Шпаргалки по истории Украины (2007г. Донецк)

Шпаргалки по истории Украины (2007г. Донецк)

1. Предмет, методи та джерела вивчення історії У.

Как любая наука, история Украины имеет конкретный предмет изуче­ния. Предметом истории Украины является изучение закономерностей эко­номической, общественной, политической и духовной жизни на территории Украины в ее нынешних государственных границах с древнейших времен до наших дней.

Історія У. розглядає суспільні процеси та рухи, розвиток різних політичних сил та партій, прагнення укр. народу до незалежності, процес об’єднання всіх укр. земель в єдину державу, розвиток державних структур та політичної системи. Це перша складова частина предмету. Друга – вивчення світових суспільних процесів, їх взаємозв’язку в історії У., а також місце У. в історії світового суспільства. Існують 5 основних типів історичних джерел: 1) речові (поселення, архітектурні споруди), які дає нам археологія; 2) етнографічні; 3) лінгвістичні; 4) усні; 5) писемні (актові матеріали, оповідні пам’ятки).

2. Характеристика основных этапов истории Украины.

Исторический процесс на территории Украины шел традиционным, присушим многим народам путем.

Возникновением цивилизации, формирование и развитие первобытнообщинного строя. Возникновение раннефеодального государства Киевская Русь, где можно выделить:

1). п. пол. IX ~ к. X вв. - формирование и возникновение, расширение границ Руси, развитие феодальных отношений. 2). к. X - до 30-х XII в. - наивысший расцвет Киевской Руси как единого государства. 3). 30-е XII в. - 40-е XIII в. - феодальная раздробленность и постепенный упадок.

XIV – п. пол. XVII вв. украинские земли, ослаблен­ные внутренними противоречиями, монголо-татарским игом, захвачены Польшей, Литвой, Турцией. Усиление национального, социального и религиозного угнетения привело к освободительному движению, ведущая роль в котором принадлежала казачеству. Освободительная война (1648 -1654г.г.) -кульминация в проявлении национального самосознания и возрождения государственности.

С середины XVII до конца XVIII в. - полная ликвидация украинской автономии. В XIX - начале XX вв, большая часть украинских земель входила в состав Российской империи и  Австро-Венгрии. Происходило обострение классовых противоречий.

1917 - 1920 гг., от провоз­глашения УНР к гетманскому режиму П.Скоропадского и Директории, за­вершившийся образованием УССР. В последующие 70 лет в составе СССР Украина приняла формы со­ветской государственности. Со второй половины 80-х -н. 90-г. в истории Украины начался но­вый период возрождения украинской государственности.

3. Античні міста-держави Північного Причорномор’я.

З кінця VII в. до н.е. греками на Північному узбережжі були засновані торгові факторії, що виросли згодом у міста. Найбільшої з міст-республік була Ольвія. Економіка була багатоплановою. Торгівля велася по  із Грецією і зі скіфами. У Грецію вивозилися: хліб, худоба, шкіра, хутровина, раби й ін. З Греції ввозилися товари для жителів міст і для перепродажу скіфам. Скіфам продавали: вино, ювелірні вироби, кераміку. Ремесло - досягло високого рівня і славилося виготовленням металевих виробів, керамічним виробництвом, ткацтвом і ін. Землеробство -розроблялися пшениця, ячмінь, просо, виноград, яблуко, і ін. У господарстві утримувалися: коня, корови, вівця, свині й ін. Рибальство - у ріках і на море. Існувало дві форми правління: а) Міста-республіки, у яких законодавча влада належала народним зборам (всі вільні городянини-чоловіки).. Виконавча влада належала архонтам, що обиралися з рабовласницької знаті міста. б) єдина монархія - Боспорське царство..  Законодавча і виконавча влада концентрувалася в руках царя. У 107 р. до н.е. Перепад був убитий повсталими рабами під проводом Савмака, що захопив царський трон і початків чеканити власну монету. Ідеологія - антична релігія; у містах відправляли культ того бога, у залежності від того, із якої частини Греції були переселенці. Причини спаду: а) праця рабів стала невигідна, натуралізація господарського життя, скорочення торгівлі, що спричинило ослаблення причорноморських держав; б) набіги кочівників. У 3 в. н.е. під тиском готовий загинула Ольвія й ін. міста-республіки, у IV в. н. е. під набігами гуннів - Боспорське царство.

