Діяльність ОУН-УПА на території Вінниччини

Діяльність ОУН-УПА на території Вінниччини

військовий підпільний повстанський армія

Реферат

З предмету: Історія України

Тема: Діяльність ОУН-УПА на території Вінниччини

Вінниця 2010

Зміст

Вступ

1. Організаційна структура УПА-Південь

2. Діяльність ОУН-УПА в 1943-1944 рр.

3. Омелян Грабець – командуючий УПА-Південь

Висновок

Вступ

Хоча події Другої світової війни вже давно стали історією, але одна із її складових – Рух Опору, зокрема діяльність ОУН-УПА залишається темою неоднозначною. В останні десятиліття розширилась джерельна база, в обіг введено нові документи та свідчення і, здавалося б, правда про ОУН-УПА вже віднайдена, але громадська думка все ще не має одностайності. Опоненти аргументують свої позиції, посилаючись на "істинні" джерела, документи, свідчення. Останнім часом зростає політизація цього питання, коли деякі політики в угоду своїм інтересам "грають" на цій проблемі, ділячи суспільство на "своїх" і "чужих".

Особливо активно лунають гасла про те, що ОУН-УПА є "галицьким проектом" і крім західного регіону поширення не мав. Автор даної статті ставить за мету висвітлити підпільну і військову діяльность ОУН-УПА на території Поділля та Вінницької області зокрема.

1. Організаційна структура УПА-"Південь"

Загалом на чолі УПА стояли Головна команда та Головний військовий штаб. Армія ділилася на три Генеральні воєнні округи (див. додаток): УПА-Північ (Волинь і Полісся), УПА-Захід (Галичина, українські землі у складі Польщі), УПА-Схід (УПА-Південь) - Кам'янець-Подільська, Вінницька області та Крем'янеччина. Головну команду становили головний командир та члени Головного військового штабу. Штаб ділився на сім управлінь: 1 - оперативне, 2 - розвідувальне, 3 - постачання, 4 - персональне, 5 - вишкільне, 6 - політичного виховання, 7 - військових інспекторів. Кожна Генеральна воєнна округа (ГВО) поділялася на воєнні округи (ВО). На поч. 1944 їх було в УПА-Північ - 3, УПА-Захід - 6, УПА-Схід - 2. У серпні 1944 УПА-Північ реформовано на 2 ВО, а УПА-Захід - на 4. УПА-Схід фактично припинила своє існування. Кожною ГВО і ВО керував командир та штаб на чолі з шефом штабу та штабними відділами. Основною бойовою одиницею УПА була сотня (рота), яка об'єднувалася в курені (батальйони). Групи куренів утворювали загони (полки). Усі військові одиниці ВО становили групу (дивізію) з різною чисельністю - від 12 до 36 сотень. Групи однієї ГВО творили тактичну одиницю, рівну армійському корпусові. Як правило, сотня ділилася на три чоти, кожна чота - на три рої, а кожен рій - на дві ланки. Однак у деякі періоди сотні могли мати по чотири чоти, а чота - по чотири рої. Почет командира складався з політвиховника, бунчужного, представника Служби безпеки, санітара, зв'язкових, іноді - з представників військово-польової жандармерії та розвідників. Командир першої чоти автоматично ставав заступником командира сотні. Кожен курінь складався з 2-4 сотень. Командир куреня мав почет у складі шефа штабу (або ад'ютанта), політвиховника, бунчужного, капелана, лікаря та референта СБ.

