Історія України до ХVI ст

Історія України до ХVI ст

Тема 1: Вступ до курсу «Історія України».

План:

1)                Історія України як наука, предмет її дослідження;

2)                Принципи, методи, функції, періодизація історії України;

3)                Джерела історії України.

1.                Історія України як наука, предмет її дослідження

Слово «Україна» виникло в 5 ст. до н.е. Слово «Історія» виникає в Давній Греції (історик Геродот) – озн. «оповідання про минуле». Історик Геродот – родоначальник і батько історії. На сьогодні існують 2 підходи до визначення історії: широкий – загальний процес розвитку; вузький – пізнання процесів розвитку людського суспільства.

Історія як наука пізнання реалізовується як процес вивчення законів «діалектики» (філософії). Закони діалектики базуються на 3‑х постулатах:

1.                 заперечення заперечення;

2.                 перехід кількісних показників в якість;

3.                 єдність та боротьба протилежностей.

Історія України являє собою: частину Світової історії; є самостійною наукою, що вивчає розвиток суспільства в межах території суч. України.

Принципи історії України:

1.                 історизму (хронологічної послідовності);

2.                 об’єктивізму;

3.                 наукового плюралізму.

Об’єктивізм:

1.                 хронологія виникнення явища (КОЛИ?);

2.                 причини виникнення явища (ЧОМУ?);

3.                 результати дії явища (прогресивні або рецесивні (регресивні));

4.                 з’ясування наслідків (позитивні або негативні).

Причини виникнення явища:

1.                 об’єктивні та суб’єктивні;

2.                 внутрішні та зовнішні;

3.                 економічні, політичні, культурні і т.ін.

Етапи розвитку історичного явища:

1.                 зародження;

2.                 кульмінація;

3.                 завершення.

2.                Принципи, методи, функції, періодизація історії України

Науковий плюралізм – принцип, що враховує існування різних точок зору (теорій) до тих пір поки не з’явились нові більш обґрунтовані т.з.

Методи наукового дослідження:

1.                 порівняльного аналізу;

2.                 математико статистичний;

3.                 логічний;

4.                 моделювання подій;

5.                 прогнозування;

6.                 реконструкції.

Порівняльний аналіз – порівняння історичних явищ і подій дає можливість з’ясувати особисті риси явища (події) і загальні (закономірні) риси іст. явища (події). Порівнювати можна тільки рівнозначні за смислом іст. події. Порівняння іст. подій існує вертикальне та горизонтальне.

Математико статистичний – кількісні показники, що можуть охарактеризувати економічні рівні розвитку.

Логічний метод – синтез та аналіз подій шляхом дедукції та індукції.

Моделювання + прогнозування – на підставі відомих історичних даних прогнозування майбутніх подій.

Реконструкція – археологічні розкопки, знахідки.

Функції історії:

1.                 комунікативна (зв'язок минулого покоління з сучасним – загальна іст. доля);

2.                 належність до історії.

3.                Джерела історії України

Історія є наукою доведених доказів, тому основними джерелами є:

1.                 речові джерела;

2.                 письмові джерела;

3.                 лінгвістичні джерела;

4.                 усні джерела.

Речові докази – археологічні відкриття: предмети побуту, архітектура, прикраси і т.ін.

Письмові джерела:

                  I.                        Група:

-             давньогрецькі письмена;

-             давньоримські письмена;

-             арабські письмена;

-             зах. – європейські письмена;

-             візантійські письмена.

               II.                        Група:

-             з 5 ст. до н.е. по 11 ст. н.е. – давньоруські письмена (Літописи).

            III.                        Група:

-             релігійна давньоруська література (повчання, хождіння, моління…);

-             актові документи (конституції, договорчі, накази, постанови, директиви);

-             документи політичних партій та суспільних організацій;

-             СМІ матеріали;

-             мемуари;

-             документи та матеріали правоохоронних органів.

Лінгвістичні джерела – вивчають мовні процеси.

