Перши президенти незалежної України (політичні портрети)

Перши президенти незалежної України (політичні портрети)

Реферат

на тему:

Перши президенти

незалежної України

(політичні портрети)

Виконав:

група

Перевирів:

Дніпропетровськ

2002

Історія президентства

У перекладі з латині "президент" позначає - "сидячий упереди".
Розвиток цього політичного інституту берет начало наприкінці XVIII століття, коли стали формуватися перші демократичні режими в країнах Нового і Старого Світла. Протягом XVIII - XX століть інститут президентства став майже невід'ємним атрибутом республіканської форми правління і вагомою ознакою демократичного ладу.

Як відомо, республіки існували здавна. Республіками були древні грецькі міста-поліси, у тому числі і ті, котрі існували на території сучасної України: Херсонес, Ольвія, Пантікапей. Республікою у час свого становлення був і прославлений Рим (VI - I ст. до н.е.). В епоху середньовіччя (V - XV ст.) численні міста-республіки існували на території
Італії (такі як Венеція, Генуя, Флоренція). У Новий час утворилася
Республіка З'єднаних Провінцій у Нідерландах (1572 р.); республіканський лад панував і в Англії часів революції (1649-1660). Але ні одна з цих республік не керувалася по сучасному типі.

Перші республіки сучасного типу - то з президентом на чолі - з'явилися тільки в Новому Світлі, і тільки в Новий час. Їхнє виникнення було зв'язано насамперед із прагненнями молодих, енергійних і неупереджених колонізаторів позбутися від тяжких пережитків монархічного порядку. Саме з цієї причини посада глави держави стала виборної, не довічної і, головне, обмеженою конституцією. На інститут президентства була покладена головна задача республіканського ладу - гарантування конституції, а значить - і демократії.

Інститут президентства в Україні

В Україні інститут президентства розвивався своїм шляхом. Зародження демократичного суспільства почалося ще в часи козацтва, але бурхливий розвиток демократії й інституту президентства почалося в 10-х роках ХХ сторіччя. В часи діяльності Центральної Ради були видані чотири Універсали
(Укази), що повинні були стать основою демократизації українського суспільства. Останнім Універсалом, від 22 січня 1919 року, Центральна Рада проголосила повну політичну незалежність України від Росії. А 29 квітня
1918 року Центральна Рада обрала Михайла Грушевського Президентом
Української Народної Республіки.

1 грудня 1991 року відбулася друга значима подія в історії президентства України. У той день на референдумі народ віддав свої голоси за проголошення незалежності України й обрав першого Президента уже нової
Української держави - Леоніда Кравчука.

А в 1994 році відбулося то, чого в українській історії ніколи не було
- цивілізована і демократична наступність влади. Уперше на пострадянському просторі народ обрав Президента не тому, що попередній чи вмер став недієздатний. Це був альтернативний і демократичний вибір. Президентом став
Леонід Данилович Кучма.

Наступні вибори Президента відбудуться в жовтні 2004 року.

Перший президент України - Леонід Макарович Кравчук

Один із трьох учасників Біловезьких угод, по яких Радянський Союз фактично припинив своє існування і було створено СНД. Ініціатор усеукраїнського референдуму, у результаті якого 90,32% громадян України підтримали Акт проголошення незалежності України.

1 грудня 1991 року обраний Президентом України на перших прямих президентських виборах, набрав 61,59% голосів.

Народився в селі Великий Житин Рівненської області, у селянській родині. Закінчив Київський державний університет ім. Т.Г.Шевченка (1958) за спеціальністю «економіст, викладач політекономії»; Академію суспільних наук при ЦК КПРС (1970). Захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук — «Сутність прибутку при соціалізмі та його роль у колгоспному виробництві» (Академія суспільних наук при ЦК КПРС, 1970).

