Історія економіки Німеччини

Історія економіки Німеччини

План

1.   Економіка Німеччини

2.   Епоха раннього феодалізму (V-Х ст.)

3.   Епоха розквіту феодалізму (XI-кінець ХV)

4.   Економічні причини Реформації і Селянської війни

Список використаної літератури

1. Економіка Німеччини

Розвиток феодальних відносин в Німеччині відбувався нерівномірно і в цілому повільніше, ніж в романізованих країнах. Це бути обумовлено кліматичними умовами, рельєфом місцевості, низьким рівнем розвитку продуктивних сил, наявністю великої кількості вільних земель, високим ступенем стійкості і пристосовності общини— марки, перерісши до початку феодальної епохи з родоплеменной в сільську, територіальну, і іншими чинниками.

Позначилося і те, що тут не було рабства, рабовласницької формації, за винятком лише західної частини країни, яка на рубежі нашої ери потрапила під владу римлян. Тому для Німеччини характерний не синтезний шлях розвитку феодалізму, що поєднує античні і варварські елементи, а перехід до феодального способу виробництва безпосередньо від розкладання первіснообщинного устрою. Закріпачення вільних общинників було скрутнішим, ніж перетворення колишніх рабів в кріпосних, що спостерігалося в романізованих країнах.

Введення німецькими завойовниками на цих територіях громадського ладу не тільки уповільнило закріпачення, але в деякій мірі і пом'якшило труднощі цього процесу.

Як писав До. Маркс: «Нова община, в якій орна земля є приватною власністю землеробів, тоді як ліси, пасовища, пустки і ін. залишаються ще загальною власністю, була введена германцями у всіх скорених країнах. Завдяки характерним особливостям, запозиченим у її прототипу, вона впродовж всього середньовіччя була єдиним вогнищем свободи і народного життя» .

Рівновагу римських і німецьких почав в Галії забезпечило затвердження феодальних відносин в VIII—IX вв. У Італії, де наголошувалося явне переважання римських почав, феодалізм затвердився в X в., а в Британії, Німеччині, Скандинавії, де римські засади були або надзвичайно слабкі, або відсутні взагалі, феодальний лад затвердився лише в XI—XIII вв.

2. Епоха раннього феодалізму (V-Х ст.)

До кінця I ст. н.е. у німецьких племен продовжувала зберігатися колективна власність на землю, але вона знаходилася в користуванні окремих «великих сімей», що полягали звично з трьох поколінь родичів. Періодично вироблялися переділи орної землі, але присадибна земля, на якій стояв будинок общинника, мабуть, вже була його власністю. Зародковими елементами майбутнього феодального ладу, які згодом розвивалися і міцніли впродовж декількох століть, були також дружинний лад німецьких племен, наявність вільних, вільновідпущеників і рабів, поступове формування патронатних відносин. Правда, раб тут нагадував швидше за кріпосного або слугу.

У подальші століття процес диференціації родоплемінної общини заглиблюється. На базі значних племінних груп виникають більш менш крупні народи: у гирл Рейну — фризи, по нижньому Рейну — франки, по середньому і верхньому Рейну — аллемани, між середнім Дунаєм і Північним морем, на сході від Рейну — бавари, лангобарди, сакси і ін. У результаті на основі племінних князівств виникли герцогства: Швабія, Баварія, Франконія, Саксонія, Лотарінгія, Фрізія. Поглиблення розшарування пов'язане і із завойовними походами в межі Пізньої Римської імперії, де обирані на час походу німецькі королі і герцоги одержували землі римських власників, а також з розповсюдженням християнства.

Завершальним етапом перетворення родоплемінної общини в сусідську, територіальну, що визначив неминучість встановлення нового, феодального ладу, було виникнення алода. Це означало, що орна земля, що була раніше власністю общини—марки, стала спадковим, хоча і не безумовним володінням окремих сімей, яку вони могли вільно відчужувати шляхом купівлі-продажу і іншими способами.

Прикладом послужила не тільки римська приватна власність на землю, але і перш за все власний німецький досвід. Так, в тісних долинах Бергського округу, на вузьких возвишенностях між болотами у Вестфалії, в більшості альпійських долин рельєф місцевості спочатку зумовив практику передачі земель в спадкове користування. З виникненням права передачі садиби третім особам і в інших районах Німеччини розвертається боротьба за перетворення орних земель у вільно відчужувану індивідуально-сімейну власність, що виразилося у відмові від переділів орних земель.