4.   Кіммерійці, скіфи, сармати на території У.

Кіммерійці (к. 2 - початок 1 тис. до н. э.) перші племена на території У, назви яких збереглися у давньогрецьких (Гомер у “Одиссеї”) та ассирійських джерелах. Скіфи - войовничі ірано-язичні племена кочовиків-скотарів, що у 7 сторіччі до н. э. витіснили кіммерійців зі степу півдня У. У 513-515 рр. до н. э. Скіфи відбили наступ величезного війська персидського царя Дарія I, що намагався їх завоювати. Сармати - племена східних кочовиків, що в другому сторіччі до н. э. Завоювали більшу частину Скіфії, витісняючи скіфів до Криму, за Дунай та Дністер. Панування сарматов тривало продовжувалося до 3 ст. н. э., коли на землі Пів. У напали готи. В підсумку до кінця залізного сторіччя встановилася майнова нерівність між членами общини; розпочався перехід частини засобів виробництва у приватну власність верхівки племен; боржники та військовополонені перетворювалися у рабів, що свідчить про розкладання первобитного суспільства та формування класового.

5. Роз’яснити теорії похо­дження слов’ян.

 Існує декілька версій відносно територій,  де формувався східнослов'янський етнос, та часу, коли це відбувалось.  Найбільш поширеною є та,  згідно якої перший етап складання слов'янства,  так званий передслов'янський,  сягає другої половини II - I тис. до н.е. Саме тоді починається формування декількох археологічних культур,  які пізніше стали характерними для слов'ян.

Передслов'янський період пов'язаний з виникненням на правобережній лісостеповій Наддніпрянщині Зарубинецької культури,  яка,  є спільною для всього слов'янства. У той період населення межиріччя Десни, Сейму і Сожа було осілим,  жило в основному з землеробства,  ремесел і торгівлі.

Уперше слов'яни згадуються у працях Тацита, Птоломея (I ст. н.е.) під назвою “венеди”. Розселялися вони у районі Балтійського моря.  Пізніше, з венедів вирізняються дві групи слов'янського населення -  анти (від Дунаю до Дону і Азовського моря) і склавіни.  Держава антів проіснувала близько трьох століть і у 602 році загинула під натиском аварів. Починаючи з VII ст. у літературі трапляється назва "слов'яни" - людність, яка мешкала на правому березі Дніпра.  Незабаром формується понад 10 великих племінних об'єднань східних слов'ян,  які заселяли землі нинішніх України, Росії і Білорусі.  Перелік цих об'єднань міститься у “Повісті временних літ”. Складаються й великі спільноти.  Існують згадки про три центри -  Куявію, Славію, Артанію.

6.  Проаналізувати процес розвитку і розселення східнослов’янських племен.

Ранні слов'яни селилися  по берегах річок і  озер.  Житла були дерев'яними, обмазані глиною. Серед поселень слід  виділити - Корчувате, Лютіж,  Суботів, Канів.

Жили вони за традиціями родоплемінного ладу.  Майном, володіли великі роди -  патріархальні об'єднання. Поступово відбувається перехід до сусідської общини, за якої визначальним було не походження,  а місце проживання.

Суспільно-політичний устрій антів мав демократичний характер. На чолі племені стояв князь і старшини,  але всі важливі питання вирішувались на віче.

Анти часто воювали проти готів, загрожували кордонам Візантії по Дунаю.  А в середині V ст. анти разом із ними брали активну участь у Балканських війнах.

В VІІ-VШ ст. у слов'ян - розпад первіснообщинних відно­син. З'являється сусідська община. Виникає приватна власність, що призводить до виникнення нерівності. Виділяється знать. На чолі пле­мені стояв князь. У слов'ян було патріар­хальне рабство. Необхідність створення держави диктувалася і зовнішніми умовами — боротьбою з на­бігами кочовиків. Тому наприкінці VIII — початку IX ст. виникла держава Русь з центром у Києві.

7. Дати характеристику господарський діяльності, побуту та віруванням східних слов’ян.

