Німецька освітня політика на окупованій території України (1941–1944 рр.) в історіографії

Німецька освітня політика на окупованій території України (1941–1944 рр.) в історіографії

Німецька освітня політика на окупованій території України (1941–1944 рр.) в історіографії

Друга світова війна, бачена в контексті українських проблем, належить до найбільш сфальсифікованих періодів української історії. В процесі національно-державної розбудови суверенної України, духовного відродження українського народу, піднесення його історичної свідомості гострою соціальною потребою стало вивчення історії України, позбавленої політизації, заідеологізованості, кон'юнктурних спекуляцій.

Реалізація цього завдання є неможливою без ґрунтовного переосмислення усього історичного шляху українського народу, відображення історичних реалій в наявних джерелах, їх публікації та використання в історіографії. Це, певною мірою, стосується й періоду Другої світової війни, участі в ній українського народу, становища економічного, політичного та культурно-освітнього фактора в період 1941–1944 років. Дискусії з концептуальних питань Другої світової війни продовжуються, і це ще раз засвідчує актуальність дослідження окремих її аспектів, водночас й розвиток народної освіти під час німецької окупації.

Дослідження виконується в рамках наукової проблематики історичного факультету Прикарпатського університету імені В. Стефаника «Етнополітичні і культурні процеси в країнах Центральної і Південно-Східної Європи ХІХ-ХХ ст.». Своїми матеріалами і висновками доповнює об'єктивне вивчення історії України періоду Другої світової війни.

За час, що минув після закінчення Другої світової війни, в Україні та за кордоном з'явилася доволі численна література, що тією чи іншою мірою стосується історії німецької окупаційної політики на території України [7]. Спроби проаналізувати дослідницьку працю з даної проблеми зроблено в історіографічних публікаціях І. Каменецького [8], Д. Поля [30], К. Беркгофа [40], О. Марущенка [23], О. Лисенка [20]. Аналізуючи загальноісторичні процеси, дослідники частково висвітлюють історіографію окремих аспектів розвитку тогочасної української культури. Проте відчувається недостатнє вивчення, і, в зв'язку з цим, відомою є мала кількість спеціальних наукових праць з дослідження німецької освітньої політики на окупованій території України в 1941–1944 роках.

Об'єктом дослідження є праці істориків, присвячені політиці німецького окупаційного режиму в Україні.

Предметом дослідження є монографії і статті, в яких розкривається німецька освітня політика на окупованій території України в 1941–1944 роках.

Дослідження передбачає вирішення таких завдань:

– проаналізувати проблему німецької освітньої політики в Україні у працях вітчизняних істориків;

– висвітлити місце даної проблеми в зарубіжній історіографії;

– розглянути вивчення нацистської політики в Україні радянськими дослідниками.

Мета роботи – висвітлити погляди дослідників Другої світової війни на проблему німецької освітньої політики в Україні під час окупаційного періоду.

Вже під час війни з'явилися перші праці, автори яких намагалися осмислити суть німецького режиму на українських землях. З-поміж них варто згадати брошуру активного діяча націоналістичного підпілля І. Коваленка [10] та статтю радянського історика О. Касименка [9].

Радянська історіографія обмежувала проблему Другої світової війни переважно військовими і політичними подіями, залишаючи осторонь культурне життя на окупованих землях, а це формувало загальну уяву про характер того драматичного етапу в українській історії. Культурні процеси на окупованій території України радянські історики вивчали через призму ідеологічних стереотипів, тому не мали змоги об'єктивно й неупереджено підійти до вивчення проблеми німецької освітньої політики в Україні під час Другої світової війни. Не знайшла вона належного висвітлення і в зарубіжній історичній науці, хоч саме окупаційна політика нацистської Німеччини та її союзників в різних регіонах України була предметом окремих досліджень [7, 8].