Усні джерела:

1.                 міфи;

2.                 легенди;

3.                 думи;

4.                 билини;

5.                 казки;

6.                 історичні пісні;

7.                 приказки.

 

Тема 2: Історія Стародавньої України

План:

1)                Первісно-общинний лад на території України;

2)                Кочові народи в Україні;

3)                Античні міста – держави на території Пн. Причорномор’я.

1.                Первісно-общинний лад (ПОЛ) на території України

Не має єдиного погляду вчених на періодизацію даного періоду. Поява первісно – общинного ладу коливається від 1 млн. мінімум до 1,5 млн. років максимум.

Первісно – общинний лад – перший сусп. лад, який характеризується:

1.                 примітивними матеріалами для виготовлення знарядь праці (камінь, дерево, кістка);

2.                 примітивними знаряддями праці (ручне рубило, дубина, палиця – копалиця);

3.                 примітивними заняттями (збиральництво, полювання, рибальство);

4.                 примітивним устроєм (плем’я з давніх часів жило колективами або ж общинами);

5.                 відсутність приватної власності на засоби виробництва та ресурси;

6.                 результати праці розподілялись порівну між членами родини або общини;

7.                 матріархат (рід вівся по лінії матері);

8.                 релігія – фетишизм, анімізм, магія, тотемізм.

Еволюція общини:

1.                 стадо;

2.                 ранньо – родова община;

3.                 родова община;

4.                 родо – племінна община;

5.                 сусідська община (сімейні общини);

6.                 первісні держави (військово-політичні союзи).

Тотеми – тварини, рослини, природні явища з якими споріднювала себе людина.

Фетишизм – надприродні властивості речей (напр., лялька «вуду»).

Анімізм – віра в безсмертя душі і пов’язані з нею поховальні обряди (згодом традиції).

Магія – обряди за принципом «подібності» явищ.

ПОЛ має свою періодизацію:

                  I.                        Підхід до періодизації – формаційний, за яким ПОЛ тривав з 1,5 млн. років до н.е. по 1 тис. до н.е.;

               II.                        Підхід до періодизації – цивілізаційний, за яким ПОЛ (або ж до індустріальне сусп.) визначався тривалістю «варварського» або ж «дикунського» періоду.

Періодизація:

1.                 палеоліт (давній період) 210 тис. рік до н.е.;

2.                 мезоліт (середній) 9 – 6 тис. років до н.е.;

3.                 неоліт (новий) 6 – 3 тис. до н.е.;

4.                 мідно – бронзовий вік 2 – 1 тис. до н.е.;

5.                 вік заліза з 1 тис. до н.е.

50 – 35 тис. до н.е. виникає «homo sapiens» – людина сучасного типу (витісняє «людину працьовиту» або ж неандертальця).

Палеоліт:

-             це зародження нового суспільного стану (родова община);

-             люди «опанували» силу вогню і відкрили нові види зброї;

-             появились трипільські поселення.

Згідно постанови ЮНЕСКО, 1993 рік був визнаний роком «Трипільської культури».

ПОЛ став періодом, коли людство перейшло: 1) від каменю до металів; 2) від не відтворюваного виробництва до відтворюваного виробництва.

Період неоліту відзначився першою в історії людства революцією[1]:

-             модернізація обробки каменю – шліфовка та свердління;

-             перші металеві (мідні) знаряддя праці – ножі, мотики, серпи;

-             перший штучний метал – бронза (сплав міді та олова);

-             вдосконалились заняття – землеробство, скотарство, ремесла;

-             зросла продуктивність праці + з’явились залишки продуктів праці;

-             відбувся перехід від родо – племінної общини до сусідської общини;

-             матріархат змінився патріархатом;

-             відбувся перехід до політеїзму (язичництво та ідолопоклонство);

-             відбувся перехід від майнової та соціальної рівності до нерівності;

-             на зміну колективної власності прийшла приватна власність;

-             утворились перші військово-племінні союзи.

