Розвиток декоративно-прикладного мистецтва в Україні

Розвиток декоративно-прикладного мистецтва в Україні

Міністерство освіти і науки України

Київський національний торговельно-економічний університет

Реферат на тему: «Розвиток декоративно-прикладного мистецтва в Україні»

Студентки 2 курсу 4 групи

товарознавчого факультету

Сімаковської Олександри

Олегівни

Київ 2009

Процес докорінних перетворень, що відбувається сьогодні в Україні захопив усі сфери життя суспільства, в тому числі й духовну. Активне зростання національної української самосвідомості викликало величезний громадський інтерес до всіх проявів національної культури, до глибинних витоків традиційного народного мистецтва.

Українське народне і професійне декоративно-прикладне мистецтво набуло широкого визнання у нашій країні та за кордоном. У його рівних образах, зручних утилітарних формах і динамічних мотивах орнаменту містяться символи втаємниченої, чарівної природи. Сучасний етап розвитку вітчизняного мистецтвознавства позначений новим розумінням широкого кола явищ і проблем українського декоративно-прикладного мистецтва, переосмисленням доробку попередників, особливо в царині ідейного і теоретичного підґрунтя мистецтва.

Пропоноване дослідження покликане акцентувати увагу на стилізацію як засіб художньо-образного зображення дійсності, яку він виконує у всіх видах декоративно-прикладного мистецтва.

На сучасному етапі актуальність цієї проблеми здобуває новий ракурс у виявленні філософського підґрунтя та змістовності у засобах стилізації - від узагальнення до знаків -символів, від спрощення до перетворення.

З усієї опрацьованої літератури можна відзначити працю мистецтвознавців Антоновича Є.А., Захарчук-Чугай Р. В. та Станкевича М.Є. «Декоративно-прикладне мистецтво», що видана у Львові 1992 р. Цим дослідженням внесено вагомий вклад у вивчення творів декоративно-прикладного мистецтва України.

Систематизовано і проаналізовано літературні джерела, особливу увагу приділено публікаціям про роль стилізації у декоративно-прикладному мистецтві, що дало змогу зробити висновок про явно недостатню увагу на цей засіб художньої творчості та на недостатню кількість інформації з цієї теми/ Однак, слід віддати належне тим вченим, котрі все ж таки працювали над дослідженням та фіксацією тих мистецьких явищ, які відбувалися на Україні.

Так у праці „Українське мистецтво (від найдавніших часів до початку XX століття)" - виданій у 1976 році, авторами якої є Ю. Негльовський, Д. Степанюк, коротко, але дуже ґрунтовно, розглядаються основні явища у творенні та розвитку українського мистецтва, усіх його видів і жанрів.

У книзі «Декоративно-прикладне мистецтво» авторів Антонович Є.А., Захарчук-Чугай Р.В. та Станкєвича М.Є. зазначено, що українське народне і професійне декоративно-прикладне мистецтво набуло широкого визнання у нашій країні та за кордоном. У його предковічних образах, зручних утилітарних формах і динамічних мотивах орнаменту містяться символи втаємничної, чарівної природи, складні перипетії нашої історії, особливості побуту, доброта і щедрість душі українського народу.

Мистецтво – поліфункціональне за своєю суттю - було не тільки відображенням і пізнанням життя, а й своєрідною його моделлю. Однак при різних соціальних функціях воно зберігало цілісність, внутрішню єдність. В первісну епоху ще не було стійкого поділу праці, диференціації суспільної відомості.

Єдність, нерозчленованість практичної і духовної діяльності закономірно характеризується художнім синкретизмом. Словесні, музичні, хореографічні засоби ще не були самостійними, а перебували в стані взаємозв’язку та взаємопроникнення. Їх виділення, відокремлення – процес в історії художньої творчості порівняно пізній, вікінг виходить за межі первісного мистецтва.

Поступово в класовому суспільстві мистецтво розмежовувалося на два русла – народне і професійне, тобто таке, що спирається на спеціальну, систематичну художню освіту. Прогресивне професійне мистецтво завжди правдиво відбиває життя народних мас, їхні ідеї та прагнення.

Людина живе в оточенні краси і різнобарвності, витонченості форм природи, уміє бачити красу в навколишньому світі і сама творить предмети краси. Мистецтво творити оздоблювати ужиткові вироби з'явилося і удосконалювалося з часу появи людства на землі Уміння прикрашати своє оточення розвивалося у взаємозв'язку з потребами людини: створити житло своє естетичнішим, оздобити посуд, одяг, різні побутові речі. Це мистецтво поступово набувало своїх регіональний особливостей, входило в національну культуру, звичаї народу.

У всезагальній народній культурі важливу роль відіграє декоративне мистецтво - широка галузь мистецтва, яка художньо-естетично формує матеріальне середовище створене людиною, втілює в собі талант народу, його мудрість, розуміння краси і доброти його життєствердне світобачення. Воно нерозривно поєднане з магічно-обрядовою і господарською діяльністю людини. Між звичайними побутовими творами з дерева глини каменю і творами-предметами народного мистецтва не існує чіткої межі. Якщо народний майстер свідомо і цілеспрямовано посилює художню виразність форми конструкції і цілісності орнаментальних структур, то такий виріб сприймається емоційно-чуттєво стає не лише предметом, а твором мистецтва.

