Політичний та соціально-економічний розвиток Білорусі у 1991–2005 рр

Політичний та соціально-економічний розвиток Білорусі у 1991–2005 рр

Реферат на тему:

Політичний та соціально-економічний розвиток Білорусі у 1991 – 2005 рр.

План

Вступ

1. Суспільно-політичний розвиток Білорусі у 1991 – 2005 рр.

2. Соціально-економічний розвиток Білорусі у 1991 – 2005 рр.

3. Основні вектори зовнішньої політики Білорусі у 1991 – 2005 рр. Білорусько-українські відносини

Висновки

Список літератури

Вступ

Сучасні процеси формування та функціонування системи влади, становища та умов діяльності інститутів громадянського суспільства, забезпечення прав та свобод громадян демонструє ряд особливостей, які визначають характер політичного режиму Білорусі.

Тому вивчення еволюції політичного режиму Республіки Білорусь має важливе значення для розуміння політичних процесів як у цій країні, так і в інших пострадянських державах. Білоруська влада і білоруське суспільство змушені шукати шляхи вирішення назрілих проблем, щоб не опинитись на межі соціально-політичних потрясінь.

Суперечливий та дискусійний білоруський досвід політичних і соціально-економічних трансформацій може послужити «експериментальним полем» пошуку подальших шляхів проведення назрілих реформ у країнах колишнього СРСР. Неабияке значення перспективи реформування політичного режиму Республіки Білорусь мають і для світових та європейських інтеграційних процесів, системи безпеки, геополітичної стабільності на пострадянському просторі.

1. Суспільно-політичний розвиток Білорусі у 1991 – 2005 рр.

Ще в січні 1989 р. У Вільнюсі було створено Конфедерацію білоруських молодіжних об'єднань, яка підтримала ініціативу створення Білоруського народного фронту "Відродження" (БНФ) — всенародної національно-патріотичної організації. її установчий з'їзд відбувся у Вільнюсі 24—25 червня 1989 р. Ідейним лідером став В. Биков, а загальне керівництво очолив 3. Позняк. У вересні цього ж року БНФ організував демонстрацію "Чорнобильський шлях". З цього часу такі акції в країні проводилися регулярно. Базою білоруського національного руху стала передусім інтелігенція. Натомість більшість робітників і селян насторожено віднеслись до програмних вимог БНФ. Суспільство поділилося на дві ідейно полярні групи — налаштовані прорадянськи (більшість) і національно-патріотичного спрямування (меншість).

Після виборів до Верховної ради БРСР (1990) вперше була утворена парламентська опозиція, яку очолив С. Шушкевич. Законодавчий орган 27 липня 1990 р. ухвалив Декларацію про державний суверенітет БРСР. в складі СРСР. Суверенітет затверджувався задля вищої мети — вільного розвитку і добробуту, гідного життя кожного громадянина республіки на основі забезпечення прав особи згідно з конституцією БРСР і її міжнародних зобов'язань. Білорусь стверджувалася суверенною державою білоруської нації і її права на самовизначення, проголошувалися державність білоруської мови, верховенство народу у визначенні своєї долі.

Перша половина 1991 р. пройшла під знаком страйків і демонстрацій, передусім економічного характеру. Спроба серпневого державного перевороту в Москві підштовхнула керівництво республіки до рішучіших дій. Верховна рада БРСР 25 серпня проголосила державну незалежність країни: Декларації про державний суверенітет Білорусі був наданий статус конституційного закону. Згодом парламент, який очолив С. Шушкевич, прихильник демократичних реформ, ухвалив закон про зміну назви держави на Республіка Білорусь, діяльність Комуністичної партії офіційно призупинено.

10 грудня Верховна рада ратифікувала Біловезьку угоду і денонсувала договір 1922 р. про утворення СРСР. Проте влада в країні залишалася в руках колишньої партійної номенклатури, яку уособлював уряд В. Кебича. Республіка не мала власної державної політики, війська, валюти, контрольованих кордонів. Парламентська опозиція, яку склали 27 членів фракції БНФ, вимагала відставки уряду та дострокових парламентських виборів. Оскільки Верховна рада проігнорувала ці вимоги, БНФ запропонував винести їх на всенародний референдум. Після того як 29 жовтня 1992 р. парламент не погодився на плебісцит, у країні почалася перманентна боротьба старих і нових політичних сил за владу.