Баварська і Саксонська «Правда»

Про подібний розвиток процесу, що відбувається в різних німецьких землях з різною швидкістю, свідчать численна німецька «Правда» — записи звичного права німецьких племен, складені між V і IX вв., а також дослідження учених, зокрема роботи Ф. Енгельса «Марка», «До історії стародавніх германців», «Франкській період»

Зокрема, в одному з цінних пам'ятників VI— VIII вв. у «Баварській Правді» ще є видимим кровноспоріднені зв'язки, особлива система спорідненості і інші інститути родового ладу. У випадку, якщо бавар не мав рідні, віру (вергельд) одержував герцог або патрон, тобто той, кому убитий коммендіровался (вручав себе) за життя. У системі штрафів і пенею разом із сплатою на користь родичів велику роль виконував внесок на користь фіску. І головне — у баваров, що мали малі сім'ї, глава був вільним общинником, членом маркового союзу і власником алода.

Алод вільного бавара як частка в общині-марці вже був товаром: земля могла купуватися і даруватися. Заборонялося лише примушення до продажу і дарування, але ця заборона залишалася тільки на папері. Довести примушення до дарування або продажу було вельми непросто.

Баварське суспільство досягло значної диференціації. Разом з вельми заможними общинниками, що володіли десятками рабів і що наближалися за своїм статусом до дрібних вотчинників, тут були бідняки і «гірші люди». Вільні бавари втрачали свободу в результаті насильницьких викрадань з метою продажу в рабство, а такі на основі заставництва особи боржника, коли він не міг виплатити високі віри і штрафи.

Розташована на півдні Німеччини Баварія вже в VI в. визнала верховенство Меровінгов. Правда, політично влада Меровінгов була в значній мірі номінальною, але баварська знать швидко оцінила вигоди християнства як ідеологічної системи феодального суспільства, що складалося. До початку VIII в. християнство остаточно затвердилося по всій території Баварії. При Карлі Великому процес закріпачення селян Баварії швидшав. Продаж, дарування, дроблення селянського наділа — гуфи, королівські подарує земель світським і духовним феодалам на основі бенефіцієв, що стали згодом (XI в.) спадковими ленамі, неминуче вели до виникнення крупної земельної власності і затвердження економічної і особистої залежності вчорашніх вільних общинників від світських і духовних феодалів.

Система експлуатації селянства, позначена в розділах «Баварської Правди», показує, що не існувало різкої відмінності між феодальними відносинами Баварії і західних областей Франкського держави. Церква могла перетворити общинника на кріпосного (серва) за повторне порушення заборони працювати в неділю. Повинності селян складалися з панщини (польової, садової, транспортної і т. п., кладки вапняних печей, споруди панських дворів, хлівів, комор, сінників і т.д.). Селяни платили натуральні оброки зерном, льоном, медом, курми, яйцями і т.д. Селянин вносив особливий побір за право пасти худобу на громадському лугу. Панщина на церковній землі складала три дні в тиждень, тобто 50% робочого тижня. Крім того, в 779 р. у Франкськом державі була введена «велика десятина» — податок (подати) на користь церкви у розмірі 1/10 урожаю.

Після 32-річної війни Карл Великий в 804 р. отримав перемогу над саксонцями. «Саксонська Правда», записана на рубежі IX в., але що відображає і ранішні риси саксонського суспільства, також свідчить, що колишня майнова рівність давно вже перестала існувати, хоча процес диференціації протікав тут повільніше, ніж в Баварії. Документ повідомляє про наявність знаті (нобілі або зделінги), вільних (фрілінги) і напіввільних (лацци або літ). У VIII в. частина фрілінгов вступила під патронат знаті; почастішали факти дарування майна нобілям. Літ знаходився залежно від пана і міг добитися свободи за викуп. Разом з тим літ ще не повністю втратив свободу, вони правоспроможні і дієздатні і навіть могли володіти рабами. Таким чином, феодальні відносини у саксів знаходилися ще в зачатковому стані, але розвиток соціальної диференціації і збільшення числа дарувань, частіше, мабуть, вимушених, свідчать про появу алода.

