Шляхи скіфського часу на території Дніпро-Донецького Лісостепу

Шляхи скіфського часу на території Дніпро-Донецького Лісостепу

МІНІСТЕРСТВО НАУКИ ТА ОСВІТИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «КИЇВО–МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ»

РЕФЕРАТ

На тему

Шляхи скіфського часу на території Дніпро-Донецького Лісостепу

Виконав

Студент МП–1

Калашнік Є. С.

Перевірив:

К.і.н., доц. Болтрік Ю. В.

Київ – 2009р.

ВСТУП

Специфічні умови Лісостепу з його відносно м’яким кліматом, багатими пасовищами, родючими чорноземними ґрунтами, різноманітною флорою та фауною робили його дуже привабливим для заселення землеробськими племенами раннього залізного віку.

Тут ми маємо підстави для виділення 3 споріднених племінних утворень. Саме цей період у історії населення Північного Причорномор’я був описаний Геродотом. Ряд дослідників вважають цей регіон територією розселення багаточисельного народу будинів.

Виділені окремі племена будинського союзу у такому разі будуть відповідати племенам, які були згадані “батьком історії”. Таким чином, підтверджується можлива локалізація меланхленів (екзоетнонім частини будинського народу) у сіверськодонецькому Лісостепу.

На протязі всього свого існування ці племена були тісно пов’язані з кочовиками, а, отже, опосередковано, і з античними колоніями Північного Причорномор’я. Незважаючи на те, що характер їх взаємовідносин досі залишається під питанням (Алексеев 2003, с. 161), суттєве поширення артефактів античної матеріальної культури серед лісостепових землеробів не викликає сумніву.

Пролити світло на місце тих чи інших факторів у процессі проникнення грецьких виробів може дати аналіз просторових структур, зокрема шляхів сполучененя. Джерелом у вивченні цього питання є данні топографії та картографування могильників, поселень та городищ, чи інших фортифікаційних споруд; поодинокі писемні джерела античних авторів; екстраполяція писемних свідчень щодо шляхів середньовічних кочовиків на ранню залізну добу; і навіть дані палеонтології.

Розділ 1. Аналіз річкових та сухопутних шляхів сполучення

Численні знахідки предметів античного імпорту у похованнях та культурних шарах поселень та городищ свідчать про активні відносини між місцевим населенням та грецькими колоністами. Важливе місце при вивченні цих відносин посідає питання щодо шляхів проникнення виробів античних майстрів до лісостепових племен. О.В. Бандуровський визначив три основні шляхи (Бандуровский, 2000, с. 6), по яким грецький імпорт міг потрапляти до Лісостепу: перший проходив по Дніпру, Ворсклі та Мерчику (Брашинский, 1980, с. 102 - 103; Шрамко, 1987, с. 20), другий - по Сіверському Дінцю та його правим припливам (Брашинский, 1980, с. 102), третій – сухопутний Муравський шлях (Шрамко, 1987, с. 20; Болтрик, 1990, с. 35). Більшість дослідників схильні визнавати провідну роль річкових шляхів, хоча ми схильні вважати, що співвідношення водних та сухопутних шляхів було більш збалансованим (Болтрик, 1990, с. 31 - 35) .

О.В. Бандуровський унаслідок аналізу картографування археологічних пам’яток дійшов висновків про дещо вторинну роль Сіверського Дінця, як торгового шляху (Бандуровский, 2000, с. 6). Про це, на думку дослідника, свідчить відсутність городищ-центрів, великих поселень та курганих могильників безпосередньо на берегах найбільшої річки регіону. Навпаки більшість укріплень та некрополів тяжіють саме до Муравського шляху. Свідченням функціонування цього сухопутного шляху може слугувати знахідка кісток віслюка на Люботинському городищі (Шрамко, 1998, с. 100).

Дещо більший вплив на життя населення сіверськодонецького Лісостепу мали сухопутні шляхи, які проходили як у меридіональному, так і у субширотному напрямках. Це Геродотів шлях до країни аргіпєїв, який перетинав південь Східної Європи з заходу на схід, та Муравський Шлях (Русов, 1876, с. 48 - 50). Серед них виділяється своїм значенням останній. Він являв собою дорогу від Перекопу у Криму до сучасної Тули з відгалуженнями до дніпровських переправ у початковій частині. На усьому своєму шляху він проходив по вододільній височині у верхів’ях річок Вовча, Самара, Орель, Берестова, Орчик, Коломак, Мерчик, Мерла, Ворскла і Сейм із західного боку і біля верхів'їв річок Берека, Уди, Мжа на сході. Це був дуже зручний шлях для пересування торгових караванів. Тут не зустрічаються глибокі річки, яруги, болота та значні лісові масиви. Важливе значення мало і те, що на відстані денних переходів по Муравскому шляху малися зручні місця для зупинок (Русов, 1876, с. 48). Тільки на південній окраїні Лісостепу спостерігається погіршення топографічних умов - береги річок Коломак та Мжа були заболочені і вкриті густим лісом. Між джерелами цих річок, в урочищі Валки, розташовані земляний вал і рів довжиною 6 км, що перегороджують Муравский шлях. В «Книге Большому Чертежу» відзначено, що «…а по сторонам того рву обойти нельзя: прошли леса и болота (Книга Большому чертежу, 1950, с. 64)». Ще у 1636 р. білгородський воєвода А. Тургенєв повідомляв у Москву, що вал «учинен изстари» і що «мимо Валок татарского проходу Муравским шляхом иного места нет (Загоровский, 1980, с. 69 - 70)».