Основою господарства антів лишалися землеробство і скотарство. Значного розвитку набули і ремесла – ливарне, ковальське,  ювелірне, каменярське.  Важливе місце у господарському житті антів посідала торгівля з містами -  державами Північного Причорномор'я та арабськими країнами.  Окрім цього, річка Дніпро, яка протікала через територію антів, була важливим міжнародним торгівельним шляхом.

Життя і праця східних слов'ян були тісно пов'язані зі своєю сім'єю і природою. Це і визначило два основних культи - обожнення сил природи і культу до пращурів. Систему вірувань ранніх  слов'ян,  коли вклоняються Сонцю, Місяцеві, вогневі, дощеві, називають язичництвом. Поступово формується пантеон богів, серед яких найбільш шанованими були: Дажбог - бог Сонця й добра; Перун -  бог грому; Сварог - бог неба; Дана - богиня води; Стрибог - бог вітрів, Велес - бог худоби.

Служителями язичницької релігії були жерці, їх називали волхвами. Ці люди володіли, окрім релігійних, ще й медичними,  астрономічними знаннями.

Вірили східні слов'яни і в духів – домовиків, водяників,  лісовиків,  мавок,  русалок тощо.

Вже в ті часи, ґрунтуючись на природних спостереженнях, наші пращури створили календар. Новий рік починався у березні - тоді, коли день починав переважати ніч. Вдосконалювалась й музична творчість.

Східні слов'яни створили високу культуру, яка поступово стала першоосновою духовного розвитку  майбутньої України.

 

8. Охарактеризувати процес становлення київської держави.

Протягом VIII - IX ст. слов'яни розселилися на території Східної Європи. Поступово племінні спільноти трансформуються у племінні князівства, які властиві перехідному етапові до феодального суспільства. Знижується роль народного віча, довкола князів формуються дружини - групи професійних вояків.  Тепер земля могла передаватись у спадок. Основна ж частина селянства -  смерди -  платили князеві данину й виконували різні повинності.  Таким чином наявним було соціальне розшарування.

Формування державності у східних слов'ян зумовлювалося низкою соціально-економічних і політичних чинників.

Зменшилася необхідність спільного обробітку землі. Земля стала переходити у власність окремих сімей.  Землевласники перетворюються на феодалів, а вільні - на феодально залежне населення.

Розвиток ремесла зумовив поглиблення суспільного розподілу праці, що в свою чергу викликало активізацію торгівлі та виникнення постійних поселень.

Збільшення розмірів території, військова активність вимагали нових методів і форм управління. На перший план виходить князівська влада -  спочатку виборна, а потім спадкоємна. Зовнішньополітична діяльність сприяла виділенню дружини в групу професійних військових.

Важливу роль у державотворчому процесі відігравала постійна загроза з боку сусідніх кочових племен.

Таким чином, у VIIІ - IX ст. в слов'янському світі склалися передумови для формуванні державності.

9.  Этапы развития Киевской Руси

Политическая история Киевской Руси делится на три периода6 1).с 882 г., когда на престол в Киеве сел Олег, до смерти Святослава в 972 г. В это время происходит быстрое расширение территории Руси. Олег в течении нескольких лет подчинил своей власти приднепровские племена. присоединились к Руси земли уличей, тиверцев, вяти­чей, Белую Вежу, Тмутаракань.

2). расцвет Киевской Руси - годы, когда, у власти нахо­дились Владимир Великий и Ярослав Мудрый. В пределах Киевской Руси были объеди­нены все восточно-славянские и многие неславянские племена. Для укреп­ления молодого государства, с целью централизации власти, в 988 г. Вла­димир провел "идеологическую реформу". В Киевской Руси было принято христианство. Во время княжения Ярослава завер­шилось строительство Древнерусского государства. Был сломлен местный сепаратизм, стабилизировалась государственная территория и границы, усовершенствован государственный аппарат. Он юридически закрепил феодальные отношения на Руси принятием законов "Русская правда".

3). Гибель Киевской Руси. Конец правления Мономаха и его сына Мстислава. Период характери­зуется центробежными тенденциями, вызванными ростом продуктивных сил в сельском хозяйстве и ремесле, господством феодальной собственно­сти на землю. В ХШ в. власть велико­го киевского князя стала номинальной. На политической карте огромного государства появляется более полутора десятка суверенных княжеств.