Сили реставрації старого порядку восени 1992 р. утворили політичний блок Народний рух Білорусі (лідер — С. Гайдукевич), який розгорнув широку кампанію, спрямовану на дискредитацію діяльності БНФ. З цього часу політичні сили країни чітко розділилися на противників і прихильників білоруської незалежності. Від 1993 р. політика білоруського уряду була спрямована на все більше зближення з Росією.

Радянські адепти зробили ставку на запровадження посади президента і захоплення її в свої руки. Демократична опозиція вимагала парламентського правління. У січні 1994 р. С. Шушкевича на посаді голови парламенту замінив М. Гриб, ставленик старих політичних сил. Верховна рада 1 березня 1994 р. проголосувала за впровадження в країні президентської влади. Була прийнята нова конституція 15 березня (ЗО березня набула чинності). За нею Білорусь проголошувалася унітарною, демократичною, правовою і соціальною державою, а президент отримав повноваження повного контролю за виконавчою владою.

Весна і початок літа 1994 р. пройшли під знаком президентських виборів. 3 обранням О. Лукашенка на посаду глави держави поступово утверджувався авторитарний стиль правління, сформувалася «вертикальна структура» виконавчо-розпорядчих органів як у центрі, так і в провінції, він отримав повноваження самостійно призначати керівників місцевої адміністрації. Президент почав масовий тиск на політичну опозицію, яка до кінця 90-х років XX ст практично була усунена з органів державної влади " У квітні 1995р. О.Лукашенко, незважаючи на заперечення парламенту, призначив проведення референдуму. На знак протесту опозиційні депутати почали в приміщенні парламенту голодування. Проте їх швидко вигнали звідти, не допускали до ефіру на радіо і телебаченні. Травневий референдум підтримав пропозиції глави держави. Зокрема, за надання російській мові рівного статусу з білоруською, проголосувало 83,3 % Були також схвалені пропозиції про нові зразки державного прапора і гімну (75,1 %), курс на економічне зближення з Росією (83,3 %), право президента розпускати парламент (77,7 %). Національно-патріотичні сили зазнали чергової значної поразки. Парламентські вибори, які відбувалися паралельно з референдумом, не дали позитивного результату, оскільки було обрано менше двох третин депутатів (133 з 260). Однак довиборів не проводили, повноваження старого складу не продовжено. Отже, з літа 1995 р. країна опинилася без законодавчого органу. Вся повнота влади зосередилася у президента. Довибори парламенту відбулися лише у грудні 1995 р., законодавців стало 195 і парламент набув легітимності. У листопаді 1996 р. в Мінську відбувся масовий мітинг на підтримку тих парламентаріїв, які висловилися за імпічмент. На знак незгоди з політикою глави держави у відставку подав прем'єр-міністр М. Чигір. Новий уряд очолив С. Лінг. Можливий імпічмент стурбував владні структури Росії: для тиску на офіційний Мінськ до столиці прибули російські прем'єр-міністр і керівники законодавчого органу. Після цього конституційний суд країни відклав розгляд справи про імпічмент.

Напередодні референдуму з посади було звільнено голову Центрвиборчкому, оскільки він заявив, що не підпише підсумкового протоколу голосування. Референдум відбувся 24 листопада за участю 84,1 % громадян. За прийняття президентського варіанту конституції висловилося 70,5 %. Тоді ж було підтримано пропозицію глави держави про перенесення Дня незалежності з 27 на 3 липня (день визволення Мінська від нацистів у Другій світовій війні).

За Основним законом (конституція 1994 р. У новій редакції) був створений двопалатний парламент — Національні збори. Більшість депутатів Верховної ради Білорусі увійшла до його складу. Натомість 70 депутатів разом з головою С. Шарецьким не визнали легітимності референдуму, нової конституції і Національних зборів. Політична криза в країні завершилася.

Основні владні функції зосередилися в президента. Він отримав можливість безперешкодно керувати державою шляхом видання власних декретів. Влада закрила приміщення опозиційних партій, обмежила свободу демонстрацій. Збори та мітинги протесту розганялися. Уряд жорстко реагував на дії незалежних профспілок, а О. Лукашенко своїм указом навіть призупинив їх діяльність після страйку працівників метро в 1995 р. У листопаді 1998 р. парламент ухвалив новий Цивільний кодекс зі змінами, які вніс президент.

