Історіографія історії Чехії

Історіографія історії Чехії

ІСТОРІОГРАФІЇ ІСТОРІЇ ЧЕХІЇ

Наприкінці ХVІІІ - в І половині XIX ст. відбувався процес формування чеської нації. Чеські землі перебували в складі Австрійської імперії. Чеською мовою було заборонено користуватися в наукових публікаціях.

Зростання національної самосвідомості в ці часи виявилося саме в посиленні інтересу до рідної мови, культури, історії, які були важливими засобами згуртування нації. На це була спрямована діяльність "будителів”, яка розгорнулася в П половині ХVІІІ ст. Першим науковим центром національної історії став Чеський музей в Празі, заснований в 1818 р. Музей почав видавати часопис, який перетворився в перший періодичний друкований орган дослідників національної історії. Згодом видавничу діяльність наукової літератури здійснювала просвітницька організація “Матіца (матінка) чеська”. Розвиток історичних досліджень спричинив утворення в 50-х роках XIX ст. при Чеському музеї Археологічного товариства із власним часописом.

Створення чеської національної історичної науки збіглося із поширенням ідей Просвітництва.

ПРОСВІТНИЦЬКИЙ НАПРЯМОК був першим в чеській історіографії.

Г. ДОБНЕР (1719 - 1790) - займався публікацією історичних джерел. Критично ставився до їх змісту, зокрема в коментарях до "Чеської хроніки" доводив, що чехи в стародавні часи жили в умовах демократії, а не монархії.

Ф. ПЕЛЦЛ (І734 - І80І) - учень Г. Добнера. В праці "Коротка Історія Чехії", яку неодноразово перевидавали, переглянув католицьку концепцію історії гуситського руху. Він вважав гуситів героями, а Я. Гуса - патріотом, високо оцінював його боротьбу проти німецького засилля, за права чеської мови. В праці "Історія німців в Чехії" висвітлив боротьбу чехів з німцями та діяльність Я. Жижки. В працях про чеських королів Карла ІV та Вацлава ІV стверджував, що їх діяльність сприяла піднесенню національних почуттів чехів, які виявлялися у постійних суперечках та сутичках з німцями. Занепад авторитету католицької церкви в ті часи пояснював низькими моральними якостями духівництва.

И. ДОМБРОВСЬКИЙ (1753 - 1829). В "Історії чеської мови та літератури" розглядав селянство як охоронця традицій національної культури. Епоху гусизму вважав часом розквіту національної культури, а Я. Гуса - її видатним представником. Відзначав позитивну роль гуситського руху в розвитку чеської мови, літератури, культури. Увів до наукового обігу нові документи про гуситський рух.

Для РОМАНТИЧНОГО НАПРЯМКУ характерна ідеалізація старовини, зокрема героїчного минулого народу.

Ф. ПАЛАЦЬКИЙ (1798 - 1876) - фундатор напрямку, ідеолог національного відродження, засновник і керівник “Матіци чеської", редактор "Часопису чеського музею", секретар Королівського чеського товариства наук. Мав офіційний титул станового земського історіографа Чеського королівства. Дуже багато зробив для розшуку та публікації джерел з чеської історії. Працював в архівах Чехії, Угорщини, Австрії, Німеччини, Франції, Італії, Ватикану. В 1840 р. розпочав видання джерел “Чеський архів", редагував чисельні збірники документів.

Історіософія Палацького формувалась під впливом творів німецьких філософів Г. Ґегеля та І. Гердера. Рушійною силою історичного процесу він визнавав боротьбу протилежностей у формі боротьби полярних сил. Вважав, що слов’яни на відміну від інших народів, зокрема німців, мають специфічні риси - демократизм, рівність, вільнодумство, гуманізм тощо.

Головним в історії вважав самобутній розвиток народу, національної держави та національної культури. Народ - виразник національної ідеї. Історичний процес розкривається в діяльності народу, а не видатних осіб. Головна праця - п'ятитомник "Історія чеського народу в Чехії та Моравії" (І-й том видано в 1836 р., 5-й - в 1876 р) видана чеською та німецькими мовами. Видання не автентичні, чеське спрямоване на виховання національної самосвідомості. Праця охоплювала період від давнини до 1526 р., в якому чеські землі увійшли до Габсбургської імперії.

Історію чеських земель Палацький розглядав як боротьбу німецької та слов'янської стихій. Чеський народ вважав носієм позитивних рис, притаманних всім слов'янам, а також, зокрема ідеалів раннього християнства, високих моральних засад, любові до батьківщини та рідної мови, прагнень до морального самовдосконалення. Протиставляв слов’янські демократичні засади німецьким становим. Вважав, що на початку чеської історії переважала слов’янська стихія. Ідеалізував життя стародавніх чехів, яке відбувалося в умовах внутрішньої свободи, споконвічної демократії, мирних відносин з сусідами. В подальші часи німецька стихія - католицька - витіснила слов’янську. В боротьбі слов'янських демократичних засад проти станових німецьких виник рух за свободу - гусизм - “вершина чеської історії". Створив періодизацію чеської історії: стародавні часи - до гусизму: середні віки - гусизм; новий час - після гуситський період поневолення чеського народу.

До гуситського руху включав реформацію, селянську війну, правління Іржі Подебрада як зразок ідеального конституційного монарха, діяльність Громади чеських братів.