Наявні дані дозволяють датувати захисні споруди в ур. Валки, а отже і початок функціонування цього шляху, скіфським часом. У першу чергу слід відзначити знахідку в цьому валу скарбу римських срібних монет (Справочник по археологии …, 1977, с. 62), що свідчить про його існування вже на початку I тис. н. е. Принципове значення для уточнення дати будівлі вала у верхів'ях Коломака і Мжи має факт наявності біля внутрішньої його частини селища скіфської доби з типовою лісостеповою керамікою V - III ст. до н. е., виявленого Б.А. Шрамко в 1983 р. (Шрамко, 1987, с. 20). Цілком можливо, що у скіфський час тут існувала сторожова застава. Ще у 1646 р. керівники військово-топографічної експедиції І. Маслов і Г. Жулінов звертали увагу на те, що «стародавні валки» були передовою лінією укріплень сусідніх городищ, у тому числі й Одринського (нині городище в ур. Городище) (Загоровский, 1980, с. 71). За валом від основного напрямку шляху простежуються два стародавні відгалуження на захід, які вели до Більського городища (Шрамко, 1987, с. 22). Немає сумнівів, що Муравський шлях скіфської епохи мало чим відрізнявся від пізньосередньовічного.

Аналіз амфорної тари VI – першої половини V ст. до н. е. дозволяє погодитись з думкою І.Б. Брашинського, що в цей час практично єдиним шляхом постачання античного імпорту з Ольвії у Дніпро – Донецький Лісостеп був Дніпро та його припливи (Брашинский, 1980, с. 102). Ситуація стає іншою з другої половини V ст. до н. е. коли відбувається зміна лідера у торгівлі з варварами – Ольвія поступається частиною ринків збуту Боспору. Відбувається переорієнтація торгівельних зв’язків і починає активно функціонувати майбутній Муравський шлях, хоча не виключаються й інші напрями товарообігу. Ця сухопутна комунікація продовжує функціонувати і у ІV ст. до н. е. (Бандуровский, 2000, с. 9). Крім того, шляхи, які проходили по вододілам, полегшували переміщення населення та сприяли культурному обміну з сусідами.

ВИСНОВКИ

Таким чином, зробивши короткий огляд основних показників характеристики стародавніх шляхів,можна зробити ряд висновків.

По-перше, ми бачимо, що якщо виходити з існування сталих шляхів між Лісостепом та узбережжям Чорного Моря, можна припустити про наявність торгівельно-обмінних зв’язків між будинами та греками. Проте таке припущення ставить перед нами ще більше питань: наскільки дійовим був контроль над шляхами з боку землеробів, яку роль виконували кочовики у цих відносинах, був цей обмін рівноцінним чи приховував непряму експлуатацію з боку колоністів, який характер використання шляхів переважав – збройний чи мирний, та ін.

По-друге, оскільки співвідношення навантаження на водні та сухопутні шляхи було неоднаковим в різні часи, то при ствердженні пріоритету того чи іншого виду сполучення, необхідно вказувати який саме період охоплюється.

По-третє, встановлення закономірностей пролягання шляів (таких як тяжіння до вододілів) дозволить скеровувати розвідки з окреслення поселенських структур в просторі.

Рис. 1. Карта Лівобережного Лісостепу

….…. – Муравський шлях

– Вал в урочищі Валки

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1.     Алексеев А.Ю. Хронография Европейской Скифии. – СПб, 2003. – 416 с.

2.     Бандуровский А.В. О путях проникновения античного импорта в верховья Северского Донца в скифскую эпоху (по материалам раскопок и разведок последних лет) // Археологічні відкриття на Україні 1999-2000 рр. : Зб. наук. пр.- К., 2002.- С. 5 - 9.

3.     Болтрик Ю.В. Сухопутные коммуникации Скифии // СА. – 1990. – № 4. – С. 30 - 45.

4.     Брашинский И.Б. Греческий керамический импорт на Нижнем Дону в V-IV вв. до н.э.- Л., 1980.- 267 с.

5.     Загоровский В.П. Изюмская черта. – Воронеж: ВГУ, 1980. – 238 с.

6.     Книга Большому чертежу. – М: Наука; Л.: Б.и., 1950. - 153 с.

7.     Медведев А.П. Новый аспект этногеографии Древней Скифии (меланхлены и будины) // Исторические записки: науч. труды ист. фак. ВГУ. Воронеж, 2005. - С. 92 - 103.

8.     Русов А.А. Русские трактаты в конце XVII и начале XVIII веков и некоторые данные о Днепре из атласа конца пришлого столетия: Монографія. К.: Типография Франца, 1876.- 150 с.

9.     Справочник по археологии Украины. Харьковская область / АН УССР, Інститут археологии; Шрамко Б.А., Михеев В.К., Грубник-Буйнова Л.П. - К., 1977. – 155 с.

10. Шрамко Б.А. Бельское городище скифской эпохи (город Гелон). – К., 1987. – 182 с.

11. Шрамко Б.А. Люботинское городище / Люботинское городище: Зб. наук. пр. – Х., 1998. – С. 9 – 140.