Кривий Ріг у роки Великої Вітчизняної війни

Кривий Ріг у роки Великої Вітчизняної війни

КРИВОРІЗЬКА ЗАГАЛЬНООСВІТНЯ ШКОЛА I-III СТУПЕНІВ №106

РЕФЕРАТ

НА ТЕМУ: «Кривий Ріг у роки Великої Вітчизняної війни»

Виконав:

учень 8 класу

Зінов`єв Владислав

м. Кривий Ріг – 2009

22 червня 1941 року гітлерівська Німеччина напала на нашу країну. Розпочалася Велика Вітчизняна Війна. Жителі Кривого Рога, як і всі радянські люди, з болем сприйняли цю звістку. 22—23 червня у місті і на рудниках відбулися сотні мітингів, у яких взяли участь по суті всі мешканці міста.

Тисячі гірників та металургів подавали заяви про відправку на фронт добровольцями. Однак шахта чи цех заводу теж були важливою ділянкою боротьби з ворогом.

Люди працювали самовіддано. Планові завдання червня та липня були виконані на 110—118%. В місті почалося формування народного ополчення, винищувальних батальйонів. На заводах виготовлялася й ремонтувалася бойова техніка. З наближенням фронту було організовано евакуювання на схід техніки, матеріалів та інших коштовностей. Тисячі криворіжців вирушили на нове місце для того, щоб там відбудувати заводи.

Майже 20 тисяч мешканців Кривого Рога вступили до лав народного ополчення. Навкруг міста зводилися лінії оборони, де працювали в основному жінки й підлітки, його оточували протитанкові рви, траншеї та інші фронтові споруди.

Німецько-фашистська авіація дуже часто здійснювала нальоти на Криворіжжя, що приводило до загибелі мирних жителів. Над Кривим Рогом йшли запеклі повітряні бої. Взагалі Кривий Ріг займав особливе місце у планах фашистської Німеччини. Вони розраховували на «Криворіжсталь», але їм не вдалося, бо криворіжці зупинили завод. На повному ходу три доменні печі були відключені від повітряних агрегатів. Розплавлений чавун, який був на той час у домнах, затвердів. Саме це не дозволило фашистам скористатися домнами, Однак після визволення Кривого Рога в одній з домен його довелося підривати динамітом, але завод був відбудований досить швидко.

На початку серпня значно зросла небезпека для міста. Ворожі війська могли вдертися до міста в будь-який час або перервати його сполучення з Дніпропетровською областю та з усією країною. В ці дні зі станції Довгинцеве, Червона та Терни відходили ешелони, навантажені шахтним обладнанням. На жаль, усе і вивезти не встигали, тому його потрібно було знищувати. Але це було не під силу шахтарям: важко підняти руку на те, що дісталося такою тяжкою працею. Тому пускалися на всілякі хитрощі, підривали шахтні копри, повітряні установки та інше. 14 серпня 1941 року в Кривий Ріг вдерлися фашисти. Вони відразу ж приступили до організації місцевої влади — міської управи, поліції, біржі праці, жандармерії. Для виконання найбільш брудних справ гітлерівці привезли запроданців. Населення було приречене на голодну смерть. У ті часи до міста не надходило ні продовольство, ні паливо.

Взимку 1941—1942 років міська управа і поліція з надзвичайною жорстокістю виконували наказ гітлерівського командування про конфіскацію у населення теплих речей для потреб фашистської армії. Вони ж зганяли криворіжців на будову концентраційних таборів та інших споруд.

Багато жителів насильно відправлено у Німеччину. За неповними даними, на чужину було вивезено 2187 чоловік. Усі шахти та рудники фашисти намагалася відбудувати, але це не вдавалося. Населення працювати не бажало. Тоді з'явилися накази та розпорядження, які закінчувалися словами «За непокору — розстріл. За порушення наказу — тюремне ув'язнення». Але криворіжців це не лякало.

Почалися масові розстріли мирного населення, насамперед євреїв. Під загрозою зброї євреїв виганяли із сіл, де вони жили разом з українцями, і розстрілювали у степу. Якщо ж у селі жили тільки євреї, то їх усіх убивали на місці. В самому Кривому Розі деякий час фашисти не чинили масових розстрілів, убивали, головним чином, у підвалах під гуркіт заведених автомобільних двигунів. Знищували вибірково лише тих, хто був непридатний до роботи. Здорових же зганяли до концентраційних таборів і використовували на будівельних та інших роботах.