Т.ч. відбувся поступовий розпад первісно – общинного ладу.

2.                Кочові народи в Україні.

В період неоліту стався перший соціальний розподіл праці: з’явились скотарські мігруючі поселення та землероби.

На поч. 1 тис. н.е. – кіммерійці («Споживачі кобилячого молока»), 8 – 7 ст. н.е. з’явились нові скотарські племена «скіфи» (зг. Геродота, існ. 4 групи цих племен – скотарі, землероби, орачі та завойовники, або ж «царські скіфи»).

В 3 ст. до н.е. під впливом греків у скіфів почало формуватись рабовласницьке суспільство, його називали «Мала скіфія» зі столицею Неаполь – скіфський близь міста Севастополя (Крим, Україна). Згодом «Мала скіфія» змінилась в території на «Велику скіфію».

Якщо звернути увагу на більш давні поселення кочових племен, згадаємо, що залізний вік в Україні почався з кіммерійців: вони виплавляли залізо та виготовляли нього знаряддя праці та зброю, побутові речі та прикраси.

Кочові племена на території суч. України з’являлись з такою періодизацією:

1.                 Скіфи – 7 – 8 ст. до н.е. по 2 ст. до н.е. (кочові іраномовні войовничі племена)[2];

2.                 Сармати – 2 ст. до н.е. по 2 ст. н.е. (іраномовні племена + амазонки);

3.                 Готи – 2 ст. н.е. (кочові германомовні племена);

4.                 Гуни – 3 – 4 ст. до н.е. по 7 ст. н.е. (варварські кочові племена, споч. полководець – Атилла).

З початком переселення на територію України гунів, почалось Велике переселення народів (ВПН).

Почалась диференціація слов’янського світу: Пд. слов’яни; Сх. слов’яни; Зх. слов’яни.

Відкрився шлях до походів тюркських народів в Європу.

3.                Античні міста – держави на території Пн. Причорномор’я

У 7 ст. до н.е. виникають перші грецькі міста – держави (існ. до 4 – 5 ст. н.е.). Першими з них стали – Ольвія («Olvio» – гр. «щаслива»), Пантікапей, Херсонес. Усі вони були рабовласницькі. Демократичні – Ольвія та Херсонес; аристократичні – Пантікапей.

«Босфорське царство» – антична монархія. В сферу впливу якої були втягнуті усі сусідні народи. Зг. фактам в Босфорському царстві існ. знання про різні форми управління та політ. устрою. Заняття: ремесла (ювелірна справа та гончарство), землеробство, виноградарство та скотарство. Виготовляли предмети розкоші, побутовий та святковий посуд (розписаний меандром, 2 види розпису – чорно фігурний та червоно фігурний).

На розвиток Європи великий вплив вчинили античні міста – держави на терит. України.

Тема 3: Київська Русь

План:

1)                Утворення Русі.

2)                Періодизація.

3)                Галицько-Волинське князівство (Русь Галицько-Волинського періоду 2 пол. 12 ст. – 1 пол. 14 ст.).

1.                Утворення Русі.

Київська Русь: кін. 9 ст. – поч. 13 ст.

Існує багато т.з. про утворення Київської Русі:

1.                 Норманська. Німецькі вчені у 18 ст. – Шльоцер, Міллер, Бауер. Вони звернулись до найдених письмових документів Нестора Літописця, згідно яких, К.Р. утворили нормандці (варяги – германці).

1.1.          Русь заснували нормандці;

1.2.          Слов’яни були нижчі рівні розвитку ніж нормандці, тому не могли заснувати державу (були другорядними).

2.                Слов’янська теорія. Анти-нормандська теорія полягала у тому, що Русь утворили слов’яни, які були набагато чисельнішими ніж германці, що прийшли у 9 ст. Процес державотворення Русі був розтягнутий у часі, тому створення держави К.Р. можна приписувати лише слов’янам (ця теорія була видвенута Ломоносовим[3]).