У непокірній Саксонії вогнем і кров'ю упроваджувалося християнство. Карл Великий виробив масові висилки саксів в глиб Галії і повністю виселив нордальбінгов. Саксонська знать була зрівняна в правах і положенні з франкськімі феодалами. Втім, сепаратизм саксонських феодалів наполегливо тримався протягом сторіч. Насильно хрещені сакси стали об'єктом феодальної експлуатації з боку держави, своїх і франкськіх феодальних сеньйорів.

«Країна тевтонів»

У 843 р. сини Людовика Благочестивого на основі Верденського договору поділили землі Священної Римської імперії, створеної в 800 р. їх дідом Карлом Великим. Землі за Рейном, частково — по Рейну і його правим притокам, Баварію одержав Людовик Немецкий. Це Восточнофранкськоє держава і стало називатися «країною тевтонів». У 962 р. Відгін I з саксонської династії відновив Римську імперію. Згодом ця подія стали називати «Відновленням Священної Римської імперії». З тих пір государ німецький буде одночасний і государем італійським, нерідко віддаючи безпосередньо німецькі справи на відкуп світським князям і королям і на основі інвестітури, (обмеженої в 1122 р. світської інвестітурой), тобто наділом вибраної духовної особи землею, — духовним князям. Прагнення німецьких королів (імператорів) до світового панування в поєднанні з виборністю їх курфюрстами (духовними і світськими князями-виборцями), підтвердженою згодом Золотою буллою (1356), на сторіччя закріпило роздробленість і багатовладдя в Німеччині. Якщо відсутність німецької держави до пори стримувала процес феодалізування, а виникнення — прискорило його, то подальша політична роздробленість визначила відмінності в положенні селянства Західної і Східної Німеччини, прикривала посилювання кріпацтва.

Положення селянства

IX в. був періодом інтенсивного закріпачення землеробів — общинників південних районів Німеччини. В цей час на схід від Рейну зберігалося ще порівняно велике число вільних власників своєї землі, хоча повністю вільних сіл залишалося небагато. У X—XI вв. заможні землероби, здатні служити в кінному війську, поповнюють ряди рицарства. Різниця між цими «неблагородними» і «благородними» лицарями зникає в XIII в. Збіднілі землероби потрапляли в поземельну і особисту залежність, стаючи кріпосними — херіге. Існували і справжні холопи (лейбайгене), які знаходилися в повній владі феодала і входили до складу його челяді. Нарешті, в XI в. з'явилося узагальнене поняття «селянин» — що означало, що грань між невоюючими землеробами і не працюючими на землі воїнами в цілому визначилася. Вільних селян ставало все менше.

Економічна роздробленість країни визначила відмінності в положенні селянства Західної і Східної Німеччини.

Звичні повинності селян як на заході, так і на сході країни — оброки, тобто рента продуктами. Селяни віддавали в двір пана крупну і дрібну худобу, птаха, дичину, сало, сир, молоко, зерно, рибу, солод, пиво, овочі, мед, віск, дрова, льон, нерідко ремісничі вироби — шпори, бочки, коси, сокири і сокири, меблі, підкови, взуття, шуби і т.д. Іншою повинністю була панщина, вельми різноманітна — польова (урочна або почасова), робота на панських землях, рубка і валяння лісу, корчування, випалювання вугілля, перевізні і підводні повинності, будівельні роботи, обслуговування панського двору — від приготування їжі, прибирання приміщень до обов'язку годувати грудьми дітей феодала.

Надзвичайно тяжкою повинністю була десятина, яку нерідко збирали не тільки духовні, але і світські феодали. Разом з цим стягувався смертний побір — передача пану частини майна померлого селянина (звично худоби). Цей побір, іменований третиною, нерідко розповсюджувався і на «вільних» селян. У північно-західній Німеччині кріпосні селяни платили поголовну подать, що не застосовувалася на сході, і смертний побір не тільки худобою, але і одягом. У південних і південно-західних районах панщина лише рідко замінювалася грошовою рентою.

