто коп грошей, а нам, господарю, стільки ж; діти того, хто втік, можуть володіти маєтком; убивцю ж має бути оголошено вигнаним як негідника.

30. Якщо якого злодія буде присуджено до смертної кари за якийсь злочин, але він уникне цієї кари, то йому немає місця між добрими людьми

Також, якби кого було засуджено до смертної кари за крадіжку або який інший злочин, але від цього покарання йому вдалося відкупитися грішми або його було звільнено за клопотанням його друзів, купців, послів або вельможних панів, або за свій злочин побував у руках ката, той позбавляється честі і не може знаходитися серед добропорядних людей і не може більше користуватися своїми шляхетськими привілеями; а щодо всіх тих, хто таку засуджену людину звільнив або викупив своїми грішми, то вирішення питання про їхню честь і добре ім'я подається на наш господарський розсуд.

Розділ ВОСЬМИЙ ПРО ЗЕМЕЛЬНІ СУДИ, ПРО КОРДОНИ І МЕЖІ, ПРО КОПИ

1. Перш за все розпочинають королівською постановою із власноручним підписом його величності: якщо хто із перелічених у цьому артикулі станів захоче

відібрати в іншого його землі, порушуючи кордони або межі, той, кому вкаже суд, мусить присягнути сам із шістьма свідками

Також постановляємо: якби хто із єпископів чи священнослужителів як римського, так і грецького віросповідання, князів, панів і земян володів маєтками, людьми, землями, ловами, лісами, озерами і бобровими гонами, замкненими у певних кордонах або межах, і один у другого захотів би, порушивши кордон або межі, відібрати людей, або землю, лови, ліси, озера, сінокоси та боброві гони, бажаючи витіснити його із цього маєтку, тоді обидві сторони мають надати суду по вісімнадцять свідків. І яка із сторін, на думку суддів, наведе більш вагомі докази, та мусить присягнути сама із шістьма свідками з указаних вище станів.

2. Той, хто володіє за земською давністю, першим доводить своє право на володіння

Також постановляємо, що кожен, хто володіє за правом успадкування або придбання, або також за земською давністю, першим мусить обґрунтувати своє право на володіння переконливим доказом, тобто свідоцтвом достойних людей, шляхтичів, або документів, або інших більш достойних людей, найближчих сусідів. Чиї свідки будуть достойні, ті, відповідно до давнього земського звичаю, можуть свідчити без особистої присяги, і за їхнім свідченням сторона, яка доводить своє право, володіння своє зберігає, інша ж сторона, якщо захоче, може стягати через суд.

3. Для вирішення земельних спорів у рок завитий необхідно виїжджати на місце

Також постановляємо, що рок, встановлений судом для здійснення розмежування, має бути завитим, а тому ні в якому разі не може бути відкладеним, за винятком таких причин, які описані у даному артикулі, а саме: з причини мору або вального сейму, або виконання нашої господарської служби, або хвороби.

Якби одна із сторін не з'явилася з якоїсь іншої причини, крім чотирьох перелічених, то інша сторона надає належних доказів перед спеціально призначеними межовими суддями і має бути задоволеною у відповідності до вказаних меж, які дають присяжні свідки на місці, де відбувається розмежування, і особистою присягою, і тим спірний предмет має бути закріплено за нею навіки. Якщо ж хто перед цим роком захворів би, то повинен повідомити про це суддів та іншу сторону, тоді розгляд справи має бути відкладено до одужання хворого, а коли він видужає, то, з'явившись на другий рок, має присягнути перед суддями в тому, що дійсно у той час був хворий.

А якби суддя сам захворів перед призначеним роком і тому не зміг з'явитися до суду, то мусить послати замість себе зі своїм листом заступника; а той має замість нього розглянути справу, і його рішення мусить мати таку ж силу, як і рішення самого судді.

4. Про встановлення кращих кордонів

Також постановляємо: якби якого суддю або межового було послано судом для з'ясування обставин справи на місці, такий суддя або межовий повинен буде допустити до доказу зі справи ту сторону, яка пред'явить кращі та більш значущі привілеї, листи, знаки або копці, або кордони. А якби з обох сторін не було б знаків, то до доказів зі справи і до присяги має бути допущено ту сторону, чиї свідки будуть більш достойними. Однак свідками мають визнаватися не усякі шляхтичі, але шляхтичі і люди достойні, поза підозрою, які будуть найближчими сусідами і суміжниками, які більше підходять до свідчення, ніж шляхтичі, які не є суміжними сусідами.

5. Свідками можуть бути тільки християни римського і грецького віросповідання

Також постановляємо, що свідками у справі про землі і про доказ права на володіння землею не можуть бути допущені ні жиди, ні татари, а тільки християни латинського або грецького віросповідання. Проте і з цих християн у справі про землі і держання землі мають бути допущені як свідки тільки ті, які щорічно бували у своїх капеланів або попів на сповіді і приймали причастя і мають добру славу у своїй окрузі, не були замішані ані у крадіжках, ані у підробці чого-небудь. Ті ж християни, латинського або грецького віросповідання, які не причащаються і не ходять на сповідь, не мають бути допущені свідками до суду у справах про землю.

6. А хто може з державців судитися у копному суді

Якби який земянин повинен був судитися з державцем або з паном, і той пан або державця мав би у своєму повіті суміжний з ним маєток і вони мусили б зібрати копу, тоді проста людина, яка мешкає у держанні того пана, не може бути його свідком, а тільки шляхтичі або люди з інших повітів, які заслуговують на довіру, і є найближчими сусідами.

7. Як мають встановлюватися роки для розгляду спорів про землю

Бажаємо також і постановляємо, що кожен рок для межування має встановлюватися судом по тижням стільки разів, скільки це знадобиться. Якщо суддя однієї сторони виїде на місце, то його рішення зобов'язані прийняти обидві сторони, не відмовляючись відсутністю інших сусідів, за винятком тих випадків, коли відсутність пов'язана із державною службою або хворобою, або якби був у справах з нашої державної служби у ворожих руках, або його було б відправлено нами із посольством.

А якби хто через лист, а не особисто, взяв у нас, господаря, або панів радних судей або межових для визначення кордонів земельного володіння, а іншу сторону особисто не було б сповіщено і у призначений рок вона була відсутня, то той, хто порушує справу, має взяти від суддів лист за дванадцять тижнів до розгляду справи і сповістити іншу сторону, щоби вона до того року підготувалася найкращим чином і не відмовлялася тим, що до того року не підготувалася; і мусить відповідати, як на завитому року.

8. Якби хто кому зіпсував кордон або межу

Якби шляхтич зіпсував кордон володінь іншого шляхтича або спалив його, насильно вирубав або як-небудь інакше зіпсував і це було б доведено, тоді порушник мусить заплатити скривдженому дванадцять рублів грошей; а якби перепахав межу, тоді три рублі і стільки ж штрафу. Якщо ж він вважав би, що цей кордон або цю межу встановлено неправильно, йому у збиток, то він мусить заперечувати це у суді, а не допускати насильства. А якби селянин селянину це зробив, то селянину один рубль грошей і стільки ж штрафу. А, крім того, зіпсовані ним кордон або межу мусить виправити, як було. А якби той кордон чи межу він вважав несправедливими, то повинен це через суд заперечувати, а не насильством.

9. Про спільний ліс і про просіки

Також постановляємо: якби хто спільно володів лісом, тоді мусить кожний з боку свого поля робити собі просіки, але вони не мають заходити з боку лісу, а як зіткнуться сокири, там і буде кордон. Проте, якби один був сильніший і прорубав більше за іншого, а той вбачав би в цьому для себе збиток і притягнув би його до суду, то суд мусить послати на місце для огляду; тоді той мусить віддати лісу стільки, на скільки більше він вирубав, нехай навіть і не такого гарного, поки той не зрубає стільки ж. А коли той другий порубає ліс, якого йому бракувало, і ним буде вирубано стільки ж, скільки тим, тоді мусять поділити до дрібниць порівну і поганий, і гарний ліс. А якби той, хто нарубав більше, не мав лісу, щоб відвезти іншому, мусить те, що він нарубав, поділити порівну.