3.                Українська концепція була видвенута М. Грушевським (кн. 19 – поч. 20 ст.).

4.                Компромісна концепція. Русь виникла як багатоетнічний союз, з домінантною роллю слов’ян. Варяги зіграли роль каталізатора в державотворчих процесах[4].

У створенні Русі відіграли учасники: Київська та Новгородська знать. Вони утворили політичний, торгівельний та військовий СОЮЗ – Русь.

Князі та правителі К.Р.:

1.                 Олег;

2.                 Ігор;

3.                 Ольга;

4.                 Святослав;

5.                 Володимир Великий;

6.                 Ярослав Мудрий;

7.                 Володимир Мономах.

2.                Періодизація

Періоди:

·                   1 етап – кн. 9 – кн. 10 ст. (виникнення та розвиток Русі).

·                   2 етап – 10 ст. – 1 пол. 12 ст. (Володимир Великий, Ярослав Мудрий та Володимир Мономах – рід Візантійських імператорів).

·                   3 етап – 2 пол. 12 ст. – 1 пол. 13 ст. (період поступового розпаду К.Р.).

Особливості розвитку у першому періоді:

1.                 Соціальні особливості. Населення К.Р. розділилось на 3 соціальні групи: вільні, напівзалежні та залежні. До вільного населення належали великий Князь Київський, світлі князі, бояри, дружинники, селяни – общинники (смерди). Напівзалежні – рядовичі та закупи. Залежні – холопи та челядь. Вільні люди домінували в соціальній структурі суспільства. Існувала ланка рабів, тому деякі вчені вважають, що К.Р. носила ознаки і рабовласницького суспільства (питання спільне).

2.                 Економічний розвиток. Економіка К.Р. у 1 пер. була багатоскладною та носила патріархальні риси (на осн. селянської общини); рабовласницького ладу (раби, холопи та работоргівля); риси раннього капіталізму (розвиток товарних, грошових та ринкових відносин з великою кількістю промислових та торгових міст); вільне населення – скл. більшість; не існувало приватного права на землю, як на засіб виробництва (земля була общинна, територія правління князя).

3.                 Особливості політичного устрою[5]. Влада носила імперський характер. Приєднувала племена силою. Мала мілітаристський характер, оск. вела постійні завойовницькі війни[6].

4.                 Особливості адміністративно – територіального устрою. К.Р. представляла собою конфедерацію племінних земель (на чолі з племінними державами)[7]. Київська Русь не була унітарною державою з жорсткою централізацією влади, але зберігала тенденції до унітарності до 2 пол. 12 ст.

5.                 Духовне життя. У 1 пол. існ. Київської Русі був здійснений перехід від язичеського політеїзму, через язичеський монотеїзм, до християнського монотеїзму. У 988 р. вводиться християнство (Старообрядове Православ’я, потім Новообрядове П.).

Причини прийняття Християнства на Русі:

1.                 тісні контакти Русі з православною Візантією;

2.                 перехід до ранньої монархії;

3.                 особисті причини Володимира Великого (Святого), що були пов’язані з одруженням на Візантійській принцесі.

Особливості введення Християнства:

1)                У Києві хрещення відбулося відносно мирно, бо з давніх часів кияни були знайомі з християнством (Аскольд був християнином). За часів Ігоря в Києві вже була перша християнська церков. Княгиня Ольга офіційно прийняла християнство[8];

2)                В ін. містах християнство вводилось насильницьким шляхом;

3)                На окраїнах Русі християнство вводилось ще понад 100 років.

Негативна риса введення християнства:

1)                Внаслідок введення християнства був знищений багатовіковий пласт язичницької культури;

2)                У 1885 р. стався церковний розкол: католицька та православна церкви. Цей поділ став причиною розмежування країн Європи на релігійні Схід та Захід.

Третій етап розвитку – занепад та загибель К.Р. З 2 пол. 12 ст. К.Р. переживала процес феодальної роздробленості, що супроводжувався постійними міжусобними війнами удільних князів.