Продуктивні сили

В період становлення феодалізму в Німеччині панувало натуральне господарство. Урожаї були невисокими. За часів Каролінгов з'явилися водяні млини, на яких мололи пшеницю, завдяки чому помітно підвищилася вантажопідйомність возів і возів, вітряні млини, що стали незабаром обов'язковою приналежністю сільського ландшафту. Трипільна система, що зрідка застосовувалася, в XII—XIII ст.ст. стане пануючою. І хоча продуктивні сили залишалися низькими, заснованими на рутинній техніці, феодалізм, що формується, забезпечив вищу продуктивність праці, ніж рабовласницький лад, про що наочно свідчать відділення ремесла від сільського господарства і процес доповнення військових, адміністративних і культових функцій міст функцій ремісничого товарного виробництва і торгівлі, що почався.

3. Епоха розквіту феодалізму (XI - кінець ХV)

Феодальна ієрархія «Порядок щитів»

До кінця XI — початку XII вв. німецьке село стало в цілому феодальним. Населення розділилося на вільних і феодал залежних або кріпосних селян. Вільні, у свою чергу, ділилися на дві обмежені станові групи: на вільних «благородного» походження панів і на вільні, але «неблагородні обличчя шеффенського стану».

До першої станової групи відносилися духовні і світські князі, графи, лицарі, тобто крупні феодальні землевласники. Другу станову групу складали вільні землевласники — шеффени, чиншевіки, ландзасси (поселенці), вільні від всяких селянських повинностей або платили так званий вільний чинш2 і судовий податок і іменовані особами шеффенського стани, оскільки були підсудні шеффенському суду, а також зобов'язувалися і допускалися до виконання функцій засідателів присяг. Звідси і назва — присяжні.

Феодальна ієрархія, що склалася в попередній період, до початку XIII в. одержала офіційне закріплення у порядку щитів». Всього бути встановлено сім військових щитів, що указували ранг (місце), до якого відносилася дана особа в системі феодальної ієрархії. Володарі перших шести щитів користувалися ленним правом і мали право володіти леном.

Очолював феодальні сходи король (імператор), що вважався сюзереном, володарем верховних державних прав, «суддею над земельною власністю і леном, і над життям кожного». Прямими васалами короля були князі — «безпосередні чини імперії», що мали своїх васалів. Королю належав щит першого рангу. Щит другого рангу належав духовним князям — єпископам, абатам і ігуменям, третього — світським князям, якщо вони ставали васалами єпископів, четвертого — графам, п'ятого — лицарям, шостого — субвасалам лицарів. У п'ятий ранг «Саксонське зеркало» включало «осіб, що можуть бути шеффенамі». Сьомий щит належав «вільним людям, народженим в браку», і ленного права не давав. Щит знижувався на один ступінь, якщо феодал, як це часто бувало з світськими князями, ставав васалом рівного собі по чину особи.

Олени і ленне право

Олени розрізнялися по рангу і призначенню. У льон могли віддаватися не тільки землі, але і сан, посади, стягування десятини, мит, чеканка монети і т.д. Були лени імперські, церковні, судові, міські. До числа імперських входили і церковні — «ськіпетроносниє» і «знаменниє» лени, передавані світським князям, посадові, чеканка монети і ін. Разом з ленамі, що знаходяться у володінні «благородних» феодалів, існувала категорія «неблагородних ленов» — лени сільських старост і навіть «селянські лени», тримання яких було пов'язане з певними повинностями. Разом з тим леном признавалося лише те, що феодал одержував як васал. Феодал міг наділити свого служивого людини (міністеріала) ім'ям, але така операція, роз'яснює «Саксонське дзеркало», скоювалася не по ленному, а по доменіальному (земському) праву, оскільки була передачею службовою.

Ленна система в Німеччині склалася повною мірою і стала державною системою земельних відносин вже в XII в. У спадкові лени перетворилися графства. Навіть багато аллоїдальниє володінь територіальних князів і графів стали ленамі. Аллоїдальниє землі, що збереглися ще у крупних територіальних власників, інкорпорувалися (приєднувалися) в ленну систему, зберігши лише свій юридичний титул володіння. Феодальне землеволодіння прийняло характер ленної системи, сформувалося ленне законодавство.

Ленне право регулювало всі сторони відносин власників і утримувачів ленов, організації сільськогосподарських робіт на ленних територіях, визначало пристрій суспільного життя країни. Особливо ретельно ленне право розмежовувало, що і в які терміни належало одержувати власникам і утримувачам лена.