Ф. Палацький розглядав гусизм як величний прояв слов'янського демократичного руху, чеської національної ідеї, як втілення свободи думки в народному русі. Спочатку підкреслював лише національний аспект гуситського руху, після революції 1848 р. на перший план висунув морально-релігійну боротьбу чехів проти католицької авторитарності, за церковні та релігійні реформи.

Перевагу надавав радикальній течії гуситського руху - таборитам, з симпатією висвітлював їх бойові успіхи, діяльність Яна Жижки. Таборити - втілення ідеалів стародавньої слов'янської демократії у поєднанні з принципами свободи нового часу. Одночасно засуджував соціальні вимоги лівих таборитів. В течії хіліазму, учасники якої поділяли віру в тисячолітнє земне царювання Ісуса Христа (хіліазм - тисяча грецькою мовою), яке почнеться після другого пришестя Христа, напередодні кінця світу, Ф. Палацький вбачав прояв ідей комунізму, до яких ставився негативно.

Внаслідок поразки таборитів у битві біля Липан наступили занепад та послаблення Чехії, посилилися німецькі феодальні порядки, закріпачення селян.

Ф. Палацький створив національну та антифеодальну концепцію історії Чехії. Вперше Історію чехів було показано як безперервний процес, що розвивається. Фактичний матеріал праці вченого використовується дотепер, як створена ним термінологія.

Праці мали не лише велике наукове значення в розвитку чеської історичної науки, але й відіграли величезну роль в піднесенні чеського національного руху, сприяли утворенню в свідомості чехів Яна Гуса та Яна Жижки як національних героїв. Концепція була визнана широкими колами вчених та громадськості.

Ф. Палацький вступив в гостру полеміку з німецькими істориками, які принижували гусизм. З середині 60-х років XIX ст. він опублікував працю "Історія гусизму та проф.К. Хйофлер", як відповідь на трактування гусизму як результату расової ненависті чехів і німців.Ф. Палацький заперечував, що катастрофою для Празького університету було залишення його в 1409 р. німецькими професорами та студентами.

Інші представники романтичної школи ідеалізували Я. Гуса і Я. Жижку та суспільний лад Чехії ХШ-ХІV ст., недооцінювали соціально-економічні чинники суспільного розвитку.

Проблеми гуситського руху торкався представник РАДИКАЛЬНО-ДЕМОКРАТИЧНОЇ ТЕЧІЇ НАЦІОНАЛЬНОГО РУХУ Е. АРНОЛЬД (1800 - 1869). В книзі “Діяння гуситів", викладені з особливою увагою до Яна Жижки, виданої в 1848 р., гуситський рух характеризувався як революція, метою якої було встановлення соціальної рівності, національної свободи, республіканського ладу. Головну силу таборитів вбачав в селянстві, першим вжив термін "селянська війна". Поразку таборитів пояснював підступами шляхти. Модернізував минуле, вважав Жижку аграрним соціалістом, який прагнув надати землю бідним за рахунок багатіїв.

На розвиток чеської історичної науки в ІІ половині XIX ст. Діяла низка факторів. До них належать запровадження конституції в Австро-Угорщині, утворення нових дослідницьких центрів - історичного гуртка в Празі, земських архівів в Празі та Брно, чеського Кардового університету після його поділу в 1882 р. на чеський і німецький. З 1892 р. було утворено Чеську академію наук, словесності та мистецтва, в 1892 р. - історичний клуб в Празі, в якому об'єдналися дослідники. З'явилось декілька нових історичних часописів.

КОНСЕРВАТИВНИЙ НАПРЯМОК виник після поразки революції 1848 р. в умовах посилення впливу в суспільстві католицької церкви.В. В. ТОМЕК (1818 - 1905) - з прихильника концепції Ф. Палацького перетворився в апологета династії Габсбургів і католицької церкви, виразника офіціозної точки зору на історію Чехії в складі Австрійської імперії. Його підручник історії Австрійської монархії для гімназії протягом ЗО років вважався кращим і був перекладений німецькою, італійською, угорською, сербсько - хорватською мовами. В ньому містилась ідея Палацького про миролюбних слов'ян - землеробів та "агресивних германців".

В працях з історії Чехії негативно оцінював гуситський рух. Позитивно ставився до поразки чехів у битві в 1620 р. Втрата національної незалежності, встановлення влади Габсбургів, на його думку, врятувала чехів від шляхетської анархії, сприяла об'єднанню чеських земель. Контрреформацію та германізацію розглядав як прилучення чехів до більш розвиненої німецької культури. В "Історії Чеського королівства" (1850 р) першим розпочав вивчення сучасного йому періоду. Історію держави подавав як правління добрих і шляхетних монархів.

В 13-томній "Історії міста Праги" прагнув докладно висвітлити систему земельного, церковного, міського управління, політичні події, розвиток ремесла, торгівлі, економічного, соціального, культурного життя. В своїх працях використовував широке коло джерел, зокрема раніше невідомих документів. Праці страждають описовістю, фактографією.

ЛІБЕРАЛЬНИЙ НАПРЯМОК почав відігравати визначальну роль в чеській історіографії в 60-х роках XIX ст.

А. ГІНДЕЛІ (1829 - 1892) - директор Земського архіву, публікатор джерел, медієвіст. Ф. Палацький вважав його продовжувачем своєї справи. В двотомнику "Історія Громади чеських братів" розглядав їх як спадкоємців гуситів.

