Погляд із сивої давнини Великого Вітовта

Погляд із сивої давнини Великого Вітовта

Погляд із сивої давнини Великого Вітовта

Напередодні від’їзду із Вільнюса до Луцька - шляхом Великого Литовського князя Вітаута, що пролягав до місця Коронації Великого Князя Короною Європейськими Монархами 1429 року, керівники акції: театральної, хорової, танцювальної груп, скаутів, байорів зійшлись до Міської Ратуші.

У той час, на Майдані, перед Ратушею, відбувалося історико-етнографічне дійство: все дихало, жило глибокою сивою історією... Литовці, одягнені в національний середньовічний одяг: аукштайтія, жемайтія, дзукія, сувалкія та інші - виготовляли і представляли, а бажаючим - дозволяли попробувати себе у роботі з древніми ремеслами: кування, різьблення, плетіння лози, ткання, гончарства, вишивки - прикрас роду, нації; підходь, спробуй і щось зробити сам; купи зроблене для пам”яті і побуту литовського етносу - це культура! Так, тут, на цьому невеличкому майданчику - все жило, творилось, віялось Великою Сивою Литвою... І наснагою учасникам подорожі до Луцька, бо світилася і святилася Богами історична дорога Великого Князя - так було 580 років тому!

Поважна історична місія сучасників перед Минулим і Майбутнім! Нам бачити і тепер оцінити ту Сиву давнину предків! Звичайно, із Часу держав Литви, Білорусі, України. Що думав, що чинив-діяв, чим жив і гризся Великий Князь Вітав? Адже і тоді передові Державні Мужі Європи думали про мир і безпеку своїх народів, своїх країн і хто є Той, хто має Волю, Дух, Мораль об’єднати народи для відсічі: підступній, жорстокій, лицемірній, цинічній Мокселі (назва Московії) ІХ-ХУІ сторіч, яка окупувала монастирями і опричниками землі фінських племен: меря, мурома, мещера, весь. Посол короля Франції Людовика ІХ Вільгельм де Рубрук, здійснивши подорож 1253 – 1255 роках до великої імперії Чингізидів, перебуваючи той час гостем у Хана, занотував побачене, почуте, чинне у книзі “Подорож у Східні країни”. Він відмітив абсолютно різні етноси на тогочасних землях Київської Русі і тодішнього улусу хана Мокселі – Московії, що кривавим хижаком збирала данину для Великого Хана, але значну частину присвоювала-крала собі. То з якою корупцією, із ким (собою?) нинішній Кремль, неначе бореться? Як відзначив Повноважний Посол України у Російській Федерації пан Костянтин Грищенко, що українці і росіяни “сильно відмінні (різні) і по моделі суспільного розвитку, і по світогляду”. А то психіка, мораль, стиль життя історичної і сучасної Московії. У тодішні часи нападала, по-вовчому, на слов’янські народи древньої Київської Русі, котрі із 1320 року ввійшли до складу Литовсько – Русько - Жемантійської Держави. Однак, нині психологія хижака не цивілізувалась: нападає, як звикла, шукаючи-вигадуючи собі будь-який привід, провокує, шантажує нації-країни, що звільнилися од Імперії Зла.

Нині, у вік ядерного безумства, така поведінка, мораль особливо небезпечна – стоїть надзвичайною пересторогою для Майбутнього Європейської Цивілізації! Сатаніст – самогубець, ядерним кадилом повчає без’ядерних правила жити-поводитись, а відтак влаштовує гарячі, холодні, терористичні, провокаційні війни: шантаж, погрози інформаційні; маніпуляції терактів і “анти терористичні” війни; протиставлення одних іншим, застосування ембарго; влаштовуючи і збагачуючись на кризах – далеко не має морального права, честі, відповідальності за діяння, за світовий порядок для всіх народів, країн у світогляді передбачень і поєднань моралі Великого Князя Литви Вітаута.

Лідер Проекту - депутат сейму, історик Казимир Уока. Адміністратор - Йонас Алекневічус. Значну допомогу надали Міністерство іноземних справ Литовської Республіки за Програмою підтримки і розвитку демократії.

Після настанови, уточнення маршруту, плану представлень у містах перебування учасників Дороги, паном Вітаутасом Алекневічуса – фотографування. Виїздили 23 серпня, 06 годині, 2009 року від Форум Палац, двома автобусами.

Уже недостатньо переоцінити, як і недооцінити Дорогу Великого Вітаута не тільки у світлі регіональної історії, подій тогочасних. Ми бачимо три Держави, що врятувалися від колоніального іга улуса Мокселі (Москви) - васала Золотої Орди, прохача ярлика на збирання данини для Великого Хана, а розбоєм і знищенням загарбувала “збирала” землі Великого Новгорада, Пскова, Рязані, Ростова та іже, грабуючи і спалюючи слов”янські міста і села, обманюючи, брешучи Ханам Золотої Орди (чия Культура не дозволяла не вірити Слову!). Бо цілують Невські-Рюриковичі чоботи хану на вірність, а попи-батюшки проповідують божественність Хана і клянуться у вірності господній, а водночас, свій родовід зраджують і доносять Ханові один на одного, і хто перший, і хто швидше. Це вже натура доносити царям, імператорам Росії, СССР: шостому відділу, парткому чи одразу у ЧК, НКВД, КГБ! І клястися у вірності, і повзти до чобота ханів, царів, секретарів, щоб першим поцілувати, а потім донести “зраду” на іншого, і просити ярлик, хадзуку, посвідчення сексота (секретного агента) для власної влади над жертвою. А у монастирях, церквах співали одним анафему - другим хвалу!