10. Якби кордоном між маєтком була річка

Якби між якимись родовими маєтками замість кордону була річка, яка з часом сама б змінила свій напрям, залишивши старе річище, то кордон між цими маєтками має проходити старим берегом; а кожен має право користуватися половиною річки як для ловлі риби, так і для здобуття інших прибутків. А якби хто навмисне перекопав річку у збиток своєму сусідові, а сусід притягнув би його до суду і довів би це, то суд мусить постановити, щоб відповідач терміново повернув річку у попередній стан і відшкодував сусіду збитки у бобрових гонах та інші.

11. Якби хто затопив своїм ставком інший ставок або луки

Якби хто у своєму родовому маєтку мав річку у повному своєму володінні, тобто обидва її береги, і на ній поставив загати і млини і тим затопив би сусідні млини, які стоять вище за течією, то мусить взяти від властей вижа і з вижем спустити воду і відшкодувати потерпілому спричинену шкоду у відповідності до обґрунтованих доказів. А якби затопив луки без дозволу того, кому вони належать, то мусить дати натомість другу ділянку луків; якщо потерпілий погодився на це, то відповідач мусить так держати воду, щоб вона не псувала чужі луки або не затоплювала млин, який стоїть вище за течією.

А якби хто володів половиною річки, або хоча б мав річку у повному своєму володінні, але гатив греблю до чужого берега, або затопив луки без дозволу сусіда, а сусід зруйнував греблю, то він не мусить платити за зруйноване, тому що ніхто не має права без дозволу підводити греблю до чужого берега або робити ставок.

12. Якби хто хотів розширити свій став до чужого берега

Також якби хто хотів підвести до чужого берега став або затопити, або викосити чужі луки, або порубати ліс, або зорати поле, то потерпілий мусить послати відповідачеві вижа і заборонити це під загрозою застави; цю справу має бути розглянуто в суді так само, як це позначено у попередньому артикулі.

13. Якщо хто на чужій землі посіє жито, як має бути заборонено вижем, щоб під загрозою застави не вивозив врожаю до рішення суду

Також, якщо хто посіє на чужій землі жито, то той, хто заявить, що земля його, мусить взяти від властей вижа у тому повіті, в якому мешкає і має заборонити йому під заставою на нас, господаря, і на врядника, щоб той не звозив це жито додому, а скосив його, залишивши на тій землі до суду; і, встановивши рок, від обох сторін мають виїхати межові. А якби той, хто наклав заборону, довів у суді, що той посіяв жито на його власній землі, то як земля, так і врожай мають бути залишені йому. Але якби той всупереч вказаній вище заяві, не діждавшись суду, скосив це жито і звіз його додому, тоді він мусить заплатити заставу і за жито з нав'язкою. Якщо ж хто буде сіяти на власній землі, а інший йому це заборонить, але не доведе в суді, що це земля його, такий мусить сам заплатити заставу у нашу господарську скарбницю і відшкодувати збитки тому, чия земля. А шкодою вважати таке: якщо згнило чиє-небудь жито внаслідок заборони його звезти; або ж той, хто привіз межового і витратив гроші на його поїздку, але не обґрунтував у суді своїх претензій, мусить сплатити потерпілому за все жито і відшкодувати збиток. А застава має бути у перелічених нижче випадках така: якби хтось захотів спричинити шкоди іншому порушенням кордону, то має бути застава нам, господарю, сто рублів, а державці дванадцять рублів; а якби була заборона на межі, то застава нам, господарю — дванадцять рублів і державці — три рублі. Заборона ж на жито і луки має тривати до Різдва.

14. Якби хто тримав землю протягом трьох років, а інший, не звернувшись до суду, скосив би жито або забрав скошене, або затіяв бійку і порубав сохи

Також постановляємо, що якби хто безперешкодно держав яку-небудь землю три роки і спокійно її орав або засівав, а інший, прийшовши на це поле, скосив би його або забрав уже скошене, або ударив самого власника або його людину, або кого іншого, або вола, або порубав соху, то він мусить платити за насильство дванадцять рублів грошей, і нам, господарю, стільки ж. А якщо візьме без бійки, тоді мусить відшкодувати шкоду з нав'язкою, а потім, якщо схоче, може порушити в суді проти власника справу про цю землю. А якби хто відбирав у іншого, а той захищав і не віддавав держання, то спір має вирішити суд; і чия претензія на землю буде признана безпідставною, той мусить відшкодувати збитки і сплатити за насильство.

15. Якби хто паплюжив свідків

Якби хто без достатньої підстави паплюжив свідків позивача, тобто, якби позивач у відповідності до права представив вісімнадцять свідків, а відповідач не вибрав би із цих вісімнадцяти свідків шести, які заслуговують на довіру, і давав їм відвід із метою перешкодити розглядові справи, а позивач не забезпечив себе іншими свідками і через це мав би програти свою справу на цьому завитому року, то він має право тут же в суді відстояти своїх свідків. І якщо судді визнають, що відповідач безпідставно зпап-люжив цих свідків і дав їм відвід, а свідки виправдаються, то відповідач кожному із спаплюжених ним свідків у відповідності до їхнього походження буде зобов'язаний дати винагороду: шляхтичу — як шляхтичу, селянину — як селянину стільки, як нібито його поранили.

16. Якби хто не відстояв перед суддями спаплюжених свідків

Якщо хто цих своїх спаплюжених свідків усіх не відстояв перед цими ж суддями, а також самі свідки не виправдаються, то мусять присягати інші неспаплюжені свідки. А якби з обох сторін свідків було спаплюжено, то всіх їх належить відвести, і обидві сторони мусять надати інших свідків, які були б поза підозрою, і та сторона, яка виявиться більш достойною, має зі своїми свідками присягнути.

17. Про введення у володіння маєтком за борг або з якоїсь іншої причини

Якби ми послали нашого дворянина або кого із установи якого воєводи, або якого нашого врядника ввести сторону у володіння маєтком за борг або з якої іншої причини, то той, хто вводить у володіння, має робити це із сторонніми достойними людьми, із двома або трьома шляхтичами; він має все домашнє майно та інші речі, які знаходяться у цьому маєтку або на хуторах, правильно переписати, а ці достойні люди мають засвідчити правильність опису. Якщо ж той, хто вводить у володіння, вчинить інакше, то він мусить відшкодувати спричинену шкоду, якщо у тому дворі під час складання опису щось пропаде і це буде належним чином доведено або в цьому присягне потерпілий. А якщо той, хто вводить у володіння, не мав би чим заплатити, то його належить віддати на милість потерпілого. Якщо ж той, хто вводить у володіння, належним чином доведе, що він цей маєток із усім майном і речами передав за описом іншому у відповідності до нашої господарської волі і припису, то вже той, хто отримав ці речі, мусить відповідати сторонам, яким це має належати, перед судом і відшкодувати збитки.

18. Якби за погодженням обох сторін маєток було передано до рук господаря, а господарь віддав би цей маєток кому-небудь у держання до винесення судового рішення, а той цей маєток розорив

Також постановляємо, що якби обидві сторони до розгляду справи в суді погодилися передати маєток до наших господарських рук, а ми б цей маєток за листом або через того, хто вводить у володіння, дали у держання якому-небудь нашому врядникові до нашого господарського розпорядження, то врядник може використати для себе певні продукти, але з двору не повинен нічого вивозити, і з дружиною і дітьми не повинен у ньому жити. А цей маєток з усіма рухомими речами, а також із прибутками, які зібрано у період держання, мусить повністю і правильно повернути у відповідності до нашого господарського листа тій стороні, якій волею належить, і мусить прослідкувати, щоби в цьому маєтку, поки він знаходився у нього в держанні, не сталося ніякого збитку та спустошення. А якби той врядник вчинив інакше, то мусить стороні, яка понесла збиток, відшкодувати шкоду і збитки, а ми і нащадки наші мусимо винести рішення про це на найближчому судовому року як завитому, а за нашої відсутності — наші пани радні.