Перемогу авторитаризму в Білорусі зумовили ряд обставин. На відміну від більшості посткомуністичних країн білоруська еліта, як найбільш денаціоналізована, не змогла скористатися національними ідеями. Так само слабким був і загальнодемократичний рух. Населення країни негативно сприйняло невиразні наслідки реформ перших років незалежності. Суспільство було готове вітати появу сильної особистості, яка обіцяла повернути те, що країна втратила в останні роки.

Водночас Білорусь обрала шлях всебічного зближення з Росією. З метою об'єднання гуманітарного, економічного та військового простору двох країн 2 квітня р. було створено Співдружність Росії і Білорусі з координаційними виконавчими органами. 2 квітня р. цю Співдружність реорганізовано в Союз Росії і Білорусі. Додатково до наявних інтеграційних структур у рамках цього конфедеративного союзу заплановано поетапно запроваджувати єдині конституцію, законодавство, парламент, єдину валюту тощо. Білорусько-російська інтеграція виявилася вигідною обом сторонам. Геополітичне та військово-стратегічне становище Білорусі як російського партнера обумовлено її вигідним географічним становищем. Союз із Білоруссю дозволяє Росії економити значні кошти у військовій сфері, оскільки об'єкти протиповітряної оборони на території Білорусі контролюють всю європейську частину Росії. Своєю чергою Росія є великим ринком збуту продукції білоруської промисловості й сільського господарства, постачальником необхідних енергоресурсів.

Опозиційні сили спробували кинути виклик главі держави й у травні 1999 р. організували неофіційні президентські вибори (у них взяло участь близько 53 % громадян з правом голосу). Однак їх результатом стало поглиблення розколу в опозиційному середовищі: політики звинувачували один одного в маніпуляціях громадською думкою, фальсифікаціях. Водночас влада посилила тиск на своїх політичних опонентів. Був ув'язнений М. Чигір (він брав участь в неофіційних виборах глави держави), під приводом звинувачення у фінансових зловживаннях. Безслідно зникли громадські та політичні діячі, журналісти.

 На початку 2000 р. О. Лукашенко замінив прем'єр-міністра (ним став В. Єрошин) і призначив на жовтень нові парламентські вибори. Голосувало 53,9 % виборців. Як зазначили міжнародні спостерігачі, вибори не відповідали "демократичним стандартам". Більшість мандатів (81) здобули безпартійні, які сформували лояльний до президента уряд. Парламентськими стали також Комуністична партія (6), Аграрна партія (5), Республіканська партія праці і справедливості (2), Ліберально-демократична партія (1), Соціально-демократична партія народної згоди (1), Соціально-спортивна партія (1). Опозиція утворила в парламенті свою фракцію "Республіка" (лідери — В. Фролов і В. Парфянович). Вакантними виявилися 13 мандатів.

У вересні 2001 р. О. Лукашенко вдруге став главою держави, здобувши 75,6 % голосів. Тоді проголосувало 83,9 % виборців. Опозиційний кандидат В. Гончарик отримав 15,4 % голосів. Через звинувачення в диктаторському правлінні, О. Лукашенко закрив у країні місію ОБСЄ, запровадив обмеження на зарубіжну допомогу неурядовим організаціям.

У 2003 р. О. Лукашенко знову замінив главу уряду через неефективну роботу. Новим прем'єр-міністром став С. Сидорський. Парламентські вибори, які відбулися 17 жовтня 2004 р., проходили в умовах урядового контролю над засобами масової інформації, затримання опозиційних лідерів. З політичних мотивів були звинувачені та заарештовані троє відомих політиків: член координаційного комітету "Вільна Білорусь" В. Левоневський і його заступник О. Васильєв (за образу президента), колишній посол Білорусі в Латвії М. Марінич (за незаконне зберігання зброї). Закрито ряд незалежних газет, багатьом опозиційним політикам відмовлено в реєстрації.

За офіційними даними голосувало 90,14 % громадян, вибори визнані дійсними у всіх 110 округах. Обрані депутати, за висловом опозиції, входили у "список Лукипенка". Серед них від Компартії — 8, Аграрної партії—З, Ліберально-демократичної партії — 1.3 кандидатів опозиційної коаліції ("П'ять плюс") не було обрано жодного депутата.

Одночасно з виборами проведено референдум із приводу обмеження конституцією кількості президентських термінів. Громадянам пропонувалося відповісти на одне питання: "Чи дозволяєте Ви першому Президенту Республіки Білорусь Лукашенко О. Г. брати участь як кандидату в Президенти Республіки Білорусь у виборах Президента і чи приймаєте частину першу статті 81 конституції Республіки Білорусь в такій редакції: "Президент обирається на п'ять років безпосередньо народом Республіки Білорусь на основі загального, вільного, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні?".