4-томник "Історія чеського повстання 1618 р." підготовлений на основі широкого кола джерел, вперше впровадженого до наукового обігу автором, що не втратив значення і сьогодні. Повстання 1618 - 1620 рр. висвітлюється на тлі європейської історії, прослідковано позиції різних держав щодо чеських подій. Визнається правомірність і закономірність антигабсбургської боротьби на початку ХVП ст. Засуджено відмову керівництва спертися в ході повстання на широкі маси народу. Поразку біля Білої гори в 1620 р. розглядав як національну трагедію.

Г. ІРЕЧЕК (1827 - 1909) - автор першої узагальнюючої праці з історії чеського права - тритомника "Слов'янське право в Чехії та Моравії". Автор виявляє романтичне розуміння слов'янського права, як відмінного своєю демократичністю від німецького.

Й. КАЛОУСЕК (1838 - 1915) - в праці "Чеське державне право" доводив, що землі чеської корони зберігали після поразки 1620 р. свій попередній юридичний статус, тобто мали державний суверенітет, визнаний в міжнародних відносинах. Цей висновок аргументувався насильницьким приєднанням чеських земель до імперії Габсбургів.

ПОЗИТИВІСТСЬКИЙ НАПРЯМОК заснував Я. Голл (1846 - 1929). Видатний учений і організатор підготовки істориків-професіоналів, один з керівників семінару з історії на філософському факультеті Карлового університету в Празі. Учасники семінару, представники трьох поколінь дослідників склали школу Голла.

Вважав, що всесвітня історія повинна відображати утворення людських спільностей, оскільки ця наукова дисципліна є сукупністю праць, які розглядають окремі питання. Кожну сферу людської діяльності, а не лише політичне життя слід досліджувати окремо. Між окремими явищами слід виявити внутрішні зв'язки, причинну залежність, враховуючи соціальні, політичні та інші чинники. Заперечував закони історичного розвитку, зв'язок історичного пізнання та ідеології.

Проблематика досліджень Я. Голла - політична та релігійна історія Чехії ХШ - ХV ст., насамперед реформації, Громади чеських братів. Найбільші праці присвячені П. Хельчицькому, якого вважав виразником інтересів чеського народу.

Досліджував умови виникнення Громади чеських братів, вказував на велике значення її діяльності в житті чеського суспільства ХV ст., особливо в розвитку культури. Зробив висновок, що поразки гуситів неминуче спричинили спад реформаційного руху. Виправдовував позицію Хельчицького - проповідь покори, непротивлення злу, прагнення до морального самовдосконалення на противагу тактиці збройної боротьби, яку обстоювали таборити.

Намагався подавати події в Чехії в контексті європейської історії, досліджував відносини між Чехією та Прусією, Польщею. Довів підробку Краледвірського та Зеленогірського рукописів.

На початку XX ст. виступав за збереження Австро-Угорщини, за що зазнав критики і залишив університет. Завдяки діяльності Я. Голла чеська історична наука досягла рівня західноєвропейської історіографії.

А. РЕЗЕК (1853 - 1909) - відомий політичний діяч проавстрійської орієнтації, досліджував політичну історію Чехії, релігійні рухи ХVІ-ХVП ст., чесько - польські відносини. В двотомнику "Історія Чехії та Моравії нового часу", в якому висвітлено період 1637-1664 рр., доводить, що загострення відносин між імператором та станами чеського суспільства обумовлювалася боротьбою за владу. Для політичної боротьби в Чехії характерним було переплетіння політичного, релігійного та національного факторів. Позитивно оцінював поразку станів у повстанні 1618-1620 рр. що, на його думку, дозволило уникнути шляхетської олігархії та інших бід.

Ч. ЗІБРТ (1864-1932) - відомий своїми працями з історії культури, етнографії, фольклористики, збагатив науку новими даними з історії ремесла, торгівлі, права, музики тощо.

А. СРБ в праці "Політична історія чеського народу від 1861 р. до приходу міністерства Бадені в 1895 р." та З. ТОБОЛКА разом з К. КРАМАРЖЕМ в книзі "Історія чеської політики нового часу", які були видані наприкінці XIX - на початку XX ст., складний процес розвитку чеської нації в ІІ половині XIX ст. розглядали як діяльність політичних лідерів.

Й. ПЕКАРЖ (1870 - 1937) - видатний учений, прихильник консервативної концепції національної історії, учень Голла. Відмовився від оцінки періоду після 1620 р. як "епохи темряви", заперечував революційний бік гуситського руху та його прогресивне значення. Підкреслював занепад чеського суспільства в період станової монархії, що обумовило, на його думку, неминучість поразки повстання 1618-1620 рр. В його трактовці гуситський рух мав націоналістичний характер, розглядався як лише національно-релігійний рух, позбавлений соціального забарвлення.

В праці "Історія вальдштейнівської змови" з психологічних позицій висвітлював діяльність Альбрехта Валленштейна під час тридцятилітньої війни. В дискусії про суть чеської історії, що відбувалася на межі XIX та XX століть, виступив проти концепції Т.Г. Масарика про пріоритет в ній релігійних ідей.

В працях про часи раннього середньовіччя відкинув теорію про специфічний слов'янський характер та слов'янське походження громади - задруги, підкреслював подібність державного і суспільного життя чехів та німців. Ці праці були просякнуті ідеями космополітизму та клерикалізму. Сучасники оцінили їх негативно.

В двотомнику "Книга про замок Кост" змалював широку панораму життя феодального маєтку, дослідив як в ХVП-ХVШ ст. зростали податки, погіршувалося становище селян. Намагався довести, що період після 1620 р. не був часом економічного занепаду. Доповненням до цієї праці була робота "Чеські кадастри.1654-1780", яка складалася з документів, зокрема про збирання податків з селян, про політику Габсбургів, спрямовану на економічне підкорення чеських земель.