19. Якщо які брати або родичі, які володіють неподіленим маєтком, перед судом поділили його і поділ оформили письмово, то такий поділ мусить мати вічну силу

Постановляємо також, що якби повнолітні брати, рідні або більш віддалені родичі, володіли спільно якимось неподіленим маєтком, а потім перед судом поділили його і письмово оформили поділ, то такого поділу мусять між собою дотримуватися довіку. А якби такий поділ не перед властями, а в маєтку і в присутності їхніх спільних друзів обсудили і провели, письмово оформили і такого поділу дотримувалися між собою протягом десяти років земської давності, то такого поділу вже в силу цієї земської давності мусять між собою дотримуватися довіку.

20. Якби було призначено рок для розгляду справи без загрози програти його у випадку неявки і одна із сторін з'явиться, а інша не з'явиться, тоді сторону, що з'явилася, має бути введено у володіння тим, з приводу чого порушено в суді справу

Також постановляємо: якби ми або наші пани радні призначили кому рок для розгляду справи про землю без загрози програти його у випадку неявки і одна із сторін на цей рок з'явилася б сама і представила своїх суддів, а друга сторона з явитися сама і суддів своїх представити не хотіла, тоді ті судді, які виїдуть, за нез'явлення другої сторони того, хто з'явився, мають увести у володіння спірною землею або людьми у тій частині, яка відповідає сумі збитків і витрат, яких зазнала із цієї справи сторона, що з'явилася, і в чому присягне врядник, таку суму мусить сплатити сторона, яка не з'явилася. А після відшкодування тих витрат і збитків мають бути представлені судді з обох сторін і справу розглянуто у належному порядку. А якби той через свою впертість заволодів тією спірною землею або людьми всупереч рішенню тих суддів про ввід ними у володіння іншої сторони, його має бути притягнуто до суду, а суд мусить присудити йому сплатити за насильство і відшкодувати витрати і збитки, а другу сторону ввести у володіння тією ж землею або людьми, у володіння якими вона була введена раніше, а супротивна сторона, заплативши за насильство і відшкодувавши збитки і витрати, може знову порушити справу із цього ж приводу.

У Слуцькому списку далі йдуть артикули, які відсутні у Дзялинському списку:

21. Про землю відмежовану і про сумісні, як мають доказ чинити

Також постановляємо: якщо хто з ким буде судитися за землю відмежовану, тоді, якій стороні позивач, названий судом, згідно зі звичаєвим правом, вісімнадцять [свідків] повинен буде перед судом виставити, і по три приводити; а сторона з тих трьох одного обрати має, аж поки шість не обере, і як тільки той пан або земянин з тими свідками, присягнувши землю обведе, там межа встановлена має бути. А якби мали суд про землю суміжну, і не в одному місці а порізно, тоді на кожній межі має сам позивач із шістьма свідками присягнути. Проте свідки, які на першій межі присягнуть, на другій межі в той же час свідчити не можуть.

22. Про об'їжджання, якщо судді до згоди прийти не могли

Також постановляємо: коли судді, від нас, господаря, взяті, або від Пани-Ради нашої, виїхали на копу, тоді мають судити наступним звичаєм: перш за все повинні сповістити самі себе і встановити місце, куди мають виїхати, і, зібравшись разом, вислуховують обидві сторони, як скарги, так і відповіді, і об'їжджають землі обох сторін, куди поведуть, і оглядають листи і знаки: чиї будуть листи або знаки кращі, того мають до свідчення допустити згідно зі звичаєвим правом. А якщо би судді спір мали про об'їжджене і не могли дійти до згоди, кожен свою сторону підтримуючи, тоді вислухавши скарги і відповіді, записати повинні, і не відбираючи у сторін їх прав на правосуддя, засвідчивши реєстр тих справ своїми печатками, мають послати до воєводи, в повіті якого те правосуддя буде, і науку у нього взяти, хто буде ближче до доказу, а самі звідти не роз'їжджаються поки науку від воєводи не одержать, і тільки науку взявши, мають в кінці-кінців правосуддя вчинити. А якщо судді однієї із сторін побачать, що докази іншої сторони достовірніші, а підтримають протилежну сторону і промовчать про це, до тих пір буде наука від воєводи. А що судді кожної із сторін на свідків і на суддів протилежної сторони накладуть, самі мають те відшкодувати.

23. Про людей, які приходять на волю * (* Воля — тимчасове звільнення від сплати податей осілих на землі феодала похожих людей) і відсидівши волю, геть ідуть, що мають платити

Також постановляємо: якби людина вільна прийшла до якого князя або пана і сіла на волю, і відсидівши волю хотіла піти геть, має перед цим відслужити тому пану стільки, скільки на волі сиділа. Якщо б не хотіла стільки відслужити, тоді має грошима заплатити: за кожний тиждень по шість грошей.

Якщо ж вона, відсидівши волю, втекла до іншого пана, тоді той, до кого втекла, має його видати не інакше як отчича. А якби при повідомленні про це, тієї людини видати не захотів, і це буде доведене судом, тоді має сам за нього платити: за кожний тиждень волі по шість грошей. А якби та людина йому передоручена була і він її видати не хотів, а та потім від нього втекла, тоді він сам повинен буде тому, від кого та [людина] перед цим до нього втекла, платити, як за отчича, десять коп грошей і за синів його, скільки з ним втече, по десять коп грошей, а також скільки та [людина] не працювала, сидячи на волі, за тиждень по шість грошей.

24. Чужої людини землю не повинні купувати без волі пана її

До того ж також постановляємо, що не повинен жоден боярин чи інша людина у чужої людини землю купувати без волі пані її. Якщо ж у чужої людини землю без волі пана купив, і що-небудь на ній посіяв, тоді те посіяне і гроші втрачає, а той пан, чия земля, має без виплати грошей землю ту до своїх рук прибрати; а він [хто купив] і до тієї людини, в якої землю купив, і до посередника, через руки якого гроші передав, права позову не має згідно із постановою нашою. Також і чужу людину не має права ніхто купувати без волі пана її.

25. Якби хто кому поміж людей своїх призначив судовий розгляд під загрозою програти справу, а сам не з'явився, той справу програє

Також постановляємо: якби хто встановив рок для себе і людей своїх під загрозою програти справу, а одна із сторін на той рок не з'явиться і суддів і людей своїх не надішле і перед роком завчасно іншу сторону не попередить про причини, за яких на рок не прибуде, тоді ту справу вона програє, і тій стороні, яка не з'явиться, судді мають рішення винести і встановити відшкодування з його обгрунтуванням. А якщо з якоїсь справи доказів не буде, тоді має присяга вчинена бути: якщо в справі мова йде про насильство і про відшкодування збитків, тоді сам пан [відшкодовує], а в справі людей його, люди.

Розділ ДЕВ'ЯТИЙ

ПРО ЛОВИ, ПРО ПУЩІ, ПРО БОРТНЕ ДЕРЕВО,

ПРО ОЗЕРА, ПРО БОБРОВІ ГОНИ, ПРО ХМЕЛЬНИКИ,

ПРО СОКОЛИНІ ГНІЗДА

1. Якби хто незаконно полював у чужих володіннях

Також постановляємо: якби хто незаконно полював у чужих володіннях, то тому, у чиїй пущі полював, мусить заплатити за насильство дванадцять рублів грошей, а нам, господарю, противень мусить заплатити згідно з ціною спійманої дичини, вказаною нижче. Якби хто послав мисливців на чию-небудь землю, у пущі або сам крадькома вбив звіра, і якщо проти нього будуть наведені обґрунтовані докази, що стільки-то звіра вбито, такий мусить платити за звіра за ціною, вказаною нижче. А якби спіймали стрільця над звіром, убитим у пущі, то його мають відвести до властей, а власті мають присудити його до смертної кари, як і інших злодіїв. А якби хто на своїй землі звіра підняв, а той звір утік би на чужу землю, то він може свого звіра переслідувати чужою землею і може вбити звіра на чужій землі. Якби хто підстрелив звіра на своїй землі, а той звір подався б у чужі володіння, то за своїм підранком мисливець може йти у чужі володіння.