Реалізацію завдання по створенню сучасної концепції історії та історіографії Другої світової війни неможливо здійснювати без своєрідної, як зазначає О. Марущенко [23], інвентаризації накопичених українськими істориками за попередні десятиріччя знань з основних аспектів проблеми. Не применшуючи здобутків української історіографії останніх років, все ж можна погодитись з відомим істориком Ю. Сливкою, який, проаналізувавши опубліковані праці з проблем Другої світової війни, дійшов висновку, що «ми поки що перебуваємо на самому початку переосмислення цих подій і, що надто прикро, в їх висвітленні тією чи іншою мірою далі домінує принцип чорно-білої оцінки. Зрозуміло, такий метод аж ніяк не наближає нас до історичної правди» [35, с. 6].

Спробою по-новому зрозуміти дану проблему є останні публікації М. Коваля. Він один з перших висловився про необхідність створення нової історіографії нашого дослідження, яка має відповідати нормам і запитам демократичного суспільства, бути незалежною від ідеологічних, партійно-політичних замовлень, базуватися не на міфах і політичній кон'юнктурі, а на документах і фактах. Йому належить цілий ряд змістовних і гострополемічних праць, в яких здійснюється історіографічне та історіософське осмислення подій Другої світової війни і місця в ній України [11–14], по-новому формується чимало актуальних наукових проблем, без розв'язання яких неможливий подальший розвиток історіографії дослідження і формування його нової історичної концепції.

Особливий інтерес для нас мають розвідки М. Коваля, присвячені висвітленню культурного, в тому числі й освітнього, життя в Україні досліджуваного періоду [12, 14].Опрацювавши численні матеріали центральних київських архівів, автор робить висновок, що нацистська колоніальна політика, запроваджена «залізом і кров'ю», не залишала ніяких надій на збереження національної культури. Так ж сумна доля не меншою, а можливо навіть більшою мірою, чекала й головного носія – українську інтелігенцію, яка була поділена ідеологічними барикадами на непримиренні ворогуючі табори. «У кінцевому рахунку, в їх стратегічному розкладі, весь український народ, як і його освіта та культура, не мали права на майбутнє» [12, с. 27].

Німецьку освітню політику на окупованій території України аналізує В. Ленська [19]. У її статті наведені висловлювання вищих посадових осіб третього райху щодо розвитку народної освіти в Україні, а також про роль українців у війні. Автор приходить до висновку, що «шкільна політика, яку проводили нацисти, була спрямована на те, щоб поставити український народ в становище духовного кріпацтва» [19, с. 81].

У брошурі В. Офіцинського [26] проаналізовано особливості політичного розвитку та суспільно-політичного становища в Галичині на основі аналізу ряду періодичних видань, а саме «Станіславівського слова», «Української школи», «Львівських вістей», «Українських щоденних вістей». Автор, вивчаючи матеріали зазначених видань, особливу увагу приділяє особливостям німецького адміністративного управління в Галичині, діяльності Українського центрального та крайового комітетів. Наскільки дозволяли рамки розвідки, В. Офіцинський намагався прослідкувати особливості взаємодії української влади та населення з німецьким режимом на різних етапах Другої світової війни.

Досить невеликим є список праць, що стосуються безпосередньо німецької окупаційної політики в Галичині. Серед них варто згадати статті В. Машотаса [24], А. Боляновського [2], де частково подаються відомості й про освітню політику окупаційної влади у 1941–1944 роках.

Активно досліджувала українське культурне життя в Генеральній губернії, до складу якої під час німецької окупації входила Галичина, Н. Антонюк [1]. У своїй монографії автор зробила спробу встановити етапи і визначити особливості культурного процесу на західноукраїнських землях у роки Другої світової війни через аналіз стану його основних складових: освіти і науки, літератури і мистецтва, релігійного життя, видавничої діяльності. Своєрідністю дослідження є те, що основним фактологічним джерелом стали понад шістдесят легальних періодичних видань, які виходили в Генеральній губернії в період окупації.

Важливе значення для нас становить дослідження проблем українського культурного життя під час окупаційного періоду, зокрема в Галичині, О. Луцького [22]. У його публікаціях окреслені умови, головні напрямки та особливості культурного життя в 1941–1944 роках. Автор підкреслює, що роки німецької окупації були важкими випробуваннями для інтелігенції і загалом для культурного життя України. «Безперечно, – зазначає О. Луцький, – не лише націоналістичне підпілля, а й абсолютна більшість тих, хто заанґажувався в легальній культурно-освітній праці, зокрема в рамках Українського центрального комітету, намагалися прислужитися своєму народові, захищати його інтереси. Найвищий час належно оцінити їх внесок у національну культуру й пошанувати всіх тих, завдяки кому навіть у грізну добу терору не завмирала духовна творчість» [22, с. 221].