Після закінчення університету працював викладачем політекономії у
Чернівецькому фінансовому технікумі (1958—1960). З 1960 р. — на партійній роботі: лектор Будинку політосвіти, зав. відділом пропаганди та агітації
Чернівецького обкому КПУ. В 1970—1989 рр. працював в апараті ЦК КПУ в
Києві: зав. сектором перепідготовки кадрів відділу організаційно-партійної роботи; інспектор, перший заступник зав. відділом, з 1980 р. — зав. відділом пропаганди та агітації ЦК КПУ; в 1988—1989 рр. — зав. ідеологічним відділом ЦК КПУ.

У 1989—1990 рр. — секретар ЦК Компартії України з ідеологічної роботи, з червня 1990 р. — член Політбюро, другий секретар ЦК КПУ. В липні 1990 р.
— грудні 1991 р. — Голова Верховної Ради УРСР. Був членом ЦК КПРС з липня
1990 р.

19 серпня 1991 р. заявив про свій вихід з КПРС. 1 грудня 1991 р. на президентських виборах отримав 19 643 481 голос (61,59%). Перший Президент незалежної України (грудень 1991 р. — липень 1994 р.).

Кандидат у президенти України на виборах 1994 р.: 1-й тур — перше місце з семи претендентів, за 37,92%; у 2-му турі — друге місце,

за 45,1%, поступився Л.Кучмі.

Народний депутат України 12-го та 14-го скликань. У Верховній Раді
України 14-го скликання є членом фракції Соціал-демократичної партії
України (об’єднаної). Нагороджений орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня.

До вершин кар’єри Л.Кравчук йшов 56 років. Сільський хлопчина з
Рівненщини, батько якого загинув на фронті, а мати все життя пропрацювала у колгоспі, спромігся не лише стати дипломованим економістом, кандидатом наук, а й здолати тернистий шлях від рядового працівника обкому до другого секретаря ЦК КПУ.

23 липня 1990 р. сесія Верховної Ради УРСР у зв’язку з відставкою
В.А.Івашка обрала на альтернативній основі Л.М.Кравчука головою Верховної
Ради УРСР.

Новообраний голова парламенту відразу ж заявив, що розуміє політичні перетворення, які відбуваються сьогодні в нашому житті, в контексті загальнодемократичного процесу і вважає за потрібне вирішувати питання про владу у республіці та про Союзний договір.

Він чудово усвідомлював, що зіткнеться із протидією, неприйняттям його опозицією. Тому цілком слушно закликав до конструктивної співпраці увесь спектр наявних тоді політичних сил.

Уже на початку вересня 1990 р. Л.Кравчук значно скоригував бачення проблеми консолідації, заявивши на одній із прес-конференцій: «Я був тоді впевнений, що вона можлива. Але тепер, коли утвердилися різні групи, партії, вона стала нереальною. Я за консолідацію українського народу, за вихід з кризи, за будівництво нової суверенної держави. Щодо консолідації в самій Верховній Раді, то це — ілюзії. Але не треба ворожнечі. Потрібні розумні компроміси».

Життя владно висувало на порядок денний питання майбутнього Союзного договору. Серпневий «заколот» 1991 р. прискорив розпад Радянського Союзу і виявився фатальним для деяких політиків, насамперед батька «перебудови» —
М.С.Горбачова. Неоднозначну оцінку дістала позиція, які в ці дні займав Л.
М. Кравчук як Голова Верховної Ради УРСР. Одні звинувачували його в надмірній обережності, другі — мало не в потуранні «заколотникам», треті — у зраді КПУ.

Тим часом 24 серпня 1991 р. Верховна Рада прийняла Акт проголошення незалежності України як самостійної Української держави. 26 серпня Указом
Президії Верховної Ради було тимчасово припинено, а її Указом від 30 серпня й заборонено діяльність компартії України.

Акт проголошення незалежності, а також винесення його на загальноукраїнський референдум підтримали майже всі політики і громадсько- політичні організації. На референдумі 1 грудня 1991 р. 90% виборців, які брали участь у голосуванні (76% дієздатних громадян), схвалили незалежність
України.