2. Ціна звіра

Також встановлюємо ціну на дикого звіра: за зубра дванадцять рублів грошей, за лося шість рублів грошей, за оленя або за лань по три рублі грошей, за ведмедя три рублі грошей, за коня або кобилу три рублі грошей, за дикого кабана і свиню рубль грошей, за серну півкопи грошей, за рись рубль грошей.

3. Як мають використовуватися борті, озера і луки, якщо хто має їх у чужій пущі

Також постановляємо: хто має свої борті у пущі нашій господарській або також у княжій, панській, земянській, яким чином мають користуватися своїми бортями. А ось як: хто має у чужій пущі свої борті або озера, або сінокоси, а коло сінокосів хатинки, той до озера може їхати із неводом, але не повинен брати із собою ні собаки, ні рогатини, а також ніякої зброї, чим міг би спричинити шкоди звірові. А хто має сінокоси у чужій пущі, той має користуватися своїми старими сінокосами, а нових не мусить долучати; якби його старі сінокоси заросли, то може їх розчистити. А хто має борті у чужій пущі, тоді бортники, які мають ходити до своїх бортей, не повинні брати із собою ані псів, ані рогатин, ні якої іншої зброї, чим могли б завдати шкоди звірові; але бортники мусять мати тільки сокиру і пешню, якими роблять борті. А до сінокосів не мають права ні з чим іншим іти, а тільки із сокирою, чим зарості вирубати, і з косою, чим траву косити. Проте тим, хто має озера у чиїйсь пущі, коли прийдуть взимку ловити рибу у своїх озерах, можна буде у тій пущі набрати дров для своєї хатинки і зробити корита для риби. Ті, що мають сінокоси, можуть узяти дерево для обладнання скирди або стогу, або на будівництво сінника чи огорожі. А бортникам дозволено брати лико на виготовлення ледива або кору для лазбен та на інші потреби, які мають бортники у своєму занятті, скільки їм потрібно і скільки зможе на собі понести, а не вивозити возом, може з чиєїсь пущі взяти, де його борті. А коли дерево, в якому будуть його борті, впаде або з бджолами або без бджіл або хоч дерево і не впаде, він може витягнути із нього вулик із бортю, а верхівку і пень того дерева мусить лишити у пущі тому панові, якому належить пуща. А дерев на будівлю і дров, користуючись таким правом входу, ніхто не повинен брати із чужої пущі на свою потребу. Також, хто здавна має озера, сінокоси або борті у чиїйсь пущі, той не може займати озера, сінокоси і борті чужої пущі; а той, у чиїй пущі знаходяться озера, сінокоси і борті, також тих чужих входів у свою пущу відібрати не може. Той же, хто має свою пущу, а в його пущі знаходяться чужі борті, якщо схоче розкорчувати свою пущу, не повинен спричинити ніякої шкоди бортям і бортному дереву. Якщо ж хтось, розкорчовуючи поле, чиєсь дерево, бортне або приготовлене під борть, або годяще для борті із бджолами або без бджіл, підрубав або обпалив вогнем і пошкодив те дерево, і воно від цього може засохнути, тому, чиє дерево пошкодить, за це мусить платити у відповідності до нашої постанови, наведеної нижче. А якщо на чиєму полі буде знаходитися чуже бортне дерево, то, зоруючи це своє поле, не повинен чужу борть оборювати ближче, ніж на таку відстань, щоб із борозди можна було дістати її палкою, якою поганяють волів. А якщо близько підоре це дерево і якщо воно з цієї причини засохне, то буде зобов'язаний за це дерево платити тому, кому воно належить.

4. Що має платити той, хто виловить рибу з чужих озер, які знаходяться в його пущі, або скосить сінокоси

Якщо хто виловить рибу з чужого озера, яке знаходиться в його пущі, то мусить володарю озера заплатити за насильство, а нам, господарю, стільки ж, а за рибу стільки ж, скільки потерпілий укаже під присягою, якої йому спричинено шкоди у рибі. Також якщо хто у своїй пущі насильно скосить траву з чужого сінокосу і, витісняючи володаря з його сінокосу, поб'є його, то буде зобов'язаний платити за насильство, а нам, господарю, стільки ж. А якщо нікого і не бив, але скосив траву з чужого сінокосу, то мусить повернути сіно з пенею.

5. Якби хто у своїй пущі застав чиюсь людину і затримав її

Якби хто у своїй пущі застав чиюсь людину і відібрав у неї що-небудь, то за це він не мусить відповідати; але тільки мусить ту людину і те, що відібрав у неї, віддати його хазяїну на поруки і повести у пущу до пня, де відібрав, і довести спричинену йому шкоду. І якщо доведе, що той спричинив йому шкоди, то винуватий мусить йому відшкодувати її. Якщо ж у пущі не було б ніякої шкоди, а володар пущі безпідставно на те відібрав би що-небудь у затриманої людини, то мусить повернути відібране.

6. Як мають розглядатися у суді справи про борті або про входи в пущу, якби хто хотів іншого позбавити права володіти бортями і користуватися входами

Якби хто мав спір про борті або про входи у пущі і хотів кого позбавити права користуватися бортями і входами і якимось чином чиїсь борті або входи продав до чужих рук, як це часто трапляється серед селян, коли продає бджіл, будучи неспроможним віддати данину, або за дочкою віддає дерево із бджолами зятю у чуже село, а той тих бджіл помітить своїми мітками і на цій підставі буде мати вхід у цю пущу, і того першого, хто раніше мав у держанні ці входи, витіснить, а про це виникне суперечка, то мусять оглянути мітки у дереві: чия мітка буде старішою і яка більше вросла, тому мусять присудити борті і входи, а тому, чия мітка новіша, мають наказати, щоби собі не присвоював.

7. Якби хто-небудь виловив рибу з чужого озера, садка чи пруда

Також постановляємо: якби хто-небудь виловив рибу із чужого озера або із садка, або з пруда або порубав загату, той мусить платити за насильство, а також відшкодувати збитки; якщо ж млин пошкодив би або перекопав греблю, або спалив млин, або зпустив воду зі ставу, а потерпілий поскаржився б, що в результаті цього млин не діяв і тому він не мав прибутку, і навів би обґрунтовані докази або підтвердив особистою присягою, то винуватий мусить заплатити за насильство дванадцять рублів грошей і королю дванадцять рублів грошей, відшкодувати шкоду і збудувати млин.

8. Якби хтось зруйнував або підрубав чиєсь соколине гніздо

Також постановляємо: якби хтось зруйнував або підрубав чиєсь соколине гніздо, або навмисне спіймав сокола під гніздом, або вкрав із гнізда молодих соколят, тоді той, якщо буде доведена його провина, мусить тому, в чиїй пущі гніздо, сплатити дванадцять рублів грошей. І також якби хто розорив або обікрав лебедине гніздо, то також сплачує дванадцять рублів грошей. І також якби хто порубав чужий перевіс або вкрав сітку з пере-вісу, платить дванадцять рублів грошей.