Треба сказати, що у часи Великої Вітчизняної війни у Кривому Розі було декілька таборів військовополонених.

Начальник табору німецький колоніст Ганс Зоммер добре знав і російську, і українську мови. Він особисто видавав бірку з табірним номером встановленого зразка, яку належало носити на шиї. Крізь ворота табору, пройшло щонайменше 40 тисяч в'язнів.

Скільки загинуло людей у таборі, навряд чи можна встановити. Зараз на місці масового поховання, там, де був кар'єр, встановлено пам'ятник.

Терор фашистів проти мирного населення під час окупації не мав меж. Так. влітку 1942 року загарбники заарештували 150 жителів Кривого Рога, котрі не бажали працювати на відбудові шахт.

Це були гірники та члени їх сімей. Всіх заарештованих розстріляли. Щоб примусити криворіжців працювати, окупанти влаштовували масові облави і відправляли захоплених в концтабори. На шахті №5 рудника імені Ілліча весь шурф глибиною 20 метрів і такого ж діаметра був заповнений тілами знищених криворіжців. За неповними даними, в період окупації тільки на Криворіжжі гітлерівці вбили, замучили та вкинули в шурфи 7239 чоловік.

Восени 1942 року сталися перші організовані виступи проти ворога. На цей час гітлерівцям удалося підготувати до пуску один з рудників Криворізького басейну. Але під час його відкриття сталося декілька вибухів, які знищили частину обладнання і зробили видобуток руди неможливим. Багато присутніх фашистів було вбито й поранено. Наступної ночі партизани напали на німецький загін, що охороняв рудник, зруйнували електричну мережу і знищили декілька гітлерівських солдат, котрі прибули для підтримки охоронців рудника.

У місті створювалося антифашистське підпілля. Згідно з деякими даними, під час окупації у Кривому Розі діяло 14 підпільних груп. Одна з груп була створена на руднику імені Дзержинського. Керував нею гірничий інженер В.С. Сингирцов. Підпільники розповсюджували інформацію про становище на фронті, організовували виробничий саботаж, рятували криворіжців від німецької неволі. А в останні дні окупації саме ця група врятувала життя 600 гірникам, які переховувалися в шахті від відправки у Німеччину. На цьому ж руднику протягом цілого року діяла група комсомольців та молоді «Дзержинець» на чолі з Іваном Демиденком. Багато хто з підпільників загинув у нерівній боротьбі.

Героїчний приклад патріотів мав позитивний вплив на все населення. Показово, що за два з половиною роки окупації німецькому концерну «Герман Герінгверке» так і не вдалося налагодити видобуток криворізької руди. З цього приводу Гімлер писав, що питання забезпечення гірничорудної промисловості Криворіжжя робочою силою стоїть дуже гостро. Місцеві робітники не можуть, а скоріше, не хочуть видобувати руду. Їх можна використовувати лише на підготовчих, очисних роботах. У той же час гітлерівці планували, наприклад, у першій чверті 1943 року видобувати щодоби чотири тисячі тонн руди.

Відповідаючи на знущання гітлерівців, підпільники посилили удари проти ворога. Активну боротьбу вела підпільна організація Соцміста і Довгинцевого під керівництвом молодого вчителя Юрія Козаченка. Вона нараховувала майже 40 чоловік. У 1942 році провокатор видав групу, і 15 патріотів було схоплено і закатовано. Юрія Козаченка зацькували вівчарками.

Активно діяли на Криворіжжі й партизани. Так, у дніпровських плавнях в районі Карачунів діяв загін на чолі з колишнім журналістом Г.М. Рибалкою, Б.Г. Шангіним і колишнім комсомольським активістом Криворіжжя А.Г. Федоровим. У районі рудника «Інгулець» діяв партизанський загін під керівництвом Г.М. Сєднєва. Багато жителів селища Інгулець врятував партизанський лікар С.С. Жовтоног. Він допомагав людям уникнути Фашистської каторги, видаючи довідки про тяжкі хвороби. Загинув партизанський лікар, не дочекавшись декількох місяців до повного визволення міста. Багато синів та дочок Криворіжжя були нагороджені орденами й медалями. 27 з них стали Героями Радянського Союзу.