У квітні 1942 р. Відбулася ІІ конференція ОУН, яка прийняла постанову про розбудову збройних сил України. Черговим кроком проводу ОУН було рішення видане Краєвому проводу ОСУЗ, сформувати группу військ УПА-Південь, яка і булла сформована у 1943 р. під командуванням майора Омеляна Грабця-"Батька", окружного провідника ОУН на ОСУЗ. Група військ УПА-Південь знаходилась на терені областей: Кам’янець-Подільської, Житомирської, Вінницької і південної частини Київської. Вона мала три воєнних округи: "Холодний Яр", "Умань" і "Вінниця"

Командний склад УПА-Південь:

- Командир – "Батько"; Омелян Грабець

- Заступник командира – "Антон"

- Шеф Штабу – "Кропива"; Процюк Василь

- Довірений до спецдоручень – "Степовий"; Ільченко Григорій

- Політвиховник – "Тугар"; Бондарчук Борис

- Начальник СБ – "Юра"

- Начальник розвідки – "Чорноморець"

- Начальник санчастини – "Веселка"

- Перекладач – "Бора"; Бойчук

- Господарник загону – "Матвій"

ВО "Холодний Яр": командир – Кость; шеф штабу – Дід-Тарас; Курені: Саблюка, Довбуша.

ВО "Умань": командир – Остап; шеф штабу – Нюра; Курені: Довбенка, Бувалого, Андрія-Шума.

ВО "Вінниця": командир – Ясень; Курені: Сторчана, Мамая, Буревія. (Див. Омелян Грабець у спогадах бойових друзів та родини. – Коломия, 2001. ст 194)

2. Діяльність підпільних і військових формувань ОУН-УПА в 1943-1944 рр.

Після окупації німцями Польщі, коли стало зрозуміло, що війна між Німеччиною і радянською Росією неминуча, Провід ОУН(б) наприкінці 1940 р. прийняв постанову про створення Похідних груп, які повинні йти слідом за фронтом на схід і створювати українські органи влади. У зв’язку із негативною реакцією фашистського керівництва на проголошення Акту віновлення Україеської Держави 30 червня 1941 р. Керівництво ОУН(б) розпочинає формування підпільної мережі на окупованих територіях, але на Вінниччині цей процес мав свої особливості. Вінницька область довгий час перебувала у складі радянської України, тому дух національної свободи на початку 40-х рр. був майже витіснений із свідомості селянина та робітника. Національно свідомі кадри були знищені репресивним аппаратом або змушені були емігрувати. Тож національно-вивольний рух був позбавлений соціальної опори, на відміну від областей, що входили до складу Польщі. На час повстання УПА як організованої воєнної сили на території області не існувало організаційної мережі ОУН, яка була б опорою збройної боротьби. На початку німецько-радянської війни силами Північної та Середньої похідних груп в області створено мережу первинних осередків ОУН(б), в які входили члени ОУН як з міцевого населення так і відряджені сюди Проводом. Функціонував ряд референтур. Однак у зв’язку з будівництвом біля м. Вінниці ставки Гітлера, німецькі спецслужби проводять масову зачистку як більшовицького так і націоналістичного підпілля. Улітку 1942 р. було проведено масові арешти, заборонено діяльність організації "Союзу українського націоналістичного студнства" та "Жіночої служби Україні" (Див. П. Григорчук. – УПА на Вінниччині: Специфіка та особливості боротьби (1943-1944), стор. 75)

Керівництво націоналістичного підпілля на Вінничині: - Левкович Борис (за іншими даними Яворів Василь) – обласний провідник ОУН на Вінниччині в 1941-42 рр. - Алетіяно С. – Провідник ОУН Вінницької області з січня 1942 р. Вчитель історії та української мови в Лука-Мелешківській школі Вінницького району. Подальша доля невідома. - Н. Н. "Антон" - Організаційний провідник ОУН на Вінниччині в 1942-45 рр. Вбитий восени 1945 р. – Білотченко Федір – Обласний військовий референт ОУН на Вінниччині 1942-45 рр. Підполковник Червоної Армії. Загинув у грудні 1945 р. у м. Літині. (Див. Омелян Грабець у спогадах бойових друзів та родини. – Коломия, 2001. ст.199-204)

