Культура перших цивілізацій

Культура перших цивілізацій

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Реферат

з дисципліни “ УКРАЇНСЬКА ТА ЗАРУБІЖНА КУЛЬТУРА ”

тема «Культура перших цивілізацій»

2010

ЗМІСТ

1. Характерні риси культури Стародавнього Сходу.

2. Культура Месопотамії.

3. Своєрідність культури Стародавнього Єгипту.

4. Культурна спадщина Стародавньої Індії.

5. Досягнення культури Стародавнього Китаю.

1. Характерні риси культури Стародавнього Сходу

Перехід від первісної культури до перших цивілізацій відбувався насамперед на території, де були сприятливі природні умови. У субтропічній зоні Близького Сходу, в долинах рік Тигру, Євфрату та Нілу, сформувалися ранньокласові цивілізації і перші держави Месопотамії та Єгипту (IV-III тис. до н.е.), а у долинах рік Інду, Гангу, Хуанхе і Янцзи держави Індії та Китаю (III-II тис. до н.е.). Народи Стародавнього Сходу першими перейшли до штучного зрощення, застосування плугу, колеса, гончарного кругу. Перехід до більш прогресивних форм землеробства та скотарства, широке використання металів, розвиток торгівлі та ремесла вплинули на підвищення продуктивності праці, зумовили виникнення майнової нерівності та соціального розшарування. Все це прискорило процес утворення перших держав, які утверджувалися у багатьох країнах Стародавнього Сходу у формі так званої «східної деспотії», при якій вся влада зосереджувалася в руках правителя держави (царя, фараона, імператора). Це одна із характерних рис перших цивілізацій.

Розвиток сільського господарства, ремесла, торгівлі, державності зумовили виникнення в країнах Стародавнього Сходу наукових знань. Саме тут вперше з’явилися писемність, перші знання з математики, медицини, астрономії, фізики, хімії, історії, географії, правознавства. Це вплинуло і на розвиток інших напрямів культури, зокрема, літератури та образотворчого мистецтва. Але і в період існування східних деспотій зберігалися первісні форми общинного управління, господарства та побуту. Це зумовило відносний консерватизм та традиціоналізм суспільного ладу та культури Стародавнього Сходу. Це також важлива характерна риса цього періоду. Культуру країн Стародавнього Сходу відрізняє монументалізм та культ царя-бога, якому були присвячені більшість величезних храмів, палаців, пірамід, скульптур та ін. Із усіх культур Стародавнього Сходу культури Месопотамії, Єгипту, Індії та Китаю – найбільш типові зразки ранніх цивілізацій.

2. Культура Месопотамії

У IV-III тис. до н.е. на території Месопотамії (з грец. – Межиріччя), створилася рання цивілізація, яка дістала назву «Шумеро-Аккадська культура». Ця культура була основою подальшої вавилонської культури.

До найвищих досягнень цієї культури треба віднести: розквіт храмобудівництва, мистецтво гліптики (різьба на печатках), виникнення клинописної писемності та нових форм літератури, досягнення в сфері математики та астрономії. Шумери першими винайшли колесо до візка, гончарний круг та бронзу. Але все ж особливе значення мають їх досягнення в сфері мистецтва.

Все мистецтво того часу, як і світогляд, були тісно пов’язані з релігійними культами. Пластичне мистецтво раннього Шумеру було тісно зв’язано з гліптикою (наприклад, печатки-амулети у формі тварин).

В архітектурі остаточно складається тип храму на високій платформі з високою стіною навколо нього. Своєрідну пам’ятку архітектури знайдено у Кіші – світську будову, перший зразок єднання палацу і фортеці у шумерському будівництві. Пам’ятки скульптури були представлені невеликими фігурками людей (25-40 см), зроблені з м’якого каменя. Набула поширення в Шумері й пластика у металі. Ювелірною майстерністю відрізняється знайдена археологами діадема цариці Шубад. Знайдено також зброю, музичні інструменти, 4-х колісні візки, що свідчить про високу культуру. Шумерські архітектори поклали початок будівництву міст, багатоповерхових будинків та зіккуратів.