Декоративно-прикладне мистецтво - предметно духовний світ людини - включає в себе численні види художньої практики. Це плетіння і ткання, розпис і вишивка, різьблення і виточування тощо. Одні види -кераміка, обробка кістки і каменю, вироби з бісеру, витинанки з паперу- їм заледве налічується кілька століть. Правда, до середини XIX ст. ні народне мистецтво, ні художнє ремесло не визнавалися за рівноцінні галузі мистецтва, такі, як музика, театр чи живопис. Ще й досі слово «ремісник» за звичкою має негативний, зневажливий відтінок на противагу творчому підходу до праці. Зрозуміло, що й художнє ремесло донедавна вважалося роботою нижчого ґатунку порівняно з «класичними» видами мистецтва. Отож Г. Гегель у «Системі окремих мистецтв» хоч і розпочинає лекції з архітектури, однак серед високих мистецтв не знаходив місця для декоративно-прикладного. Термін «декоративно-прикладний», яким ми сьогодні вільно користуємося, утвердився лише у 70-х роках цього століття. Раніше у вітчизняній і зарубіжній літературі вживалися поняття: « прикладне мистецтво», «декоративне мистецтво», «функціональне мистецтво», «виробниче мистецтво» та ін. З другої половини XIX ст.. етнографи, історики мистецтва та мистецтвознавці все більшого значення надають вивченню народних художніх промислів і професійних ремесел, складовим галузям декоративно-прикладного мистецтва. У центрі уваги стають проблеми специфіки і морфологічної класифікації декоративно-прикладного мистецтва. У 1860 р. німецький архітектор і теоретик мистецтв Г. Темпер запропонував поділити твори художніх ремесел на чотири групи за природно-технологічними властивостями матеріалів: гнучкі і міцні на розрив; м'які, пластичні (легко моделюють форму і добре зберігають її); гнучкі й еластичні; дуже тверді й міцні. Звідси він вивів чотири види декоративно-прикладного мистецтва: текстильний, керамічний, тектонічний і стеретомічний. Під тектонічним видомтеоретик мав на увазі художню обробку дерева, а під стереотомічним - каменю.

Твори декоративного мистецтва - не мертві символи, а живі записи людських справ, прагнень, почуттів, задумів. Вони відображають стиль епохи .

За своїм змістом, метою, виражальними засобами народне мистецтво не знає національної замкненості, територіальних обмежень. Воно розвивається на грунті всезагального народного досвіду, в постійних процесах взаємовпливів, взаємозв’язків між сусідніми народами. За своєю природою народне мистецтво глибоко правдиве. Воно увібрало багатовіковий історичний досвід народних мас, глибину художнього засвоєння дійсності, що зумовило правдивість образів, захоплюючу силу їхнього художнього узагальнення.

Сьогодні декоративне мистецтво – складне, багатогранне художнє явище. Воно розвивається у таких галузях, як народне традиційне (зокрема, народні художні промисли), професійне мистецтво і самодіяльна творчість. Ці галузі багато змістовні і далеко не тотожні. Між ними існують тісні взаємоз’язки і суттєві розбіжності. Народне декоривно-прикладне мистецтво живе на основі спадковості традицій і розвивається в історичній послідовності як колективна художня діяльність. Воно має глибинні зв’язки з історичних минулим, ніколи не розриває ланцюжка локальних і загальних законів, які передаються із покоління в покоління, збагачуються новими елементами.

Професійне декоративне мистецтво – результат творчості людей із спеціальною художньою освітою. Їх готують середні і вищі навчальні художні заклади України, університети тощо. У справі піднесення рівня художньої освіти на Україні важливу роль відіграють Київський художній інститут, Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва, львівське училище ім. І. Труша, Харківський художньо-промисловий інститут, Український художньо-промисловий інститут, Український поліграфічний інститут (м. Львів), Київський філіал Всесоюзного науково-дослідного інституту художнього конструювання у Харкові, ряд середніх спеціальних навчальних закладів. Вони готують художників-професіоналів різної спеціалізації.

З давніх-давен Мукачівщина славилася своїми високохудожніми виробами. На сьогоднішній день центрами ткацтва є с. Ракошино, Руське, обробки дерева - селище Чинадійово, вишивки - всі села району, гончарства - с. Ключарки. Іванівні, лозоплетіння — с.Чомонин. Село Чомонин є осередком обробки обгорток качанів кукурудзи, з яких виготовляють кошики, вази, тощо. З метою навчання підростаючого покоління і передачі у спадок культурних здобутків і народних традицій краю створено дитячі центри образотворчого мистецтва. Це школи мистецтв в селищі Чинадійово, селах Великі Лучки, Ракошино, Дерцен. В Мукачеві створено дитячу художню школу їм.. Мункачі та художню гімназію з віділленням скульптури, образотворчого мистецтва тощо.