 

10. Розкрити сутність теорії походження Київської Русі.

Існують 2 точки зору на утворення К. Русі: норманська і природничоісторичного утворення. 1) Норманська теорія (Байер і Міллер) - про несамостійний розвиток державності заснована на «Повісті тимчасових років», де перекладається легенда про запрошення слов'янськими племенами в якості князів 3-х братів на чолі з Рюриком (Синеус, Трувор) - варягів по походженню. Першими керівниками К. Русі були нормани-князі Рюрик, Олег. У ряді неславянских літописів говориться про їхню нездатність без помочі ззовні заснувати таку могутню державу. 2)Теорія єстествено історичного процесу утворення класів і держави у східних слов'ян: а) для цього існували всі необхідні економічні, передумови: достатньо високий розвиток; військові походи приносили прискорювали процес класоутворення; захоплення общинних земель говорить про початок складання феодальних відношень; б) археологічні розкопки вказують, що кількість поховань воїнів-норманів мізерно мало; в) у літописах наступних сторін нормани не згадуються, тому вони швидко злилися з корінним населенням; г) порівняльний аналіз залишків озброєнь норманів і слов'ян говорить про приблизно однаковий рівень розвитку; д) у літописах говориться; що 1-й князь - слов'янин Кий Висновок: із норманами або без норманів, східні слов'яни були в силах зробити останній крок від розкладання первіснообщинного до феодального товариства.

11. Деятельность великих киевских князей по укреплению государства

Князь Олег сумел объединить Киевскую и Новгородскую земли. Расширил территорию Киевской Руси, создал опорные пункты центральной. В 907 г. совершил победоносный поход на Константино­поль, подписав в 911 г. выгодный для Руси торговый договор.

Игорь - сын Рюрика, присоединил территорию уличей и тиверцев, подавил восстание древлян. В 915 г. подписал с печенегам мирный договор. Погиб в 945 г, во время попытки повторно собрать дань с древлян.

Ольга - жена Игоря. Упорядочила систему сбора дани. Отдава­ла предпочтение дипломатии; установила отношения с Германией, подписала договор в Константинополе. Приняла христианство.

Святослав - сын Игоря и Ольги. Он разгромил Хазарский каганат, Волжскую Булгарию, Дунайскую Болгарию и др. Было положено нача­ло государственной реформе, вследствие которой Киевская Русь вскоре станет владением одной княжеской династии.

Владимир. Его правление было временем подъема Руси как целостной державы. Около 988 г. он провел административную рефор­му. При нем был сломлен сепаратизм племенной верхушки. Провел судеб­ную реформу на укрепление Руси. В 988 г на Руси было официально введено христианство.

Ярослав Мудрый приложил много усилий для укрепле­ния централизованного государства. Со строи­тельством Киева он осуществлял мероприятия по укреплению южных границ Руси. Ярослав не жалел средств на развитие церкви.

Владимир Мономах - внук Мудрого. Объединил территорию Руси, прекратив в ней междо­усобицы. Талантливый полководец. Мстислав - сын В. Мономаха, продолжил политику отца, по укреплению государства, прекращению междоусобиц и защите внеш­них границ. После его смерти Русь окончательно распадается на отдель­ные княжества.

12. Політичний устрій та соціальна організація Київської Русі.

Ранєфеодальна монархія федерального типу, при якій: а) на чолі держави - великий київський князь; б) найближче оточення, за допомогою якого великий київський князь управляв державою: особиста дружина, що ділилася на старшу і молодшу; боярська дума при великому князі, що збирав її для прийняття важливих рішень; в) суд, збір данини здійснювали спеціальні дружинники, що називалися мечниками, вирниками. г) керування невеличкими містами здійснювали тисяцькі і посадники. Залежне населення: Смерди - селяни, що не потрапили в особисту залежність від феодала і які експлотувалися шляхом стягування данини. Закупи - смерди, що взяли у феодала купу. Рядовичи - селяни, що уклали з феодалом договір і за це виконуючі різноманітні роботи у вотчині. Ізгої - вигнані з общини селяни, що не мали права через це користуватися общинною землею. Холопи - полураби. Феодальна експлуатація здійснювалася а). шляхом економічного примуса: виплата княжої данини; висновок селянами кабальних договорів із феодалами; панщина, натуральний оброк, згодом грошовий оброк. б) позаекономічного адміністративного примуса. Боярська земельна власність укладається лише на початку XII сторіччя. У силу цих особливостей повстання населення в Києві не носили характеру класової боротьби.