Карали і зраджували батько сина, син батька, брат брата, племінник племінника, витворюючи психологію мутанта – вампіра спадкоємця “слави велікой і большой страни, слави русского оружія”. Сікли голови, як це вправно робив Великий Петро своїм стрільцям, а “прорубуючи окно в Європу” заганяв у болота Півночі “крестьян” – селян: сільське господарство вели українці “Малоросії”. І на трупах, крові “построіл Северную Пальміру - століцу Расеї, Петербург”. І нині прославляється “сікач голів” “Голосом Расеї – бальшой страни”: Рюриковичі і Невські, німкеня Катерина і Романові, Ленін-Сталін – сікачі незчисленних жертв Колими, Сондормаху, Куропат, Хатині, Бабиного Яру, Дем”янового Лазу і численних тюрм по всій імперії зла. Писав Пророк Шевченко:

“Заворушилася пустиня

Мов із тісної домовини

На той останній страшний суд

Мерці за правдою встають”

Правда одна: - Московія “собіратель чужих земель” на Кавказі чи в Придністров”ї, Далекому Сході чи Прибалтиці, азіатських республіках чи на Півночі - скрегоче зубами на Крим; розстрілює на вулицях журналістів, правозахисників, у храмах - попів, у дворах двірників і будівельників таджиків, узбеків, киргизів, казахів, кавказців – так зачищають “вилікую страну”.

Привласнення різних націй талантів, їхньої інтелектуальної і творчої праці, замовчування і переслідування за історію націй, держав, народів у Федерації, як і тепер незалежних державах од Мок селі, Імперії царів і генсеків! Тероризує, дискредитую, оббріхує пропагандистським “Голосами” радіо, телебачення, пресою не тільки владу постімперських держав, але й нації, культури, традиції, звичаї “ядерно-хімічною зброєю руского язика, правами рускоязичних”. А під своїм носом як? Усе - як було: на всіх язиках усе мовчить, бо благоденствує Московщина.

Розуміють політ технологи Московії: деградований, штучно створений із різних слів інородців із домішком німецьких, французьких, італійських слів-назв, що така мішанина є, ніби слов’янський “могучий руский язик” - втрачає силу значень, символів, розуміння. Тому писав Поет: “Умом Росію не зрозуміти!” Не може слов’янин-українець (як і інший слов’янський етнос) збагнути відношення, розуміння слів скажемо: січень і московське – январ; ти – (займенник) - ж (сполучник) день –(іменник) і московське неделя? Не діло для слов”нина є сьомий день, неділя. У москвича, після не діла, наступає - восресеньє: від не діла воскресає?

Основа розуміння, значення слов’яно-українське є прадавнє слово одруження! О, друг! (дружина, рать для воїна) – визнання дружби двох на весь рід-родовід. А московське брак?... То що є брак - брак народить! Кому потрібний брак і хто кого бракує “могучім язиком” але без мови українців, білорусів, литовців? З дозволу запитати пропагандистів “русского могучего язика”: хто язиком-органом насильно хоче деградації мов націй, щоб і нації залишись на задвірках Цивілізації?

Московія зчинила рейвах холодної інформаційної війни “язиком” - недалеко до гарячої, законної “для примусу права руского язика на государственний” у країнах, що звільнились з під ярма Москви. А у Мок селі, “русскіе добровільно” не хочуть мов: української, білоруської, литовської, польської, татарської, мордовської, башкирської, чуваської, тувинської, алтайської, чеченської, осетинської, абхазької, інгушської, грузинської, молдавської та всіх не злічити – історичних культур, земель, народів, країн.

Та ми ще повернемось до реальних діянь колишніх і теперішніх “благодетелей Макселії-Москви” для “ближнього і далекого зарубіжжя”: кого і чим Улус Москва ублажав і ублажає, як “збирав і хоче збирати землі” тому, що бачимо Мок сель-Москву, яку “умом не понять” - нахабніє, клацає нанести ядерні удари для “защіти граждан за рубежом” – то декому із нинішніх “стратегічних партнерів” Мокселі, які ще вчора були “маоїстами”, “гітлерівцями”, “американськими імперіалістами”, “ізраїльськими окупантами”, “посібниками і паліям воєн” мало не покажеться...

Зі сходом Сонця вирушили Дорогою князя Вітаута. Щось важне, від першого кілометру, витало в салонах автобусів. Відбувались знайомства, точились розмови про минуле і сучасне. Час від часу Казимир Уока, Йонас Алекневічус через мікрофон розповідали про родовід, життя, діяння Вітавта – власне, що є актуальним поглядом на нинішнє облаштування не тільки Європи...

І була в Дорозі гар’яча тема Литви: чи земля – товар, а знати - продавати, як шматок ковбаси чи мобільний?... Якщо так: то хто має право, за які гроші, для чого?... І чи зможе її купити простий литовець, а власне найбільше, хлібороб? Бо Земля для всіх литовців, а не для торгашів світових, які вкрали мільярди грошей і їм хочеться вкласти у надійний бізнес-капітал. Та Не зможе купити землю той, хто працює на ній! Адже молоко дешевше аніж вода, м’ясо - від бренді, а хліб - аніж чіпси. А ось, у цю кризу плановану розбійниками, прибули із США жидівські Конгресмени і заявили Уряду Литовської Республіки: платіть 130 мільйонів (якогось?) ущербу та поверніть у первозданному стані жидівську нерухомість?

Автор цих рядків сказав, що, напевно, 130 мільйонів будуть компенсовані тисячами гектарами прекрасної, сакральної, екзотично-казкової для туристичного бізнесу землею - так “збирають землі” аби мати свій золотий Клондайк не тільки у США чи Мок селі!

Гаряче, запально боронили литовці свою матінку-землю, а разом із тим свою Литву, своє майбутнє для своєї нації. І були співи, і були... митниці – годинні чекання на звірку-перевірку документів. Хоч... їхали загальним списком - не бізнесмени, не політики, не туристи чи заробітчани, а тільки народні дипломати із живої і для живої історії трьох націй, трьох культур, трьох історій на Одній Землі.

Луцьк. 1429 рік - ескорт Великого Князя; 2009 рік наш пошт - споріднені, близькі духом, символами, знаками, одягом. (Перша згадка про Луцьк, зазначена в Іпатіївському літописі 1085 р., як Лучеськ і за археологічними дослідженнями йому святкувати своє Тисячоліття).