Після утворення незалежної Чехословацької республіки продовжував активну діяльність. Впливав на формування історичної свідомості суспільства як автор підручників з історії. .

В чотиритомнику "Жижка та його час" використав непрямі джерела, щоб мати змогу критикувати гусизм. Наприкінці 20-х - на початку 30-х років XX ст. оцінював гуситський рух як першу велику революцію в ім'я загальнолюдського прогресу, яка була незрівняною в Центральній Європі за силою, піднесенням пафосом. Вбачав в призмі соціалістичний та демократичний зміст. Проте згодом, обмежив гусизм лише національно-релігійним змістом, причиною його вважав чесько-німецькі суперечності і боротьбу за виправлення церкви. Суть гусизму вбачав в національному моменті. Гусизм досяг мети - підірвав позиції німецького елементу серед духовенства та чеських містах.

Висловлювався проти прославлення істориками гусизму, тому, що це означало прославлення заколоту проти держави і суспільства. На думку Пекаржа, гуситська революція послабила чеський народ і державу, розколола суспільство на гуситську більшість і католицьку меншість, перешкодила розвитку Чехії, розірвала її зв'язки з Європою. Відповідальність за подальший розвиток країни покладав на таборитів, засуджував їх радикалізм, який в 1620 р. не дав змоги досягти угоди з католицькою церквою і призвів до спустошливих воєн.

Досліджував події ХVП-ХVШ ст. за схемою в основу якої покладено католицизм і апологію шляхти. Її діяльність оцінював лише позитивно. Ідеалізував політичну систему Австро-Угорщини, відповідальність за всілякі утиски переносив з династії Габсбургів на виконавців. В монографії "Біла Гора", її причини та наслідки" виклав своє розуміння поразки чехів у битві біля Білої Гори. Поразка, втрата незалежності, контрреформація не означали занепаду. Всіляко перебільшував роль католицизму та "німецького елементу" в розвитку чеських земель. За виключенням візантійського впливу у стародавній період чеська історія була результатом впливу Західної Європи. Риси концепції Пекаржа - антидемократизм, апологія католицизму, впливу Заходу, негативна оцінка революцій в історії, - були використані після 1938 р. німецькими окупантами та колабораціоністами.

Т.Г. МАСАРИК (1850-1937) - мав визначальне значення на розвиток історико-соціологічного напрямку.

В 1883 р. об'єднав навколо себе гурток молодих вчених, почав видавати часопис "Атенеум", в якому заперечувалася вірогідність Краледворського та Зеленогірського рукописів. Масарик розглядав історію крізь призму політичної боротьби. Праці - "Чеське питання", "Ян Гус", "Наша нинішня криза" та інші, - мають філософсько-соціологічний характер. Як послідовник давньогрецького філософа Платона, Масарик розглядав історичний світ як недосконале відбиття якогось ідеального прообразу. Суть чеської історії вбачав у досягненні гуманістичного ідеалу в якому поєднувалися б гуманізм та релігійність. Перебільшував роль релігійних уявлень в житті суспільства та інтерпретував історичний процес в релігійному дусі.

В чеській історії бачив дві тотожні епохи - чеську реформацію ХVП ст. та національне відображення XIX ст. між ними існував період контрреформації, який знищив суть "чеського гуманізму". Втіленням його була діяльність Громади чеських братів.

В праці "Карел Гавлічек" Празьке повстання 1848 р. вважав помилкою, негативно оцінював його керівників. Проповідував необхідність релігійно-морального самовдосконалення, оновлення чеського суспільства. Схвалював реформізм, соціальний лібералізм, класовий мир, національну єдність, виступав проти ідей марксизму та соціальної революції.

Окреме місце займає наукова діяльність Л. НІДЕРЛЕ (1865 -1944). Досліджував найдавніший період історії слов'янських народів, використовуючи широке коло джерел, зокрема археологічних. Знаходився під впливом позитивізму. Заперечував автохтонність слов'ян в Центральній Європі. В чотиритомнику "Слов'янські старожитності", в праці "Слов'янський світ" показав високий рівень культури стародавніх слов'ян та тісний зв'язок їх історії з розвитком всієї Європи. Уточнив кордони розселення слов'янського і неслов’янського населення в Центральній Європі.

ДЕМОКРАТИЧНИЙ НАПРЯМОК чеської історіографії початку XX ст. репрезентував З. НЕЄДЛИ (1878 - 1962) - який починав свою наукову діяльність як позитивіст.

В основу власної концепції національної історії поклав такі принципи:

зв'язок, єдність між різними явищами суспільного розвитку;

розуміння історії як боротьби нового із старим, боротьби мас за краще майбутнє.

Вважав народ творцем історії, вирішальною творчою силою. Історичний прогрес відбувається завдяки боротьбі народних мас, революційним періодам в історії. На початку XX ст. опублікував праці про джерела та розвиток пісенної творчості гуситів - “Історія Гуситської пісні в Чехії", “Виникнення гуситської пісні", “Історія гуситських пісень в період гуситських воєн”. Розглядав, пісні як невід'ємну частину гуситського руху, втілення прагнень народу. Вперше в чеській історіографії обґрунтував тезу про тісний взаємозв'язок розквіту культури з піднесенням визвольного руху.

В статті “Суперечка про суть чеської історії" вказав на зв'язок історії з політикою, виступив проти релігійного розуміння історії Масариком. Гуситський рух слід розглядати як боротьбу чеського народу за своє визволення.