За офіційними даними голосувало 89,7 % виборців, 77,3 % висловилися проти обмеження. По областях ці показники були такі: Брестська — 75,7 %, Вітебська — 80,1, Гомельська— 83, Гродненська— 82,2, Могильовська— 88,8, Мінська— 75,5, Мінськ— 61,3%. Таким чином, О. Лукашенко отримав можливість втретє балотуватися на посаду глави держави. Президентські вибори відбулися 19 березня 2006 р., проголосувало 92,6 % громадян. О. Лукашенка підтримало 82,6 % виборців, єдиного кандидата від опозиції О. Мілінкевича 6 %, голову Ліберально-демократичної партії С. Гайдукевича — 3,5 %, лідера Соціал-демократичної партії (Громада) О. Козуліна — 2,3 %. Білоруська опозиція, СПІА і Євросоюз не визнали результатів виборів, оскільки вони пройшли з численними порушеннями та не відповідали демократичним стандартам.

У березні 2005 р. Європарламент прийняв резолюцію про ситуацію в Білорусі, в якій закликав Раду Європи засудити існуючий в країні режим як диктатуру, а президента — як диктатора.

2. Соціально-економічний розвиток Білорусі у 1991 – 2005 рр.

Після розпаду СРСР у 1991 році Білорусь почала створення змішаної (державно-ринкової) економіки. Політика уряду полягала в тому, щоб, базуючись на існуючій структурі сільського господарства і промисловості, перетворити країну в експортера сільськогосподарської сировини та обладнання. До кінця 1990-х років приватизація практично не здійснювалася, як і раніше існує система державних замовлень і розподілу продукції. У період з 1992 по 1994 роки обсяги промислового виробництва скоротилися на 39%, інвестицій - на 54%, торгівлі - на 67%. Це зниження супроводжувалося швидким ростом інфляції і безробіття (в середині 1999 року було зареєстровано 96,9 тис. безробітних), зростанням дефіциту державного бюджету і платіжного балансу.

Хоча президент О.Лукашенко оголосив у 1995 році про успіхи своєї політики стабілізації, МВФ піддав критиці фінансову політику Білорусі і скасував програму надання Мінську кредиту в 300 млн. доларів. Заснування у січні 1995 року митного союзу з Росією призвело до підвищення імпортних тарифів для білоруських споживачів з 5% до 20%, а пізніше - до 40%.

Згідно з офіційними даними, у Білорусі з 1997 року обсяги виробництва щорічно збільшуються на 7-10%, але це зростання в основному базується на виробництві товарів за держзамовленням, більшість яких залишаються не оплаченими. Відсутність структурних реформ призвела до послаблення підприємницького сектора і нестабільності банківського сектора економіки. Держава продовжує виплачувати субсидії сільськогосподарському сектору і зберігає контроль за цінами. Незважаючи на лібералізацію валютного ринку для приватних осіб наприкінці 1997р., держава зберігає контроль над обмінним курсом валют для підприємств та організацій, що призводить до відтоку іноземного капіталу.

Внаслідок економічної кризи в Росії у 1998 році Білорусь зазнала великих збитків у промисловості, торгівлі і сільському господарстві.

Сьогодні за даними [Index of Economic Freedom, The Heritage Foundation, U.S.A., 2001]: ВВП – $ 22,5 млрд Темп зростання ВВП – 8,3 %. ВВП на душу населення – $2198. Прямі іноземні інвестиції – $ 31,4 млн Імпорт (г.ч. рідке паливо, природний газ, промислова сировина, текстиль, цукор) – $ 15,8 млрд (г.ч. Росія – 53%; Україна – 11%; Німеччина – 8%; Польща – 3%; Литва – 2%). Експорт (г.ч. продукція машинобудування, хімікати, продовольство) – $ 13,9 млрд (г.ч. Росія – 65,5%; Україна – 5,8%; Польща – 2,5%; Литва – 2,2%)

У структурі ВВП у 2001 р промисловість складає 27.7%; сільське господарство - 8.9%; транспорт і телекомунікації - 11.3%; торгівля і послуги - 9.7%. Мінськ - найбільший промисловий центр Білорусі. Тут випускається 1/4 всієї промислової продукції країни. Іншими великими промисловими центрами є Гомель (сільськогосподарське устаткування й кабелі), Могильов (електроніка і штучне волокно), Бобруйськ (шини), Брест (електроніка, вовняні тканини і споживчі товари тривалого користування), Гродно (продукція хімічної промисловості, текстиль), Полоцьк (штучне волокно і продукти нафтохімії). Видобуток калійних солей здійснюється на Поліссі.

