Наукові знання Стародавньої Месопотамії

Наукові знання Стародавньої Месопотамії

Міністерство освіти і науки України

Вінницький державний педагогічний університет

імені Михайла Коцюбинського

Інститут історії, етнології і права

кафедра всесвітньої історії

ІНДИВІДУАЛЬНЕ НАВЧАЛЬНО-ДОСЛІДНЕ ЗАВДАННЯ

НА ТЕМУ:

«Наукові знання Стародавньої Месопотамії»

Виконала

студентка 1-го курсу

група Б

Рипаченко Ніна

Перевірив

Рабенчук О.П.

Вінниця 2009

План

Вступ

1.                 Математичні знання

2.                 Астрономічні знання

3.                 Розвиток медицини

4.                 Закони Хаммурапі

Висновок

Література

Вступ

Незважаючи на те, що релiгiйно-магiчний світогляд глибоко пронизував свiдомiсть людей того часу, все ж потреби повсякденного життя примушували людину уважно спостерігати за явищами природи, для того щоб по можливості об’єктивно розуміти їх внутрiшнiй зміст. Це поступово призводило до появи перших, ще дуже примітивних форм абстрактного мислення. Спостерігаючи схожі явища в природі, людина ще боязко і дуже невміло намагався їх систематизувати, складаючи головним чином з практичною метою списки звірів, рослин і каміння. Так відбувалося зародження наукових знань.

1.                Математичні знання

З господарських потреб поступово зросли найдавніші зачатки науки, зокрема математики та астрономії. Необхідність підраховувати кількість і вагу продуктів і товарів, встановлювати кількість робочої сили, визначати обсяг будівель, обчислювати поверхню ділянок землі (полів) призвела до появи найдавніших математичних розрахунків, до накопичення відповідних знань, до зародження арифметики та геометрії. З глибокої шумерської давнини виходять основи математичних знань стародавніх народів Месопотамії, зокрема ті системи числення, в основі яких лежать числа 5, 6, 10. Найбільш примітивним способом числення був рахунок на пальцях однієї руки - від одиниці до п'яти. На це вказують шумерські назви для п'яти перших чисел. Назви чисел 6, 7, 8 і 9 складені із з'єднання назв п'ятірки і відповідного додаткового числа (6 = 1 +5; 7 = 2 +5; 8 = 3 +5; 9 = 4 +5). До шумерської епохи входить шестидесяткова система числення, основними одиницями якої були 60, 602 = 3600 і 603 = 216000. Зародки десяткової системи виникають в шумерську епоху, коли з'являється особливе слово і клиноподібний знак для позначення 10. У Аккаді і в Ассирії користувалися особливими знаками для 100 і 1000, що вказує на розвиток десяткової системи. Своєрідне поєднання десяткового і шестидесяткова систем числення повело до необхідності виділення чисел 10,600 і 36000, а також знаків, їх позначають. Своєрідне співіснування і комбінація різних систем числення знайшли своє відображення у поділі року на 360 днів і кола на 360 частин. Про досить значний розвиток математики ще в шумерську епоху говорять математичні тексти, в яких згадуються зведення у ступінь, вилучення квадратних і кубічних коренів з особливих формул і навіть обчислення обсягів. Можна припускати, що був відомий принцип прогресії, на що вказують арифметичні прогресії зі збільшенням на 16 і геометрична з множенням на 2. При розрахунках застосовували дріб, частіше за все з чисельником, рівним одиниці. Однак зустрічаються 2/3, 5/6, а також шумерські назви для позначення дробів 3/6, 4/6 і 5/6.

На суто практичний характер цієї стародавньої математики вказують таблиці множення, додавання і віднімання з цифрами до 180 000 (при збільшенні), які повинні були допомагати швидко здійснювати арифметичні дії. Збереглися і таблиці ділення з дільниками від 2/3 до 81. Збережені плани полів з розрахунком їх поверхні, свідчать про те, що перші знання в галузі геометрії виникли у зв'язку з розвитком сільського господарства і з необхідністю часто проводити обмір земельних ділянок. Для того щоб обчислити поверхню поля, що має форму неправильного фігури, дану площу розбивали на ряд прямокутників, трикутників і трапецій, окремо обчислювали поверхню кожної окремої фігури, а потім складали отримані числа.

Важливим досягненням вавилонців у галузі природничо-наукових знань було створення єдиної системи мір і ваги, яку в них потім запозичили iншi стародавні народи Близького Сходу й окремими елементами якої ряд азіатських i європейських народів користувався аж до ХVІІІ ст.