Деяке ослаблення кріпацтва

Середина XIII в. стала часом рішучого повороту до кращого в житті німецького народу, особливо в положенні селянства. Значні маси селянства одержали особисту свободу або у зв'язку з хрестовими походами, або відкупившися від пана. Деякі феодали, йдучи в похід, відпускали своїх селян на свободу; сотні дворянських пологів зникли, а їх селяни добилися свободи. Але головна причина ослаблення кріпацтва до рівня простої залежності диктувалася необхідністю освоєння цілинних земель, а при старих способах обробки збільшити доходи феодала можна було лише на основі полюбовної угоди з власними селянами і прийшлими колоністами. У східній частині Німеччини, в захоплених за Лабой слов'янських землях, німецькі селяни-переселенці були звільнені від панщини і платежів наряд років, користувалися пільгами і привілеями. Інакше не можна було привернути на схід робочі руки. У цих умовах феодалам довелося дати особисту свободу залежним селянам всієї Північної Німеччини. У Саксонії і сусідніх північно-західних областях з XIII в. створювалося мелковотчинноє феодальне господарство, розвивалася майерськая (майер — керівник) оренда.

Міста

Лише небагато міст Німеччини були римського походження. Величезна більшість німецьких міст виникла в XI - XIII вв.

У XII в. у Німеччині налічувалися сотні міст, а в XIII— XIV вв. виникло близько 700 нових міст. Середнім вважалося місто з населенням 10 — 15 тис., крупним — 25 — 35 тис., дрібним — 1 — 5 тис.

Спочатку населення міст складали кріпосні, що бігли від своїх панів. Вони принесли в міста початку маркового ладу і стародавнього народоправства у вигляді міського веча (бурдіга). Але місто стояло на землі духовного або світського сеньйора, який здійснював в ньому правосуддя, стягував побори, вимагав від городян явки в похід. Поступово влада сеньйора подавила народні збори.

Городяни боролися за скорочення феодальних поборів, торгові привілеї, право на міське самоврядування. Ця боротьба городян проходила у формі комунальних революцій. Нерідко міста спиралися на підтримку імператорів, зацікавлених в ослабленні сеньйорів і розуміючих роль і значення міста як джерела фінансових і людських ресурсів. До початку XIV в. більшість міст добилася незалежності від сеньйорів, але влада опинилася в руках міської аристократії — крупних купців, домовласників, лихварів і землевласників, так званих аусбюргеров. У XV в. цей верхівковий шар міста став називатися патриціатом.

Цехи

Основою життя міста було товарне виробництво — ремесло і продаж виробів. Як і скрізь у феодальній Європі, формою організації ремісничого виробництва був цех. Перші статути німецьких цехів, що дійшли до нас, відносяться до XIV — XV ст., хоча цехи виникли значно раніше, в XI—XII вв. У ремісничих майстернях бути зайнято дві-чотири люди, рахуючи і майстра. Виняток становили численніші будівельні організації. Статути регламентували відносини майстрів, підмайстрів і учнів, терміни і умови учнівства; визначали кількість, об'єм і якість вироблюваної продукції, її зовнішній вигляд, упаковку і т. д... Одночасно цехи виконували функції кас взаємодопомоги, піклувалися про вдів і сиріт, несли охоронну і пожежну службу, захищали стіни рідного міста, брали активну участь в релігійному житті.

Багато власників майстерень були кустарями і працювали на майстра-підприємця, що забезпечував їх сировиною і забезпечував збут готової продукції. У текстильному (шерстьоткацькому) і металевому виробництвах нерідко до роботи підключали сільських і іногородніх кустарів.

Таким чином, в XIV—XV ст. у німецьких містах з'явилася децентралізована мануфактура, хоча майстер-підприємець принаймні на перших порах ще брав активну участь у виробництві.

Документи свідчать про диференціацію міського, що відбувається, зокрема ремісничого населення. Були цехи багаті і бідні, цехи, що користуються пошаною, і цехи «ганебні». Особливо незавидним було положення численних підмайстрів і учнів, що становлять 55 — 60% міського населення. В кінці XV в. 65% ремісників крупних міст сплачували податки по двох найнижчих ставках. В той же час вже у середині XIV в. менше 6% міських платників податків сплачували помайново-прибутковий податок більш ніж з половини загальної оцінки майна, що свідчило про високу концентрацію власності.