1 грудня 1991 р. було вирішено й інше суттєвiше питання — обрано першого
Президента незалежної України.

Цьому передувала гостра передвиборна боротьба. З великої групи претендентів вибороли право стати кандидатами в Президенти України сім осіб: Л.Кравчук, В.Чорновіл, Л.Лук’яненко, І.Юхновський, В.Гриньов,
О.Ткаченко та Л.Табурянський. Фаворитом вважався Голова Верховної Ради
Л.М.Кравчук, котрий запропонував програму із п’яти «Д» — «Державність.
Демократія. Добробут. Духовність. Довіра».

Вихід незалежної України на історичну авансцену поставив її державних і політичних діячів перед необхідністю самостійного розв’язання багатьох складних проблем. Першою і чи не найголовнішою з них було ставлення до перспектив СРСР. 25 листопада парафування нового Союзного договору не відбулося. А на початку грудня 1991 р. лідери України, Росії та Білорусі проголосили у Мінську утворення Співдружності Незалежних Держав (СНД).

За рік незалежності Україну визнав увесь цивілізований світ: понад 120 країн, а з 87 з них на різних рівнях було встановлено дипломатичні відносини. Вона набула основних ознак державності: кордони, прикордонні війська та митна служба, сформувала власне військо.

Але якщо із зовнішніми атрибутами державності було все (або майже все) гаразд, то проблемою проблем залишалося створення

самостійної структурно збалансованої та ефективної національної економіки, наявність власної фінансово-кредитної і банківської системи.

В умовах гострої соціально-економічної та політичної кризи 24 вересня 1993 р. Верховна Рада України ухвалила рішення про проведення дострокових виборів до парламенту — 27 березня — і Президента України — 26 червня 1994 р.

За два з половиною роки, що минули після перших президентських виборів в
Україні, бажаючих балотуватися істотно поменшало: якщо 1991 р. майже 100 висуванців розпочинали боротьбу, то 1994 р. — лише 11, з яких 7 (Л.Кравчук,
В.Бабич, Л.Кучма, В.Лановий, О.Мороз, І.Плющ та П.Таланчук) були зареєстровані кандидатами у Президенти України.

26 червня 1994 р. за результатами голосування визначилися два претенденти, які набрали найбіль-шу кількість голосів і вийшли у другий тур: Л.М.Кравчук (37,68%) та Л.Д.Кучма (31,25% голосів).

10 липня відбувся другий тур виборів. А вже о 5-й ранку 11 липня із
Адміністрації Л.Кравчука зателефонували до виборчого штабу Л.Кучми й привітали суперників із перемогою. За Л.Кучму проголосувало понад 52% тих, хто прийшов на виборчі дільниці, за Л.Кравчука —45%.

Леонід Кравчук передав естафету влади Леонiду Кучмi.

Але пригадаймо Фрідріха Ніцше, який стверджував, що величним для історії є той, хто задав напрямок. Усвідомлює це і сам Леонід Макарович, який в одному із своїх постпрезидентських інтерв’ю наголосив, що усі його наступники на президентській посаді — «п’ятий, десятий, сороковий — лише продовжуватимуть робити те, що розпочав я. Добре чи погано, але лише продовжуватимуть».

З іменем першого Президента незалежної України традиційно пов’язують прийняття Акта про незалежність України, проведення референдуму 1 грудня
1991 р., ліквідацію СРСР, нові державні атрибути, дистанціювання від СНД, перші кроки щодо інтеграції України до європейських структур.

Погодьмося зі словами його наступника на нелегкій президентській посаді — Л.Кучми, який сказав про свого попередника: «Я віддаю належне
Леоніду Макаровичу Кравчуку, який зробив перші нелегкі кроки на шляху становлення української державності».

Діючий президент України - Леонід Данилович Кучма

Народився Л.Д.Кучма на Чернігівщині, в селі Чайкине Новгород-
Сіверського району. Батько, Данило Прокопович, загинув на фронті у 1944 р.
Мати, Параска Трохимівна, залишилася з трьома малими дітьми на руках.