Специфіка руху полягала в тому, що релігійні гасла були лише одним з компонентів національної та соціальної програми гуситів. Гуситський рух мав революційний характер і був кульмінацією середньовічної чеської історії.

В 20-30 рр. XX ст. З. Неєдли поступово еволюціонізував від позитивізму до марксизму, на позиції комуністичної партії. Вказував на недоліки існуючого ладу незалежної Чехословацької республіки.

Критикував позитивізм школи Голла та історико-філософські погляди Масарика, вимагав пошуку закономірностей історичного процесу, а не фіксації історичних фактів.

В статті “Про національну історіографію" висунув вимогу визначити головні завдання історичної науки, з'ясувати співвідношення ролі народних мас та особи в історії. Вважав, що історію слід вивчати як історію соціальних низів, простого народу.

В 20-30 рр. XX ст. працював над багатотомними монографіями про Б. Сметану, Т. Масарика, В. Леніна, зображав їх діяльність на соціальному тлі епохи. Відзначав великий вплив Масарика на розвиток чеської науки. Після німецької окупації Чехословаччини емігрував до СРСР. Брав активну участь в діяльності Всеслов'янського антифашистського комітету, у виступах проголошував ідею слов'янської солідарності у боротьбі проти гітлерівської Німеччини.

Одночасно займався науковою та викладацькою (Московський університет) діяльністю, остаточно сприйняв марксизм в сталінській інтерпретації.

З липня 1945 р., - президент Чеської академії наук та мистецтв, з 1952 р. - президент Чехословацької академії наук. З 1945 р., - депутат Національних Зборів, з 1946 - член президії центрального комітету комуністичної партії Чехословаччини. В брошурі "Комуністи - спадкоємці традиційного чеського народу" (1946 р) про існування двох напрямів в національній історії - реакційної та прогресивної, революційної, демократичної. Визначав гуситський рух як велику народну національну революцію, післябілогірські часи як період занепаду, вважав, що саме народ, незважаючи на "епоху темряви", проклав шлях до національного відродження. Празьке повстання 1848 р. розглядав як найбільшу гордість чеської нації з часів гусизму.

Після утворення незалежної Чехословацької республіки в 1918 р. виникли сприятливі умови для розвитку чеської історичної науки. Зросла кількість центрів наукових досліджень. Ними, крім Кардового університету в Празі, стали новоутворені університет у Брно, Вища архівна школа, науково-дослідні, Державний історичний інститут, інститути археології Сходу, Слов'янський інститут. В Римі було створено чехословацький інститут історії, який займався вивченням документів, з архівів Ватикану, що стосувалися Чехословаччини.

Було утворено Чеську академію наук і мистецтв, наукове товариство "Пам'ятник національного відродження", яке досліджувало утворення незалежної держави.

Австрія передала всі архіви, які стосувалися Чехословаччини. Було створено національну систему архівних установ. Розширилася мережа видань спеціалізованих історичних часописів.

В 1935 р. було створено Товариство чехословацьких істориків, яке об'єднувало лише професійних дослідників.

В міжвоєнний період плідно розвивалася історична наука, представлена низкою наукових напрямків.

КОНСЕРВАТИВНИЙ НАПРЯМОК, окрім Й. Пекаржа, про науковий доробок якого мовилося вище, репрезентував Й. ШУСТА (1874 - 1945), теж послідовника Я. Голла. Досліджував проблеми політичної, культурної, соціально-економічної історії Чехії часів розвинутого феодалізму. Суть соціально-економічних процесів цього періоду вбачав у переході від натурального до грошового господарства, вважав головним джерелом цього розвитку зростання видобування срібла в чеських копальнях. Сумнівався щодо правильності поглядів Ф. Палацького про масове переселення німців до Чехії в ХШ ст. Довів ненауковий характер тверджень німецької історіографії про проживання німців на території Чехії до приходу на неї слов'ян, про кількісну перевагу німецького населення над чеським в ХШ ст.

В двотомнику "Книги з чеськеської історії" та чотиритомнику "Чеська історія" всебічно дослідив період з 1300 до 1356 р. - розквіту Чеської держави. Вказував на романський вплив на розвиток чеських земель.

В шеститомній праці з історії політики великих європейських держав в 1671-1914 рр. досліджував проблеми капіталістичного розвитку. Генеза капіталізму обумовлена розвитком нематеріальної сфери - капіталістичного духу протестантської етики. Капіталізм першої третини XX ст. розглядав як імперіалізм, виникнення якого пов'язано з промисловою революцією XIX ст. Виділяв такі риси імперіалізму, як боротьбу за світове панування, за ринки та колонії, монополізацію, зростання ролі банків, посилення нерівномірності розвитку окремих країн. Як і Масарик, першу світову війну та національно-визвольний рух вважав революцією. Був прихильником історико-емпіричного методу, критикував позитивістів за спроби подавати своєрідність історичного процесу у декількох соціологічних формулах.

Плідно працювали історики ЛІБЕРАЛЬНО-ДЕМОКРАТИЧНОГО НАПРЯМКУ.

К. КРОФТА (1876 - 1945) - представник другого покоління учнів Я. Голла. Декілька років вивчав матеріали архіву Ватикану, які стосувалися чеських земель. В праці з історії селянства Чехії та Моравії з давніх часів до 1848 р. розглянув правове становище селян, форми їх залежності. На підставі юридичного відношення селян до землі виділив категорії селян за ознаками ступеня забезпеченості землею та права на користування нею. Цей аналіз має наукове значення до сьогодні.