13. Социальное развитие Киевской Руси

Земля принадлежала господствующему клас­су в целом - князю с дружиной, боярам, которые в большинстве своем также входили в состав дружины.

Со временем основным источни­ком обогащения князей и бояр становятся прибыль от собственного феодального хозяйства. Поскольку для содержания дружины и удовлетворения потребностей князя и его двора дани не хватало, князья начинают устраивать свои собственные хозяйства. Индивидуальная земельная собственность за­родилась только во II п. XI ст. Постоянно растет и развива­ется крупное землевладение - княжеское, боярское, церковное.

Князья постепенно захватывали и окре­стности, превращая их в собственные владения, а население ставили в зависимость от себя. Князь Киевский является вер­ховным собственником всех земель. Росло и землевладение бояр. Ими прежде всего становились княжеские дружинники, которые за свою службу стали получать земли и оседать на них. Крупное землевладение создава­лось захватом феодалами общинных земель, закабалени­ем общинников, освоением новых земель

Церкви также стали крупными земле­владельцами. Они получали десятину, судебные налоги, доходы от ростовщичества. Таким образом рос численно и укреплялся класс феодалов.

Феодальное землевладение основывалось на эксплуатации зависимого класса крестьян. Постоянно пополнялись различные категории эксплуати­руемого класса. Смерды - эксплуатирующиеся только путем взимания дани; рядовичи - крестьяне, заключившие с феодалом "ряд" - договор и за это выполняющие различные работы в вотчине; закупы - взявшие у феодала купу - ссуду деньгами, инвентарем, семенами. Изгои - изгнанные из общины крестьяне, а также холопы - полурабы.

14. Экономическое развитие Киевской Руси

В хозяйстве восточных славян периода Киевской Руси IX-н. XII ст. ос­новной отраслью оставалось как и ранее земледелие. Господствует натуральное хозяйство, при котором все необходимое производится не для продажи на рынок, а для внутреннего потребления.

Важную роль хозяйства на Руси составляло скотоводство. Восточные славяне занимались также охотой, рыбной ловлей.

Во времена Киевской Руси интенсивно развивалось ремесло, которое в основном сосредотачивалось в городах и при дворах князей и бояр. Ремесленники обеспечивали потребности феодалов в ору­диях и предметах быта, а также производили разные предметы на заказ, работали и на рынок.

В целом хозяйство Киевской Руси имело натуральный характер. Одна­ко, развитие ремесла, усиление общественного разделения труда способст­вовали расширению обмена, торговли. Внутренняя торговля преимущест­венно сосредотачивалась на местных рынках, которые связывали экономи­чески различные районы.

Широко развивалась на Руси внешняя торговля - с восточными странами по Волге и Каспийскому морю, с Византией, Скандинавией, со странами Цен­тральной Европы. Вывози­ли на международные рынки меха, мед, воск, лен, льняные ткани, изделия из серебра и железа. Ввозили - главным образом предметы роскоши.

Развитие торговли требовало усовершенствования денежной системы, которая на Руси возникла задолго до образования Древнерусского государст­ва. Сначала роль денег исполняли скот, а потом мех куницы. В об­ращении были иностранные монеты. Со времен Владимира начали чеканить монеты.

15. Прийняття християнства

Причины: а) необходимость укрепления  феодальных  отношений, т. к. зычество противоречило единению Руси; б) принятие единой с Византией религии укрепляло бы южные  гра­ницы  Руси;  в) принятие христианства способствовало поднятию международного авторитета Руси и сближению  с высоко­развитой Византией 

Развитие событий: а) Владимир проводит ре­форму язычества, создав пантеон шести богов во главе с Перуном;   б) Владимир решил  принять православие. Чтобы не попасть при  этом в вассальную зависимость от Византии, как другие, захватил Византийскую  крепость Херсонес (9.88 г.), и потребовал выдать за него се­стру императора, после чего он готов принять христианство.