У невеликому Чайкиному була лише початкова школа, тому Леонід закінчує десятилітку в селі Костобобрiв. Однокласники згадують феноменальну пам’ять, завдяки якій він буквально всотував знання безпосередньо на уроках, зі слуху.

Любов до точних наук, мрія стати учителем фізики і математики привели у 1955 р. сiмнадцятилітнього Л.Кучму до Дніпропетровського державного університету. З першої ж спроби Леонід вступає на фізико-технічний факультет. Факультет був особливим. У ті часи (доба хрущовської «відлиги»), що позначилися в СРСР певною лібералізацією, відмовою й офіційним засудженням «крайнощів» тоталітарного сталінського минулого, на міжнародній арені рівночасно набирала обертів «холодна війна», а відтак — гонка озброєнь. Радянський Союз гарячково створював власний ракетно-ядерний щит.
Однією з складових його інфраструктури і став новий факультет
Дніпропетровського університету, заснований лише за три роки до вступу
Л.Кучми.

Мрії вчорашнього сільського хлопця підігрівала атмосфера таємничості та елітності, що оточувала фізтех, а ще, безперечно, стипендія у 450 тогочасних рублів (студенти інших факультетів одержували лише 190 руб.).

Вступникові пощастило: у нього взагалі могли не взяти документів, адже бракувало ледь не головного із них — паспорта. По-кріпосницьки прикутим до колгоспів селянам їх тільки (і то вкрай неохоче) почали видавати. Але він як син фронтовика мав пільги…

На фізтеху вирувало інтелектуальне і культурне життя, тут працювали чудові викладачі, на факультетські вечори потрапити було неможливо — у залі зазвичай бракувало місць. Два роки поспіль студенти навiть не могли здогадуватися, кого саме з них готують, — вони отримували тільки загальнотехнічну освіту. Лише по закінченні другого курсу всіх зібрали за зачиненими дверима й оголосили, що вони — майбутні конструктори ракет.
Студентам надали право вибирати одну з трьох можливих спеціалізацій. Леонід віддав перевагу проектуванню ракетних двигунів.

1958 р. студенти-старшокурсники поїхали працювати на цілинні землі.
Леонід Кучма з однокурсниками потрапив у село Купіно Новосибірської області, навколо якого простягалися неозорі поля. Призвичаєний до важкої сільської роботи, юнак залюбки працював трактористом-комбайнером, за що й отримав першу у своєму житті нагороду — медаль «За освоєння цілини».

1960 р. Леонід Кучма успішно закінчує Дніпропетровський державний університет ім. 300-річчя возз’єднання України з Росією, отримавши диплом з відзнакою і розподіл на КБ «Південне», один із основних осередків розробки радянської ракетної техніки. Це був передній, «фронтовий» край науки, технології, промисловості, організаційної роботи. «Південмаш» був ядром велетенського утвору загальносоюзного масштабу. На ньому були «зав’язані» десятки й сотні розробників: інститути, конструкторські бюро, підприємства
Києва, Москви, Ленінграда, Харкова, Воронежа, Бійська, Єревана тощо.
Флагман відповідав за результати своєї роботи тільки перед найвищим партійно-державним керівництвом України.

Леонід Кучма прийшов на унікальне підприємство молодим дипломником і відразу почав працювати на дуже відповідальній ділянці Конструкторського бюро — у секторі розробки елементів автоматики ракет. На кожному працівникові сектора лежала величезна відповідальність: відмова будь-якого елемента автоматики в кращому разi перетворювала ракету на металобрухт, у гіршому — коштувала людських життів.

У ці роки сформувалися прикметні риси характеру Л.Кучми — ретельність, виваженість, бажання все припасувати і прилагодити аж до оптимальної надійності. Й до сьогодні на українських ракетах стоять розроблені молодим інженером піроклапани.