День Незалежності України. Лучани нас зустріли Святочно, Величаво, Красиво. Мов би зустрілись дві історії: сивої давнини і сучасна. Під Хоругвами, Штандартами Великого Князівства крокували посланники-літописці, Європейські монархи, Бояри, Творці мистецтва, засадничі культури для Праведного Діяння. Красувалася земля українська, поважно стояв Луцьк. На Майдані, у величному натхненні, віршувала геніальна поетка Леся Українка і рекла в суголоссі лучан і литвинів - України і Литви:

“Слово, моя ти єдина зброє,

Ми не повинні загинуть обоє!

Може, в руках невідомих братів

Станеш ти кращим мечем на катів.”

І були брати перед пам’ятником Поетки, і линуло українською мовою Слово Літописців Литовських, як у панегірику “Похвала князю Вітовту”, невідомого літописця: “Хочу вам повідомити про великого князя Олександра, званого Вітовтом, литовських, руських та інших багатьох земель і міст господаря... Сей князь великий Вітовт тримав велике князівство Литовське і Руське та багато інших земель, попросту кажучи, всю землю Руську...”

Визначний український історик Михайло Грушевський, присвятивши спеціальну студію “Похвала в. к.Витовту”, друкуючи її у львівських “Записках Наукового Товариства ім. Т. Шевченка – 1895,4 кн., т. V111, с. 1-16, підкреслив особливе значення цього історичного джерела для вивчення “дуже важливих моментів в історії Східної Європи”.

І був Великий Князь Вітав, і були Європейські Монархи: польський король Ягайло з дружиною Софією і двома малолітніми синами (Казимир стане великим князем литовським і польським королем). Король римський Зигмунт із дружиною Барбарою та прилатами, княжатами і панами угорськими, чеськими. Двір німецького цісаря і угорського короля Сигізмунда окрім численних німецьких князівських і графських родин повнився угорськими, хорватськими, чеськими, австрійськими панами. Від магістра німецького Ордену Пауля фон Русдорфа прибув командор Балгі. Магістр інфляндського Ордену Зігфрид Ландорф фон Спанхейм (Шпанхейм) із своїми рицарями-мечоносцями. Папа Мартин 5-ий. Візантійський імператор Іоан У111 Палеолог вислав своїх послів. Датський король Ерік У11.Воєвода Ілля – син молдавського воєводи Доброго. Від Московського князівства - князь Василій 11 Васильович (онук Вітовта – син Софії Вітовтини). Великий князь Тверський Борис Олександрович, князь Рязанський Іван Федорович. А теж приїхали хани Перекопської, Донської, Волзької орд, які або були зобов”язані Вітовту, або розраховували на його допомогу. І всі були, зоббов’зуючі запевнити мир своїм народам. А МИР складався із багатьох питань, проблем, ситуацій, як, до речі, і нині: поділ земель; створення коаліції (блоку); унії двох гілок християнської церкви (католицької та православної); економічних питань – торгівлі, податків, судноплавство в Балтії. І основне – надання королівського титулу Великому князю литовському Вітовту, який заслужив справами і достоїнством. Проти виступило оточення короля Ягайла – єпископ Збігнев Олесніцький і воєвода Ян Тарновський, з огляду на природу взаємин між Литвою і Польщею. Литовці, маючи свого короля, могли б знехтувати унійними зобов’язаннями, а землі (Ягайло вважав їх своєю власністю) будуть втрачені для корони. Так не здійснилось ЩОСЬ значиміше для зміни важкої, кривавої історії Європи. І все ж питання коронації Вітовта висіло у повітрі.

Восени 1429 р. польські посли запропонували корону Польщі за умови не коронування його литовською короною. На початку 1430 року Ягайло затвердив привілей: після смерті Вітовта землі Литви і Русі мали відійти до Польщі. Литва проголошувалась королівством на вічні часи і повинна стати щитом християнства на цьому пограниччі Європи. Вітовт запросив у Вільно знатних гостей: московського, тверського, Одоєвського князів;пруського та інфляндського магістрів; татарського хана, інших вельмож. Однак коронації через затримку корони зацікавленими у НЕ КОРОНУВАННІ ВІТАВТА, було перенесено. А 27 жовтня 1430 р. у віці 80-ти років Втавт помер у Тракаю, під Вільно. Так було.

І так є: інтереси осібні, кланові, містечкові та й навіть “гонорові держави” сприяють латентним структурам управляти не тільки ними та реальністю: є ізгої, є третій світ, є ті хто розвивається (і не розвивається); є посткомуністичні; є асоційовані, є східні партнери, є стратегічні (напевно і не стратегічні) партнери, є блоки і позаблокові.

А хто визначає? Хто судить? Хто судді?... Четвірка! Шістка! Двадцятка? А інші народи, нації, країни, хто вони? Об’єкти – не суб’єкти своєї історії, культури, майбутнього? Хто визначає чиюсь – комусь роль другосортного, раба, слуги чи жертви? Хто ще є поза тою груповою, матеріалізованою, двадцяткою? Чи може їхні незчисленні статки не були і не є ресурсом тих “другорядних” - якимсь тіньовим урядом, визначених “не суб”єктому” у сучасній короткій історії Землі!

Чи є нині Пророки і Державні мужі, як Ярослав Мудрий, Олександр Вітовт, Антон луцкевич, Шевченко, Чюрльонюс, Янка Купала?... Це не риторичне питання: хто Світ порятує от Глобального, Ядерного Безумства?... Вони були на День Незалежності України-Литви у Луцьку – представляли майбутнє націй у Культурі, Історії, Традиціях, Звичаях. Численні лучани щиро аплодували представленню Дійства литовців-українців Великого Литовсько-Руського князівства.

Вартує процитувати письменника-лучанина Євгена Щура, який занотував розуміння і значення історичних осіб - вчинків діячі-політиків: “Тих, хто вставляє палиці в колеса історії, можуть згодом посадовити і на палю”. Цей афоризм із книги “Короткометражні думки” повинен пам’ятати кожний, хто прагне влади.

...Зійшлися на своєму поприщі історики литовські - українські у прекрасному музеї, старовинної забудови. Тут дихала, жила, говорила память історії із вченими мужами. Дискусію-семінар істориків представив Богдан Скиба, Казімерас Уока, Ромас Батура за участю археологів, аналітиків-політиків. Велося мовлення, із почуттям відповідальності перед минулим і майбутнім, і всю ласку мудрості мови – кальби, перекладав пан Василь Капкан (здається – відмінно!).