Елементарною ваговою одиницею в цій метричній системі був шеум (46,75 мг — вата ячмінного зерняти). 180 шеумiв складали шекель (8,4г.), 60 шекелiв — міну (близько 500г.), 60 мін — талант (30,3кг). Об’єм вимірювався в силах (0,84л.) та гурах (300 сила). Мірою довжини служили палець, долоня, лікоть.

2.                Астрономічні знання

Вважається, що саме шумери винайшли клиноподібну писемність. Глиняні клинописні таблички з розповідями про історію і культуру Межиріччя дійшли до наших днів. Шумери за кілька тисячоліть до нашої ери використовували заходи і вага, металеві гроші, сонячний годинник. Вивчення небесного склепіння та утворення планет, вміння ділити час на роки, місяці, тижні, дні та години перетворилися у шумерів у точну науку. Вони будували вежі–зіккурати, що служили їм обсерваторіями, створили карти зоряного неба та календар. Шумерське назва Вавилона - "Тішенір", в буквальному перекладі "велика башта зерна і вина". Така назва наводить на цікаву думку про те, що крах Вавилонської вежі незалежно від будь-яких реальних чи вигаданих веж, було не більш ніж уособленням, метафорою краху багатомовної вавилонського держави. Крім того в Древньому Шумері існувало й релігійна назва Вавилона як центру культури бога Мардука - "Ка-асхда", тобто "Варта божества". По-ассірійських ця назва звучала як "Халдо", звідки і стався термін "халдеї". Словом "халдеї" в Стародавній Греції презирливо позначали вуличних віщунів, астрологів, частина яких походила з халдеїв, тобто з Вавилону.

У Месопотамії дуже сприятливий клімат. Тут жерці-астрономи могли спостерігати все, що відбувалося на небі, майже цілий рік. У Вавилоні ділили час від сходу до заходу Сонця на 12 проміжків - годин. Причому денний час в середині літа був майже наполовину довший, ніж взимку. З нічними годинами відбувалося те ж саме. Пізніше і греки почали ділити добу на 24 години, і денні години зрівнялися з нічними в будь-який час року. Влітку в Месопотамії дуже спекотно, тому для польових робіт використовувалися місячні ночі. Місяць на Сході завжди відігравав велику роль. Виникнення місячного календаря у Вавилоні відноситься до середини 3-го тисячоліття до н. е.. У повсякденному житті землеробів рік набагато важливіший місяця. Але визначити початок місячного місяця по молодику легше, ніж вловити початок того чи іншого сезону. Знайти тривалість року складніше. Повна зміна місячних фаз відбувалася приблизно за 29,5 дня, і на практиці тривалість місяця вважалася 29 або 30 днів. Календар приводили в згоду з молодиком. Кожен місяць починався ввечері того дня, коли після заходу Сонця на небі з'являвся серпик молодого Місяця. У роки правління царя Хаммурапі (1792-1750 роки до н. е.), Що встановив для всього царства єдині закони, єдиним календарем для всієї Вавилонії став календар міста Ур.

Місячний календар складався з 12 місяців, що носили семітичні назви, які мали відповідно: нісану - 30 днів, айру-29, сівану-30, дуузу-29, абу - 30, улулу - 29, ташріту - 30, арахсамну - 29, кісліву - 30 , тебету - 29, шабат - 30, аддару - 29 днів. У назвах місяців відбилися особливості клімату і умов життя в даній місцевості. Наприклад, назва місяця "нісану" походить від кореня із значенням "крокувати, рухатися" ", "айру", означає "яскравий, світлий", "абу"- ворожий (за палючого Сонця), "шабат"- руйнування дощами і зливами ( звідси, до речі і походження слова "шабаш" - оргія, розпуста), "аддару" - похмурий. Перший місяць року - нісану - починався приблизно з 22 березня. З часом, створення світу пояснювалося, почасти, в епічної поеми про Гільгамеша, легендарного правителя міста Урук в Шумері. Там розповідається, як бог Марчук, перемігши чудовисько Тіамат (хаос), з частин його тіла створив небо й землю. Значно пізніше місячний календар був все ж таки змінений сонячно-місячним. Тривалість місячного року - 354 дні, а сонячного - 365 днів. Щоб у сонячному році вміщувалося ціле число місячних місяців, треба було через певний період вставляти додатковий 13-й місяць. Існує табличка з клинописом, де написано: "Отже, Хаммурапі каже: Так як рік не добрий, то наступний місяць повинен бути відмічений як друга улулу. Замість внесення десятин Вавилону 25 ташріту їх слід внести 25 улулу другого". Таке було довільне включення додаткового місяця. Згідно клинописним табличкам, де містилися астрономічні відомості, стало відомо, що вавилонські астрономи робили вставки 13-го місяця і відповідно до положення Сонця на екліптиці. У місячно-сонячному календарі узгодження місяців і років здійснюється як в системі рівнянь для двох змінних: так, 8 сонячних років рівні 2922 днях. Таке ж число днів міститься в 99 місячних місяцях, в 48 з яких по 29 днів, а в 51 - за 30 днів. Використовували і інше рівність: 19 сонячних років = 235 місячним місяцям = 6940 дням. Однак і там, і тут були неточності через те, що в році і в місяці не ціле число діб. Приблизно з 600 року до н. е.. у вавилонському календарі використовувався 8-річний цикл, а з кінця IV століття до н. е.. - 19-річний цикл, відкриття якого пов'язують з ім'ям астронома Кіденаса. Вважається, що календар Вавилона був запозичений Стародавньої Ассирією, що зруйнувала Вавилон в 689 році до н.е., а потім і стародавніми євреями.