Значение  принятия христианства: а)  Способствовало укреплению К.  Руси  как раннефеодального го­сударства, подняло ее международный  авторитет, укрепило связи е  Византией, способствовало распространению письменности на  Руси, да­ло импульс развитию древнерусской культуры. б) Христианство насаждалось на  Руси  жестокими   методами, в ре­зультате были уничтожены многие памятники  языческой культуры; цер­ковь со временем превратилась в крупнейшего феодала.

16. Развитие культуры Киевском Руси

Высокого уровня развития во времена Киевской Руси достигла самобыт­ная культура. Основой духовной культуры было устное народное творчество. Популярными героями былин были воины-богатыри Илья Муро­мец, Добрыня Никитич.

Появление и развитие пись­менности способствовало распространению образования на Руси. Уже во времена Владимира Великого основываются школы для детей феодалов, они открывались при монастырях. Сущест­вовали и библиотеки. Первой из них была библиотека при Софиевском Соборе, основана в 1037 г.

В период Киевской Руси развивалась оригинальная литература. Одним из известных писателей XI ст был митрополит Илларион. В своем произ­ведении "Слово о законе и благодати", прославляет деятельность князя Владимира, за то, что он сделал Русь известкой во всех концах зем­ли. Князь Владимир Мономах а своем "Поучении детям" учит детей прави­лам морали. "Повесть временных лет" – летопись, написанная Нестером в н. ХПв. Вершиной всей древнерусской литературы стало "Слово о полку Игореве”.

В 1036г. был построен Спасо-Преображенский собор в Чернигове. При Ярославе мудром в Киеве построен Софийский. В 1051г. осно­ван Киеве-Печерский монастырь. Во времена Ярослава Верхняя часть Кие­ва была обнесена валом с тремя воротами, главные из них получили назва­ние Золотых ворот. Развивается живопись: фрески-рисунки минеральными красками по сырой штукатурке; мозаики; иконопись.

17. Зовнішня політика князів

Киевская Русь была мощным средневековым государством. Она постепенно перешла к равноправному участию в политической жизни Европы и Близкого Востока. Князья Руси заключали соглашения с Византией, Германской империей, Польшей, Венгрией. Высокий международный авторитет и военная мощь Киевской Руси сочетались с высоким уровнем экономического развития. Развитыми к тому времени были земледелие, скотоводство, ремёсла, промыслы. Киевская Русь установила торговые, политические, культурные связи со многими европейскими странами. Князья Руси имели широкие династические связи с византийским и европейскими дворами. Часто инициаторами этих связей выступали правители европейских государств, искавшие союза с мощной Русью.

Киевская Русь прекратила существование под ударами полчищ монголо-татар. Непосредственным наследником её политических и культурных традиций стало Галиико-Волынское княжество.

 

18. Причини феод роздробленості

В  поч. 12 в. наступає криза росту, коли стара форма  об'єднання  земель  уже  не  відповідає  прогресу  і  перестає  бути  необхідної. Величезні географічні розміри К. Русі об'єктивно сприяли росту  сепаратизму. Насильницьке об'єднання  східнослов'янських  земель у 9 сторіччі дало обернену реакцію в 12 в.;  майже  поголовне прагнення  до самостійності значних і дрібних феодалів тим  більше,  що  області  склалися переважно в рамках колишніх племінних спілок. Зміна торгової  кон'юнктури - Західна Європа почала торгувати  безпосередньо  з  Ближнім  Сходом.  Київська Русь загубила важливий  торговий  маршрут  до  Чорного  моря.

По своїй  суті  феодальна роздробленість явилася перехідним періодом  від  раннефеодального  держави  К.  Русі до  централізованій державі. У цей перехідний період завершується складання всіх  основних  рис і інститутів феодалізму  в  рамках  окремих  феодальних  вотчин  і князівств. Водночас, феодальна роздробленість  знизила  обороноздатність  країни,  що  в  умовах  посилення монголотатар призвело до трагедії російських  земель.