Проте, було зрозуміло, що у цьому і початковому, обмеженому часі не з”ясуються всі віхи історії, не визначаться віхи-передбачення майбутнього. Та залишилось розуміння історії: після унії Великого князівства Литовського із Польщею у 1385 р. Вітовт, опираючись на Київських князів, вистоював незалежність князівства від Польщі і досяг від польського короля Ягайла визнання за собою (правом намісника) Великого князівства Литовського. Відповідно до договору в Острові Вітовт становився намісником Ягайла у Литві. Але невдала акція на Ворсклі 1399 році ослабили позицію Вітовта. На вимогу Польщі у 1401 році був заключний Віленсько - Радомські угоди, яким був зміцнений Кревській акт сюзеренітет Польщі щодо Литви, де він визнавався великим князем Литовським, але по життєво.

Вітовт і Ягайло організували поразку німецьких рицарів під командуванням магістра Тевтонського ордену Ульріха фон Юнгінгена у Грюндвальській битві 1410 року. Роль Вітовта у бою, назначеного Ягайлом, головнокомандуючим – велика. Битва під Грюнвальдом поклала кінець гегемонії Ордену і визначила геополітичне становище Великого Князівства Литовського. Орден уступив Вітовту Жемайтію (північно-західну територію сучасної Литви, захоплені Тевтонами 1398 р. Із-за Жемойтії Литва ще двічі вступала у воєнні конфлікти із Тевтонським орденом (1414, 1422) аж доки німці остаточно не відмовились від Жемойті (і нині там є руїни литовського храму другої світової війни) у Мельнінській мирній угоді.

Вітовт активно підтримував і вів незалежність од московських (Мок селі-улусу) князів руські князівства Києва. Заключив угоди із Тверським (1427) Рязанським (1430), Смоленським (1404?).Підтримував Новгород і Псков. Московських (Мок сельських) князів примушував до миру.

Володіння князівства Литовського при Вітовті на сході сягали верхів”я Оки і Можайська, Південне Поділля і розширив володіння аж до Чорного моря. За час його управляіння у Причорномор’ї з”явились міста і фортеці: Дашів (Очаків), Соколецьк (Вознесенськ) Балакала (на Бузі). Каравул (Рашків), Хаджібей (Одеса).

Донька Вітовта Софія була одружена на великім князі Московськім Василю І. Василь І, у своєму заповіті 1423 р. віддавав свою дружину і синів під захист свого тестя – могутнього князя Литовського Вітовта.

Тема історії продовжується і на сучасному рівні, бо є вкрай агресивні виклики сучасних “вождів і вожденят”, яким конче хочеться “зібрати землі”, аби управляти... демократією у країнах-сателітах, васалах якогось союзу, блоку чи нейтральними – ідеться про “четвірки, шістки, двадцятки”.

Було бачення майбутнього, коли у Мерії Луцька зустрілись делегації: депутат Сейму Литовської Республіки Казимир Уока і депутат Верховної Ради України Володимир Карпук, і два мери Луцька і Тракая підписали Угоду про співпрацю. І відбувся обмін пам”ятними національними Знаками, Символами, подарунками, зокрема картиною власне “Зустріч Монархів Європи Коронування Великого князя Вітавта” – доповнили силу так важливої Народної Дипломатії.

Зацікавлення економічними питаннями депутата Сейму пана Казимира Уоки, наприклад: можливістю придбання малогабаритних автобусів “Волинь”, що економічно дешево і економічно вигідні замість великогабаритних автобусів у невеликих містах Литви.

Були гостини поважні, ночівля у мирному військовому ліцеї ім. Богуна. Литовські “спартанці” були у комфорті (не знаю чи так добре себе почувала рать Вітав та) а на день – були бадьорі і свіжі до дальшої праці: відвідин пам”ток історії міста, зокрема величного замку-палацу Луцька Любарта, де троє скаутів “Союзу скаутів Литви” – 15 річний Дімітріс Матусков, 17-ти річна Мілда Йогелайте та 55-ти річний Бенадас Мартінкенос – склали присягу у якій поклялись бути вірними Богу і своїй країні, допомагати іншим та дотримуватись Скаутського Закону. Привітали литовців і українські пластуни. Після урочистого церемоніалу пластуни та скаути обмінялись пам”ятними сувенірами і литовці запросили українських колег у Вільнюс, де наступного літа буде відзначатись 600-та річниця Грюндвальдської битви. Голова скаутів Річардос Сімонайтес заявив що дуже-а-дуже ретельно готувались до поїздки у Луцьк: “Наші скаути цікавляться історією – вже чотири роки подорожуємо шляхами короля Вітовта... Ми хотіли скласти саме тут, у Луцькому замку, Клятву”.

Дорога у Білорусь. Стелилась у пізній вечір. І ледве чи хтось із нас думав, на загал, про якусь урочисту зустріч чи не у північну годину у Пружанах? Але було – сталося, як було і є, давні і сучасні, близькі і незалежні країни, нації. Дорогі сябри нас чекали. І влаштували Високу Радісну нам Зустріч: піднесли хліб-сіль на рушнику. Привітали щирими білоруськими піснями, будучи одягненні у гарних національних строях. І буде продовжено, на другий день Свято двох народів, двох культур, доброти одної між сусідами.

Ночівля “спартанці” духу, культури, історії - у величезному спортзалі, але не до сну – стільки вражень: були оповіді про Луцьк-Україну – обмін думками про важну, надзвичайну місію народної дипломатії. Навіть невеличкі скрути-процедури перетину кордону (так має бути між добрими сусідами аби бандит з Великої Дороги не проникав і не “собірал землі” собі, як данину!) хоч Луцька влада подбала про можливість спрощеної процедури переїзду кордону - ніхто не відмітив цього. Ідея і Справа мали свою святочність сучасного - надію на перспективу майбутнього України, Білорусі, Литви у Спільній Європі – Єдиного Світу Богів усіх націй, народів, культур, цивілізацій, що Є Вартістю Планети – Земля! Не забуваймо, люди!