Халдейські жерці збагатили астрономію чудовим відкриттям. Вони помітили, що затемнення повторюються в колишньому порядку через певний проміжок часу, так званий Сарос. Він дорівнює 6585 діб. Використовуючи ці знання, халдеї могли передбачати затемнення. Як бачимо, знання, щодо зірок і світил, щодо руху Місяця і Сонця на рік, були досить докладні і розроблені. Але це були - довготривалі спостереження. Короткочасним ж астрономічним явищам в Древньому Вавилоні, приділялося набагато менше уваги.

3.                Розвиток медицини

Поступово накопичувалися знання та в галузі медицини та ветеринарії. Вже в епоху Хаммурапі вавілонська медицина ділилася на окремі галузі - хірургію, лікування очних хвороб і т. д. Анатомія була дуже слабо розвинена; лікарі при визначенні симптомів і при діагнози виділяли лише головні органи, наприклад, серце, печінку, нирки. Однак необхідність постановки діагнозу за допомогою встановлення низки симптомів була не тільки повністю усвідомлена, а й викликала перші спроби об'єктивного вивчення хвороб і реальної боротьби з ними. Так, вавілонські жерці вважали, що хвороба «не може бути заспокоєна пов'язками і жало смерті не може бути вирвано ... якщо лікар не дізнається її суті ». Медичні тексти, що відносяться головним чином до пізнього часу, містять опис симптомів різних хвороб шлунково-кишкового тракту, органів дихання (нежить, виділення харкотиння, кровотеча з носа), ревматизму. Часто описуються симптоми лихоманки: жар, холод, озноб, холодний піт; образно описуються симптоми «удару», що призвів до паралічу: «... губи ураженого зведені, око закривається ... рот скутий і він не може говорити». Вавілонські лікарі намагалися лікувати і інші хвороби: хвороби очей, вух, пухлини, нашкірних хвороби (проказа), хвороби серця, нирок, водянку, сечостатеві і жіночі хвороби, навіть нервові, можливо душевні хвороби, симптомом яких є «занепад духу внаслідок нещастя». Іноді в лікарських порадниках згадуються непритомність, коли людина «падає без свідомості» та «її очі темніють». Яскраво описується, особлива хвороба «скроневої жили», можливо пов'язана з припливом крові до голови, почасти до очей, і з помутнінням зору. Найважливіші симптоми цієї хвороби полягають у тому, що «у людини схоплює скроню, у вухах в нього шум, його очі мерехтять, його потилицю з'їдає ... його серце порушено і в ногах у нього слабкість».

У збережених медичних текстах можна виявити деяку, втім, дуже часто непослідовну, систематизацію. Так, наприклад, описи хвороб органів дихання об'єднані одним заголовком або, вірніше, вступними словами: «Коли (дихання) його рота утруднене». Так само об'єднані в особливі розділи опису хвороб печінки і жовчного міхура, нарешті, виділені в особливий трактат хвороби «великої жили», схожі за своїми описами на ревматизм або подагру. Для лікування всіх цих хвороб застосовувалися самі різні засоби, серед яких на першому місці стояли найрізноманітніші, деколи дуже складні ліки. Крім ліків застосовувалися притирання, компреси, масаж і промивання. На широке застосування в медицині води та олії вказує те, що слово «лікар» в буквальному перекладі означало «знаючий воду» або «знаючий олію».

Вагомих успiхiв досягла в Месопотамії народна медицина, символом якої служило зображення двох гадюк, обвитих навколо жезла,— прообраз емблеми сучасної медицини.