Із пам’яток шумерської літератури їх збереглося біля 150. Одна з найвідоміших – епічні сказання про Гільгамеша. Від ритуальних церемоній, що супроводжувалися пантомімою, танцями та співами гімнів на честь богів, бере початок особливий літературний жанр – релігійна драма.

Шумери вже мали перші школи. Спочатку їх мета була суто практичною – готувати писців, землемірів та ін. З кінця III тис. до н.е.школи перетворюються в своєрідні наукові центри, в яких викладали математику, граматику, музику, право та інші науки.

У другій половині III тис. до н.е. правитель міста Аккад – Шурумкеш об’єднав два міста в єдине шумеро-аккадське царство. Однак після значного підняття на політичній арені міста Вавилон ця територія стала мати назву Вавилонія («ворота бога»).

У середині II тис. до н.е. при цареві Хамураппі з’явився відомий правовий кодекс. Цей клінописний текст був записаний на 2-метровому кам’яному стовпі й відбивав господарське життя, побут та світогляд давніх вавилонців. Культура, релігія та мистецтво Вавилонії набули подальшого розвитку в Аcсирійській державі. На руїнах палацу ассирійського царя Ашшурбаніпала у Ніневії (VII ст. до н. е.) вчені знайшли велику для того часу бібліотеку, яка нараховувала біля 30 тис. клинописних текстів. Найбільшого розмаху будівництво у Вавилонії досягло при Навуходоносорі II. За його наказом почалося масове будівництво храмів, зіккуратів, палаців, укріплень. Було збудовано одну із самих величних споруд на честь бога Мардука (заступника Вавилона) – зіккурат Есагілі, який увійшов до історії під назвою Вавилонська башта.

Уся культурна спадщина Месопотамії значною мірою була сприйнята на Близькому Сході, а також була запозичена завойовниками Вавилону – персами.

3.    Своєрідність культури Стародавнього Єгипту

Історія державності та культури Стародавнього Єгипту поділяється на кілька періодів: Раннього (3100-2700 рр. до н.е.), Стародавнього (2700-2160 рр. до н.е.), Середнього (2134-1786 рр. до н.е.) та Нового (1575-1087рр. до н.е.) царства. Для усіх цих періодів характерна своєрідність культурного розвитку.

Первісні уявлення і багато релігійних культів, що були характерні для єгипетської релігії, зберегли своє значення протягом усієї історії Стародавнього Єгипту. Пережитки поклоніння богам-тваринам простежуються у появленні голів тварин та птахів у єгипетських богів або в деталях їх головних уборів. Найбільш шанованими тваринами були бик, баран, жук (античні письменники його називають скарабеєм), корова, кішка, змія.

Здавна в єгипетських центрах сформувалися культи сонячних богів, які мали різні імена: Ра, Атум, Гор, Хепрі. Поступово особливого значення набуває бог сонца Ра. Цей культ вийшов за межі значення місцевого бога, а його зв’язок з царським культом мертвих зробив Ра загальноєгипетським державним богом.

Особливе місце займав культ фараона. Офіційне обожнення царської влади – характерна риса єгипетської релігії. Фараон вважався намісником бога на землі, а ім’я «Гор» стає одним з його священних титулів. Влада фараона поширювалася не тальки на країну, але й на явища природи. З культом фараона був тісно пов’язаний культ всеєгипетського бога Осириса, бога природи, що вмирає та воскресає.

Будинки простих єгиптян будувалися з каменя. Будинки вельмож мали до 70 приміщень і займали площу біля 240 м2. Стіни розмальовувалися геометричним та рослинним орнаментом; підлога і колони фарбувалися різним кольором. Уявлення про царські палаци надає відомий палац Аменхетепа III у Фівах. Але значно краще збереглися споруди, які були присвячені потойбічному культу – гробниці та піраміди (одне з семи чудес світу). Першою погребальною спорудою, зробленою з каменя, була гробниця-пірамида царя Джосера. Така піраміда стала початком будівництва геометрично правильних пірамід, які були багато століть основною формою царського поховання. Найбільш відомі з них піраміди Хеопса (займає більш 5 гектарів, її висота досягає 147 метрів) і Хефрена.