В монографії “Жижка та гуситська революція" критикував погляди Пекаржа, виступив на захист позитивної ролі гуситського руху в чеській історії, враховував в ньому окрім релігійного та національного також соціальні та антифеодальні аспекти. Аргументовано заперечив Пекаржеву оцінку Жижки як фанатика та громили.

Заперечуючи погляди Пекаржа, доводив, що чеська культура, вершиною якої була творчість Я.А. Каменського зросла на гуситському ґрунті. Період русизму - апогей культурного розвитку Чехії. Розглядав гусизм в загальноєвропейському контексті. Виступав проти перебільшення ролі "після білогорського католицизму" в розвитку чеського суспільства, зробив внесок у вивчення історії чесько-німецьких взаємин, новітньої історії країни.

Б. МЕНДЛ (1892 - 1940) - медієвіст, досліджував проблеми соціально-економічного розвитку. Учень Й. Пекаржа, Й. Шусти, зазнав впливу французьких соціологів, М. Вебера. Відзначав важливе значення Жовтневої революції 1917 р. у всесвітній історії. В працях з історії Праги вперше дослідив проблему соціальної кризи чеських міст напередодні гуситського руху. Показав відсутність соціальної гармонії в чеських містах, посилення диференціації різних верств населення, причини соціальних конфліктів. Враховував, на відміну від інших вчених, не лише правничі, але й економічні аспекти генези міст. На прикладі Праги показав розвиток середньовічного міста як тривалий процес, що почався в давні часи, в Х ст., ще до отримання містом привілеїв. Цим він заперечував твердження німецької історіографії про утворення чеських міст в ХШ ст. внаслідок оформлення нюрнберзького міського права.

В праці про німецьке право довів, що міське право в Чехії формувалось шляхом поступової Інтеграції місцевих та чужоземних правничих норм, а не внаслідок прямого запозичення нюрнберзького права.

Також показав, що в ХШ ст. поряд з приходом німецьких переселенців до Чехії, територія країни освоювалася чеським населенням внаслідок внутрішньої колонізації.

Проблеми утворення Чехословацької республіки в 1918 р. висвітлювали Я. ОПОЧЕНСЬКИЙ (1885 - 1961), Ф. ПЕРОУТКА та інші. Доводили закономірність руйнації Австро-Угорщини, всі заслуги у відновленні незалежності віддавали еміграції на чолі з Т.Г. Масариком. Шлях революційних перетворень, враховуючи російський досвід, вважали непридатним для цивілізованих країн.

Представники МАРКСИСТСЬКОГО НАПРЯМКУ зверталися до історичного матеріалу, як аргументів у політичній боротьбі.

Б. ШМЕРАЛЬ (1880 - 1941) в праці "Палацький та наш час" виступив на захист демократичних аспектів концепції Палацького від критики Й. Пекаржа. Видана в 1938 р., в умовах загрози втрати незалежності, праця мала актуальний політичний характер.

К. КОНРАД (1908 - 1941) виступав проти концепції та культу Масарика. Вважав, що в історії гусизму не слід шукати "суть національної історії", а досліджувати "в дусі Маркса" реальне життя людей, класову боротьбу в минулому. Вважав гуситський рух проявом кризи феодалізму.

На близьких до марксистського напрямку ідейних позиціях знаходилися члени Історичної групи, що складалася з істориків молодого покоління - Я. Ваври, В. Гуси (1906-1965), О. Ржиги (1911-1974), Я. Хорвата та інших. Вони видали три збірники "Історія та сучасність". Заперечували позитивістську методологію школи Я. Голла, критикували погляди Й. Пекаржа. Зосередили зусилля на проблемах методології, зокрема марксистського розуміння історичного процесу, а також соціальній психології, психоаналізу, соціологічного позитивізму тощо. Знаходилися під впливом французької наукової школи "Анналів", яка вважала що вивчення соціально - економічного аспекту історичного процесу має таке ж важливе значення як і вивчення політичного, культурного, морально-психологічного аспектів. Відкинули погляд на класову боротьбу як на негативний чинник в історії, а також погляд про те, що в основі чеського історичного процесу знаходиться національний чинник.

Після другої світової війни члени групи перейшли на позиції марксистської методології і одними з перших почали впроваджувати її концептуальні засади стосовно чеської історії. В. Гуса в праці "Епохи чеської Історії" (1946) виступив проти Пекаржевої періодизації національної історії і запропонував в якості головного принципу періодизації зміну суспільно-економічних формацій. О. Ржига в праці "Економічний та соціально-політичний розвиток Чехословаччини, 1790-1945" (1946) зробив спробу на основі марксистської методології виявити закономірності економічного та суспільно-політичного розвитку країни, висвітлювати проблему генези капіталізму в Чехії. З подібних позицій, як зазначалося вище, в 1946 р. виступив З. Неєдли.