У ХШ~ХУ вв. у багатьох містах (Кельне, Вормсе, Ульме, Гамбурзі і ін.) відбувалися цехові повстання — цехові революції проти патриціату. Але лише в окремих випадках (Кельн, 1396) цехам вдавалося захопити магістрат. Іноді цехи вимушували патриціат розділити влада з цеховою верхівкою. Нижчі шари Друк цеху пекарів міста (плебейство) нерідко активно підтримували цехові повстання, але ніколи не одержували влади і не добивалися хліба і права.

В кінці XIV — початку XV вв. виникає категорія «вічних підмайстрів» — одна з складових частин формувався перед пролетаріату. Захищаючи свої економічні права, підмайстри створювали таємні братства, проводили страйки в масштабах цеху, міста або декількох міст. Підмайстрів сікли батогами, клеймили, кидали у в'язниці, калічили. Майстри застосовували локаути, систему «чорних списків».

Союзи міст Ганза

У смутну епоху междуцарствія і «кулачного права» для захисту життя і майна створюються союзи міст. У 1254 г, виник Рейнський союз міст (Майнц, Вормс, Оппенгейм і ін.). Через два роки він об'єднав до 100 міст і більше 30 князів, але внутрішні суперечності незабаром привели до розпаду союзу. Він відродиться знов майже через сто років всупереч «Золотій буллі», яка заборонила містам об'єднуватися в союзи, і в 1381 р. зіллється з виниклим в 1376 р. Швабським союзом міст. Швабсько-рейнський союз, створений для боротьби з податковими утисками за часів Карла IV, об'єднав понад 80 німецькі і швейцарські міста. Проти об'єднання міст виступили рицарські союзи і підтримуючі їх князі на чолі з імператором. У 1388 р. Швабсько-рейнський союз міст зазнав військової поразки у Вормса і розпався.

Одночасно з міськими союзами в Південній Німеччині складалися союзи по захисту торгівлі в Північній Німеччині. До складу союзу північних міст входило більше 90 міських общин. Це була знаменита Велика німецька Ганза (первинне значення готського слова «ганза» — натовп, згодом — союз купців за межею). Офіційне найменування Ганзи — «загальнонімецьке купецтво».

Виникнення союзу відноситься до XIII в., коли групи купців з північнонімецьких міст створили Лондонську Ганзу, провідним містом якої був Кельн. Знищення німецькими феодалами незалежності полабських і поморських слов'ян і татаро-монгольске нашестя поруйнували торгівлю Російських земель. Виниклий пролом і заповнила Велика німецька Ганза, скориставшись ослабленням слов'янської заморської торгівлі. Організаційно-політичне оформлення союзу відбулося у середині XIV в. До складу Ганзи входили міста, розташовані на побережжі Північного і Балтійського морів, і ряд міст на річках, що впадають в ці моря. В період могутності Ганзи в неї входили деякі нідерландські міста. Ядром Ганзи були Гамбург, Любек і Бремен. Ганза мала контори в Лондоні, Бергене, Новгороді, Пскові, Полоцке і багатьох інших містах.

Торгівля Ганзи була посередницькою: із слов'янських і скандінавських країн до Західної Європи вивозилися сільськогосподарська сировина, ліс, хутровина, дьоготь, сіль. Ганзейци жорстоко експлуатували данських і норвезьких рибаків, забезпечуючи оселедцем майже всю Європу. На ринки скандінавських країн, Польщі і Північної Русі йшла реміснича продукція Заходу, східні прянощі, виноградні вина, ліки. Але Ганза була не тільки торговим союзом, вона мала і риси держави, вела війни за збереження і затвердження своїх торгових прав і привілеїв. Зокрема, в 1369 р. Ганза в союзі з Швецією отримала перемогу над данцями, одержавши ряд замків на побережжя і право вето при обранні данських королів. Проте у зв'язку з роз'єднаністю Німеччини у Ганзи не було ні політичних, ні господарських зв'язків з Швабський - Рейнським союзом міст.