9. Про боброві гони

Також постановляємо: якби княжі або панські, або земські боброві гони знаходилися у володіннях іншого сусіда, то той пан, у чиїх володіннях будуть гони, не має права дозволяти своїм людям і сам не має права від старого поля доорувати на таку відстань, щоби можна було до гніздів'я бобрів докинути кия; на таку саму відстань не має права підкошувати сінокоси і вирубувати молоді пущі. А якби бобри пішли із цього гніздів'я до іншого гніздів'я, у поле або сінокоси, то на таку ж відстань не має права підорювати поле, підкошувати сінокоси і вирубувати вербняк, щоби міг від гніздів'я бобрів докинути кия. А якби зорав поле до гніздів'я бобрів або підкосив сінокос, або вирубав вербняк і тим вигнав бобрів, мусить платити дванадцять рублів грошей, а крім того, мусить це гніздів'я бобрів залишити у спокої на такій відстані, куди міг би докинути кия. А якби хто убив бобрів або вкрав їх, то мусить платити за насильство. А скільки б убив бобрів, мусить платити за карого копу грошей, а за чорного дві копи грошей.

10. Про хмільники

Якби хто пообривав або порубав чужі хмільники, хоча вони і знаходяться у його родовому маєтку, а це було б належним чином доведено, той мусить платити за насильство володарю хмільника, а нам, господарю, дванадцять рублів грошей. А якби хміль тільки обірвав, але не порубав, то мусить відшкодувати шкоду із пенею.

11. Про приладдя для ловлі птиці

Також якби хто порубав чиїсь приладдя для ловлі птиці і це буде доведено у суді, той мусить заплатити тому, чиї приладдя, дванадцять рублів грошей, а нам, господарю, стільки ж.

12. Якби хто нишком зіпсував приладдя для ловлі птиці

Якби хто вирішив заподіяти шкоди і помазав дьогтем або часником чиї приладдя для ловлі птиці і це було би доведено в суді, той мусить заплатити тому, чиї приладдя, три рублі грошей. І таким же чином, якби хто вкрав у іншого шатер, мусить заплатити три рублі.

13. Постанова про те, скільки має бути заплачено за бортне і небортне дерево

Якби хто чуже бортне дерево, сосну із бджолами пошкодив або обпалив вогнем, або як інакше знівечив, той за це дерево і за бджіл мусить буде сплатити власнику копу грошей, а за дуб стільки ж. А якби хто зрубав або зіпсував сосну, в якій роїлись бджоли, хоча б їх у той час у ній і не було, той зобов'язаний буде заплатити за неї півкопи грошей, а за дуб, в якому роїлись бджоли, стільки ж.

Розділ ДЕСЯТИЙ ПРО МАЄТКИ, ЯКІ ОБТЯЖЕНІ БОРГАМИ, І ПРО ЗАСТАВУ

1. Якби хто купив обтяжений боргами маєток, а кредитор мовчав би десять років

Також постановляємо, що якби хто купив якийсь маєток і спокійно ним володів, заплативши за нього сповна або недоплативши, а цей маєток було б обтяжено боргом, який було на маєток записано ще до його продажу, але кредитор мовчав би про цей борг десять років строку земської давності і через суд не стягував, то він не мусить стягувати борг з маєтку, а тільки з самого боржника. А якби боржник не мав можливості заплатити, то за цей борг його має бути віддано на милість кредитора. Якщо ж за той борг до встановлення земської давності було би притягнуто до суду того, хто утримує цей маєток, то кредитору у відповідності до першого запису в рахунок боргу має бути присуджено держання маєтку, а той, у чиїм держанні знаходиться цей маєток, має сплатити цей борг. Той же, хто зараз володіє цим маєтком, може стягти ці гроші та всякі інші витрати з того, у кого купив маєток, особливо якщо свого часу, коли записував цей маєток, не прийняв на себе цього боргу і будь-яких інших витрат.

2. Якби хто взяв чужий маєток, обтяжений боргами, в рахунок належного йому боргу

Якщо кому буде присуджено в рахунок якихось боргів чийсь заставлений маєток через відсутність іншого, а з цього маєтку могли би бути сплачені обидва борги, то той, кому належить більша сума, незалежно від того, чи утримує він цей маєток, чи прагне отримати його в рахунок боргу, буде зобов'язаний сплатити іншому кредитору меншу суму, а сам цей маєток мусить тримати в заставі за обидва борги до тих пір, поки його не викупить законний власник, який після цього отримує всі права на маєток. Проте той, кому належить більша сума, на свій розсуд може другому кредитору віддати маєток за його гроші, або обидва кредитори можуть віддати його під заставу комусь під ту ж суму і поділити ці гроші.

3. В яких випадках необхідно присягати про борг

Також постановляємо, що кожен, хто скаржиться як з приводу своїх збитків, спричинених йому якимось чином, так і з приводу належного йому боргу, на який він мав борговий запис, але загубив його і надав би достойних свідків, які бачили цей борговий запис, то ці свідки мусять підтвердити, скільки йому зобов'язаний заплатити боржник, а позивач має присягнути, і боржник мусить йому заплатити стільки, скільки позивач назве під присягою, і на цьому має бути кінець. А хто мав би борговий запис, тому цей борг має бути виплачено за борговим записом без присяги. Постановляємо, щоби жоден шляхтич і міщанин не давав у борг без боргового запису більше десяти коп. А якби хто із шляхтичів або міщан дав у борг без боргового запису більше десяти коп грошей, а боржник відмовився би від цього, то суд мусить заборонити присягнути кредитору на більшу суму, ніж десять коп, а що кредитор дасть у борг без боргового запису поверх десяти коп, те має втратити.

4. Якщо заставоутримувач якусь віддану йому в заставу річ віддасть у заставу іншому за більшу суму

Також якби заставоутримувач віддану йому в заставу річ віддав у заставу за більшу суму іншому, заставник для вручення грошей, які він або його попередник під цю річ брали, має покликати до суду того, у кого заставив свою річ; а покликавши до суду і поклавши суму грошей, яку вказано у борговому запису, має право забрати свою річ; той же, хто дасть під чужу річ більшу суму, нехай стягує з того, хто заставив у нього чужу річ, скільки було дано зверх першої суми.

5. Дія давності не мусить поширюватися ні на яку заставу

Бажаємо також і постановляємо, щоби ні на яку заставу не поширювалася дія земської давності, після закінчення якої заставник втрачає право на віддану в заставу річ; що можна буде кожному власникові, поклавши перед судом гроші, повернути собі віддані в заставу маєтки, як родові, так і якимось іншим способом придбані. А якби хто віддав у заставу за гроші кому свій маєток, або яку-небудь іншу річ на визначений термін і хотів би повернути заставоутримувачу гроші і отримати заставу назад, а кредитор не хотів би забрати у нього свої гроші і повернути йому заставу і його було б покликано до суду за отриманням своїх грошей, але не з'явився би на рок завитий, то позивач мусить покласти перед судом гроші, а суд має ввести його у володіння маєтком, і позивач має володіти в законному порядку тим, що він раніше заставив.

А якщо той, хто взяв у заставу маєток або якісь інші речі, з'явився б у призначений рок, то, отримавши свої гроші, що надані в заставу під це нерухоме майно або нерухомі речі, мусить повернути взяте у заставу у відповідності до боргового запису і договору, не відмовляючись давністю. А як хто віддав би щось у заставу на певний термін, то якби він був живий, а термін пройшов, а він не викупив у термін заставу, то заставоутримувач мусить держати цю заставу до другого встановленого терміну, а заставоутримувач може викупити її тільки після того або наступних термінів. Проте, якби заставник помер, не викупивши своєї застави, і після нього залишився син або родич, то заставоутримувач не повинен чекати встановленого терміну, але, викликаний до суду, мусить взяти гроші і повернути заставу.

6. Для розгляду справи про віддану у заставу річ мусить бути встановлений завитий рок

Хочемо також і ухвалюємо, що перший строк, призначений судом для розгляду справи про заставлену річ, має бути завитим роком під загрозою програшу справи у випадку неявки до суду. І з того часу, як заставоутримувач буде викликаний повісткою до суду, з того часу не має права більше чинити збитки маєтку і користуватися будь-якими прибутками. І якби взяв щось із цього маєтку після отримання повістки, то при викупі застави мусить усе повернути заставнику. Якщо ж у якийсь рок врядник з якоїсь причини не зможе бути присутнім під час розгляду справи про викуп застави, то він має право залишити замість себе у суді людину достойну, яка буде уповноважена розглянути і вирішити справу про викуп застави у відповідності до того, що має отримати кожна із сторін за законом.