За час свого існування група військ УПА-"Південь" звела ряд боїв з окупантами. З найбільших боїв слід згадати ліквідацію в червні 1943 р. німецької поліцейської школи коло Житомира. В кінці листопада 1943 р. готується до відмаршу на Вінничину курінь "Бистрий". 5 грудня 1943 р. для підсилення УПА-"Південь" вирушив з Крем’янеччини курінь УПА під командуванням "Бистрого". 9 січня відділи "Бистрого" розбили німецький підрозділ біля с. Лисогірки, здобувши великі трофеї. Протягом 1943 р. повстанські групи активно рейдували регіоном, розхитуючи міць німецької армії та паралізуючи роботу органів окупаційної влади.

Після відновлення радянської влади у повстанців з’явився новий ворог – НКВС. Комуністичний режим надавав великого значення боротьбі з українським повстанським рухом на території краю. Про це свідчить те, що навесні 1944 р. у Вінницькому управлінні НКВС була заведена контрольно-спостережна справа №490 "На банду "УПА" Батька-Богуна", а начальник УНКВС Громінський з травня по червень майже щодня повідомляв наркому внутрішніх справ УРСР Рясному про "бандпрояви" в області. В цій справі є суперечності. Передусім щодо псевдо провідника загонів УПА-Південь Батько-Богун. Судячи із свідчень затриманих повстанців енкаведисти зробили висновок, що Батько та Богун – це різні люди, хоча насправді Омелян Грабець змінив псевдо на Богун під час німецької окупації. (Див. А. Малигін. – Повстанський рух на вінниччині в 1942-1944 рр., стор. 6)

Справа №490 розкриває події, що відбулися в такій послідовності:

7.04.1944. Опергрупа НКВС вступила в бій з загоном УПА Батька між селами Миколаївка й Курилівка Хмільницького району. Загін був озброєний кулеметами, гвинтівками і гранатами. У результаті бою вбито двох повстанців і одного захоплено в полон. Загін відступив у напрямку Летичева. 2.04.1944. Загін УПА в кількості 15 чол. Увійшов у с. Новоселиця Залужна. У сільраді повстанці забрали гроші й документи, потім відійшли в ліс. 22-24.04.1944. В Чорному лісі в районі с. Уладівка Хмільницького району зосередився загін УПА чисельністю 250-300 чоловік. Він складався із з’єднань Гузиря і Довбуша. Начальник штабу загону – Гас. 1.05.1944. На сільраду с. Борки Літинського району напала група повстанців, роззброїла сторожа, спалила документи і, забравши з собою 12 чол, відійшла в ліс. 10.05.1944. Група повстанців у кількості 30 чоловік зробила наскок на квартиру голови колгоспу с Янишівка Дашівського району. В перестрілці поранено 3 бійців винищувального батальйону. 19.05.1944. З Волковинецького району Кам’янець-Подільської області в Літинський район прямує загін УПА чисельністю 200 чоловік. На шляху руху загону оперпрацівниками НКВС організовано засідки. Здійсюється прочісування лісів і населених пунктів. 20.05.1944. Відбулась нічна сутичка 8 повстанців з засідкою бійців винищувального батальйону в с. Городище Дашівського району. В ту ж ніч чотири повстанці потрапили у засідку біля с. Кам’яногірка того ж району і змушені були відступити. 22.05.1944. Вранці в с. Вінківці Літинського райну побувала група УПА. З показань затриманого Тисельського Б. А. видно, що загін складався з 130 чоловік і рухався в Чорний Ліс Калинівського району. Ним командував Батько. Під час руху загін уникав бойових сутичок. У нього на озброєнні було 12 кулеметів, автомати і гвинтівки. Просувався групами по 30-40 бійців, з бойовою охороною і дозорцями. Для ліквідації загону створено 4 чекістсько-військових оперативних загони чисельністю від 50 до 100 чоловік, куди залучено озброєний партактив районів. Оперзагони організовували засідки в лісах на шляху імовірного просування загону та прочісування лісів. 24.05.1944. У Вонятинському лісі відбувся бій між відділом НКВС та загоном повстанців. Обного повстанця було вбито, один потрапив у полон. Бійці відділу НКВС також захопили штабні документи та зброю. Полонений сказав на допиті, що на Вінниччину прийшло 5 загонів УПА загальною чисельністю до 500 чол. під проводом "Батька".

