Таври: суспільний устрій, господарство, культура та вірування

Таври: суспільний устрій, господарство, культура та вірування

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІСТОРИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

Кафедра історії України

Контрольна робота з теми:

«Таври: суспільний устрій, господарство, культура та вірування»

Донецьк – 2010

ВСТУП

В І тис. до н.е. на території Північного Причорномор’я відбувалися доволі бурхливі етнічні процеси. У пошуках нових пасовищ сюди зі Сходу приходили кочові народи і певний час займали ці терени. Як тільки одні починали тут обживатись, освоюватись, пускати свої корні, за ними приходили інші. І це спонукало до різного роду стосунків. Вони торгували між собою, конфліктували, влаштовували спільні походи та ін. Таким чином одні були асимільовані або просто витіснені іншими. Так в період І тис. до н.е. територію Північного Причорномор’я займали кіммерійці (ІХ-VII ст.ст. до н.е.), на зміну яким прийшли скіфи (VII-III ст.ст. до н.е.), що в свою чергу були витіснені сарматами (ІІІ ст. до н.е. – ІІІ ст. н.е.). Узбережжя Чорного моря починаючи вже в VII ст. до н.е. було зайняте грецькими колоністами.

Та в тіні цих бурхливих подій в гірському районі Криму весь цей час (ХІ - ІІІ ст. до н.е.) існував інший, хоч і невеличкий, але не менш цікавий народ – таври. Звідси і походить назва Таврії – етнічного регіону, що займає територію не лише Криму, а й південної частини сучасної України.

Згадки про таврів зустрічаються вже у творах античних авторів. Перший згадав про них Геродот. В своїй «Історії» він так окреслив територію їхнього проживання: «Звідси йде гориста сторона, що лежить вздовж того ж [Чорного] моря. Вона впирається в Понт і населена плем’ям таврів аж до так званого Херсонесу Скалистого». Дещо є і в «Географія» Страбона: «а більшу частину [Великого Херсонесу] до перешийка і Каркінітської [Арабатської] затоки займало скіфське плем’я таврів». Римляни також писали про них (Тацит, Діодор Сицилійський, Пліній та ін.).

З розвитком археології пожвавилось і дослідження історії таврів. Адже все ж таки археологічний матеріал є основним джерелом при вивченні даного періоду. А таври лишили по собі доволі багато різноманітних пам’яток. Це і поселення, і захисні укріплення, і звичайно ж могильники.

Вже в 1833 р. Дюбуа де Монпере оглянув на вершині Аю-Дагу давнє укріплення і відніс його до таврів, а до їхніх могил він відніс кам’яні ящики, що так розповсюджені в гірському районі Криму, і назвав їх дольменами. Так почалась історія дослідження археологічних пам’яток цього народу.

В другій половині ХІХ і на початку ХХ ст. було проведено розкопки в Байдарській долині і на південному березі Криму (А.С. Уваров, Ф.П. Кеппен, Ю.Д. Філімонов та ін.), що ясно показали поховальне значення кам’яних ящиків.

Г.А. Бонч-Осмоловський дослідивши в 20-х роках пам’ятки горного Криму ототожнив їх з пам’ятками кизилкобінської культури. Що пізніше підтвердилося.

В 1946 р. була організована тавро-скіфська експедиція ІІМК АН СССР начальником якої був П.Н. Шульц. За результатами цієї експедиції в 1965 р. Олександр Михайлович Лєсков видав першу узагальнюючу роботу «Горный Крим в первом тысячелетии до нашей эры», де вперше був структурований накопичений до цього матеріал.

Впродовж тисячоліття таври були основними мешканцями гірського Криму і безумовно зіграли якщо не ведучу, то одну з ведучих ролей в історії півострова. Вони співіснували з кіммерійцями, скіфами, сарматами та античними колоністами, а це означає, що між таврами і цьома народами були певні стосунки. І саме тому існує необхідність дослідження цього народу.

1. ЕТНОГЕНЕЗ

Таври з’явилися на території Криму в період фінальної бронзи, а саме в ХІ ст. до н.е. Вперше цей етнонім зустрічається в творах античних авторів в середині І тис. до н.е. Існує кілька версій щодо його походження: 1) таври самі себе називали так або якимось созвучним терміном; 2) етнонім «таври» походить від назви гірського масиву в Малій Азії, продовженням якого греки вважали Кавказькі, і Кримські гори; 3) слово «тавр» походить від грецького слова tαυροι, що означає бик. Та якби там не було, але безсумнівним залишається те, ще ця назва має грецьке походження.