[7]. Якби заставоутримувач покликав у суд заставника

Якби хто порушив справу з приводу якогось спадкового майна, тобто з приводу боргу або заставленої рухомої речі, а заставник, покликаний викупити свої заставлені речі, не з'явився в перший, у другий і в третій встановлені терміни, то він втрачає свою річ.

А заставоутримувач буде мати право розпоряджатися цими заставленими речами на свій розсуд.

7. Якби хто заклав щось на певний термін

Також якби хто віддав кому у заставу рухому річ на певний термін із її втратою у випадку, якщо її не викупить, і якби настав встановлений термін, а заставник річ свою не викупив, тоді заставоутримувач може поступити з нею як йому заманеться.

8. Якби хто заставив маєток на певний термін і не викупив його

Також і маєток якби хто кому заставив на термін з його втратою, якщо не викупить, тоді якби термін прийшов, а той, хто заставив маєток, у той термін не зміг викупити, тоді той, хто закупив, має сповістити родичів, щоб вони той маєток викупили; а якби родичі протягом року з моменту того сповіщення викупити цей маєток не змогли, тоді той, хто закупив, отримує маєток у вічне володіння.

9. Якби хто заставив кому маєток на термін і в листі своєму відписав би без термінів не викупати його

Якби також хто кому заставив маєток і написав би в листі своєму, що має викупити його в певний термін, і якщо у той термін не викупить, тоді той, кому заставив, мусить держати цей маєток до кінця наступного такого ж терміну. Але такими заставами заставоутримувач може користуватися у відповідності з договором.

У Слуцькому списку далі йдуть артикули, які відсутні у Дзялинському списку:

10. Про маєтки, заставлені на термін

Також постановляємо: якби хто заставив кому маєток або людей під певну суму грошей на термін, а потім, грошей не повернувши, той маєток або людей, що були заставлені, відібрав до закінчення терміну, тоді має заплатити за насильство дванадцять рублів грошей, а нам, господарю, стільки ж. А якщо до терміну, ті люди, яких заставив, не працювали, тоді за кожний тиждень має платити винагороду шість грошей за того, який буде мати волів, або клячу; а за того, який пішим буде, має платити три гроші. А якби той, хто заставив, хотів тих людей до закінчення терміну повернути, а той, кому заставив, не хотів грошей своїх взяти, а їх відпустити, тоді той має вижа судового, в якому повіті буде, взяти і до нього їхати, щоб гроші свої взяв; а якби він грошей взяти не хотів, тоді той виж, має забрати ті гроші і до скарбниці нашої віддати, а людей тих у нього відібрати.

11. Якби людей заставлених хто інший відібрав

Якби хто інший людей заставлених або землю заставлену з якоїсь причини відібрав, тоді той позивач, який йому заставив, має довести свою невинуватість; а якщо не доведе, сам йому збитки відшкодовувати буде.

Розділ ОДИНАДЦЯТИЙ

ПРО ГОЛОВЩИНИ ЛЮДЕЙ ПУТНИХ, СЕЛЯН І ПАРОБКІВ

Перш за все про головщини путної людини і бортника

Також постановляємо: якби хто убив людину путну або бортника, головщина за людину путну дванадцять рублів грошей, а за бортника вісім рублів грошей. А якби хто побив людину путну або бортника, то людині путній нав'язка три рублі грошей, а бортнику рубль, їхнім дружинам — удвоє.

1. Про головщину і про нав'язну ремісних людей

Головщина золотарю, органісту, пушкарю, пекарю, кухарю, тесляру, майстру по шиттю золотом, ковалю, столяру, скляру, сокольнику, псарю, візнику, старшому конюху, каменяру, кравцю, швецю, майстрині по шиттю золотом, килимниці, ткалі, прясі має бути, як і слузі путному, тобто дванадцять рублів грошей. І якби хто із цих ремісників був тяглий або невільний, то йому головщина така сама, а нав'язка — рубль.

2. Про побиття і головщину тіунів, приставів та інших врядників

Головщину тіуну, приставу, ключнику, якби хто побив кого із них на цій посаді, дванадцять рублів грошей, а нав'язка за побиття при виконанні посади три рублі грошей. А якби який тіун або пристав були звільнені з посади, то головщина їм і нав'язка така сама, як тяглій людині. Якби па-робок виконував обов'язки тіуна або пристава, йому головщина десять коп грошей, а нав'язка — рубль до того часу, доки він виконує обов'язки, а коли його буде звільнено від них, то головщина і нав'язка йому, як паробкам.

3. Про головщини і побиття простих людей і паробків

Якби хто убив тяглого селянина, той мусить платити за нього головщину десять коп грошей; за невільного паробка головщина п'ять коп, а невільній жінці стільки ж головщини.

4. Про побиття і рани мужицькі і паробоцькі

Коли би хто мужика тяглого поранив або побив, має заплатити йому як нав'язку п'ятдесят грошей, а дружині — рубль грошей, а паробку — півкопи грошей, а дружині його — копу грошей.

5. Жид, татарин християн у неволі тримати не повинен

Також постановляємо: якби який жид або татарин будь-якого стану християнина купив або взяв у заставу, від цього часу наказуємо воєводам, старостам, державцям, щоб вони про те довідувались і кожного такого християнина звільняли з неволі у жида або татарина і таким саме чином: якщо хазяїн купив його назавжди або невільник народився від купленої жінки, то такий невільник, діставши повноліття, мусить відробити у хазяїна сім літ, а після семи літ має бути відпущений на волю. А якби жид або татарин кого узяв у заставу за гроші, то постановляємо, що тоді невільники повинні відпрацювати цю суму, а рік роботи як чоловіка, так і жінки має зараховуватися за півкопи грошей; і до того часу має йому той закуп служити, поки не відпрацює усієї суми. А челядь, яка дана татарам за батька нашого і за предків наших, і за нас із дворами нашими, ту челядь вони мають держати.

6. Людина вільна ні за який злочин у неволю не повинна взята бути

Також постановляємо, що людина вільна ні за який злочин не повинна взята бути у вічну неволю. А якби за який злочин була віддана як винагорода за якусь суму, тоді мусить її відпрацювати, причому кожен рік роботи має зараховуватися селянину за дванадцять грошей, а селянці за п'ятнадцять грошей, якби їм був наданий присівок на прожиток їхній. А якби їм присівку не було дано, то селянину кожен рік роботи зараховується за півкопи грошей, а жінці за двадцять грошей. Якщо ж сума, за яку таку людину було видано, була такою великою, що сам не міг би відробити її, тоді його діти мусять відробити, і нарахування їм мають бути такі самі.

7. Про залік закупам суми в рахунок боргу за відпрацьований час

Також постановляємо: якби хто узяв як закуп селянина або селянку і не домовився з ними про розмір присівка або про те, за яку суму буде зараховуватися рік роботи, то з належної суми грошей має бути вирахувано селянину п'ятнадцять грошей за рік, а жінці десять грошей.

8. Якби чиясь людина, вільна або невільна, або челядинець перейшов до іншого, а той не хотів биза законом повернути його

Також постановляємо, якби чиясь непохожа людина або невільний челядинець перейшов до кого іншого, назвавшись вільним, і його пан один або два рази звернувся до того пана з проханням розглянути його претензію, а той пан не хотів йому на челядинця права дати, тоді такого земянина має бути притягнуто до земського суду. І якщо пан тієї непохожої людини або челядинця доведе в суді, що ця людина — його невільна, і разом із тим доведе, що до того пана двічі звертався з проханням про відновлення, а той відмовився, то відповідач мусить у відповідності до цієї постанови заплатити позивачеві нав'язку за весь час, поки у нього мешкав утікач або челядинець позивача.