Аналізує стан народної освіти у західноукраїнському регіоні С. Сворак [34]. І хоча хронологічні рамки його монографічного дослідження 1944–1964 рр., проте, у розділі «Становище та розвиток радянської освітньої системи в західних областях України: традиції та проблеми» автор робить короткий аналіз розвитку шкільництва у регіоні і в попередні роки, в тому числі і під час німецької окупації.

Політику німецького режиму щодо діяльності «Просвіти» як центру культурно-освітнього розвитку у період нацистської окупації досліджував М. Коваль [11]. У своїй статті автор робить висновок, що «на відміну від інших національних громадських організацій, що існували напівлегально або ж нелегально, осередки «Просвіти» діяли легально і найчастіше виконували роль центрів не тільки культурницького, а й суспільно-політичного життя охоплених ними населених пунктів» [11, с. 91]. Діяльність волинської «Просвіти» в досліджуваний період, на основі архівних матеріалів і періодичних видань того часу, вивчав Б. Савчук [33]. Автор зазначає, що відновленій у воєнний час «Просвіті» німецька влада не чинила особливих перешкод, але все ж тримала її під суворим контролем і чітко регламентувала. Однак і в таких умовах товариство отримало можливість розвиватись та проводити діяльність на власному національному ґрунті [33, с. 110].

Варто відзначити також певні творчі досягнення з даної теми української зарубіжної історіографії. В українській еміграційній історіографії ще у 1956 р. з'явилась присвячена німецькій окупаційній політиці в Україні англомовна монографія І. Каменецького [44]. У 1961 р. автор опублікував англійською мовою наступну свою працю [45], на сторінках якої частково розглянув окремі аспекти нацистської політики в Україні у контексті гітлерівського «нового порядку» в Східній Європі.

Найповнішу інформацію про німецький окупаційний режим викладено в монографії В. Косика [15], написаній на багатому джерельному матеріалі. Автор висвітлив оригінальний погляд на історію Другої світової війни та місце в ній українців через призму архівів Третього Райху. Протягом багатьох років автор досліджував відображення українського життя у німецькій, звичайно, секретній документації, де з характерною німецькою скрупульозністю зафіксовані судження багатьох гітлерівських учасників сумнозвісного «Drand nach Osten» про громадсько-політичні сили України, справжнє, часто цинічне ставлення лідерів Райху до українства. Чимало уваги автор приділив діяльності українських чинників у рамках УЦК та його структур, які, незважаючи на жорстокі розпорядження німецького режиму, забезпечували культурологічну та освітню діяльність українців Галичини. Дослідник подає ряд документів, які мають пряме відношення до нашого дослідження. Зокрема у документі №114 йде мова про дозвіл окупаційної влади на відкриття шкіл [15, с. 549]. Такий аналіз створює унікальну можливість для оцінки суті та висвітлення реального ставлення нацистського режиму до окремих національних сил та взаємодії з ними. Враховуючи безсумнівну доцільність ознайомлення з цією працею українських дослідників та й усіх читачів, зацікавлених у правдивій українській історії, дослідження В. Косика в 1993 р. видало Наукове товариство імені Т. Шевченка у Львові українською мовою.

Питання, що стосується освітньої політики Німеччини в райхскомісаріаті України, знаходились в центрі уваги монографічного дослідження чеського науковця Б. Єржабкової [43]. Вона використовує документи, зокрема інструкції, постанови, адміністративні розпорядження, звіти, повідомлення, рапорти, кореспонденції німецьких воєнних архівів, які збереглися до наших днів. Автор, зокрема, зазначає, що «щасливим збігом обставин ці матеріали дісталися в руки окупаційної американської армії, яка врятувала їх перед можливим знищенням у Німеччині і перевезла до США, де протягом 15 років над ними працювала, аналізувала і впорядковувала Американська історична асоціація. Тільки у 1960 р. усі оригінальні документи були передані німецькому федеральному урядові» [5, с. 1367]. Основні положення монографії друкувались у часописі «Визвольний шлях» [5]. Вивчивши архівні матеріали, дослідниця дійшла висновку, що німецька окупація в Україні стала повною невдачею не тільки у військовій, адміністративній та політичній сферах, але також і в шкільній.