Хронологічні рамки таврської історії окреслити можна так: їхнє формування почалось ще в ХІ ст. до н.е.; найбільшого розквіту вони зазнали в середині І тис. до н.е.; найпізніші археологічні пам’ятки датуються ІІІ ст. до н.е., а в письмових джерелах згадували про них аж до ІІ-ІІІ ст. н.е

Питання походження таврів, як і інших народів того часу, що мешкали на території Північного Причорномор’я, і досі є темою для суперечок. Сьогодні існує багато думок з цього приводу. Зокрема, такі - таври є: 1) нащадками кіммерійців, яких відтіснили в гори скіфи (Ф. Браун, М. Оберт та ін.); 2) разом з кіммерійцями фракійського походження, а кизил-кобинська культура це локальний варіант дністро-дунайської фракійської культури (В. Дьяков, М. Артамонов); 3) залишки індоаріїв, які осіли в Крима (О. Трубачов); 4) носіями кобанської культури, які переселилися до Криму із Північного Кавказу й зазнали незначного впливу зрубної культури (О. Лєсков); 5) вихідцями зі Східного Середземномор’я, оскільки там було розвинене піратство (Х. Кріс); 6) місцевими аборигенами, (С. Стржелецький).

Та щоб хоч якось розібратись в цьому розмаїті теорій, необхідно навести деякі факти. Наприклад, кам’яні ящики подібні кримським дольменам характерні кобанській культурі, що була розповсюджена на Кавказі. В той же час культура таврів генетично пов’язана з кримськими пам’ятками епохи бронзи. Тому теорія О.М. Лєскова про автохтоне походження не без впливу прийдешнього елементу є найбільш ймовірною.

2. ПОБУТ

Характеризуючи побут таврів, необхідно враховувати деякі географічні умови в яких вони жили. Адже довкілля не абияк впливає на розвиток суспільства, пожвавлюючи або затримуючи його. Чим нижче рівень розвитку виробничих сил суспільства, тим більшу роль відіграють географічні умови. Тому перед тим, як описувати побут таврів, треба спочатку розібратись в яких географічних умовах відбувалось його формування.

Гірський масив Криму утворений з трьох гряд, які простягаються вздовж всього південного та південно-східного узбережжя. Таври населяли найвищу та найпівденішу гряду Кримських гір і долину, яка примикала до неї з заходу. Вона має дуже крутий склон. Вершина уявляє собою покату рівнину, то кам’янисту, то трав’янисту. Ріки, русло яких проходило серед гір, швидкі.

Таким чином можна зробити висновок, що головним фактором у формуванні побуту таврів є місцевість, яку вони населяли, а саме скелясті гори, з бідною рослиністтю, що знаходилися неподалік від Чорного Моря.

2.1 Господарство

Поселення таврів займали площу від 0,5 до 5 га. Більшість з них розташовані в передгірських районах. Житла вони будували каркасні, стіни були обмазані глиною перемішаною з соломою (пізніше з’явилися кам’яні), по середині стояли стовпчики, які слугували опорою для крівлі. Відомі також землянки та напівземлянки. Вхід улаштовували з південної сторони. В центрі була розташована яма для вогнища, поряд знаходилась ще одна трохи менша, очевидно для приготування їжі. Біля житла таври в господарських ямах зберігали зерно. Ті що жили в горах облаштовували свої житла в печерах природного або штучного походження.

Основним заняттям таврів відгоне скотарство, тобто сезонна перекочівка з долин в гори і навпаки. Так це описує Скімн Хіосський: «Таври – народ багаточисельний, що полюбляє кочове життя в горах». Розводили вони рогату худобу велику та особливо дрібну (вівці, кози), та свиней. Конярство не набуло особливого розвитку, як і використання коней для верхової їзди. Враховуючи особливості ландшафту, не важко здогадатися, що значну роль в житті таврів відігравало також рибальство та мисливство. Це підтверджується знахідками мідних вудочок.

Землеробство було характерним лише для представників передгірського населення. Вони вирощували пшеницю, ячмінь, квасолю, горох та ін. Особливо популярним було хліборобство, що стало одним з головних занять мешканців неподалік розташованого Херсонесу.