Основні правила для скульптури (перша в історії система канонів) були складені ще в часи Раннього Царства: фігурка людини зображується в фас, а її голова і ноги – в профіль. Очі інкрустувалися каміннями і бронзою. Велику групу складали статуї, присвячені фараонам.

Система писемності у Єгипті, завдяки господарським потребам, склалася ще у період Раннього Царства. Для кожного звука було вироблено окремий знак, але на алфавітне письмо єгиптяни не перейшли.

Від часу Раннього Царства до нас не дійшли літературні праці, якщо не враховувати «автобіографічних» надписів у гробницях. Поступово ці «біографії» набували літературної форми. З епохи Середнього Царства відома «Повість про Сінухета». Художня історична література подана царськими літописами та «автобіографіями» вельмож. Серед поетичної літератури відомі гімни богам і царям, любовна лірика.

Єгиптяни зробили вагомий внесок в астрономію, створивши сонячний календар. Інший важливий внесок у розвиток астрономії – розподіл доби на 24 години. В епоху Нового Царства було створено водяний та сонячний годинники. Єгипетська математика також виникла з потреб господарства. З епохи Середнього Царства вже існували збірники задач. З цього періоду у Єгипті удосконалюються знаряддя праці, будуються іригаційні системи – Фаюмський оазис.

З Раннього Царства накопичилося багато знань у сфері анатомії та медицини, з’явилися лікарі різних спеціальностей. Існували практичні посібники для лікарів, хоча в них ще наука перепліталася з магією. В Єгипті існував своєрідний інтелектуальний центр «Будинок життя», у якому створювалися філософські трактати, священні та магічні книги.

Пізній період історії Стародавнього Єгипту характеризується занепадом держави, посиленням впливу інших культур: лівійської, ассирійської, грецької. У 332 р. до н.е. Єгипет завоював Олександр Македонський, який отримав титул царя та був проголошений сином бога Амона. На його честь збудовано місто Олександрія, яке стає культурним центром греко-східного світу. Сама велика визначна пам’ятка міста – Олександрійський маяк – одне з чудес світу .

Культура Стародавнього Єгипту в значній мірі сприяла історичному та культурному розвитку народів Азії, античної Греції та Риму. Художні та наукові досягнення єгиптян стали основою для подальшого розвитку світової культури.

4.    Культура Індії

Культура Індії - одне з унікальних явищ світової культури. Специфіка індійської культури почала формуватися ще в 4 тис. до н.е. Завдяки розкопкам у басейні ріки Інд виявилося існування в ті часи високорозвиненої культури міського типу, що за рівнем відповідала культурам Месопотамії та Стародавнього Єгипту. Це так звана індська цивілізація, яка ще відома за назвами двох відкритих поселень – Мохеджо-Даро й Хараппі. Для хараппської культури був характерний високий рівень місцевого способу життя з досконалою для тих часів технологією обробки металів, каменю, кераміки, використання транспортних засобів, розвиненою торгівлею.

Найбільш вражаючим культурним досягненням була досконала система водопроводу та каналізації, якої не мала жодна інша давня культура, навіть римська. Причини зникнення індської цивілізації на початку II тис. до н.е. залишаються не з’ясованими (можливо, це природні катаклізми або набіги завойовників).

З середини II тис. до н.е. в Індостані почали розселятися арійські племена (індоарії) і почався довгий процес виникнення культурної специфіки нової єдності. У результаті виникла власне індійська культура. Збереглися священні книги народів стародавньої Індії – Веди. Це збірники (самхіти) давніх релігійних творів, які включають гімни, жертовні формули, заклинання. Найбільш давня їх частина має назву «Рігведа» («Веда гімнів»). Протягом епохи «Рігведи» формувалися і у певній мірі збереглися до наших днів чотири стани – «варни» (їх неточний переклад – «касти»): жерці (брахмани), воїни (кшатрії), землероби (вайшві) та залежні (шудри).

Серед специфічних засад індійської культури особливе місце належить її мові. Завдяки індоаріям культурне спілкування в країні здійснюється через санскрит – літературну мову стародавньої Індії («санскрит» – прикрашений, удосконалений). Це була мова священної та світської літератури й науки, вона стала засобом культурного єднання в багатонаціональній Індії.