Раділи і чекали зустрічі з нами дорогі сябри-білоруси: красотою і екскурсіями, концертами і мудрими бесідами у Пружанах, Нясвіжі, Мірі, Новогрудках, Ліді, Гардіні. І села акуратні, мов прибралися до свята гостей: ниви золотом дозрілі, де покошені, а де ще ні; рясні овочеві поля; сіно в копицях та орані і засіяні поля на новий врожай.

Міста наших зупинок – радо ділились із Народними дипломатами своїми успіхами в праці, пам”ятками культури старовини і сучасної, як, наприклад Кам”яна гранітна глиба на честь Президента Білорусі Олександра Лукашенка; спорудженням (рахунком підприємця) чарівного моста із символічною красивою скульптурою зустрічі двох хвиль: “Він і Вона” – двох річок; як і музеями, що гарно оберігаються і поповнюються історичними і сучасними скарбами - експонатами; соборами і замками, що реставруються замок Сапеги і вже реставрованого замку Радзівіла та всіма музеями, що мали і мають історичну науку і мистецьку вартість. Велика подяка головам міст, супроводжуючим нас представникам влади панам Абрамчику Руслану, Книзі Руслану, Лобановському Андрію, тележурналісту каналу “Мир” пані Балат Ользі, а теж щирому співбесіднику пану Ворану Міколі.

Були “Круглі столи” і концерти. Зокрема на одному диспуті, я пошкодував, що не можу вивчити білоруську мову через білоруське радіо, а тому вивчаю через радіостанцію “Свободу”. Поважного ветерана війни це зачепило: “Не надо етіх... слушать! Луччше встречатся...” На що була відповідь: “Ми – ЗА!, щоб білоруська молодь навчалась у литовських університетах і українських та навпаки литовці у Білорусі і Україні.”

Після “круглого столу” ми гарно побалакали із Ветераном про те, що мова рідна – не є мачухою своїм дітям, а мамою пригорне, нагодує, навчить і виведе на дорогу миру, мудрості, щасливого життя не тільки у своїй Білорусі, але й в інших країнах, де є білоруська діаспора і прагне, як і українська, литовська слухати-чути радіо та дивитись телепередачі державні рідною мовою, бо щемить кожному рідна мова, а доля інколи розпоряджається тим, що людину занесе далеко-далеко від Неньки. То ж “Свобода” не винна, якщо слухають її, бо лине гарна, мила, добра, мудра білоруська мова; і хочеться її чути. І збагнулося важне, і подякували один одному за розуміння: рідна мова є незамінним Космосом Душі – Небом для лету Людини.

Запам”ятався дивовижний парк у Насвяжі чистотою, красою, спокоєм. І, звичайно, щирі сябри-білоруси не скупились на смачні чи то сніданки, обіди, або вечері.

Поклонилися Народні дипломати-місіонери містам Білорусі щирими, сердечними подяками, пам”ятними Знаками, подарунками-сувенірами, історичними дискусіями; історично – театралізованою виставою, фольклорний Литовський колективу “Вільнеле” і “Лауксна”, історики і громадські діячі, мистці світлин і телефільмів: К. Уока, Й. Алекневічус, В. Мікалаускас, К. Н. Белчуніне, Р. Сімонайтіс, Л. Пурліне, Г. Аукштікальніс, Р. Батура, Я. Рагускас,. Чесневічус, В. Дарашкевічус, а професійно перекладав - допомагав у спілкуванні українсько-литовською мовою - кальбою Василь Ковпан. Учні-білоруської школи із Вільнюса віншували-святили гаївками, хороводили білоруськими піснями.

Дорогу впродовж 1500 кілометрів і 168 годин завершено. І вже Столиця Литовської Республіки Вільнюс - 22 чи 23 година. Учасники “історичного походу” зібрались у залі (уже Символічно!) “Саюдіса”. Відтак прийшли до памя”тника Гедиміна посвятитися його Духом, поділитись своїм баченням, розумінням і діями для щасливого Майбутнього народів Литви, Білорусі, України і України, Білорусі, Литви! Карб світлин сучасників – творців історії нині, залишиться для Дії нащадкам, майбутньому. І ще були розмови, тепла присутність один одному – добрий Дух витав у залі і були кавуни українські чи білоруські аби поласувати, і хотілось танцювати, і танцювали під народну музику невтомного Баяніста всієї Дороги - не хотілось розходитися, роз”їдитись по домівках добрим давнім і сучасним людям.

P.S.

Державні мужі: Президенти, Прем’єри, Голови, Канцлери, Аятоли та Інші Правителі у Світі, як і їхні міністри зобов’язані достеменно знати Історію своєї Нації - Творця країни, держави, культури, науки, що, як правило, написаних кров’ю народу - перемогами і поразками, успіхами і невдачами. І тому Історія Є приоритетно-фундаментально національна традиціями, звичаями, культурою! Треба знати не тільки свою історію, а теж найближчих сусідів: історично спільних доль, народів людської культури, толерантного ставлення, демократичних засад державотворення.

Особливо важно знати психологію і практику тоталітарних вождів: їхні режими, націлені брехнею, шантажем, агресією, провокаціями до близького чи далекого зарубіжжя, теперішнього чи минулого часу - “розумом не збагнути”! Вороже начало - щодень Божий позирає з під чола на твій край “ненаситним оком” писав геніальний Шевченко у поемі “Кавказ”.

Із 525 років існування - початку ХІУ - ХХ століть, Московщина - Російська імперія - СРСР вели 329 років війни! Море крові, море трупів, безмір горя, лиха, біди, калік творила Моксель!

Хворобливі марення царів, імператорів, професійних революціонерів (терористів) комуністів, генеральних секретарів – збирачів земель (загарбання) “старшим братом”, “допомога братським народам”, комуністичним (терористичним) організаціям червоного і брунатного кольору – грошима, золотом, зброєю аж до “добровільного приєднання”, і “примушення до миру” - трупами націй встелена земля країн для “слави руського зброї”.