Причинами феодальної роздробленості були:

1.                Історичні:

1.1.          К.Р. була конгломератом удільних князів;

1.2.          К.Р. мала дуже велику територію, яку складно було утримувати;

1.3.          В К.Р. була дуже слабка влада князя.

2.                Економічні:

2.1.          розвиток виробничих сил став причиною збагачення удільних князів, що призвело до постійних міжусобиць та боротьби проти князя за владу;

2.2.          знищення торгівельних шляхів до Пд. – Зх. Русі, що призвело до падіння м. Києва як центру економічного життя Європи та перетворило землю в еквівалент багатства (що й стало причиною розвитку феодальної роздробленості).

Наслідки:

1.                 економічна та військово-політична послабленість К.Р. призвела до того, що в 1237 по 1242 рік Київська Русь стала жертвою монгольської агресії. Монголо-татари встановили свій режим – «іго». Режим іго в Русі виявлявся в:

1.1.          наданні ярлика (прим. – «дозволу») на велике княжіння;

1.2.          припиненні міжусобних війн;

1.3.          постійні напади на руські землі;

1.4.          сплата данини монголо-татарам – «ясиру» (прим. – натурального та живого).

Тема 4: Українські землі у складі Великого Князівства Литовського та Речі Посполитої. Утворення козацтва

План:

1)                Причини, методи та наслідки експансії (польської та литовської) в українські землі з 1 пол. 14 ст.

2)                Люблінська унія (1569 р.) Утворення Речі Посполитої, Брестська унія (1596 р.), Церковна унія та її наслідки.

3)                Утворення укр. козацтва.

1.                Причини, методи та наслідки експансії (польської та литовської) в українські землі з 1 пол. 14 ст.

Послаблення Галицько-Волинського князівства внаслідок феодальної роздробленості і боротьби за владу.
№	Причини з боку Польщі	Причини з боку Литви
1	Повернути свої історичні землі від Руських князів.	Розвиток молодої Литовської держави за рахунок захоплень чужих територій.
2	Необхідність відродження економічної та політичної могутності Польщі за рахунок Г. – В. земель.	Процес формування феодальних відносин у Литві.
3	Зацікавленість польських магнатів в експансії з подальшим збагаченням.	Повернення захоплених історичних земель під владу Литви.
4	Зацікавленість у збагаченні дрібної та середньої шляхти у збагаченні.	Зацікавленість литовських князів у збагаченні за рахунок податків і посиленні своєї політичної могутності.
5	Зацікавленість купців у нових ринках збуту.
6	Зацікавленість католицьких священників та Папи у поширенні католицизму у Сх. Європу, що гарантувало великі прибутки церкві.
Методи польської та литовської експансії:
1	Насильницькі методи.	Ненасильницькі методи вторгнення.
2	Руйнували старі форми життя Г. – В. князівства (населення в цілому): інша форма організації суспільства – королівство, а за сутністю – аристократична республіка; релігія – католицизм; мова – польська; культура – польська.	Укр. сприймали литовських князів як своїх та сподівались, що вони зможуть навести порядок в Г. – В. князівстві.
3	Політика спольщення та покатоличення укр. народу, економічного пограбування, перетворення Г. – В. населення в кріпаків	Литовці були на нижчому рівні розвитку ніж укр.: вони були язичниками, не мали своєї грамоти, не мали зводу законів і тому вони перейняли культуру і традиції русичів (мову, фінансову та судову системи («Руська Правда»), військову організацію – дружину, форму політ. устрою – князівство, релігію – православ’я). «Нового не вводимо і старого не руйнуємо» – литовці не руйнували старих форм життя русичів.
4	Наслідок: Польська експансія не була швидкою за часом та обмеженою у території Г. – В. князівства: Галичина та Зх. Волинь.	Наслідок: Швидкі темпи просування своєї експансії на велику територію. У 15 ст. територія Литви просувалась від Балтики до Чорного моря.
Наслідки експансії:
1	На території Галичини та Зх. Волині було встановлено тяжкий націоналістичний, релігійний та феодальний гніт.	Більшість земель Галицько – Волинського князівства були вкл. до складу Литовської держави (князівства).
2	Русичі були позбавлені політичної форми організації – власного державного життя – фактично це означало повну безправність (юридичну та політичну).	Литовська держава не руйнувала старий устрій Русі і не нав’язувала нічого свого, тому можна говорити про створення Литовсько – Руської держави за формою та Русько – Литовської держави за змістом.
3	Руська еліта – бояри та князі – зрадили інтереси народу та перейшли на службу польській короні, як наслідок руський народ залишився без політ. еліти.	Зберігала традиції державотворення Русі ще понад 100 років.
4		Завдяки вкл. руських земель до складу Литовського князівства – воно перетворилось у ВЕЛИКЕ князівство Литовське.
5	Висновок: Польська експансія поставила на питання денне саме існування слов’ян – русичів як окремої етнічної одиниці. Польська держава сприяла наростанню етнічних, національних, релігійних та соціальних протиріч між поляками та русинами. Наслідками такої політики стали: a)                   селянські повстання; b)                  козацько – селянські повстання; c)                   національно – визвольна війна (НВВ), під проводом Богдана Хмельницького.	Висновок: З 1 пол. 14 ст. по 2 пол. 16 ст. Литовська держава стала великим гравцем на тлі Європи та грала велику роль у побудові міжнародних відносин на її території.
Загальний висновок
Литовська та Польська експансії в укр. землі породили протиріччя між Литвою та Польщею за Г. – В. князівство. Такі протиріччя неможливо було вирішити військовим шляхом; але подолали мирним – створили об’єднану державу – РІЧ ПОСПОЛИТУ. Ця експансія породила протиріччя між Московським царством та Польською державою. На Польські землі в Г. – В. князівстві також претендували і Османська імперія, і Кримське ханство. Т.ч. Литовська та Польська експансія породили багатовікову боротьбу за володіння укр. землями.