Достеменно відомо про існування у таврів бронзолетійного виробництва.

Знаряддя праці таври виготовляли з металу (мідь, олово, бронза, дуже рідко залізо), каменю, кісток. Цікавою знахідкою є мотига з Черкес-Керменського могильника, яка була зроблена з оленячого рогу.

Також знайдений археологічний інвентар, що свідчить про наявність в господарстві таких ремесел як гончарство, ткацтво, прядство.

2.2 Культура

Головною ознакою культури таврів є кам’яні ящики, в яких вони ховали померлих. На початку ХХ ст. було відкрито пам’ятки, що дістало назву кизил-кобинська культура. Серед них виявлено й могильники. Поховання здійснено в кам’яних ящиках різних конструкцій. Датується культура ХІ-ІІІ ст. до н.е.

Тому з виділенням кизил-кобинської культури постає питання чи можна її ототожнювати з кам’яними ящиками Гірського Криму чи все ж таки це дві різні археологічні культури, за якими стоять два різні народи.

Деякі вчені (В.М. Дьяков, Х.І. Кріс, А.О. Щепинський) ставлять під сумнів етнічну спорідненість цих двох культур, обґрунтовуючи це тим, що по-перше, регіон (передгір’я Криму) кизил-кобінських памяток не збігаються з територією поширення пам’яток таврів; по-друге, простежуються певні розбіжності в поховальному обряді – зокрема, у таврських ящиках немає лощеної кераміки, зате багато зброї та прикрас. Швидше за все ці відмінності пояснюється різним соціальним становищем представників цих культур.

А.О. Щепинський ідентифікував кизил-кобинську культуру із кіммерійцями, котрі осіли у передгірському Криму під натиском скіфів і культура яких зазнали змін у наслідок часткової асиміляції їх таврами. Даний аргумент можна спростувати тим, що кіммерійці на території Північного Причорномор’я з’являються лише у ІХ ст. до н.е.

Прибічниками ідеї етнічної спорідненості цих культур є Г.А. Бонч-Осмаловський, П.М. Шульц, О.М. Лєсков та ін. В підтвердження своєї теорії вони приводять такі аргументи: пам’ятки кизил-кобінців хронологічно збігаються з пам’ятками, що належать таврам; більшість знахідок кизил-кобинців ідентичні гірським знахідкам; в писемних джерелах немає свідчень про інший народ (окрім таврів), який би мешкав тут.

Таким чином напрошується висновок, що все ж таки прослідковується тенденція спорідненості цих двох культур і об’єднання їх в одну - кизил-кобинську.

Що стосується мистецтва таврів то, у порівнянні з іншим народами, які жили навколо, воно не набуло особливого розвитку. Кераміка була прикрашена примітивним геометричним орнаментом. Примітивними були і прикраси. Керамічні статуетки, що виконували сакральну функцію, були дуже прості і мають зооморфний або антропоморфний вигляд. Хоч, і є приклади наявності античних виробів, особливого впливу грецького мистецтва не простежується. Зате з утворенням Малої Скіфії таврському мистецтву стає характерним скіфський звіриний стиль.

2.3 Вірування

Покланялися таври богині Діві, яка була для них великою богинею води, землі та всього живого. За повідомленнями Амміана Марцеллина вона називалась Орсилохою, тобто богинею-матір’ю. «богиня, якій вони [таври] приносять жертву, з їх власних слів це – донька Агамемнона Іфігенія». Так пиши про неї Геродот. Пізніше греки ототожнювали її з Артемідою (богиня звірів).

Крім цього Геродот та інші античні автори повідомляють про людські жертвоприношення своїй богині, відмічаючи не абияку жорстокість таврів. В жертву вони приносили полонених ворогів, та тих, хто потерпів під час аварії кораблів. Також він говорить про храм, де відбувалося вбивства жертв. Знаходився він на утесі, звідки зкидували нещасних. Але археологічних підтверджень про існування такого не має. Зате археологам відомі святилища в печерах. Там було знайдено велику кількість кісток тварин, залишки керамічного посуду ритуального призначення. На ньому зображались схематично сонце, гроза та дощ. Що говорить про культ плодючості.