Спадкоємці “відновлюють конституційний лад” і стирають з лиця землі не депортацією чеченців, а саму Ічкерію. У Грузії “примусом до миру” удочерили “дипломатичним визнанням ” Осетію та Абхазію - збудували собі військові бази. А, щоб було “законно” для “захисту громадян Росії, русскоязичних” у інших країнах, прийнято закон - тепер “законно” застосують ядерну бомбу, якщо “націоналіст, фашист, інородець ущеміть право рускоязичного”! Є наука і практика майстрів шантажу і провокацій із “підпалом” Рейхстагу, радіостанцією на кордоні із Польщею, що закликала поляків “покарати” німецький народ; спільних навчань і співпраці “сталінських соколів і люфтваффе” - шліфували майстерність бомбити міста і села... А тепер – звинуватять, що “нацист підпалив Русское посольство”, або “притискає русскоязичних” (було звинувачено Чехословаччину за “притискання німецького етносу” в Сілезії... І Гітлер покарав - ввів війська). А “провокація націоналістів”? Вони впроваджують у державах свої мови! І найжахливіше: замість “могучего...”! Адже ті всі мови заборонені ще царями, імператорами: литовцям, українцям, білорусам, полякам та всім “щасливим в імперії зла” щоб на “понятном язике прорубивалі окно в Європу”. А “новое посланіє - польот на Планети” Хто, ким “прорубувати”? А робітних в полі, заводах, шахтах, інститутах, лабораторіях - інтелекту, талантів цих націй у Московії уже нема! На “Москвичу”, “збирати” Планети, не полетиш! А тому є, для свого права, узаконений спосіб: “защіта могучего” і заборона всяких “малих” своїм “законом” про “фальсифікацію історії...” і, навіть ядерною бомбою!

На багнет Російської Федерації настромлені народи-нації Уралу, Сибіру, Крайньої Півночі, Далекого Сходу, Алтаю, Кубані, Кавказу, які уже протестують і бойкотують платню-данину Моксельському улусу. Республіки і краї критично оцінюють своє ганебне становище другорядного “росіянина” у кого загарбує нафту, золото, алмази, газ, деревину, водні ресурси, московський торгаш, створюючи собі “Велічіє у міровой політіке”.

Народи знають “головосіків” по спільних рабсько-кріпацьких долях: брехня, грабунок, тюрми, якщо не даєш, не цілуєш лапті-кірзаки під балалайку чи гармошку - неминуче січуть голови!

Цинічно, саркастично, іронічно і погрозливо голосить Моксель про “нацизм, фашизм, антисемітизм” у країнах-республіках, котрі вирвались із Імперії Зла - стали незалежними, завдячуючи Демократії Америки, Європи, Японії, Індії, Китаю, Африки, Азії – очищаються од лушпиння імперського совка, пропаганди ідеології “старшого брата”, убогого “могучего язика”, що умертвив мови давніх, історичних слов”ян, балтійських, фінських, азіатських, кавказьких народів - почали відроджувати свою історію правдиву, чесну (а не з доважком істориків брехливої історії Ключевського, Соловйова, Карамзіна – (читайте В. Бєлінського: “Країна Моксель, або Московія”) на догоду Катерини і всяким Леніна, Генсеків, де не розмовляли слов”янською мовою, яка була... рабою Імперії зла, а збагачувалося Зло невинною кров”ю, рабською-кріпацькою важкою працею, уярмлюючи-присвоюючи таланти націй.

Британська газета The Times звинувачує Медведєва і Меркель у “Мюнхенській змові проти України”, де запевнює Канцлер московського чільника: “Німеччина буде протидіяти героїзації нацизму та націонал-соціалізму в Україні.”

Читачу, очевидцю, жертво – не хрестися, не стань заїкою, не втрать пам”яті, дару мови і не думай, що то всього на всього маразм Двійки знавців “Майн Камфу” та “Історії КПСС” - практики договору “Рібентропа - Молотова” - реалізації людино ненависної ідеології Леніна-Сталіна, Гітлера! І це ті, хто народились у Пеклі і чиї предки вчинили Найбільший Цвинтар у центрі Європи, в України!!! Так кажуть “двійка” про Україну, яка кілька сторіч була закута у ярмо імперій. Тільки ті, у кого перевернутий розум та вищої проби цинізм, так здатні судити українців, в Україні! Отих “партнерів стратегічних” варто запитати: скільки нападала Україна на Німеччину і Московію та окопувала? Скільки Німеччина-Московія нападали на Україну?... Білорусь, Литву, Латвію, Естонію, Польщу. Фінляндію? Чому мільйони українців, завдяки їхній “правді” убиті голодомором? Чому викрадені і знищені літописи, присвоєні історичні раритети культури, пограбовані бібліотеки, архіви, коштовності, а еліту, інтелігенцію вивезено в Сибір чи Рейх на рабську працю? Чому вивозили з України чорнозем, хліб, вугілля, нафту, вугілля до Німеччини, або до Московії? І чи Україна вивозила від них? Скільки мільйонів українців, білорусів, литовців, латишів, естонців, поляків сиділо у концтаборах Німеччини і Московії, і скільки німців і москвичів сиділо у “нациських та націонал-соціалістичних” таборах України, як і Білорусі, Литви, Латвії, Естонії, Польщі? Скільки погинуло з голоду і хвороб в Освенцімах і Гулагах? Скільки розстріляних у “Бабиному Яру”, “Бабиному Лазу” “Сондармоху”, Куропатах, Корталісах і ще десятках-сотнях тюрмах, концтаборах предками “миротворців-демократів, свободолюбців, захисників і обвинувачувачів” не себе?