На початку ХХІ ст. Білорусь має труднощі з енергозабезпеченням. Білоруський уряд звернувся до Росії за допомогою, пропонуючи концесії в промисловості і військовій сфері в обмін на постачання дешевої нафти і природного газу. На період до 2010 р. паливно-енергетичному комплексу Білорусі необхідні інвестиції в розмірі понад 7 млрд дол. З цієї суми 3,9 млрд дол. необхідно направити в електроенергетику, 1,7 млрд - на забезпечення країни природним газом, 1,6 млрд дол. - на постачання нафтопродуктів і 2,8 млрд дол. - на розвиток нетрадиційних джерел енергії.

В останні роки в республіці спостерігається стійке економічне зростання: ріст ВВП у 1999 р. - 3%, у 2000 р. - 6%. З метою проведення валютної стабілізації в 2000 році був установлений єдиний курс на всіх сегментах валютного ринку.

За даними Мінстату ріст ВВП Білорусі в 2006 р. досяг 9,9 %, інфляція склала 6,6 %, зростання промислового виробництва 11,3 %[4], ріст інвестицій в основний капітал — 31,4 %[5]. ВВП на душу населення (по паритету купівельної спроможності) склав 7800 доларів[6], що є одним з найкращих показників на території колишнього Радянського Союзу. Експерти пов'язують зростання економіки в першу чергу з дешевою вартістю російських енергоносіїв для Білорусі, які, після останньої російсько-білоруської газової війни 2006 року, значно піднялися.

Білорусь входить до єдиного митного простору з Росією.

У Республіці Білорусь створені 4 вільні економічні зони (ВЕЗ "Мінськ", ВЕЗ "Брест", ВЕЗ "Вітебськ", ВЕЗ "Гомель-Ратон") з ліберальними умовами господарювання у вигляді податкових пільг: звільнення від податку на прибуток на 5 років, фіксований перелік податків, податок на прибуток і доходи - 15 % (по країні - 25 %), податок на додану вартість - 10 % (по країні - 20%); пільгового митного режиму: мито і заходи економічної політики не поширюються на товари, що ввозяться на територію зони з-за кордону; при вивозі продукції власного виробництва резидентів ВЕЗ за межі Республіки Білорусь мито та митні платежі не стягуються, також не встановлюються квоти і не вводиться ліцензування. Після розширення Європейського союзу ВЕЗ "Брест" розташована безпосередньо на кордоні ЄС.

У 2005 р. товарообіг Білорусі з Україною становив $1801,7 млн. і порівняно з 2004 р., збільшився на 66,1%; експорт Білорусі в Україну торік сягнув $907,8 млн. (збільшився на 68,2%), імпорт – $893,9 млн. (зріс на 64,0%). Очікується, що у 2006 р. товарообіг між Україною і Білоруссю перевищить $2 млрд. Загальний обсяг зовнішньої торгівлі Республіки Білорусь у 2005 р. склав $32,7 млрд., при цьому майже 6% у його структурі припадає на Україну.

3. Основні вектори зовнішньої політики Білорусі у 1991 – 2005 рр. Білорусько-українські відносини

Після проголошення державної незалежності Білорусь дістала міжнародне визнання, має дипломатичні відносини різних рівнів з багатьма державами світу (127 наприкінці 2006 р.). Вона є членом ООН і 12 її спеціалізованих організацій, Союзу Незалежних Держав, Євразійського економічного товариства, Єдиного економічного простору, Міжнародного валютного фонду та ін. У грудні 1991 р. Білорусь визнали Європейські співтовариства. У 1995 р. було підписано Угоду про партнерство і співробітництво в політичній, економічній і торговій сфері. Країна отримувала значну допомогу в рамках програми ТАСІС. Однак подальшому розвитку відносин Білорусі з Євро-союзом перешкодили антидемократичні кроки правлячого режиму. ЄС відмовився визнати конституційні зміни в 1996 р. У 1997 р. Рада Міністрів ЄС відмовилася продовжити Угоду про партнерство і співробітництво та підтримати вступ Білорусі в Раду Європи. Білорусь втратила статус спеціально запрошеного члена в Євро-парламенті через недемократичність виборів 1997 р. і тиск на політичну опозицію. Відновлення цього членства можливе лише за таких умов: розширення повноважень парламенту, запровадження інституту уповноваженого з прав людини, перегляд виборчого закону і закону про пресу. У березні 2005 р. ЄС висловив готовність фінансувати "формування громадянського су-спільства" в Білорусі.