9. Якби від кого втік челядинець, а той, будучи сповіщений про це, вільно його пропустив

Також постановляємо: якби від кого челядинець утік, мужик або жінка невільна, а той, будучи сповіщений про втечу чужої челяді, показав їм дорогу або хліба дав, або їх у себе переховував, і це було б доведене, то той мусить знайти цих утікачів. А якби не знайшов, то мусить тому, чия челядь, сплатити.

10. Якби хто сина свого або вільну людину в неволю запродав

Також постановляємо: якби хто вільну людину або сина свого продав з голоду в неволю, або сам з голоду продався у неволю через лист записний, то такий договірний лист не повинен мати сили, і як голод мине, та людина, діставши грошей, віддасть їх кредитору, а сама знов стане вільною. А якби хто через голод або за хліб продав або віддав кому свого невільника, тоді той невільник мусить належати тому вічно.

11. Якби хто під час голоду челядь свою прогнав

Також постановляємо: якби хто під час голоду челядь свою невільну прогнав геть з двору, не бажаючи її утримувати, а вони самі б у голод прокормилися, тоді вони вже не мусять бути невільниками, а стають вільними. А робити слід таким чином: якщо пан вижене челядь, тоді вони мусять сповістити про це повітовому вряднику або міському бурмистру, або міщанам, що пан вигнав їх; а ті, кого вони сповістять, повинні сповістити того пана, чия то челядь. І якби він прогнав челядинців геть, не бажаючи їх годувати, то вони мають бути вільними довіку.

12. Невільниками люди вважаються з чотирьох причин

Також постановляємо, що невільниками люди вважаються з чотирьох причин: по-перше, ті, хто здавна в неволі знаходяться, або в неволі народилися; по-друге, ті, яких взято в полон із землі неприятельської; по-третє, якби хто був засуджений до смерті за якийсь злочин, окрім злодійства, а він просив би того, кому виданий, щоб його не занапастив, і віддався би в неволю і той би не занапастив його, то злодій має стати невільником; невільниками стають і його діти, які потім народяться; по-четверте, коли б сам себе в неволю віддав, а саме: якби хто, будучи вільним, одружився з жінкою, знаючи, що вона невільниця, то сам стає невільником і їхні діти незалежно від того, чоловічої вони чи жіночої статі; так само, якби і жінка вийшла заміж за невільника, знаючи, що він невільник, то стає невільницею сама і становляться невільниками їхні діти.

У Слуцькому списку далі йдуть артикули, які відсутні у Дзялинському списку:

14. До винагород за передоручення слуги

Якби хто кому передоручив слугу, а той слуга шкоду вчинивши тому пану своєму, від нього втік, тоді той, який йому передоручив, повинен буде його перед судом поставити, а судді мають йому термін встановити, у який той повинен слугу знайти і перед судом поставити. Якщо ж він у той термін, який судді встановили, того не знайде, тоді він сам повинен ті збитки відшкодувати і слушні докази надати. А якби потім тому пану, від якого слуга втік, прийшлося побачити [слугу] на торгу або зустріти на шляху, тоді вже він сам не має права його повернути, тільки може стягнути [збитки] з передоручника свого.

15. Про слугу не передорученого, якби пану своєму зашкодив

Якби хто мав слугу не передорученого, а той йому шкоди вчинивши, втік, тоді він, де тільки його побачить чи зустріне, має його спіймати і вести до суду, і перед судом має збитки свої доводити.

16. Ціна бджіл і дерев, бортного і небортного

Якби хто зрубав або знівечив сосну або дуб бортний, в якому ще не роїлись бджоли, або кременну сосну, той за кожне таке дерево, скільки їх знівечить, має платити по п'ятнадцять грошей.

Якщо хто видере в іншого бджіл із невибраним медом, завдавши тим збитку, але дерева не знівечить, той буде зобов'язаний за кожну бджолину сім'ю із невибраним медом, скільки їх видере, платити по півкопи грошей, а за бджолину сім'ю, в якої мед вибраний, по п'ятнадцять грошей.

У Слуцькому списку далі йдуть артикули, які відсутні у Дзялинському списку:

18. Якби хто кому в гаю вирощеному шкоду вчинив

Якби хто кому в гаю вирощеному шкоду насильством навмисно вчинив, або [дерева] рубав, якщо шляхтич шляхтичу, тоді має заплатити йому за насильство дванадцять рублів грошей, а збитки відшкодувати за віз дерева по вісім грошей. А якби мужик мужику гай насильно порубав і збитки вчинив, тоді має заплатити по три рублі грошей так, якби йому межу переорав, і відшкодувати збитки. А якби хто по-злодійські кому порубав, боярину або мужику, а його з порубаним деревом було спіймано і те вилучено, тоді має платити як за життя своє. А якби його самого не було спіймано, а порубане дерево було вилучене, тоді за кожне дерево, яке годилося б на будівництво як для кліті, так і для хати, по дванадцять грошей; а яке буде годитися як на оглоблі так і на дрова, по шість грошей.

19. Хто кому сад покраде

Якщо хто у шляхтича сад покраде, і на нього буде показано або з краденим спіймано, той має заплатити дванадцять рублів грошей, а мужику три рублі грошей.

20. Про оцінку землі

Також постановляємо: коли б ми самі, або Пани-Рада наші послали оцінювати маєтки у якій-небудь справі, тоді мають оцінювати таким чином: служба людей — десять коп грошей, пустощі — п'ять коп грошей, на землях присадибних діжка землі з перегноєм — півкопи грошей, а без перегною — двадцять п'ять грошей, на сіножатях за віз сіна — по п'ятнадцять грошей; а бори і ліси придатні як для пашні так і сіножаті, мають таким же чином оцінюватися; а пущі мають оцінюватися з урахуванням цінності і користі землі, на скільки земля і пуща корисними будуть.

Розділ ДВАНАДЦЯТИЙ ПРО ГРАБЕЖІ І ПРО НАВ'ЯЗКИ

1. Якби хто захопив або пограбував стадо господарське, або князівське, панське і земянське і щось із цього стада заморив

Теж постановляємо: якби хто захопив або пограбував стадо наше або князівське і панське, або земянське і заморив кобилу або жеребця, тоді за жеребця доброго нашого десять коп грошей, а за кобилу — п'ять коп грошей. А якби хто із стада панського або земянського жеребця або кобилу викрав, тоді за жеребця п'ять коп грошей, а за кобилу три копи грошей.

Також, якби ніхто жеребця нашого або земянського не торгував, тоді та сума має бути стягнута. А якби хто хотів його купити і запропонував якусь суму, то у випадку викрадення жеребця має бути стягнута та сума. А якби було викрадено кобилу з табуна, що не була ще у бороні, або не возила дрова, то має бути сплачено стільки, скільки позначено вище; якщо ж було вкрадено кобилу, яка працювала на подвір'ї, то п'ятдесят грошей. Стосовно ж мужицької робочої кобили або свійського жеребця, то п'ятдесят грошей. Проте, якби робочу кобилу було куплено, то має бути заплачено стільки, скільки за неї було дано. Також якби було вкрадено жеребця, хоча і свійського, якого хто-небудь торгував і пропонував за нього певну суму, то у відповідності до доказів мусить бути заплачена ця сума.

2. Якби хто пограбував чиє стадо на своїй землі, або на землі власника стада, або на місці потрави

Якби хто пограбував дике стадо на землі власника стада або на своїй землі, або на чиїйсь, або на місці потрави, то у відповідності до викладеної нижче постанови мусить заплатити за насильство і відшкодувати шкоду, яка могла би бути спричинена стаду, тому що не мусить захоплювати стадо за потраву, хоча і застав би його на місці потрави, але повинен відігнати стадо до його володаря, а потраву має показати стороннім людям; після цього за потраву мусить заплатити той, чиє стадо завдало шкоди.