Не забули українці, литовці, білоруси, латвійці, естонці, як і інші народи імперії зла: тільки у минулому сторіччі: 17-18 роки моксельці експропріювали банки, телеграфи, дороги, землі, фабрики, заводи – враз зробивши нації економічно убогими, а протестуючих: “Стрелять!...Стрелять!... Стрелять, батюшка нада!” – Наказував мокселець Ульянов-Ленін. Чи як було у 39 – 45 роках? “Освободітелі у осовобождьонние” теплі ліжка лягали спати; поїдали і брали “освобождьонние” харчі і одяг із шаф, а “освобождьонними” запаковували тюрми і там розстрілювали, а “здорових мужіков” відправляли товарняками у Сибір-Колиму на побудову соціалізму комунізму – передового у світі суспільства. Тоді, теж Двійка, договором “Молотова – Рібентропа” (хто перший!) прийшли “визволяти від комунізму” “Новим Світовим Порядком” литовців, латишів, естонців, українців, білорусів. І облаштувались в обителі “комуністичних строітелей”, і теж забрали все те, що не встигли перші поцупити-загарбати, і теж, запакували у вагони “здорових” на працю у “Третій Рейх”.

Так втрачали не тільки українці, але й всі окуповані червоними чи коричневими народи-країни, не тільки все нажите, але і свій інтелект, культуру, життя і майбутнє...

Прикладом болю втрати того, що створено-зроблено своєю працею (не важко уявити трагедії наших дідів, бабусь, батьків, матерів котрих окупанти позбавляли елементарного майна) - став такий випадок. Фотомайстер, що вдень і вночі фіксував події Дороги! Це Скарб Великий - Його уже не повторити!... І ось, останнє місто – завершено Дорогу! Але, що це: нема фотоапарата на місті!!! Серце розривалося, ридало, бо неоціненна втрата праці Людини! І болісно було бачити страждання Майстра... Та бог милував – сталась необачність.

А хіба священнослужитель Бандера, “звільнений” із церкви і “ощасливлений” московським концтабором, як і три сини “ощасливлені гітлерівським концтабором нового порядку” - двоє там загинули. А Степан Бандера, у демократичній Німеччині, був убитий московським найманцем - то норма моралі для “двійкарів”!

Незнання історії, замовчування правди, спричиняє логічно або упереджено до брехні, цинізму, розпусти, морального історичного тероризму, цинічної змови для комерції торгашів нафтою, газом, алмазами, золотом. Підспівування один одному або певному угрупування, рукостискання, аплодування - собі подібним, несуть Світу загрозу не тільки холодної чи локальної гарячої, але війни Пекла – Кінця Світу, ядерної!

Великий Вітоут напевно знав історію держави Князя Атили: від Балтійського до Каспійського і Чорного морів ІУ-У сторіч, Князів Кия, Щека, Хорива засновників і правителів Києва, а далі у середині ІХ століття Князів Аскольда, Діра, Олега, які об”єднали свої слов”янські землі... А Київську Русь княгині Ольги? А Мономаха? А Ярослава Мудрого? Який чи вперше у Європі впорядкував правові відносини громадян: збірник законів Руської Правди. Могутність і багатство Володаря Київської Русі, одної із найбільших держав у Європі, приваблювали королів і цісарів Європи. І княжичі, і княгині Київської Русі одружувались із чи не всіма нащадками Європейських Монархів, як було 1048 році, коли до Києва прислав своїх послів Король Франції Генріх І, просячи руки доньки Князя Анни, бо шукав підтримки у Києва в боротьбі із Германським Імператором. Наступного року Анна прибула до Франції з великою пишною свитою та багатим посагом що вразило Французький Двір. У Соборі Реймса відбулось вінчання... І знав Вітав, що на той час французький король не вмів писати – ставив “хрестик” на Указах, а по його смерті Анна, практично, візувала сама ці документи. Папа – ІІ, Григорій УІІ, у листах до Анни, висловлював велику повагу за культуру, освіту, доброту... І тому мудрий Князь Литви не тільки знав, відчував, але й бачив Майбутнє, коли бажав об”єднати, як князь Аттила історично споріднені не тільки землі, але й народності, скажемо для простоти: в Литві – жемайті, в Україні – бойки, а у Білорусі теж своє розмаїття народне.

Відтак: хто не знає, не вчить історії – той злочинно Править Державою, Нацією - тепер знаємо, бачимо, чуємо, читаємо: естонці, латвійці, латиші, литовці, поляки, молдавани, грузини, українці і “трохи” білоруси ведуть “антиросійську політику, фальсифікують історію “Великої вітчизняної війни”, бо у школах навчають дітей історії Нації, історію Правди державними мовами... І заяви, і звинувачення у “нацизмі, фашизмі” за перенесення із центру столиці Естонії, “Бронзового солдата” на цвинтар; за суду над каральними загонами НКВС, МВД, КГБ, істребаками та іже всякого ЗЛА Мок селі, де на вулицях у Світлий День (не в сарітрах мочат, не соплі жують, жмурікі – жаргон директора “Дому дружби народів”?) вбивають правозахисників, журналістів, бізнесменів, адвокатів, ведучи безпощадну “гебеслльску пропаганду” проти націй-країн, що звільнились від Московського улусу. І заяви на всю горлянку не “пущать”: “Вхід України, Грузії в НАТО приведе до безпосереднього кордону Блоку із Росією, а це загроза “баа-льшой стране”! І абсолютний склероз Моксельців навіть на нинішні реалії-факти, дійсність: Калінінградська область (Кенігсберг) анклав так званої федерації, оточений країнами НАТО - не Росія, не “угроза безопасності ба-альшой страни”? На то розуму нема, щоб збагнути-зрозуміти! Ясно було і Великому Вітовту звідки іде небезпека для наших країн, націй, культур, земель! А відтак – необхідна Сила Правди і Булат Армії Оборони...

Адже придумують нові стіни - святкують ювілей повалення “Берлінської стіни” ті, хто її споруджував! І обурюються “блізнеци і братья” - очевидно хвилює рішення Парламентської асамблеї ОБСЄ: Голодомор в Україні визнано злочином проти людства, що не підтримала Двійка, а комунізм поєднали з нацизмом одночасних споріднених ідеологій-систем. Доведено документально, правдою історії, незчисленними десятками мільйоні жертв народів і націй, і ще живих свідків ЗЛА Москви і Рейха!