Певне місце серед джерельних матеріалів займають спогади безпосередніх учасників подій Другої світової війни. Більшість їх праць, виданих переважно в діаспорі, носять характер колективних історико-мемуарних збірників. Вони відрізняються стилем і рівнем наукового викладу, оскільки, крім учених, у їх підготовці брали участь громадські та культурні діячі. Притаманна для них конкретика фіксує події та велику кількість імен самовідданих працівників, які несли головний тягар праці у період німецької окупації.

Безпосередньо історії досліджуваного західноукраїнського регіону присвячена монографія відомого політичного і культурного діяча, професора В. Кубійовича [16]. На основі документів та власного досвіду активного учасника тих подій автор ґрунтовно розкриває суспільне і культурне життя Генеральної губернії, в тому числі і Галичини, діяльність Українського центрального комітету та політику окупаційних властей.

Значний інтерес для нас становлять спогади голови Українського крайового комітету, а згодом – заступника голови Українського центрального комітету К. Паньківського [27, 28], який певною мірою розкриває проблему народної освіти в окупаційний період та освітню політику німецького режиму в Україні. Автор аналізує діяльність шкільних відділів, подає інформацію про мережу народних шкіл в Галичині та роботу українських вчителів.

Важливу інформацію про нацистську політику щодо України містить збірник документів і матеріалів [18], підготовлений науковцями Інституту українознавства імені І. Крип'якевича у Львові. Серед інших видань такого характеру його виокремлює високий професійний рівень археографічного опрацювання. У передмові викладена концепція збірника, яку супроводжує доволі широкий науково-довідковий матеріал, коментарі, список застарілих і маловживаних слів, покажчик імен та фотоілюстрації. Джерельною основою збірника є документи фондів, що зберігаються в обласних державних архівах західних областей України, в Центральному державному архіві вищих органів влади і управління України, Центральному державному архіві громадських об'єднань України, Центральному державному архіві – музеї літератури і мистецтва України. Певне відображення у збірнику знайшли матеріали періодичної преси – статті, повідомлення, кореспонденції. До збірника увійшли ряд документів, опублікованих дотепер лише за кордоном. Вони, поряд з іншими матеріалами, дають можливість відтворити об'єктивну картину становища освіти, культури, боротьби за національне відродження України. Це документальне дослідження, підготовлене з позицій багатомірності історичного процесу, задовольняє природне прагнення читача самому розібратись в динамічних, часом гостродинамічних, подіях, якими позначений суспільно-політичний, у тому числі й культурно-освітній, розвиток у західноукраїнському регіоні.

До реферованого збірника включена значна частина документів і матеріалів, що мають безпосереднє відношення до проблеми німецької освітньої політики в Україні у 1941–1944 роках. Аналіз збірника дає підстави для висновків, що освіта у досліджуваний період розвивалась на досить низькому рівні, оскільки німецька окупаційна влада дозволяла тільки початкові народні школи, а також була зацікавлена розвитком професійного навчання.

Певний інтерес при розгляді проблеми народної освіти в Україні під час німецької окупації становлять праці, в яких ці питання висвітлюються у всеукраїнському масштабі. Таким, зокрема, є збірник документів і матеріалів, присвячений культурному будівництву в УРСР [17]. Названий збірник містить ряд джерел, взятих з ДАЛО, а також періодичної преси окупаційного періоду («Наступ», «Українська дійсність»), що мають безпосереднє відношення до даного дослідження і дають змогу не тільки простежити напрямки німецької освітньої політики, а й відтворити складний процес культурного, в тому числі й освітнього, життя України в окупаційний період.