Галицко-Волынское  княжество стало наследницей  К. Руси, боролось за воссоединение  и консолидацию земель; способствовало защите населения юго-запад­ных  земель от физического  уничтожения монголо-татарами;  подняло авторитет украинских земель на международной арене, особенно в усло­виях феодальной раздробленности.  Галицко-Волынское  княжество после упадка Киева  продолжило на   целое столетие существование государственного образования на славян­ских землях  и стало главным политическим центром будущей  Украины.      

 

19. Монголо – татарська навала.

На поч XIII ст. відносини  з половцями стають більш врівноваженими, але  новий ворог – татари. У 1223 р. в битві на р Калка русько-половецьке військо було розгромлене татарами. У 1236 р. почався похід татар на чолі з Батиєм до Східної Європи. В 1240 р. захопив Київ. У 1242 – 1243 рр. Батий створив державу – Золота Орда, з центром в пониззі Волги. Руські князівства сплачували данину, давали військо, отримували ярлики на княжіння Київ майже зруйновано. у 1245 р. Батий надіслав Данилі Галицькому вимогу – „Дай Галич”. спочатку підкорився, але почав готуватися до боротьби з татарами, шукаючи союзників. Згодом  виступив проти татар. Спочатку перемагав, але зазнав. Влада Золотої Орди над укр землями тривала до 1362 р., коли тут затвердилася влада Великого князівства Литовського. У 1362 р. відбулася битва   на р. Синюха (Сині Води), в якій литовці перемогли татар звільнили з-під влади Золотої Орди.

20. Загарбання Польщею та Литвою укр. земель

Укр землі під владу Великого князівства Литовського  перейшли за князів Гедиміна  та Ольгерда переважно мирним шляхом - принцип “Ми старини не рушимо, новизни не вводимо”, прихильно ставились до місцевих звичаїв та системи управління. Місцева знать зберегла володіння та привілеї. Поширювався вплив православної церкви. Руська мова стала офіційною в діловодстві. 9/10 земель Великого князівства Литовського складали руські землі. В удільних князівствах, які утворювалися на руських землях, відбувається обрусіння  нащадків Гедиміна. Велике князівство Литовське представляло собою феодальну державу, на чолі якої був  великий князь і рада Панів, у віданні яких перебували найважливіші питання. Гедиміновичам  належали удільні князівства. Залишки автономного устрою Галичини у складі Королівства Польського втратили будь-які ознаки державності. Під час міжусобної війни 1430–1435 рр. захопили  ЗХ Поділля. У 1569 р.  Люблінська  унія завершила процес об’єднання  Польщі і Литви в єдину державу – Річ Посполиту, яка мала єдиного виборного короля, єдиний сейм, фінанси, зовнішню політику, але Велике князівство Литовське у складі Речі Посполитої зберігало автономію. Проте всі укр. землі у складі Речі Посполитої перейшли під безпосереднє управління     польських феодалів,  польські феодали досягли своєї головної мети, оволоділи всіма укр.. землями.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

21. Унії Польщі і Литви. Та доля укр. Земель

У 1349 р. Польща підкорила Галичину. Це сталося при королі  Казимирі III (1333 – 1370 рр.), в правління якого Польща подолала феодальну роздробленість і об’єдналася. Польські феодали, відчуваючи потребу в нових землях,  спрямували свою експансію на Гал-Вол державу У 1385 р. між Королівством Польським і Великим князівством Литовським Кревська унія -  лит. князь Ягайло одружився на пол. королеві Ядвізі і став королем Польщі. Унія посилила їх проти  спільного ворога – Тевтонського ордена, держави рицарів-хрестоносців у Прибалтиці, яка здійснювала агресію на польські, лит. та рус. землі.  У 1410 р. військо Тевтонського ордена було розбите, згодом став васалом Польщі. У 30-х рр. XV ст.  остаточно були ліквідовані  залишки автон. устрою Галичини - перетворилась на провінцію. Під час міжусобної війни 1430–1435 рр. у Великому князівстві Литовському польські феодали, як союзники Сигізмунда, захопили  ЗХ Поділля. У 1569 Люблінська  унія завершила процес об’єднання  Польщі і Литви в єдину державу – Річ Посполиту, яка мала єдиного виборного короля, єдиний сейм, фінанси, зовнішню політику, але Велике князівство Литовське у складі Речі Посполитої зберігало автономію. Проте    всі українські землі у складі Речі Поспол