3. Якби хто над шляхтичем або шляхтянкою грабіж вчинив

Також постановляємо: якби хто над шляхтичем або шляхтянкою грабіж вчинив: украв їхніх коней біля костелу або на торгу, або в полі, або в бору, і хоча ніякого бою не вчинив, а власника коня або його слуги при цьому не було, або взяв би коня у присутності слуги, або випряг з возу і це було б певним чином доведено, то той, хто вкрав коня, мусить заплатити потерпілому дванадцять рублів грошей, як ніби-то заподіяв поранення шляхтичу або шляхтянці.

4. Про грабіж коня панського, дворянського або шляхетського

Ми забороняємо захоплення панського, дворянського або шляхетського коня без дозволу влади. А якби хто без дозволу у князя або пана захопив коня, той мусить коня конем нав'язати.

5. Якщо хто пограбує чию людину

Також якби шляхтич у чиїхось селян на торгу або біля церкви, або у полі, або десь в іншому місці захопив самосудом коней або скотину, а потерпілий звернувся би до суду і навів докази, що той у нього захопив, тоді спочатку обвинувачений згідно з вироком суду мусить дати потерпілому нав'язку три рублі і повернути захоплене, а потім вже відшкодовувати з нього, що належить. А якби той, у кого вкрали, не втримався і, не порушуючи справи у суді, у свою чергу вкрав би у кривдника, то він втрачає своє право на нав'язку, а тому, у кого вкрав, повинен повернути крадене із нав'язкою.

6.Нав'язка селянину і селянці

Також встановлюємо розмір нав'язки за кожну річ. Перш за все нав'язка селянину. Якщо хто спіймає чужого селянина і тримає його в себе, нав'язка — п'ятдесят грошей, а селянці — рубль грошей, паробку — півкопи грошей, а невільниці — копа грошей.

7.Нав'язка за невільну челядь

Також якби чия челядь утекла, а її хазяїн оголосив розмір винагороди за спіймання утікачів і, вирушивши в погоню, знайшов би свою челядь у кого, то мусить тому, у кого знайшов челядь, дати винагороду за її спіймання у відповідності до того, як об'явив.

А якби без об'яви про винагороду за спіймання знайшов свою челядь у кого, а той не хотів йому цю челядь видати без позему або взяв би з нього той позем силою, а потім за це його було б притягнуто до суду, то мусить заплатити за взятий позем як за насильство дванадцять рублів грошей. Якби хто тримав би у себе чиюсь челядь і декілька разів об'являв про те, що вона знаходиться у нього, а потім би хазяїн челяді через декілька тижнів знайшов у нього свою челядь, то мусить заплатити тому тільки за їжу за кожного челядина по грошу на тиждень.

8. Нав'язка за волів, корів та іншу скотину

Якби хто украв у кого вола, корову, свиню, кабана, вівцю або козу, то має бути заплачено за вола п'ятдесят грошей, за корову півкопи грошей, за кабана півкопи грошей, за свиню п'ятнадцять грошей, за вівцю дванадцять грошей, за барана дванадцять грошей, за козу шість грошей, за порося три гроша, за ягня три гроша, за підсвинка шість грошей, за борова півкопи грошей. А якби хто украв щось із перерахованого і та скотина здохла б, то мусить за кожну голову скотини заплатити з нав'язкою.

9. Про міщан, що не повинні на торгу земян грабувати

Також постановляємо, що міщани і наші піддані за якісь свої кредити не повинні у місті на торгу свавільно відбирати власність селян наших, а також чиюсь іншу, духовних і світських грабувати, учиняти перешкоди і тим домагатися від них відновлення в правах, але стосовно тих боргів вони повинні добиватися повернення боргу від боржників у їхніх панів, а від наших підданих — у наших врядників. А наші і панські врядники мусять роглядати ці справи. А якби хто захватив самосудом, то мусить заплатити нам, господарю, штраф три рублі грошей і потерпілому три рублі грошей.

10. Ціна на птахів

Також постановляємо: якщо хто украв у кого сокола, кречета, балабана, яструба великого, чеглія або ястребця малого, або дремлюга — їм ціну вказано нижче: за кречета червоного дванадцять рублів грошей, за білого кречета десять рублів грошей, за сірого кречета шість рублів грошей, за сокола дванадцять рублів грошей, за яструба шість рублів грошей, за балабана три рублі грошей, за сарича три рублі грошей, за чеглія три рублі грошей, за ястребця рубль грошей, за дремлюга рубль грошей.

11. Ціна на птахів свійських

За гусака три гроша, за каплуна шість грошей, за курицю шість грошей, за качку два гроша, за селезня грош, за голуба грош. А якби хто вкрав кругову качку, яка сидить на кругу, дванадцять коп грошей; за павича, якщо хто вкраде, три копи грошей, за свійського журавля (прирученого), якщо хто вкраде і вб'є, три копи грошей, за лебедя свійського (прирученого), якщо хто також убив або вкрав, десять коп грошей.

12. Ціна на собак

Також встановлюємо ціну на собак. Якби хто вкрав або вбив чийого слідника або набрешника, платить дванадцять коп грошей; за бобрового пса дванадцять коп грошей, за борзого п'ять коп грошей, за курча десять коп грошей, за хорта підсокольного десять коп грошей, за свійського кобе-ля п'ять коп грошей, за узлайника три копи грошей; за гончого пса три копи грошей, за лягавого на зайців або звіра три копи грошей, за меделянського пса дванадцять рублів грошей, за ласявого дванадцять рублів грошей, за осочного пса дванадцять рублів грошей, за щайку три копи грошей, а за лягаву підстрелу десять коп грошей.

13. Якби кого вкусив неприв'язаний пес

Також постановляємо: якби за чиїмось науськуванням пес укусив кого і хазяїна його було б притягнуто до суду, але він не зізнавався б у науськуванні, хочемо і вказуємо, що такий своєю особистою присягою мусить довести свою невинуватість. А якби сам не хотів присягнути, тоді мусить допустити до присяги позивача і тоді повинен буде шляхтичеві платити за безчестя, а простій людині — за рану. А якби хто, обороняючись, ненавмисне вбив чийого пса, той не повинен нічого платити за нього, але, якби кинувши щось у пса, вбив його, мусить хазяїну заплатити.

14. Якби хто мав пса або тварину, які спричиняли б людям шкоди

Також постановляємо, що якби чийсь пес коня, вола або яку-небудь іншу скотину вкусив або спричинив їй якоїсь шкоди, за таку тварину хазяїн пса повинен відповідати і відшкодовувати шкоду або видати винуватого.

У Слуцькому списку далі йдуть артикули, які відсутні у Дзялинському списку:

15. Хто б чию челядь викрав або вивів

Також постановляємо: якби хто вивів або викрав чиюсь людину або челядина, а його наздогнали на дорозі і спіймали з тією людиною або челяддю, тоді мають його з тим доказом вести до суду нашого, який найближчим буде, а суд має йому правосуддя вчинити. А якщо він не буде зізнаватись, що челядь ту викрав, тоді той, хто його спіймав з тією челяддю, має докази навести або присягу вчинити, і якщо доведе це, той має бути покараний як злодій, а челядь має тому повернута бути, чия була. Якщо ж на дорозі наздогнати на зміг, а в домі чиємусь застав, тоді має той пан, у чиєї людини ту челядь застав, правосуддя вчинити, і та челядь має видана бути йому з винагородою, а той, хто перед цим її вивів, має покараний бути як злодій.

16. Ціна збіжжю встановлена

Також встановлюємо ціну збіжжю, яке б хто взяв або зостався винним, як має платити: пшениці копа — дванадцять грошей, жита копа — десять грошей, ячменю копа—шість грошей, вівса копа — чотири гроша, гречки копа — чотири гроша, ярового жита копа — вісім грошей.