Дива-дивні: тих, хто був у системах комунізму-нацизму жертвами (лише українців знищено більше двадцяти мільйонів) – двоє мудрагелів зійшлися на тому, що то є “героїзація... націонал-соціалістів”. Івана Дем”янюка називають злочинцем, якого, навіть Ізраїльський суд оправдав!!! І “демократи” того “нациста-злочинця” випросили у стратегічного партнера, щоб судити бранця Гітлерівського концтабору. Для “іміджу” хочеться Когось??? Судити. Не за злочини своїх предків! Ось перестарілий громадянин, який прожив законно життя у США, українець “націонал-соціаліст, злочинець” хай відповідає і посидить за “того парня єфрейтора” у “демократичному концтаборі” – уже не “Нового порядку”. Дадуть йому зброю українцеві і він розстріляє чи тридцять, чи ще більше тисяч жидів, які сидітимуть вкупі з ним, у тому ж рідному концтаборі. І не “страшно”, що той “нацист” поверне зброю проти стратегічних партнерів і не стрілятиме у таку саму жертву, яким є він сам!?

Нащо знати спадкоємцям правду, історію, якщо своя пам”ять коротка у безпам”яті своєї історії. Вже забуто що вчили: як головний комуніст роздертої Німеччини - ні, не родич колеги із Мок селі, з яким так мило і легко бесідуємо, і не директор “Будинку Дружби Народів”, що виконував якусь миротворчу роль нишпорки - будували ту смертну стіну, що начеб рідне тіло пані Канцлера, поділила на “ворожого реваншизму та світлого миротворчого майбуття”. І ось, тепер, ми разом на зло “нацистам, націонал-соціалістам” повалимо ганебну панель з пінопласту. Випємо по гальбі Баварського пива, поцілуємося, як генеральні секретарі Брежнєв і Хон екер... Ой, чого це так історія поцілунків притягує: було то при ханах, генсеках? А тепер... Президент і Канцлер! На історичному феєрверку, фуршеті демократії стратегічних партнері! Торгувати треба, не собою ж!...

P.P.S.

Повинні знати Істрію Президенти і Канцлери: хто на кого нападав, хто в красних чи коричневих концтаборах вмирав, хто війни 14-18, 39-45 роках ХХ сторіччя розпалював? Чий Орден вогнем і мечем “впроваджував віру” литвинам. Хто, для свого “велічія” сік голови і нині бряцає ядерно Європі та Америці під “носом”, уклавши “мирний договір” із Цхенвалі бо “нацистська Україна продає зброю агресору Грузії”; із Чавесом - “військове співробітництво”; із Німеччиною – “газопровід по дні Балтійського моря” в обхід “націонал-соціалізму України”! І хай литовські екологи б”ють тривогу для всієї Балтики - то змова “лісових братів із бандерівцями“ аби Україна “крала” газ і не розраховувалася у наступних роках. Не ми, моксельці, перекриваємо кран Європі – нам своє робити: сікти і мочити!... Литва поставляє не по “наших стандартах молочні продукти - європейські стандарти нам не підходять”! І “союзна” Білорусь - дивись чого захотіла? Східного Партнерства Європи! “Примочимо, нашим органом, як мочили білоруського самостійника Антона Луцкевича” на Луб”янці. І не тільки молочну продукцію оголосимо поза законом, а ще...

Завтра, оті прибалтійські, українські, грузинські, польські чи білоруські “націоналісти-бандити” (за визначенням партнерів всяких колишніх і нинішніх пактів...), як імення легендарного Героя Литви Антонаса Крав”яліса, який тільки 1965 році загинув, непереможеним воїном у борні із смертельною машиною КГБ, МВД - знімуть Сонце із неба, то як великими, стратегічним партнерам бути у темноті - власної величі не побачать, не зрозуміють стратегічні партнери Американського континенту, якоїсь острівної країни в Океанії! А, може Канцлер підкаже, що робити далі? Де знайти нацистів, терористів? Не Леніна із Марксом витягувати з гроба. А тут, ще місцеві князьки не хочуть данину приносити, демократичних виборів вимагають, а далі?!... Ого! Захочуть незалежності - з кого Мок сель данину братиме, з ким договори підписувати, хто захоче бути стратегічним партнером, якщо зостануться одні шпилі Кремля?

Тоді кому цілувати штиблети, кого “звільняти”, кому “допомагати”, з ким бути “по-братськи”, як “зібрати” землі, “кого примусити до миру”, якщо сам підірвешся законно, узаконивши застосування ядерної зброї? Може полетіти на іншу планету од тих “нацистів”, які великого моксельця умом не можуть збагнути і звідти шарахнути? І є ще стратегічні партнери у Франції – продадуть Моксельцю підводний суперчовен “Містраль” – просто таки Монстр начинений танками, вертольотами, ракетами, радарами (ще кілька збудуємо самі, експропріювавши ноу-хау) – легко сплисти біля берегів, на пляж, якоїсь Грузії, Литви, України, Польщі – звідти до Білорусі один крок... Не Китай чи Францію, Англію чи США, Німеччину чи Італію, Кубу чи Венесуелу “примушувати до пляжного миру”?...

Історія знає, історія вчить, історію вивчають достойні Корони Держави! Історія Минулого потрібна Майбутньому, аби Добро, Безпека, Мир ширились не тільки у Європі!... А теж нарешті стверджується Нащадками ідея Великого Вітовта, щоб булатною міццю Армії Оборони оберігати свої нації, держави, культуру, мови, історію од тих, хто хижо, цинічно зневажає не тільки історію, правду але й нації. І приємно, що уже підписана угода про створення Литовсько-Польсько-Української Бригади швидкого реагування на грізні виклики... На святкуванні вечора Литовського воїна із темою “Українська повстанська армія” – зустрілись ветерани... Офіцер сказав, повідомляючи цю вістку: “Коли з”явиться ще четвертий прапор в бригаді” – тоді спокійно іду на пенсію!”

Місія народної дипломатії - Дорогою Великого Вітов та: Литви, Білорусі, України – України, Білорусі, Литви є Знаком і Символом, що Править і Буде Правити Світом. Так Будьмо Пріетелей, Сябри, Приятелі Достойні наших Предків - Князів і Королів рідної і різної та спільної Історії Європи!