У травні 1944 з Тернопільської у Вінницьку область прибув загін повстанців чисельністю 100 чоловік на чолі з Шуляком. Протягом травня-червня нечисельні повстанські групи активно рейдують територією області. Вони намагаються уникати відкритих бойових сутичок із великими військовими формуваннями ворога. 5.06.1944 . уповноважений міліціонер Павлов виявив загін повстанців під проводом "Шуляка" поблизу Широкої Греблі (Вінницький р-н). Отримавши його повідомлення, підрозділ 189-го батальйону внутрішніх військ НКВС вступив у бій і оточив загін "Шуляка". В цьому бою було вбито 71 повстанця, в т. ч. і командира "Шуляка", а іншим вдалося втекти у ліси. Енкаведисти втратили 3 чоловік, в т. ч. і Павлова.

Особливу увагу НКВС приділив відділу "Батька". Проти його нечисленного загону було направлено 189, 193, 209 батальйони та 11 залізничний полк внутрішніх військ НКВС. Використовуючи місцевий партгоспактив та широко розгалужену мережу доносництва, енкаведисти вистежили місце перебування підрозділу повстанців і непомітно оточили їх. Відбувся короткий, але жорстокий бій. В цьому бою загинули майже всі повстанці, в тому числі і сам Омелян Грабець – "Батько".

Враховуючи ситуацію, що склалася, Провід ОУН і керівництво ГВШ вирішили УПА-Південь розформувати, а вцілілі відділи відвести на північ і захід і включити у відповдні військові формування. В окрузі УПА-Південь залишились невеликі збройні відділи повстанців, переважно в лісистій місцевості. Для уникнення боїв з відділами НКВС вони змушені були постійно рейдувати, періодично змінюючи своє місце перебування.

3. Омелян Грабець – командуючий УПА-Південь

В історії дуже важливе місце посідає особистість. Насамперед, це характерно для військових, тому що організованість, злагодженість дій, дисципліна, особистий приклад є запорукою успіху. Українське націоналістичне повстанство об’єднувалося навколо таких лідерів як Степан Бандера, Роман Шухевич, Василь Кук. Визначним лідером формування УПА-Південь був Омелян Грабець "Батько". Далі буде зацитовано біографію, яку написала про О. Грабця його дружина Галина:

"Омелян Грабець народився 1 серпня 1911 року в Любачівському повіті. Батьки його родом із тих же країв. Нове Село, невеличке сільце неподалік містечка Чесанова, – його батьківщина. Рід Грабців дяківський з давніх давен. Прадід дякував і водночас учителював. Єдиний у селі знав грамоту. Батько Петро, людина розумна й далекоглядна, не поділив, як більшість сільських газдів, землі на клапті між дітьми, а вирішив усіх їх вивчити. Мав чотирьох синів. Найстаршого, Івана, залишив на дяківстві.

Після чотирьох класів сільської школи Омелян іде вчитися до гімназії у Перемишлі, яка була на той час могутнім бастіоном українських патріотичних сил. Польські шовіністичні власті чудово це розуміли. Тому всі директори навчального закладу були агентами дефензиви. Тож не дивно, що члени українських боївок не хотіли миритися з таким становищем і виносили директорам смертні присуди. Самі ж їх і виконували. За кілька років вбито трьох директорів гімназії. Фізичну розправу нерідко чинили й над учнями-сексотами. Теперішній мій чоловік Володимир Жук пригадує, як одного дня, йдучи до гімназії, довідався, що щойно вбили сексота. Зайшов до приміщення, а в класах уже хтось розкидав летючки з написами: "Собаці собача смерть".