Культура Індії протягом тисячоліть формувалася й розвивалася в тісному зв’язку з релігійними уявленнями. Серед них слід вирізнити основні: брахманізм та його пізніші форми – індуїзм, джайнізм та буддизм.

У культурі Індії важливе місце посідала й науково-пізнавальна діяльність. Були досягнуті значні успіхи у розвитку математики, астрономії, медицини, лінгвістики. Для індійського світогляду було традиційним уявлення про абстрактне число, була створена десяткова система лічби, було знайоме приблизне значення числа пі (π). Медичні знання були тісно пов’язані з магією.

Індійське мистецтво протягом свого існування було тісно пов’язане з релігійними системами. Майже усі його пам’ятки мали релігійний характер: літературні твори, архітектурні, скульптурні, живописні шедеври, відомі індійські танці. Ключем до розуміння мистецтва Індії прийнято вважати фрески печер Аджанти та скельні храми Еллори. За фресками можна вивчати архітектуру прадавніх міст, старовинний одяг, ювелірні вироби, зразки зброї. Скельні храми вирублені з кам’яного моноліту. Більшість архітектурних та скульптурних пам’яток датується періодом між IV ст. до н.е. та першими століттями н.е. Найсуттєвіші художні надбання належать до часів династії Мауріїв, особливо за царювання Ашоки.

У цей період розпочалося масове будівництво храмів чайтья та ступ. Ступа походить від могильних холмів, це монолітна будівля, призначена для збереження буддійських реліквій. Храми чайтья – це храми-молільні, які будувалися у тихому місці. Ще одним зразком мистецтва були колони, на яких розміщувалися тексти едиктів царя Ашоки. Їх прикрашали зображенням тварин, а також священною квіткою-лотосом. Широко відома Сарнатхська колона, яка стала національним гербом Республіки Індії. З початком розповсюдження мусульманства в Індії з’являються мечеті та мавзолеї. Будови мусульман відрізняються красотою куполів, тонкими баштами-міноретами (відомий біломраморний мавзолей Тадж-Махал близ Агри).

За часів династії Маур’їв розвинулась індійська література. У ці часи були записані на санскриті великі епічні поеми «Махабхарата» й «Рамаяна».

У цілому, матеріальна, духовна та художня культура Стародавньої Індії, завдяки зв’язкам з Месопотамією, Єгиптом, країнами Центральної та Середньої Азії, досягла високого рівня розвитку і зайняла значне міс­це у світовій культурі.

5. Китайська цивілізація

Найбільш давнім періодом китайської цивілізації вважається епоха існування ранньої рабовласницької держави Шань, яка склалася на межі XV-XIV ст. до н.е. у долині ріки Хуанхе. У XII ст. до н.е. китайські племена з долини ріки Вей завоювали цю державу і дали їй особливу назву – Інь, а своєму царству – Чжоу. Воно існувало до VIII ст. до н.е. і роз’єдналося на п’ять незалежних князівств. Цей період розпаду першої централізованої держави Китаю тривав до III ст. до н.е.

За цей період китайці удосконалили примітивне ідеографічне письмо і перетворили його в ієрогліфічну каліграфію, а також склали місячний календар. Але особливого розвитку китайська культура досягла з часу перетворення Китаю в кінці III ст. до н.е. у єдину могутню імперію – с початку періоду династії Цинь, а потім династії Хань (остання існувала до 220 р. н.е.). Протягом цього періоду Китай збагатив світову культуру такими важливими винаходами, як компас, спідометр, сейсмограф. У Китаї також вперше з’явився папір, книгодрукування, шрифт, порох, стремена, гармати, мореплавні пристрої (румпель, багатоярусні вітрила). Пізніше було винайдено механічний годинник, пристосування для шовкоткацтва.

Своєрідність китайської культури полягає у відомому феномені, який отримав назву «китайські церемонії» – етико-ритуальні принципи і відповідні їм норми поведінки. Пізніше це привело до того, що ці принципи і норми змінили релігійно-міфологічне сприйняття світу. Цей процес знайшов своє завершення у вченні Конфуція (551-479 рр. до н.е.), який створив китайську релігійно-світоглядну систему – конфуціанство, яке у II-I ст. до н.е. стає державною ідеологією. У сфері соціальної політики та етики конфуціанству протистояв легізм.