Окремі збірники із загальних питань, що посереднім чином заторкнули проблему нашого вивчення, опубліковані в Україні [4, 25] та Росії [3, 29, 31, 36], за кордоном [41], а також в діаспорі [21, 37]. В українських та російських публікаціях такого роду головне місце приділене документам про проекти та реалізацію планів берлінських інстанцій на окупованих територіях. До важливих джерел належать опубліковані в Польщі [46, 47] витяги стенограм нарад уряду Генерального губернаторства, де знаходимо інформацію про німецьку освітню політику на даній території. Досить обширна група впорядкованих архівних матеріалів про загальні обриси нацистської окупаційної політики з'явились свого часу в Німеччині [39, 42].

У монографії М. Швагуляка [38] розглядається політика, водночас й освітня, керівників Третього Райху щодо України взагалі та західноукраїнських територій зокрема напередодні Другої світової війни. На основі багатого фактичного матеріалу вітчизняних і закордонних архівів автор розкриває таємний механізм підготовки агресії проти СРСР, Чехословаччини і Польщі, облудність та спекуляції німецької верхівки з приводу «українського питання».

Дослідження реалізації розроблених нацистами ще до початку воєнних дій планів, згідно з якими передбачалося впровадження в Україні нового територіального поділу та адміністративного управління, присвячена стаття В. Рекотова [32]. Автор підкреслює, що окуповані області були поділені на дві частини: зону цивільного і зону військового управління. Перша у політико-адміністративному відношенні підпорядковувалась імперському міністерству у справах окупованих східних областей. Українські землі, де здійснювалось цивільне управління, поділялись між Генеральною губернією, Румунією та райхскомісаріатом України. Дослідник ґрунтовно, наскільки це дозволяв обсяг журнальної статті, вивчав відмінності та особливості нацистського урядування. Підсумком статті є висновок автора пор те, що в «цілому діяльність німецької адміністрації була спрямована на здійснення жорстокого колоніального управління» [32, с. 96].

Значний науковий інтерес становить стаття Д. Злепка «Українське питання у 1938–1939 роках і Третій Райх» [6]. Вона є частиною неопублікованої монографічної праці, присвяченої даній проблеми. Її текст ґрунтується на маловідомих у науці актах політичного архіву Міністерства закордонних справ у Німеччині (Бонні), що дозволяє подивитись на політику нацистів щодо України з німецької точки зору. Автор у підсумку наголошує, що «як свідчать німецькі архівні документи, ідея «українського П'ємонту» для Третього Райху була важлива як засіб у досягненні власної мети» [6, с. 308].

Висновки

Підбиваючи підсумки огляду історіографії проблеми, можна стверджувати, що повною мірою вона не була охоплена в жодному з вітчизняних чи зарубіжних досліджень. Українська радянська історіографія нацистської окупаційної політики щодо України, по суті, обмежилась накопиченням фактичного матеріалу та ідеологічних штампів й мало наблизилась до справді наукового дослідження проблеми. Хоча ідеологічно незаанґажована зарубіжна історіографія у той самий час зробила крок вперед у вивченні теми, повне її висвітлення іноземним історикам не дозволила закритість для них до недавнього часу українських архівів. Положення праць перших і других дослідників не завжди піддавались достатньому політичному аналізу. При оцінці німецької окупаційної політики взагалі та культурно-освітньої зокрема в Україні та на інших захоплених вермахтом територіях Західної Європи радянська історіографія зумисно відходила від аналізу справжніх спонукальних мотивів цієї політики. У той самий час частина представників німецької історіографії оминала увагою корінні мотиви нацистської політики, що визначалось колоніальними планами Німеччини щодо східноєвропейського простору. Поряд з цим у багатьох новітніх дослідженнях взагалі не проводилося порівняння відмінностей політики третього райху в Україні та інших країнах Європи. Проблема неупередженого вивчення даного питання поставила українських вчених перед необхідністю перегляду багатьох положень, критеріїв оцінки історичних подій і висвітлення окремих питань, на які історична наука ще не дала відповіді.

Німецька освітня політика в Україні (1941–1944 рр.) є складовою історії Другої світової війни, тому вона може бути проблемою дослідження як окремих статей, так і окремим розділом монографічної праці.