Столицею Ганзи був Любек. Тут збиралися з'їзди — ганзтаги; рішення, що приймалися більшістю голосів, скріплялися друком Любека. Зростання економічної і політичної потужності Англії, Данії, Швеції, Російської держави, частково Польщі досить швидко привів до занепаду Ганзи, а економічні наслідки Великих географічних відкриттів, що різко ослабили значення середземноморської торгівлі і відповідно торгівлі південно-німецьких міст, остаточно погубили Ганзу. Останній ганзтаг відбувся в 1669 р. Спадкоємицею Ганзи в балтійській торгівлі стала Голландія.

Зігравши важливу роль в економічному зміцненні Німеччини, союзи німецьких міст не змогли забезпечити містам керівну роль в політичному житті країни.

Початок перевороту в аграрних відносинах

Що відбулися до середини XIV в. розквіт торгівлі і економічний підйом міст примусили духовних і світських феодалів шукати нові грошові джерела, що зумовило новий натиск на права общини-марки і стало початком перевороту в аграрних відносинах, який продовжиться і в перші десятиліття XVI в. Предметом першочергової турботи феодала стала боротьба за отримання від марки права переважного користування громадськими лісами, лісовими і іншими пасовищами, а потім і повне їх захоплення. Причина проста і очевидна: містам, районам гірської справи, що розвивається, суднобудування, солеваріння і виноградарства потрібні будівельні матеріали і паливо; цехове ремісниче виробництво потребувало овечої шерсті.

Община постійно піклувалася про охорону і відновлення громадських лісів і лісових пасовищ, встановлювала норми випасу. Звичайно «повне право» на випас не перевищувало чотирьох-шести голів, але іноді і 12 і навіть 24 голів. «Повним правом» володіли заможні селяни, «половинним» — біднота, «четвертним» — не член мазкі. Селянин міг продати своє право на бракуючу кількість худоби. Свиневодством займалися переважно селянські господарства. Відомо що в 1437 р. тільки в порівняно невеликому лісі Лусхарт, розташованому між Брухзалем і Філіппсбургом (Баден-Вюртембург), паслося більше 43 тис. свиней. На ринок міста Оснабрюка тільки в 1490 р. селянами приганяло не менше 25 тис. голів свиней.

Хижацька вирубка лісів, заміна дубових і буків лісів (жолуді і горішки для свиней) хвойними примусила селян відмовитися від пасовищного і перейти до більш трудомісткого стійлового вмісту свиней в хлівах, замінити свиней колишньої напівдикої породи новою породою, «білосніжною». Свиням тепер згодовували ячмінь, висівки, макуху. Все це підірвало престиж свиневодства, скоротилося товарне виробництво. Аж до появи в XVIII в. нових ефективних кормів — картоплі і кукурудзи — свиневодство перестало бути провідною галуззю скотарства.

Паралель із захопленням" громадських лісів і лісових пасовищ феодали розвернули настання на громадські пасовища для крупної худоби. Якщо до XIII в. на громадських пасовищах паслося єдине стадо із загальним пастухом, то в другій половині XIII в. феодали відвоювали право на окремого пастуха. З часом селяни втрачали можливість і право контролю над розмірами панського стада, що пасеться на громадських пасовищах, а феодали поступово привласнювали собі право випасу всієї худоби, переважно овець, на скошених селянських наділах, а також право безперешкодного прогону феодальної отари через селянські наділи.

Право на будівництво кошари і на виділення пасовищ для овець досить рано стало привілеєм територіальних князів. Влаштовуючи власні кошари, вони все частіше продавали і передавали це право землевласникам або власникам маєтків, а іноді і окремим сільським громадам. Вівчарство швидко набуло товарного характеру. Не випадково весняну стрижку овець називали першим урожаєм в році. Розвиток вівчарства зажадав появу орендаря-вівчаря, який фактично став спільником, першим представником підприємницького капіталу в селі. Частка в рендуємому господарстві стала його капіталом, завдяки якому вівчар одержував прибуток. У гонитві за прибутком феодали і вівчарі порушували подорожнє право, спалювали і винищували під пасовища хороші ліси, насильницький вторгалися в селянські пасовища, витісняли селян з ріллі.