Чотири покоління стратегічних ракет, розроблених на КБ «Південне», —
СС-24, СС-18, космічні носії «Космос», «Інтеркосмос», «Циклон», «Зеніт», понад 400 супутників — успішно конкурували з витворами команди славетного
С.П.Корольова. І в цьому є частка заслуги Л.Кучми, наполеглива праця якого невпинно піднімала його службовими сходами: інженер (1960—1964), старший інженер (1964—1966), провідний конструктор групи комплексу КБ «Південне»
(1966—1972), помічник головного конструктора (1972—1975), секретар парткому
КБ (1975—1980), секретар парткому ВО «Південмаш» (1980—1982), перший заступник начальника і генерального конструктора КБ «Південне» (1982
—1986), генеральний директор ВО «Південмаш» (1986—1992).

І в конструкторській, і у виробничій, і в громадській роботі Леонід
Данилович учився підбирати команду однодумців, уважно прислухатися до їхньої думки й був готовий брати на себе відповідальність за вироблене спільними зусиллями рішення. Високо цінував конструктора Л.Кучму славнозвісний академік М.К.Янгель (1911—1971), з 1954 р. — головний конструктор СКБ «Південне». Саме з його «подачі» Л.Кучма став заступником начальника КБ.

Л.Кучма ніколи не любив «потьомкінщини» і волів мати власний неупереджений погляд на речі. За це його не завжди любили в «рідному» міністерстві і в апараті ЦК КПУ. До того ж він ніколи не мовчав, якщо був переконаний у своїй правоті. Коли бюрократичні рогатки не дали змоги створити підсобне господарство на «Південмаші», Кучма привселюдно заявив, що «цю гнилу систему потрібно міняти». Тодішньому голові КДБ СРСР Г.
Крючкову про таке вільнодумство доповідали неодноразово.

Перший наказ гендиректора Л.Кучми стосувався капітальної ревізії усіх технічних рішень, прийнятих КБ, заводом і замовниками. Він наказав зняти на камеру справжню ручну працю у цехах: адже для комісій ненадовго вмикали автоматизовані лінії.

Через непродуману горбачовську конверсію «Південмаш» втратив 80% виробничих потужностей, під загрозою звільнення опинилося 50 тис. робітників. За кілька місяців Л.Кучма перевів комбінат на виробництво товарів широкого вжитку, побутової техніки, тролейбусів тощо.

1992 р. тодішні керівники України запросили Л.Д.Кучму на посаду прем’єр-міністра. Мабуть, вони розраховували, що він, з одного боку, добрий господарник, а з іншого — у парламенті поводиться тихо. Звідки їм було знати, що Леонід Данилович завжди спершу приглядається і прислухається, перш нiж сказати, а тим більше — зробити. За своєю звичкою він не змовчав, виявивши розкрадання стратегічних нафтових запасів. Про це на весь голос заявив громадськості, звільнив з посади директорів нафтопереробних заводів.
Втім, за кілька днів їх поновили... Не зустрів новий прем’єр розуміння і з боку парламенту. Він прагнув приборкати злочинність — силові структури не були до цього готові. Нацбанк, Фонд держмайна, процес приватизації — усі ключові установи були йому непідконтрольні.

Леонід Данилович упевнився, що даремно вимагає реальних повноважень,— його лише бажали використати у великій політичній грі. Л.Кучма сам подав у відставку з посади прем’єра, очолив Українську спілку підприємців та промисловців і почав підготовку до президентської кампанії. Як людина, що звикла брати відповідальність на себе, він був глибоко переконаний: його знання і досвід потрібні Україні.

У біографічному контексті перемога Леоніда Даниловича Кучми на президентських виборах 1994 р. не виглядає несподіванкою: він просто реалізував набуті навики — зібрав сильну команду, розробив «техплан», послідовно провів його у життя. І почав виводити Україну із страшного інфляційного шоку 1992—1993 рр., піднiмати «лежачу» економіку.