У VI-V ст. до н.е. у Китаї з’являється ще один ідеологічний напрямок, який згодом також сформувалося у філософсько-релігійну систему – даосизм. У II-III ст. до н.е. до Китаю потрапляє буддизм. На основі синтезу буддизму з конфуціанством в Китаї виникла одна з найглибших та інтелектуальних течій світової релігійної думки – чань-буддизм.

Сучасні уявлення вчених про релігійне та духовне життя Старо-давнього Китаю засновані на писемних джерелах. Вже з XV ст. до н.е. у Китаї існувала система ієрогліфічного письма, яка складалася  з більш 2 тис. ієрогліфів. У країні активно створювалися книгосховищ (найбільше належало імператору). Почала розвиватися філологія, завдяки чому була систематизована літературна спадщина і складений її канон – «П’ятикнижжя». Засновником філології став Дун Чжуншу, завдяки його наполяганням було створено перший вищий навчальний заклад в історії Китаю – «Тайсюе» (університет). Творцем історичної науки вважається охоронець державного архіву, складач календарю Сима Цянь, автор «Історичних записок». Більш детальний огляд історії наводиться у коментарях до книги «Весна і осінь».

Китайська наука досягла значних результатів. У галузі математики знали десятичні дроби, нулі, так званий трикутник Паскаля. Відомі методи стародавньої медицини Китаю, Тібету та Монголії: масажі, голковколювання, припікання, вживання «кореня безсмертя» жень-шеня. У Китаї вперше була написана «Фармакологія». Високого статусу досягли астрономія, фізика, гідротехніка, будівництво фортець. На 4 тисячі кілометрів простяглася Велика китайська стіна (основну її частину збудовано у період династії Цинь). Будівництво Великого каналу, який з’єднав Пекін з Ханчжоу, почалося у VI ст. до н.е. і продовжувалося майже дві тисячі років. Істотну роль у культурних контактах із світом відіграв Великий шовковий шлях, який було прокладено в ІІ ст. до н.е.

Своєрідним є й китайське мистецтво. Китайці не сприйняли індійське зображення Будди і створили свій образ. Те ж саме відбулося й з храмовою архітектурою – китайські пагоди докорінно відрізняються від індійських храмів. Найбільш відомі 13-ті поверхова залізна пагода в Таньяні та «храм неба» в Пекіні.

Класична китайська література складалася під впливом релігійних та етико-філософських поглядів. Найбільш рання поетична збірка «Книга пісень» створювалася протягом XII-III ст. до н.е. на основі народних пісень, священних гімнів. У III ст. до н.е. було запроваджено єдине письмо, створені перші словники.

Усьому світу були відомі китайські бронзові дзеркала, лаковані вироби, кераміка. Стародавні китайці вже знали більш двох десятків музичних інструментів.

Культура перших цивілізацій стала основою для подальшого розвитку античних цивілізацій Греції та Риму.

Література

1.                Знойко О.П. Міфи Київської землі та події стародавні. – К.: Молодь, 1989. – 304 с.

2.                Історія світової культури. Культурні регіони: Навч. посібник / За ред. Л.Т. Левчук. – К.: Либідь, 1997. – 448 с.

3.                Історія світової культури: Навч. посібник / Кер. авт. колективу Л.Т. Левчук. – К.: Либідь, 1993. – 320 c.

4.                Історія світової культури: Навч. посібник / Кер. авт. колективу Л.Т. Левчук. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Либідь, 1999. – 368 с.

5.                История искусств: Учеб. пособие / Под ред. А. Воротникова. – Мн.: Современный литератор, 1999. – 608 с.

6.                Історія української культури / За заг. ред. І. Крип’якевича. – К.: Либідь, 1994. – 656 с.

7.                Качановский В.В. История культуры Западной Европы: Учеб. пособие. – Мн.: ИП Экоперспектива, 1998. – 190 с.

8.                               Качкал В.А. Українське народознавство в іменах: Навч. посібник. У 2 ч. Ч. 2. – К.: Либідь, 1995. – 288 с.

Крижанівський О.П. Історія Стародавнього Сходу: Курс лекцій. – К.: Либідь, 1996. – 480