Література

1. Антонюк Н.В. Українське культурне життя в Генеральній Губернії /1939–1944 рр./. – Львів, 1997. – 232 с.

2. Боляновський А.В., Національна політика нацистської Німеччини в Галичині у 1941–1944 рр. // Вісник Львівського університету. Серія історична. – Вип. 32. – Львів, 1998. – С. 136–145.

3. Гитлер А. Моя борьба /перевод с немецкого/. – Ашхабад: «Т-Око», 1992. – 600 с.

4. Депортації. Західні землі України кінця 30‑х – початку 50‑х рр. Документи, матеріали, спогади. У трьох томах. – Т. 1. – 1939–1945 рр. – Львів: вид-во Інституту укр-ва НАНУ, 1996. – 752 с.

5. Єржабкова Б. Освіта і німецька шкільна політика в Райхскомісаріаті Україна // Визвольний шлях. – 1986. – Кн. XI, ХІІ; – 1987. – Кн. I.

6. Злепко Д. Українське питання у 1938–1939 роках і Третій райх // Записки НТШ. – Т. 228. – Львів, 1994. – С. 249–309.

7. Ільницька Л.І. Західні області УРСР у Великій Вітчизняній війні (1941–1945 рр.): Покажчик літератури за 1971–1978 рр. – Львів: Львівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника, 1986. – 176 с.

8. Каменецький І. Стан дослідів і публікацій // Український історик. – 1965. – №1–2. – С. 38–45.

9. Касименко О. Крах колоніальної політики німців на Україні // Радянська Україна. – 1944. – 10 грудня.

10. Коваленко І.М. Цілі і методи німецької імперіалістичної політики на окупованих землях // Літопис УПА. – Торонто: Літопис УПА, 1989. – Т. 1. – С. 56–102.

11. Коваль М.В. Діяльність «Просвіти» на окупованій території України /1941–1944 рр./ // «Просвіта»: історія та сучасність. К.: Веселка, 1998. – С. 90–95.

12. Коваль М.В. Доля української культури за «нового порядку» (1941–1944): Методологія та методика історичного дослідження // Український історичний журнал. – 1993. – №11. – С. 13–28.

13. Коваль М.В. Друга світова війна і Україна (1939–1945). Історіософські нотатки. – К.: Інститут історії України НАН України, 1999. – 75 с.

14. Коваль М.В. Українська культура та її діячі в політиці нацистських колонізаторів // Український історичний журнал. – 1993. – №3. – С. 13–18.

15. Косик В. Україна і Німеччина у Другій світовій війні. – Париж, Нью-Йорк, Львів, 1993. – 660 с.

16. Кубійович В. Українці в Генеральній Губернії (1939–1941). Історія Українського Центрального Комітету. – Чикаго: вид-во М. Денисюка, 1975. – 664 с.

17. Культурне будівництво в Українській РСР. Червень 1941–1950 рр. /Збірник документів і матеріалів. – К.: Наукова думка, 1989. – 576 с.

18. Культурне життя в Україні. Західні землі. Документи і матеріали. – К.: Наукова думка, 1995. – Т. 1.: 1939–1953. – 1995. – 742 с.

19. Ленська В.В. Фашистська шкільна політика на окупованій території України // Український історичний журнал. – 1990. – №10. – С. 81–86.

20. Лисенко О.Є., Марущенко О.В. Організація Українських Націоналістів та Українська Повстанська Армія /Бібліографічний покажчик публікацій 1998–2002 років. – К., 2002. – 200 с.

21. Літопис УПА. – Торонто-Львів. – У 24 томах.

22. Луцький О. Українське культурне життя Галичини під час окупації 1941–1944 рр. // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. – 1997. – №3–4. – С. 194–225.

23. Марущенко О. Актуальні проблеми сучасної української історіографії історії Другої світової війни // Вісник Прикарпатського університету. – Вип. ІІІ. – Івано-Франківськ: Плай, 2000. – С. 143–158.

24. Машотас В. Грабіжницька економічна політика гітлерівських окупантів в Галичині у 1941–1944 // Український історичний журнал. – 1970. – №1. – С. 100–104.