Вектор зовнішньої політики орієнтований на Росію, яка є основним партнером в політичній і економічній сферах. У 1995 р. між двома державами укладено Договір про дружбу, добросусідство і співробітництво на 10 років. У грудні 1999 р. підписано Договір про створення Союзної російсько-білоруської держави (набув чинності 26 січня 2000 р.). Зміна вищого керівництва в Росії загальмувала інтеграційні процеси. Питання про прийняття єдиної конституції до кінця 2007 р. вирішеним не було. Переговори про єдину валюту також опинилися у безвиході. У березні 1996 р. Білорусь разом з Росією, Казахстаном і Киргизстаном утворила Союз інтегрованих держав.

Білорусько-українські дипломатичні відносини були встановлені 27 грудня 1991 р. Перший офіційний візит глави білоруського уряду В. Кебича до Києва 16 грудня 1992 р. започаткував політичний діалог на найвищому рівні. У липні 1995 р. між двома державами підписано Договір про дружбу, добросусідство і співробітництво (набув чинності 6 серпня 1997 р.). Однією з важливих проблем двосторонніх відносин є питання про державний кордон. Хоча відповідний договір було укладено ще в травні 1997 р. і ратифіковано українською стороною, офіційна Білорусь його узаконення ставить у залежність від сплати Україною державного боргу (близько 100 млн дол., утворився в розрахунках між підприємствами двох країн у 1992—1993 рр.; українська сторона визнає лише половину цієї суми). У грудні 1998 р. підписано Програму економічного співробітництва до 2008 р. У травні 2007 р. в Мінську проходила перша Національна виставка "Товари України", на якій було представлено понад 100 українських виробників. За останні чотири роки білорусько-український товарообіг збільшився у 4,5 раза і сягнув у 2006 р. 2,5 млрд дол.

Висновки

Отже, сьогоднішня політична система і політичний режим в Білорусії знаходяться на етапі подальшого розвитку авторитаризму, що робить малоймовірною демократичну еволюцію. Узурпація влади може призвести до негативних наслідків. Політична ситуація в країні також загострилася після останніх Президентських виборів коли розганялися мітинги опозиції була не стабільна політична ситуація.

Демократизація суспільства дала поштовх політичному плюралізму в країні, виникли нові партії, організації, рухи й об'єднання різного ідейного спрямування. Однак більшість їх була нечисельною, не мала тривкої соціальної бази та конкретно вироблених програм. Нові політичні умови, в яких опинилася Білорусь та інші республіки СРСР вимагали зміни форм національно-державних відносин.

Серед перших були підписані договір про співробітництво в політиці, економіці, екології, охороні здоров'я, науці й техніці, культурі, торгівлі з Росією, а також договори про основи відносин з Україною і Казахстаном. Білорусь не бачила себе поза СРСР, що підтвердили результати березневого референдуму 1991 р.: за збереження СРСР проголосувало 82,8 % громадян країни.

Але подальші зміни не носили руйнівного авторитарного режиму. В країні протягом 1991 – 2005 рр. прокотилися багато мітингів і демонстрацій, направлених проти влади, але влада подавлювала будь-які намагання протистояти існуючому режимі. Європарламент засудив існуючий в країні режим як диктатуру, а президента — як диктатора.

Список літератури:

1.                 История Беларусси: Вопросы и ответы / Мн: Беларусь 1993. – 200 с.

2.                 История Беларусси. - Мн.,1997.

3.                 Кирилкина Н.Межрегиональные отношения как фактор стабильности в республике // Полития – 2003 – №1 – С.80-91.

4.                 Ковкель, Ярмусик. История Беларусси. - Мн., 2000.

5.                 Лукашенко в Києві // Укр. слово – 1999 – 18 березня – С.9.

6.                 Нариси истории Беларусии: В 2 т. Т.2 – Минск: Беларусь, 1995 – С.502-506.

7.                 Павленко А. Білорусь: Сучасний стан та перспективи розвитку // Розбудова держави – 1998 - № 9-20 – С.81-87.

8.                 Червак Б. Білорусь: Воля або смерть // Укр. слово – 1996 – 28 листопада – С.1-4.