Настання феодалів і вівчарів-орендарів на громадські пасовища кінець кінцем привело до виникнення луківництва в справжньому значенні слова, включаючи всілякі підготовчі і будівельні роботи і обводнення лугів, а також до розповсюдження пасіння і упровадженню чотирьохполля. Оскільки в Німеччині в XIV—XVI вв. ще не знали чорної пари, те четверте поле протягом 6—12 років відпочивало і використовувалося як пасовище. Пожадливість феодалів зумовила також вимушений перехід від пасовищної до стійлово-пасовищного випасу худоби. Так звана пасовищна корова була витиснена стійловою коровою, що давала в два рази більше молока. Увійшла до практики торгівля сіном, яке продавали вже не возами, а в кубічних вимірюваннях. Багаті селяни вимушені купувати у своїх односельців гній. До речі, по величині купи гною судили про заможність селянина. Нерідко з тих пір селянський двір називався в документах просто «гноєм».

Розвиток міст зумовив в XIV—XVI ст. якісне зростання городництва і садівництва, що набули товарного характеру. Франкфурту-на-Майне, Аусбургу і Нюрнбергу належала пальма першості у вирощуванні кольорів і квіткового насіння для ринку.

4. Економічні причини Реформації і Селянської війни

Реформація — масовий народний рух, що носив в основі своїй антифеодальний характер. Формою це була боротьба проти католицької церкви, що була найбільшим землевласником і головною ідеологічною опорою феодального ладу. Реформація, отже, означала виступ проти однієї з економічних основ феодалізму. Закономірно, що батьківщиною Реформації стала Німеччина — країна капіталістичного розвитку, що вже почався, але затриманого і скрутного, країна, яка через свою політичну роздробленість найбільш страждала від посягань папської церкви. Реформація протиставила національну державність космополітичної організації католицизму.

У останній чверті XV — початку XVI ст., не дивлячись на строкатість економічного розвитку і господарську роз'єднаність, в країні наголошувалися відчутні елементи господарського прогресу, обумовлені розвитком ринку. Успіхи Німеччини в гірській справі, текстильному виробництві, у області будівельної справи, книгодрукування викликали заслужене захоплення сучасників. У селі продовжувався аграрний переворот, що почався в другій половині XIV в. і націлений на затвердження товарного вівчарства, городництва, садівництва. Правда, Великі географічні відкриття вже зумовили крах середземноморської торгівлі, але до середини XVI в. це ще не торкнулося економіки Німеччини.

Разом з тим, товарно-грошові відносини, вторгаючись в напівпатріархальний побут, породжували не тільки торговельно-промислове підприємництво, але і видозміни традиційних способів експлуатації. У багатьох районах Німеччини відновлюється особиста кріпосна залежність селян від феодалів. Луги, ліси і водоймища вилучаються з громадського користування. Поєднуючи грубе насильство з юридичними і лихварськими хитрощами, феодали захоплювали громадські землі, дробили їх і тут же продавали в розстрочку ними ж пограбованим селянам. Селянина могли випороти за те, що його худобина забрела на тільки що відчужене пасовище, засудити до смерті за лов раків в «панському струмку».

В умовах розкладання феодалізму і зародження елементів раннього капіталізму духовні і світські феодали обкладали міста все новими податками, доводячи до убогості міські низи і завдаючи серйозного збитку іншим шарам, у тому числі і підприємницьким. Прибуток, одержаний за допомогою експлуатації, що ледве народилася, йшов на мита і податки. Міста наповнили селяни, що розорилися і вигнані з місць, яких не могли прийняти малопотужні ремісничо-мануфактурні виробництва.

Список використаної літератури

1.      К.Г. Федоров, “Історія держави і права зарубіжних країн”, Львів, 1999р.

2.      “Загальна історія держави і права”, під ред. К.І. Батиря, Харків, „Фоліо”, 2003

3.      З.М. Черніловський, “Загальна історія держави і права”, Київ, „Академдрук”, 2004р.

4.      “Всесвітня історія”, частина 2, під ред. Н.А. Красиловської, Тернопіль „Поділля”, 2001р.

5.      “Хрестоматія по історії держави і права зарубіжних країн”, під ред. П.М.Червінського К.: „Просвіта”, 2002р.

6.      А.Р. Корсунь „Утворення ранньофеодальної держави в Західній Європі”, К.: „Лібра”, 2005р.