2.                Люблінська унія (1569 р.) Утворення Речі Посполитої, Брестська унія (1596 р.), Церковна унія та її наслідки

В 1385 р. між Польською та Литовською державами була підписана Кревська унія («де-юре» – вона фактична поклала початок існ. Речі Посполитої).

Умовами ств. союзу були:

a)                 Литовський князь стає Польським королем, за умови прийняття католицизму;

b)                Католицизм повинно було прийняти і усе населення Литви;

c)                Для Литви та Польщі був ств. єдиний законодавчій орган – сейм;

Умови унії були виконані лише частково, тому фактичне об’єднання П. та Л. не відбулося. В П. була створена опозиція на чолі з князем Ягайлом, в Л. на чолі з кн. Вітовтом, що виступали проти СОЮЗУ.

У 1401–1413 рр. відбувся поступовий процес зближення П. і Л. У 1569 р. була складена та підписана Люблінська унія, що об’єднала 2 держави у 1 – РІЧ ПОСПОЛИТУ (РП, «справа народу», «Республіка»).

Литва: входила до скл. РП. юридично на правах широкої автономії, а фактично стала залежною від П. та відігравала роль другорядної Європейської країни. Більше не відігравала ключової ролі у побудові політичного життя в Європі.

Галицько – Волинське князівство: більшість земель перейшли з Л. до П., на цих землях відбувався процес колонізації поляками, встановлювалось кріпосне право, поширювався націоналізм, релігійний, соц. та економ. гніт народу + політ. безправ’я.

Польща: завдяки приєднанню Л. та Г. – В. земель, стала наймогутнішою в економічному, політичному та військовому плані Європейську державу, з якою бажали породнитись усі інші держави[9].

3.                Утворення укр. козацтва

Утворення козацтва було наслідком експансії Г. – В. земель П.