Дуже легко завжди списувати усі гріхи й негаразди на діючого
Президента. Вони очевидні й болісні. Але слід пам’ятати, що саме його зусиллями вдалося відвернути набагато гірші варіанти розвитку подій, зокрема фінансово-економічний обвал на кшталт російського або ж
«чеченізацію» чи «балканізацію», тобто громадянське протистояння і кровопролиття. Активна зовнішньополітична та зовнішньо-економічна діяльність дозволила вирішити такі нагальні проблеми, як уладнання територіальних претензій Румунії, підписання і ратифікація Великого російсько-українського договору й угоди по Чорноморському флоту. Україна отримує вкрай потрібні енергоносії. За безпосередньої участі Л.Кучми здiйснилася інтеграція України до європейських і світових структур: відбувся вступ до Ради Європи, укладено угоди з Євросоюзом та іншими міжнародними об’єднаннями.

У внутрішній політиці Леонід Кучма відзначається обережною послідовністю і передбачуваністю. Його зусиллями врегульовано надзвичайно складну проблему кримського сепаратизму. Завдяки ініціативі Президента держави Верховна Рада України 28 червня 1996 р. ухвалила довгоочікувану
Конституцію України. Врятовано стратегічно важливу для України аерокосмічну галузь, яскравими успіхами якої останніх років стали проекти «Морський старт» і «Глобал Стар». Утримується стабільність національної валюти.
Завершується приватизація, розвиваються реальні елементи ринкової економіки
— вільні економічні зони. Зміцнено підмурок відродження й оновлення вітчизняного виробництва.

Ще на початку свого президентства Леонід Кучма окреслив основні напрямки розвитку України в доповіді «Курсом ринкових реформ» і з того часу не відступав від них ані словом, ані ділом. Він прагне виходу українського народу на шлях світового цивілізованого розвитку і протистоїть спробам повернення країни до часів тоталітарного минулого. Президент переконаний:
«Добром, порядністю і рішучістю дій на обраному шляху ми збудуємо кращу
Україну».

З воборчої програми Л.Д.Кучми

Закон понад усе і один для всіх. Судова реформа. Президентські гарантії прав та свобод громадян. Попередження злочинів і невідворот-ність покарання. Джерела прибутків — під контроль держави і народу.

Викоренення корупції.

Надійні гарантії тим, хто працює. Національна програма соціально- економічного розвитку — основа суспільного договору. Її виміри: темпи економічного зростання — не менше 7% щороку, створення 1млн. нових робочих місць, збільшення реальних доходів населення у 1,6 раза, їх захист від інфляції. Випереджаюче зростання заробітної плати.

Адресну допомогу — соціально незахищеним. Соціальний захист безробітних. Компенсація знецінених заощаджень громадянам та ошуканим вкладникам. Професійна реабілітація. Зайнятість та пільги інвалідам.
Пенсійна реформа: підвищення мінімального рівня пенсій, розмір пенсій — залежно від стажу і трудового внеску.

Інтелекту нації — суспільну повагу та захищеність. Обов’язкова середня освіта, рівні можливості для безкоштовної вищої. Запровадження пільгового кредитування студентів. Підвищення зарплати вчителям, викладачам, науковцям.

Зменшити податковий тягар. Спрощення податкової системи і суттєве зниження податків. П’ятирічний мораторій на зміни у податковому законодавстві. Захист платників податків.

Стимулювати приватну ініціативу. Зміцнення середнього класу. Надійний захист приватної власності. Створення можливостей для кожного, хто хоче і може розпочати власну справу через мікрокредитування, іпотеку, пільгове оподаткування.

Промисловості, науці, технологіям — світовий рівень. Збільшення до 2%
ВВП державного фінансування науково-технічної сфери. Державна підтримка високотехнологічних галузей. Стимулювання експорту високотехнологічної продукції.