Крім цього про культ плодючості свідчить і те, що поховальні ритуали таври влаштовували в зернових та господарських ямах, та наявність жіночих статуеток, а як відомо з етнології жіночий початок символізував матір-землю.

Отже, головним божеством таврів була богиня Діва, яка уособлювали в собі матір всього живого. Для них характерний культ плодючості. Супроводжувальний поховальний інвентар (зброя, знаряддя праці, прикраси) свідчать про анинімістичні риси в світогляді таврів. Про тотемізм свідчать глиняні фігурки з зображенням тварин.

3. СУСПІЛЬНИЙ ЛАД ТА СПІВІСНУВАННЯ З ІНШИМИ НАРОДАМИ

Таври у своєму розвитку залишились на рівні патріархально-родового устрою. Вони жили майже ізольованими один від одного замкнутими родами. Геродот свідчить про наявність у таврів царів.

Аналізуючи археологічні та письмові джерела, їхнє суспільство можна поділити на два прошарки. Передгір’я Криму населяли скотарі та землероби. Вони розводили худобу вирощували хліб та очевидно вели спокійний та мирний спосіб життя. Гірський Крим населяли більш агресивні та войовничі представники цього народу. Тут таври займались скотарством, полюванням. Та головним їхнім промислом була війна та піратство. Можна припустити, що вони складали еліту таврського суспільства.

Про наявність тут рабовласництва ніяких свідчень немає. Як згадувалося раніше навіть полонених вони не перетворювали в рабів, а вбивали приносячи їх в жертву.

Велика кількість письмових згадок про таврів у творах античних авторів є наслідком грецької колонізації, яка розпочалася тут в VI ст. до н.е. Греки освоїли Південне та Західне узбережжя Криму. Тому зв'язок з місцевим населенням був неминучим.

Згадуючи таврів, вони відмічають їхню особливу жорстокість. Ці повідомлення здебільшого пов’язані з піратською діяльністю таврів. Так пише про них Геродот: «…з ворогами, які потрапляли до їх рук чинили так: кожен відрубує голову ворога та несе до себе додому […] Живуть таври грабуваннями та війною». Ось що повідомляє Стратон: «За давнім Херсонесом є бухта з вузьким входом, біля якої переважно влаштовували свої розбійницькі притони таври». Археологічним тому підтвердженням може бути наявність в таврських пам’ятках кераміки грецького походження.

Херсонес у порівняні з іншими колоніями мали дуже тісні стосунки з таврами. Херсонеський некрополь, в якому присутні могили як греків, так і таврів, дає підстави припустити, що співіснували вони, в основному, мирно. Існують свідчення про зв'язок з іншими античними містами. Так в Пантикапеї було знайдено могильну плиту з написом: «Під цим каменем лужить муж, для багатьох бажаний, родом тавр. Ім’я йому тавр». Відомо, що греки використовували таврів як рабів. Але згадка про якогось тавра Тихона свідчить, що таври могли мати не найнижчий статус в грецькому суспільстві.

Про політичний зв'язок зі скіфами ми також можемо дізнатись з «Історії» Геродота «Після наради скіфи переконались, що вони не в змозі вистояти проти полчищ Дарія у відкритому бою і відправили послів до сусідніх племен. […] На нараді були присутні царі таврів, агрофірсів, неврів, андрофагів, меланхленів, гелонів, будинів та савроматів». Таври разом з агрофірсами, андрофагами, неврами та меланхленами відмовили скіфам у допомозі, мотивуючи це тим, що останні були вині у розв’язані цієї війни.

Коли скіфи під тиском сарматів перейшли з Придніпров’я до Криму і заснували там своє царство стає відчутною асиміляція таврів. Цей вплив помітний при аналізі археологічних пам’яток. Для поховань вже характерне випрямлене трупопокладення, в могильниках серед поховального інвентарю з’являються речі скіфського походження, а в мистецтві починає формуватись звіриний стиль характерний скіфам. Одночасно з тим в писемних джерелах з’являється термін тавро-скіфи або скіфо-таври. Так, наприклад, Страбон називає таврів скіфським племенем.

Таким чином, роблячи висновок, варто зазначити, що таври не відгравали значної ролі в політичних процесах того світу. Це був закритий та замкнутий в собі народ. Не дивлячись на те, що разом з ними пліч-о-пліч жили греки, особливого впливу на культуру один одного не простежується.