25. Німецько-фашистський окупаційний режим на Україні. Збірник документів і матеріалів. – К.: Політвидав. України, 1963. – 488 с.

26. Офіцинський В. Східногалицька періодика 1941–1944 рр.: політичні та культурні аспекти. – Ужгород, 1997. – 59 с.

27. Паньківський К. Від Держави до Комітету. – Нью-Йорк, Торонто, 1957. – 160 с.

28. Паньківський К. Роки німецької окупації. – Нью-Йорк, Торонто: Життя і мислі, 1965. – 480 с.

29. Пикер Г. Застольные разговоры Гитлера. – Смоленск: Русич, 1993. – 496 с.

30. Поль Д. Фашистська окупація України в 1941–1944 рр. у працях західних учених // Український історичний журнал. – 1994. – №5. – С. 127–136.

31. Преступные цели – преступные средства. Документы об оккупационной политике фашистской Германии на територии СССР /1941–1944 гг./ – М.: Политиздат, 1968. – 383 с.

32. Рекотов П.В. Органи управління на окупованій території України (1941–1944) // Український історичний журнал. – 1997. – №3. – С. 90–101.

33. Савчук Б. Волинська «Просвіта». – Рівне: Ліста, 1996. – 148 с.

34. Сворак С.Д. Народна освіта у західноукраїнському регіоні: Історія та етнополітика (1944–1964 рр.). – К.: Правда Ярославичів, 1998. – 240 с.

35. Сливка Ю. Витоки і наслідки національної трагедії // Депортації: документи, матеріали, спогади. У 3‑х т. – Т. 1. (1939–1945 р.р.). – Львів: Інститут українознавства, 1996. – С. 5–26.

36. СС в действии. Документы о преступниках СС /Под ред. М.Ю. Рагинского. – М.: Прогрес, 1968. – 623 с.

37. Український націоналізм у Другій світовій війні /Збірник статей, спогадів, документів. – Торонто, Нью-Йорк: Новий шлях, 1985.

38. Швагуляк М.Н. Украина в экспансионистских планах германского фашизма (1933–1939). – К.: Наукова думка, 1983. – 246 с.

39. Anatomie des SS – Staates. Dokumenten im 2 Rd. Hrsg. v. Buchheim H., Broschat M. – Munchen: Deutscher Taschenduch Verlag, 1989. – Bd.1. – 372 s.

40. Berkhoff K.C. Ukraine under Naz i Rule (1941–1944). Sources and Finding Aids //Jahrbucher fur Creschich te Osteuroras. – 1997. – №1. – P. 85–103.; №2. – P. 273–309.

41. Carell Paul. Hitler Moves East, 1941–1943 /Transl from the German Unternechmen Barbarossa by Ewald Osers. – New York: Balantine Books An Publisher, 1964.

42. Das Diensttagebuch des deutchen Generalgouverneurs in Polen 1939–1945. Herausgegeben v Werner Prag, Wolfgang Jacobmeyer. – Stuttgart: Deutsche Verlaganstalt, 1975. – 900 s.

43. Jerabek Blanka. Das schulwesen und die schulpolitik im reichskomissariat Ukraine 1941–1944 /Im Lichte deutscher Dokumente. – Munchen: Ukrainische Freie Universitet, 1991. – 240 s.

44. Kamenetsky I. Hitler's Occupation of Ukraine, 1941–1944: A Study of Totalitazian Imperialism. – Milwaukee. 1956. – 101 p.

45. Kamenetsky I. Secret Nazi plans for Eastern Europe. – A Study of Zebensraum Policies. – New Hawen (Connecticut): College and Uniwersity Press, 1961. – 263 p.

46. Okupacia i ruch Oporu w Dzienniku Hansa Franka. – T. 2. – Warszawa: Ksiazka i Wiedza, 1970. – 675 s.

47. Plan Lokalizacji «Wschodniej granicy Rzeczy» z wrzesnia 1941 roku //Sprawy miedzynarodowe. – Warszawa: Wydawnictwo Polskiego Instytutu Spraw Miedzynarodowych, 1962. – Nr.6, Czerwiec. – S. 91–99.