Вельми престижною була в Месопотамії професія баби-повитухи (шумери називали її «Та, хто знає материнське лоно»). Баба-повитуха, можна сказати, була спеціалістом на всі руки. Вона не лише приймала роди, а й здійснювала реєстрацію новонароджених.

Медичні послуги в Месопотамії коштували дуже дорого i були доступні далеко не кожному. Бідняки одужували чи помирали самі, без допомоги медиків. Геродот захоплено повідомляв, що тих болящих, кому послуги медиків були не по кишені, виносили прямо на вулицю, сподіваючись, що хто-небудь поділиться досвідом, як він зумів побороти такий самий недуг, адже пройти повз хвору людину й не запитати, на що вона скаржиться, у вавилонців було не заведено).

Медицина в Месопотамії ще не стала наукою. Було зроблено лише перші кроки щодо запровадження в медичну практику окремих раціональних методів лікування, які до того ж поєднувалися з цілим арсеналом магічних дій i заклинань, у цiлющi можливості яких населення вірило не менше, ніж у мазі, компреси, мікстури, хiрургiчне втручання. Причиною недуг уважали вселення в тіло «злих демонів», тому намагалися прогнати їх за допомогою всіляких сумнівних лiкiв.

4.                Закони Хаммурапі

Певним підсумком розвитку політичної думки давніх стало оформлення письмових законів у Шумері, Аккаді, інших державах Месопотамії. Як цар–законодавець увійшов у світову історію Хаммурапі, який підпорядкував владі Вавилону все Дворіччя (XVIII ст. до н.е.). У Парижі, в Луврі зберігається “Стела Хаммурапі”. У її верхній частині – зображення самого царя, який одержує від Бога символи влади, а в нижній – вибиті клинописом закони. Велике місце серед них займає боргове право – позики, відсотки на борги, застава. Грошовою одиницею тоді був талант (слово, яке, змінивши значення, увійшло до сучасних мов). Регулюються сімейні стосунки: взяття шлюбу, покарання за невірність, майнові права чоловіків, успадкування, розлучення. Обумовлено, що раб – повна власність хазяїна. Судили жерці, вони могли викликати свідків, які приносили клятву. Покарання передбачалися суворі, існував смертний вирок (відсікання голови, закопування живцем у землю, саджання на кіл). Лікар за невдале лікування карався таким чином: “Якщо лікар, роблячи кому–небудь надріз бронзовим ножем, заподіє смерть цій людині або, знімаючи катаракту бронзовим ножем, пошкодить око цієї людини, то йому повинні відсікти руку”. Військо було регулярним, за службу отримували гроші і наділ землі. Вищу владу за всіма законами втілював цар.

Збільшення території держави призводило до ускладнення структури управління. В Асирії, знову ж уперше, виник чіткий розподіл на місцеві адміністративні одиниці – сатрапії. Потім його запозичила Персія.

Наведена характеристика не вичерпує перелік досягнень у галузі науки і мистецтва, які вперше з'явилися у народів Межиріччя, але вона дає уявлення про той високий рівень, якого досягла тут культура.

Висновок

Господарське життя Месопотамії вимагало певного рівня науково-практичних знань. Значних успіхів шумери досягли в математиці, астрономії, медицини, правових знаннях. Їм були відомі чотири арифметичних дії, вони вміли отримувати квадратний і кубічний корені, обчислювати площі геометричних фігур, знайшли примітивну систему дробів та ін.

Астрономія в Месопотамії була тісно пов'язана з астрологією. Саме з астрономічних досліджень в шумерський період з'явився перший, дуже важливий для іригаційного землеробства місячний календар, яким і зараз користуються мусульмани та іудеї.

Особливих успіхів досягла в Месопотамії медицина. Вавілонські медики приділяли велику увагу діагностиці. Діагноз встановлювали на основі вивчення симптомів хвороби. Одним із профілактичних засобів проти хвороб населення вважало дотримання правил власної гігієни. Хворих лікували травами, мазями, масажами, мікстурами, виготовленими з кухонної солі, неочищеної олії, молока, пива та ін.

Література

1. Авдеев В.И. История Древнего Востока. - М.: Госполитиздат, 1953.-758с.

2. Гриненко Г.В. Хрестоматия по истории мировой культуры. - М.: Юрайт, 1998.- 669с.

3. История Древнего мира. В 3-х тт. - М.: Наука, 1983.

4. Крижанівський О.П Історія Стародавнього Сходу: Підручник – 3-те вид., стереотип. – К.: Либідь 2006 – 592 с.