В свої суспільній організації вони не набули особливого розвитку і жили племенами на чолі, яких були вожді.

ВИСНОВОК

Таври протягом всього І тис. до н.е. займали територію Гірського Криму та Передгір’я. Це був народ автохтного походження на формування якого вплинув прийдешній елемент. Можлива генетична спорідненість з іншими народами Північного Причорномор’я.

Головними джерелами, які вивчаються при досліджені цього народу є археологічні пам’ятки та свідчення античних авторів. Першим згадує про таврів Геродот, коли описує скіфів. Про них також пишуть інші грецькі та римські автори. Пособі таври залишили багатий та різноманітний археологічний матеріал. Вивченням його займались такі вчені: Дюбуа де Монпере, С.І. Забнін, Г.А. Бонч-Осмаловський, П.Н. Шульц, О.М. Лєсков.

Дослідивши цей матеріал можна прийти до висновку, що таврська культура ототожнюється з кизил-кобинською культурою. Представлена вона поселеннями, захисними укріпленнями та могильниками. Особливістю їхньої культури було те, що вони ховали своїх померлих в кам’яних ящиках.

Основу їхнього господарства складало землеробство та скотарство. Також було присутнє мисливство та рибальництво. Головним ремеслом таврів було гончарство. Крім цього вони виплавляли бронзу. Пізніше з’являється в їхньому господарстві і залізо.

Головним фактором формування господарства таврів, їхньої культури, вірувань, суспільної організації та зовнішніх відносин були географічні умови. Територія, яку вони населяли в цілому не була багата на плодючі землі. Це спонукало таврів до піратства, затримувало розвиток їхнього соціального устрою, і вплинуло на появу культу плодючості. Покланялись вони богині Діві, яка було уособленням матері-землі.

В зовнішніх відносинах таври не проявляють особливої активності. Вони були замкнутим народом. Та все ж таки простежується тісний зв'язок з грецькими колоністами, які в VI ст. до н.е. почали освоювати Північне Причорномор’я, а особливо з херсонцями.

З утворенням пізньоскіфського царства у Криму таври увійшли до цього об’єднання і почали втрачати свою специфіку і в ІІІ ст. до н.е. кизил-кобинська культура припиняє своє існування, але згадка про таврів як про скіфське плем’я продовжує з’являтись в писемних джерелах аж до ІІ ст. н.е. Таким чином римляни, які прийшли на зміну грекам застали таврів асимільованих скіфами. Остаточно асимільовані вони були десь в ІІІ ст. н.е. з появою на кримському півострові готів.

ЛІТЕРАТУРА

 

1.           Археологія України: Курс лекцій: Навч. посібник; За ред. Л.Л. Залізняка.-К.: Либідь, 2005. – С.263-271.

2.           Геродот, История, кн. ІV: 99, 100, 101, 102, 103, 119.

3.           Лесков А.М., Горный Крым в первом тысячелетии до нашей эры. – К.:Наукова думка, 1965.- 197 с.

4.           От киммерийцев до крымчаков (народы Крыма с древнейших времен до конца ХVІІІ в.). – Сімферополь: Таврия-Плюс, 2004.- С.14-21.

5.           Стрижак О.С., Етнологія Геродотової Скіфії. – Київ: Наукова думка, 1988. – С. 171-182.

6.           Україна: Хронологія розвитку. – Том 1. – К.:КВЩ, 2008. – С. 332-454.

7.           Хрестоматія з історії України / упоряд. та авт. комент. О.М. Уривалкін. – Док. 5 - К.: КНТ, 2007.

8.           Чупин Г.Т., Предістория и история Киевской Руси, Украины и Крыма. – Харьков: Изд-во «Литера Нова», 2010. – С. 119-120.

ДОДАТОК 1

Рис. 1 - Розселення таврів: 1 – Скіфи; 2 – Грецькі колонії; 3 – Таври-горці; 4 – Кизил-кобинська культура

ДОДАТОК 2

Рис. 2 - Кримські дольмени

ДОДАТОК 3

Рис. 3 - Археологічні знахідки

Рис. 4 - Археологічні знахідки

Рис. 5 - Археологічні знахідки

Рис. 6 - Археологічні знахідки

ДОДАТОК 4

Рис. 7 - Іфігенія в храмі Артеміди