Тяжкі бої за визволення Криворіжжя відбувалися в два етапи. Перший розпочався у жовтні 1943 року, коли війська 87-1 армії під керівництвом генерал-лейтенанта М.М. Шарохіна і гвардійці 5-ї танкової армії генерал-лейтенанта П.О. Ротмістрова вийшли на підступи до Кривого Рога. Окремі танкові підрозділи з десантом піхоти 23 жовтня прорвалися до міста. Однак через те, що ворогу вдалося відрізати їх від основних сил, вони змушені були з боями відійти. Про напруження боїв у ці дні говорять такі факти. Проти наступаючих радянських військ фашисти зосередили 100 бомбардувальників, які робили по 750—850 бойових вильотів щодня. Звільнити Криворіжжя під час жовтневого наступу не вдалося, але результати цих боїв вражали. Було знищено шість фашистських дивізій, 750 танків та самохідних гармат, більше 800 гармат і мінометів, вбито або поранено 112,5 тисячі солдат і офіцерів противника. Гітлерівці намагалися будь-що втримати Кривбас, якому надавалося особливе значення.

У січні 1944 року з Криворізько-Нікопольської операції почався другий етап визволення Криворіжжя. Головний удар наносив 3-й Український фронт. 17 лютого війська стали наближатися до міста. 46-та армія вибивала фашистів з південного сходу, 37-ма наступала з північного сходу. Наступати доводилося в дуже важких умовах. Глибина оборони ворога дорівнювала п'яти кілометрам. Усе, що можна було пристосувати до вогневих точок, було перетворено на фортеці. Крім того, заважали ще бездоріжжя й густі снігопади. Техніка не могла рухатися по таких шляхах, а люди йшли. Не вистачало патронів і снарядів, тому для постачання фронту використовувалися літаки, з яких знімали все озброєння для максимального полегшення.

Багатоденні бої почалися за Зелене місто, територію металургійного заводу та Соцмісто В самому Соцмісті бої тривали протягом п'яти годин. В результаті запеклих боїв були звільнені станції Радушна, Мишурин Ріг, коксохімзавод. Дуже важко було й на лінії Олександрівна— Златоустівка.

У визволенні Кривого Рога брали участь також 37-ма стрілецька дивізія і 8-ма гвардійська армія генерала В.І. Чуйкова, героя Сталінграда. Саме ці війська звільняли північну групу рудників. Під час боїв за селище Інгулець гітлерівці нанесли контрудар у фланг радянським військам. Проти ворога виступив артилерійський дивізіон капітана В.В. Іванова. Декілька разів фашисти намагалися знищити дивізіон, направляючи на нього велику кількість танків і піхоти. Але радянські воїни не залишили свої позиції і всі загинули. Це сталося за три дні до визволення Кривого Рога. Під час боїв за Криворіжжя були повністю знищені 22 дивізії, бригади, полки та окремі батальйони противника. Багато з'єднань радянських військ були удостоєні почесного найменування Криворізьких. 22 лютого 1944 року в Москві на честь визволення міста відбувся салют 22 артилерійськими залпами.

Німецький військовий історик генерал Курт Тіппелькірх писав у своїх мемуарах, що поразка фашистських військ біля Кривого Рога та Нікополя за своїми масштабами була схожа на катастрофу, яку зазнала фашистська армія під Корсунь-Шевченківським.

У боях за місто брали участь два штрафних батальйони. Рядовими там служили колишні офіцери — від молодшого лейтенанта до підполковника включно. Вони ще на початку війни потрапили в оточення. Билися ці батальйони на найважчих ділянках. Один з них визволяв, наприклад, станцію Червона. Фашисти панічно боялися штрафників, які бачили їх звірства у 1941—1943 роках і люто ненавиділи ворога.

353-тя Дніпродзержинська Червонопрапорна дивізія наступала на Кривий Ріг з боку Софіївки та визволяла Соцмісто. 22 лютого 1944 року дивізія наступала Пушкінською вулицею. В цей день на колишньому Головному будинку гірничорудного інституту вперше над Кривим Рогом затріпотів червоний прапор, який підняв розвідник Мукашкалієв.

21 лютого 1944 року загін під командуванням підполковника А.М. Шурупова відбив у ворога греблю КРЕС, врятувавши її від руйнування, а навколишні селища — від затоплення.

За подвиги на фронтах Великої Вітчизняної війни багато жителів Кривого Рога було нагороджено орденами і медалями. Далеко, за межами міста відомі імена двічі Героїв Радянського Союзу Д.Б. Глинки та В.І. Михлика.

У нашому місті й до сьогодні шанують пам’ять загиблих героїв.