Одне слово, у Перемиській гімназії точилася щонайактивніша, відчайдушна й безкомпромісна боротьба проти польського гніту. На дуже високому рівні стояла організація "Пласт". Вона гартувала молодих людей і фізично, і духовно, давала заряд хлопцям, які з часом чи не всі ставали членами УВО (Української Військової Організації). Такий вишкіл пройшов і мій майбутній чоловік Омелян Грабець. Мав він непогані фізичні дані та визначні спортивні здобутки. Дуже швидко став одним із провідників "Пласту". Наскільки вдалося мені довідатися з його скупих розповідей про себе, то ще у вищих класах гімназії вступив до УВО, потім до ОУН.

По закінченню гімназії батько послав Омеляна за кордон, до Празького політехнічного інституту. Там хлопець одразу ж пірнув у вир політичної боротьби. Був дійовий і невтомний. За найближчих приятелів мав Михайла Сороку, Буйдуника.

Над Галичиною вкотре нависли чорні хмари. Лиха година настала для всього українства. Крісло міністра внутрішніх справ Польщі зайняв страшний україножер П'єрацький. Найвразливішим місцем, куди можна було найдошкульніше вдарити, щоб полонізувати українську молодь, була освіта. Саме туди спрямував свій удар міністр. Для того мав досить засобів і несамовитого завзяття. Його плани треба було будь-якою ціною зірвати. За справу взялася молодь з ОУН. Незважаючи на посилену варту та всі перестороги, П'єрацького застрелив Гриць Матейко. Акція відбулася у Варшаві. Участь у ній брали і жінки, передусім, Дарія Гнатківська, дружина Лебедя, та Катруся Зарицька. Мав своє завдання й Омелян Грабець.

Однак у Празі в організації виявився провокатор Барановський. Польський уряд зажадав видачі учасників акції. Було заарештовано Михайла Сороку. Проте декому таки вдалося втекти до інших країн. Але Омеляна Грабця чехословацькі власті поспішили видати польській поліції. Хоч прямих доказів його причетності до справи не було, він таки зазнав жорстокої кари – став в'язнем страшного концентраційного табору Берези-Картузької. Засудили його 9 вересня 1935 року, Просидів до січня 1936…" Далі дружина Омеляна розповідає про те, як він у концтаборі розтрощив собі руку і був випущений, як інвалід, на волю. Досвідчений хірург зробив йому операцію, і його за рішенням ОУН направили керувати ткацькою фабрикою на Підзамчі у Львові. Став він і головою спортивного студентського товариства. В той час у Польщі посилюються шовіністичні тенденції, здійснюється пацифікація. У Львові ОУН стала на захист українських установ. Цим протистоянням і керував Омелян. Згодом він був і головою Українського комітету та організовував молодь на Холмщині. Про подальшу діяльність чоловіка дружина не знає нічого, але, як відомо, в цей час Омелян Грабець стає на шлях військової боротьби – в 1941р. стає членом Головного Військового штабу ОУН та Командиром Головного Військового осередка, займаючи одночасно пост Провідника Центральної Округи ОУН на Східньо-Українських землях. В 1943 р. стає командиром УПА-Південь. Загинув у бою з фронтовими частинами "заградітєльних" відділів НКВД 10 червня 1944 р. біля с. Микулинці Вінницької обл.

Висновок

Ймовірно, завданням історії не є намагання вияснити, хто був героєм, а хто злочинцем. Герої як приклади для молоді – це педагогіка та пропаганда, а злочинцями займаються юристи. Завдання історії полягає у встановленні системи координат, в яких діяли певні історичні особи та групи осіб. Ці координати постійно змінювалися в ході ДСВ. В тих складних умовах тільки ОУН-УПА мали політичну і державницьку програму боротьби за незалежну Україну. Якщо стати на таку позицію, то стане зрозумілим, що деякі неоднозначні дії і ситуативні союзи ОУН в умовах трифронтової війни були виправдані. Не слід замовчувати і факту, що ОУН була авторитарним рухом, але чи могло бути інакше у ході жорстокого зіткнення світових тоталітарних систем.