Проте до початку 50-х років в історичній науці панував плюралізм в сфері методології, переважали традиційні наукові школи. Під гаслом захисту традиційних трактовок національного Історичного процесу в 1947 р. відбувся ІІ з'їзд істориків. Перехід на позиції марксизму в сталінській інтерпретації відбувся на початку 50-х років. Створена на цій основі концепція національної історії, що панувала до кінця 80-х років, перекреслювала позитивне значення діяльності Т. Масарика, негативно оцінювала національний рух, період 1918-1938 рр. В 1966-1968 рр. було зроблено спробу її перегляду. В ці роки посилився вплив поглядів західноєвропейських національних шкіл в чеській історичній науці. Дослідники позакласово оцінювали діяльність Ф. Палацького. Т. Макарика, посилили вивчення національного руху в XIX ст. - на початку XX ст., почали переглядати значення робітничого руху та Жовтневої революції 1917 р. в Росії, яке в офіційній концепції набрало гіпертрофованого вигляду. Ці підходи до вивчення національної історії відобразилися в роботі ІV з'їзду істориків в 1966 р. Проте радянська окупація країни в 1968 р. припинила ці дослідження. Найбільш впливовою установою в сфері історичних досліджень в часи комуністичного правління був інститут історії партії при центральному Комітеті Комуністичної партії Чехословаччини. Саме тут створювалися наукові схеми, що не підлягали обговоренню. Центрами історичної науки була система науково-дослідних інститутів Академії наук, кафедри вищих навчальних центрів. Видавалася значна кількість спеціалізованих наукових часописів та щорічні збірники наукових статей. Було реорганізовано діяльність архівів та музеїв.

В 50-80-ті роки здійснювалися наукові дослідження різних періодів чеської історії. Інтенсивно вивчалася стародавня історія слов'ян VІ-ІХ ст. на чеських землях. Проблемам розвитку Великої Моравії присвячена монографія Й. Поуліка "З глибини століть" та цикл статей Я. Бйом, Б. Гавранек, Л. Гавлік, В. Груби, Я. Декан, П. Раткош, Б. Хроповський та інші досліджували проблеми генези перших державних об'єднань, місце Великої Моравії в європейській історії. Тип державності та народності цього утворення відображено в збірнику "Велика Моравія: початок чехословацької державності" (1985). В ньому узагальнено дослідження істориків, археологів, лінгвістів, етнологів, висвітлено проблеми політичної організації, суспільної структури, функції влади, відносин з Візантією, розвитку культури, діяльність Кирила та Мефодія. Дослідження проблеми утворення та розвитку чеської феодальної держави 3. ФІАЛА (1922-1975) виклав у монографіях "Чехія періоду Пржемисловичів. Чеська держава та суспільство в 995-1310 р.р. ", "Догуситська Чехія 1310-1419 рр. Чеська держава під владою Люксембургів". Вчений підкреслював високий рівень розвитку ремесла, значення економічного чинника в генезі держави. Цій же тематиці присвячено праці Д. ТРЖЕШТИКА "Початок Пржемисловичів", яка охоплює період ІХ-Х ст., Р. НОВОГО "Держава Пржемисловичів у ХІ-ХП століттях". Всі три автори обстоюють тезу про існування в Чехії своєрідної середньоєвропейської моделі феодальної держави.

Продовжувалося дослідження проблем гуситського руху. В 50-60-х рр. створено його періодизацію, велика увага приділялася його проявам в різних регіонах. Рух розглядався з класових позицій, доводили, що це була незавершена буржуазна революція. Було опубліковано монографії Ф. ШМАГЕЛА про Іероніма Празького та Яна Жижку, Й. КЕЙРЖА про Яна з Ясениць, А. Міки про Петра Хельчицького, двотомник Ф. БАРТОША "Гуситська революція". В 70-80-х рр. дослідники внесли зміни в концепцію гуситського руху, уточнили його періодизацію. Відмовилися від тези про його характеристику як буржуазної революції, зосередилися на вивченні ідеологічних процесів. Це відображено в працях Ф. ШМАГЕЛА "Національна ідея в гуситській Чехії", збірнику наукових праць "Гуситський Табор", М. ПОЛІВКИ "Микулаш з Гуси та дрібна шляхта на початку гуситської революції", Й. КЕЙРЖА "Гусити".

Велику увагу було приділено дослідженню проблем соціально-економічного розвитку. Вивчалися тенденції розвитку економіки, соціальна структура феодального суспільства, що знайшло відображення в монографіях Й. ЯНАЧЕКА "Ремісниче виробництво в чеських землях в ХVІ ст. ", Й. ВАЛКА про фільваркове господарство в Моравії, Й. ПЕТРАНЯ "Залежне населення Чехії на початок Тридцятирічної війни".

Аналіз опозиційного руху в чеському суспільстві, боротьби станів проти Габсбургів, політичної боротьби в суспільстві в цілому, міжнародне значення цих процесів висвітлено в дослідженнях групи істориків. Вони підкреслювали обмежений становий характер опозиції, політичну активність середньої шляхти. До них належать Й. ПОЛІШЕНСЬКИЙ: "Тридцятирічна війна та чеський народ", "Тридцятирічна війна та європейська криза ХVП ст. ", Ф. КАВКА "Біла Гора та чеська історія"; А. Міка: "Сто років боротьби за характер Чеської держави.1526 - 1627"; Й. ЯНАЧЕК "Падіння Рудольфа ІІ", "Вальдштейн та його час".

Теоретичний аспект проблеми кризи феодального суспільства розглядали М. ГРОХ, Й. ПЕТРАНЬ в праці "ХVШ століття - криза феодального суспільства".

Питання економічної історії, зокрема розвитку промисловості, селянських рухів відбито в працях А. КЛІМИ "Мануфактурний період в Чехії", "На порозі нового суспільства.1781-1848 "; Я. ПУРША "Промислова революція в чеських землях", колективних монографіях "Короткий нарис економічного розвитку Чехії до 1955 р. ", "Економічна історія Чехословаччини в XIX і XX ст."