Селу — нові можливості. Завершення земельної реформи. Вільний розвиток усіх форм господарювання. Сприяння колективним, приватно-орендним, фермерським та особистим підсобним господарствам. Селу — сучасний вітчизняний трактор і комбайн. Справедлива цінова політика. Розвиток ринку сільськогосподарської продукції та продовольства. Іпотечне кредитування.
Державна підтримка соціального розвитку села.

Зовнішня політика — проукраїнська. Позаблоковість і стабільне партнерство з усіма демократичними країнами світу. Стратегічне партнерство з Росією та іншими державами. Активна робота по збереженню старих і завоюванню нових ринків українських товарів. Гарантії захисту громадян
України за кордоном. Розвиток господарських міжрегіональних зв’язків.
Спрощення режимів перетинання кордонів. Зміцнення зв’язків зі світовим українством.

Перемога Леоніда Кучми на президентських виборах в Україні свідчить про те, що Україна «як єдина і соборна держава» відбулася, — заявив глава виборчого штабу Іван Курас.

За його словами, «нарешті Україна має загальноукраїнського і загальнонаціонального Президента», про що свідчать результати голосування.
І.Курас навів дані, згідно з якими Л.Кучма здобув підтримку 56,25 відсотка виборців, а його опонент лідер Компартії Петро Симоненко — 37,77 відсотка.

За словами керівника штабу, навіть у тих регіонах, де перемогу здобув
П.Симоненко, «не можна говорити про повну перемогу комуністів». Це, за його словами, підтверджує голосування «східних форпостів України — Донецька,
Харкова, Дніпропетровська і Сум».

І.Курас підкреслив, що результати Л.Кучми свідчать «про вибір усього українського народу». В результаті, вважає глава виборчого штабу Л.Кучми, було здобуто «велику перемогу», внаслідок якої Л.Кучма дістав опору «для прискорення реформ, продовження політичних перетворень». Він переконаний, що обрання діючого Президента на другий термін матиме «ще більшу підтримку і з боку міжнародного співтовариства».

Література

1. УРСР. Закон. Пpо заснування поста Пpезидента УРСР і внесення змін та доповнень до Конституції (Основного Закону) УРСР: Пpийнятий 5 лип. 1991p.
N1293-ХII // Відомості Веpховної Ради УРСР. - 1991. - № 33. - Ст. 445.
2. Україна. Закон. Про дострокові вибори Верховної Ради України і
Президента України: Прийнятий 24 верес. 1993 р. № 3470 // Відомості
Верховної Ради України. – 1993. - № 40. – Ст. 388.
3. Оссовський В. Воля народу: До підсумків всеукр. референдуму і президент. виборів // Політика і час. – 1992. - № 1. – С. 11-14.
4. Кравчук Л.М. Виступ на урочистому засіданні Верховної Ради України 5 груд. 1991 р. // Голос України. - 1991. - 7 груд. - С. 3.

5. Кравчук Л.М. Сходження на Голгофу // Молодь України. - 1991. - 10 груд.
- С. 1.

6. Леонид Кучма: «Украина должна стать мостом между Западом и Востоком» :
[Программа канд. на пост Президента Украины] // Всеукр. ведомости. –
1994. – 28 мая. – С. 3.
7. Кучма Л. Україна, якою я її бачу // Голос України. – 1994. – 17 черв. –
С. 5.

8. Леонід Кучма: “Народ України гідний кращої долі…” // Голос України. –
1994. – 6 лип. – С. 1-2.

9. Кучма Л.: "Упевненість у собі й енергія - ось що потрібно…": [Штрихи до портрета канд. в Президенти України] // Демокр. Україна. - 1994. - 2 черв. - С. 3.

10. От нищеты и развала - к стабильности и справедливости: [О Л.Кучме] //

Правда Украины. - 1994. - 16 июня. - С. 2.

11. Леонид Кучма. О самом главном.
12. Кучма Л. Можна вирішити будь-яку проблему, вийти з будь-якої ситуації, якщо зберігати громадський мир і суспільну єдність // Наша газета. -

1999. - 16 жовт. - С. 3.