Звичайно, більш активно УПА боролась проти німців у 1942-1943 рр. У ці роки гітлерівське командування офіційно розглядало УПА як ворога, хоча в Німеччині не було однозначного ставлення до ОУН. Німці та українці намагались використовувати один одного. Більша частина всіх цих тимчасових домовленостей, ще потребують серйозного дослідження.

В 1943-44 рр. УПА намагалось уникати прямих зіткнень з німецько-фашистськими військами. Це яскраво прослідковується і в діяльності УПА-Південь, більша частину операцій якої була спрямована проти радянських органів влади та військ НКВС. В час зміни історичних координат 1943-44 рр. –корінного перелому в ході ДСВ і наступу Червоної Армії – ОУН-УПА стали вважати німців меншим злом, хоча це було і не так. Коли УПА воювала проти "совітів", складалось враження, що вони тим самим підтримували німців. Саме ця обставина викликає неоднозначне ставлення у частини суспільства. Людей, вихованих у дусі радянської тенденції не можна перконати у іншій версії, тому що вони знаходяться у іншій системі координат, де немає місця українській державності. Але на війні практично ніколи не буває чіткої картини: ось добро, а ось – зло; війна – це завжди дуже складне переплетення ідей, вчинків, успіхів і невдач.

Вивчаючи вказану тему, автор звернув увагу на певні прогалини у дослідженні діяльності ОУН і УПА на Поділлі. Це стосується, наприклад, діяльності похідних груп у 1941 році: як проходили процеси формування органів влади, створення поліції, преси, системи освіти і якою була реакція на них жителів Поділля. В доступних автору публікаціях відчувається певна суперечність викладу подій та їх наслідків.

Дослідження вінницьких істориків Григорчука П., Мазила І., Малигіна А. встановили факти активної боротьби націоналістичного підпілля і партизанських загонів УПА на території Поділля. На діяльність українських націоналістів негативно впливали такі об’єктивні чинники: активна діяльність німецьких спецслужб, відносно низький рівень національної самосвідомості місцевого населення, опанування терену області радянськими партизанами.

Список використаної літератури

1. Омелян Грабець у спогадах бойових друзів та родини. – Коломия, 2001.

2. Малигін А. "Повстанський рух на Вінниччині в 1942-1944 рр." - Тези доповідей і повідомлення 19 Вінницької обласної історико-краєзнавчої конференції. В., 1997 р.

3. Мазило І. "До питання про ОУН-УПА на Вінниччині" - Тези доповідей і повідомлення 18 Вінницької обласної історико-краєзнавчої конференції. В., 1998р. ст. 75-76.

4. Григорчук П. "УПА на Вінниччині: Специфіка та особливості боротьби (1943-1944)". Тези доповідей і повідомлення 18 Вінницької обласної історико-краєзнавчої конференції. В., 1998 р. ст. 75-76

5. Малигін А. "Останні бої УПА-Південь". Тези доповідей і повідомлення 15 Вінницької обласної історико-краєзнавчої конференції. В., 1996, ст. 63-64

6. Левченко М. "Мемуари М. Шестопаля…" Тези доповідей і повідомлення 15 Вінницької обласної історико-краєзнавчої конференції. В., 1996 р.

7. Пищак Я. "Південна похідна гілка ОУН"//Дзвін, 1998 р., №8/9 ст 87-91

//Мандрівець, 1995, №4/5, №3

8. Сергійчук В.// Молодь України, 1992, 6,7,11,18,21,27,28 серпня

//Шлях Перемоги, 1999, 5 травня

9. Климчук М. Малигін А.//Вінниччина 1992, 9 жовтня

Додатки

Размещено на