Й. КОЧА стверджував, що період національного відродження був специфічною формою переходу від феодалізму до капіталізму у східноєвропейському регіоні. Він подав широку панораму епохи, своєрідність процесу Формування чеської нації, узагальнив результати досліджень з дискусійних проблем у працях "Наше національне відродження", "Чеське національне відродження".

Питання національно-визвольної боротьби в середині - ІІ половині XIX ст. в контексті європейських подій розглядав В. ЖАЧЕК в монографіях "Йозеф Вацлав Фріч", "Йозеф Барак".

Розвиток робітничого руху знаходився в центрі уваги в часи комуністичного керівництва і висвітлювався дещо однобічно лише з позитивними оцінками. Ще в 1949 р.А. КЛІМА видав працю "Початок чеського робітничого руху", згодом в 50-60-х рр.Б. ШІНДЕЛЯРЖ - "З історії робітничого руху в Брненській області", М. МІШКА - "Острова на порозі промислової революції".

Проблеми діяльності політичних партій в чеському суспільстві наприкінці XIX - І третині XX ст. з упереджених позицій висвітлював Ю. КРЖИЖЕК в монографіях "Т. Масарик і наш робітничий клас", "Т. Масарик і чеська політика" та інших працях.

Роль та місце чеської буржуазії в національній боротьбі в XIX - на початку XX ст. відбита в статтях, вміщених в періодичних виданнях "Збірник до історії XIX та XX століть", "Збірник до проблематики чеського імперіалізму”. О. УРБАН видав узагальнюючу працю "Чеське суспільство.1848-1918".

Досліджуючи процеси утворення та розвиток Чехословацької держави в міжвоєнний період та становище чеських земель в часи нацистської окупації, вчені підкреслювали неминучість розпаду імперії Габсбургів, вплив революційних подій в Росії в 1917 р. на цей процес, витоки колабораціонізму частини верхів чеського суспільства, ця тематика розроблялася Ю. КРЖИЖЕКОМ: "Виникнення Чехословаччини", Й. ГАЛАНДАУЕРОМ:

"Відгуки Великої Жовтневої соціалістичної революції в чеському суспільстві", В. КРАЛОМ: "Виникнення Чехословаччини", "Питання економічного та соціального розвитку чеських земель. 1928-1945" в трьох томах, В. ПЛЕВЗОЮ "За нову державу чехів та словаків", В. ЛЕЩІНОЮ: "Економічна криза в Чехословаччині. 1928-1934", В. ПРУХОЮ: "Соціальна структура чехословацького суспільства в домюнхенській республіці": А. ХИБОЮ "Становище робітничого класу в капіталістичній Чехославаччині", В. КРАЛ в монографії "Визволення Чехословаччини" та інших працях проблеми втрати незалежності в 1938 р., етапи руху Опору, його соціальну роль, провідну роль компартії в створенні Національного Фронту, внесок СРСР у визволення від німецьких окупантів.

В величезному масиві літератури, з позицій компартії, висвітлено визволення Чехословаччини радянською армією, чехословацько-радянським відносинам, соціально-економічним перетворенням за часів комуністичної влади, історії компартії.

Узагальнюючими працями чеської історіографії 50-80-х років X ст. стали науково - популярний нарис "Історія Чехословаччини" та двотомник "Огляд історії Чехословаччини", в якому виклад подій доведено до 1849 р.

В цей же період проводилася розробка методологічних та історіографічних проблем в двотомнику Ф. КУТНАРА "Огляд історії чеської і словацької історіографії"; працях В. КРАЛА "Історіографія - її ретроспективи та перспективи", "Світ ідей історії", "Зденек Неєдли та школа Голла"; Т. ВОЙТЕХА "Чеська історіографія та позитивізм" та інших вчених.

Після "оксамитової революції" сталися радикальні зміни в розвитку чеської історичної науки. Відбулося повернення до плюралізму в сфері методології, але при цьому марксистську методологію було піддано остракізму. Повернуто до наукового обігу концепції істориків минулого, перевидано ряд праць, зокрема дослідників, які перебували в еміграції, самвидавницькі твори, які з'явилися після 1968 р.

Чехословацько-радянський інститут в Празі було реорганізовано у інститут сучасної історії, який досліджує період після 1938 р.

З'явились нові історичні видання, зокрема католицький часопис "Серединна Європа".

Було створено науковий центр по вивченню діяльності Т. Масарика та його праць. Спеціальна урядова комісія по вивченню подій 1968 р. отримала документи з цієї проблеми від урядів Угорщини, Польщі, Болгарії, Німеччини. Лише Росія не надала відповідних матеріалів. Частина документів видана, як і "Чорна книга", яка вперше була опублікована наприкінці 1968 р. у Празі. Змінилася тематика досліджень. Насамперед було звернуто увагу на всебічне висвітлення правління комуністичної партії, зокрема на негативні сторони такі як політичні репресії тощо.

Дослідники прагнуть подолати однобічність у вивченні та оцінці подій, пов'язаних з отриманням незалежності у 1918 р., особи Т. Масарика, перебуванні чеських земель у складі імперії Габсбургів тощо.

Література

1.                 "Историография истории южных и западных славян" - М., 1987, с.28-35, 65-75, 105-114, 152-168.

2.                 "Историография истории нового и новейшего времени стран Европы и Америки " - М., 1990, с.327-331, 451-455.

3.                 Волков В.К. - " Новые тенденции в развитии исторической мысли в странах Центральной и Юго-Восточной Европы " - " Новая и новейшая история" - 1991. - № 4