Причинами утворення козацтва були:

1)                уходництво (частина населення переселилась з окупованих П. земель на незайняті землі Пд.);

2)                посилення феодального та кріпосного тиску, що змушувало селян втікати від польських феодалів і європейських орендаторів;

3)                національний гніт по відношенню до укр. народу;

4)                релігійний гніт (заборона Православ’я);

5)                зацікавленість поляків в появі особистої охорони та оборони Речі Посполитої від турків і татар (як загрози з Чорного моря);

6)                суб’єктивного характеру окремих укр. (авантюризм).

Етапи утворення козацтва:

1)                1 пол. 14 ст. – перший період формування козацтва та початок П. експансії у сер. 16 ст. Мало немасовий характер[10];

2)                сер. 16 ст. – 2 пол. 18 ст. – другий етап. Масове формування козацтва.

Січ – «підсікати дерева», – мілітаристське поселення, основа Укр. козацької держави. Мала: територію (не постійну); свій адміністративно – територіальний устрій (кіш – кошовий отаман; обраний народом); своєрідний уряд – ген. писар, ген. обозний, ген. хорунжий, ген. осавули – 2 чол. та ген. суддя.; центр. орг. законодавчої влади були загальні збори – козацька рада (козаки керувались неписаними побутовими законами).

Територія Запорізької Січі поділялась на курені, місцеві райони. ЗС мала свою символіку – прапор, герб та печатку. Основною мілітаристською силою було козацьке військо (піхота, кіннота, артилерія, флот). Очолювалось військо – Гетьманом (посада вибрана).

Значення утворення козацтва:

1)                виступало як фактор засвоєння нових земель;

2)                було першою організованою силою укр. народу;

3)                консолідувало навколо себе ін. верстви населення, виступило ідеалом укр. народу, підняло народ на боротьбу проти панської П.;

4)                політична еліта укр. суспільства;

5)                виступило в ролі організатора політичного життя укр. народу;

6)                обороняло православну віру.

З т.з. соціальної структури, козацтво було не однорідним: «дуки» – заможні та «голота» – неімущі козаки. Козацтво було полі етнічним, але домінували українці.

[1] Революція – кардинальні зміни в усіх сферах суспільного життя, завдяки новим відкриттям та якісним змінам у світогляді, релігії або суспільному ладі.

[2] 8 ст. до н.е. по 2 ст. н.е. – скіфо – сарматський період історії України.

[3] Хазарська концепція походження Русі.

[4] У 882 р. князь Олег убив Аскольда і встановив свою владу поклавши початок новій ері в житті слов’ян.

[5] К.Р. не можна назвати «Державою» у сучасному розумінні цього слова: 1) вона не мала постійної території; 2) влада Князя була слабкою; 3) державного апарату влади не існувало (князь зосередив у своїх руках 3 гілки влади); 4) податкова система обмежувалась даниною та оброками, а також військовими походами, фінансування яких здійснювали племінні вожді зі своїми племінними дружинами; 5) структуризації війська не існувало; 6) військо виконувало ролі - охоронну, фіскальну (збір подані), стратегічне призначення та охорона кордонів.

[6] У 1 пол. існ. К.Р. здійснювався поступовий перехід від первинної військової демократії – княжо – дружинного ладу, до ранньої монархії.

[7] Внаслідок реформи Володимира Великого землі К.Р. були розділені між синами і родичами Володимира Великого (вони правили над наділами, фактично перетворившись на «світлих» князів).

[8] Прийняття християнства на Русі проходило в 3 хвилі.

[9] Конфронтація між П. та Укр. сприяла утворенню укр. козацтва та ств. Запорізької Січі.

[10] В сер. 16 ст. булла сформована 1 укр. Запорізька Січ на чолі з Гетьманом Байдою (Дмитром) Вишневецьким. Згодом кількість Січей зросла – з’явились Базавлугська, Микитинська, Чормошлицька, Томакіївська, Ольошківська та Нова З.С.