Модерн, що поклав початок цьому процесові, був реалістичним стилем, котрий знову привернув увагу художників до сили впливу цілісної живописно-пластичної структури твору. Його заслугою було також звернення до глибоких традицій народного мистецтва, що вперше посіло місце рівноправного партнера у професійній творчості. Можна сказати, що твори народних майстрів з об’єкта зовнішнього етнографічного обсервування стали джерелом натхнення митців нової доби, визначили національну своєрідність стилю в усіх галузях мистецтва. Це забезпечило більшу сталість національним варіантам модерну.

Остання успішна спроба дати орнаменту нове життя було використана в кінці XIX на початку XX століття, в період становлення модерну. Художники - модерністи самі творили у власну символіку і реалізували її світ на власних полотнах. Орнамент відігравав в їхніх картинах не просто допоміжну роль красивої рамки. Він органічно вплітався в сюжет, заповнюючи простір, оживляючи порожнечу,, '* Вплітаючись у візерунки та прикраси. Можливо самі тому витвори в стилі «Модерн» і досі захоплюють нашу уяву. Модерн.

Великий стиль в мистецтві, поєднання естетичних шкіл і течій кінця XIX - початку XX століття.

В мистецтві кінця XIX століття з'явилася певна безвихідь. Мова йшла про здолання застиглих догм академізму.

Народження модерну супроводжувалося протестами, скандалами та дискусіями, та це не могло стати на заваді проникненню його не тільки в мистецтво, а й у всі прояви життя - від монументальної архітектури, живопис, скульптуру, до всіх видів прикладного мистецтва. Він ніби виростав з життєвих інтересів людей свого часу.

«Я хочу мистецтва, хочу форми, гармонії й лінії», — проголосив один з основоположників модерну архітектор Генрі Ван де Вільде. Так він виразив основну тенденцію стилю - потяг до орнаментальності, що стала суттю нового мистецтва. І дійсно, модерн характеризують, в основному, хвилясті криві лінії, що виражають динаміку на площині. Ні одного різкого руху, навпаки, рух спокійний, легко протікаючий. Листя, квіти, стовбури і стебла, так як і контури тіла людини або тварини з притаманною їм асиметрією, являються джерелом натхнення.

Щезають кордони між окремими видами мистецтва, так як все підкоряється пануванню орнаменту. Найбільш відомим майстром прикладного мистецтва епохи модерну в Парижі був чех-Альфонс Муха. Творчість Мухи було дуже багатогранною - афіші, меблі, ювелірні й ковані вироби, посуд, мереживо. У всіх його роботах проявлялася невичерпна винахідливість та легкість. Він досяг такої слави, що його ім'я стали використовувати як міжнародний термін - стиль Мухи.

Усе змінюється, росте і живе на Землі за єдиними законами, має багато спільних рис. Про взаємозв'язок «живої» і «неживої» природи свого часу багато говорив академік Вернадський. У період довгої еволюції нас дивує гармонія природи. Все своє існування людина прагнула до гармонії навколишнього предметного середовища, яке супроводжувало її життя.

Художня традиція - це стійка система творення образів, естетичних уявлень, історично сформованих у певному середовищі. Основне у традиціях народного декоративного мистецтва - матеріал, техніка його обробки, характер виготовлення предметів, а також принципи і прийоми втілення образу. Вирішальну роль відіграють художні особливості сюжетних зображень, форми виробів, орнамент, виражені живописними, пластичними або графічними засобами. Залежно від характеру взаємозв'язків ці фактори формують специфічні риси окремих видів мистецтва. В історичному аспекті відбувається постійний процес відновлення і розвитку традицій, але принципи, особливості художньої форми у мистецтві народу зберігаються віками, традиції відбивають ту якість, яку ми називаємо класикою мистецтва.

Фольклорні візерунки поєднують символічний перетворений діалог життя з історією. Сучасне прикладне мистецтво спирається в своєму розвитку на багатовікові традицій, створені талантом і працею багатьох поколінь. Художня творчість багата і різноманітна. Народні майстри володіють обробкою різних матеріалів: металу, дерева, шкіри, тканини, кістки, природного матеріалу. Різноманітні способи їх обробки. Різноманітна техніка виконання.

Існує кілька видів орнаменту, які визначаються особливістю стилізованих елементів, з яких вони складаються. Спираючись на стародавній знаковий метод людини, можна вивести основні знаки розвитку свого суспільства. І на цих знаках побудувати орнамент, який допоможе нам пізнати передусім самих себе, простежити шляхи творчості нашого регіону, вивчити закони розвитку орнаментального мотиву нашої місцевості, виразити через орнамент самого себе Антонович.

Основним джерелом створення орнаменту завжди була природа, вона майстерно відтворювала красу та багатство поєднань, цілісність та сувору впорядкованість усіх елементів у нескінченне розмаїття орнаментальних форм. На шкірі змій, крилах метеликів, пір’ї птахів, на пелюсткиах квітів можна побачити ці стилізовані витвори.

Вивчаючи цю красу, людина намагалася переймати закономірності, які лежать в її основі, знаходячи у природі декоративні елементи для орнаменту, обрана форма проходить складний процес перетворення - стилізацію.

Багато предметів декоративно-прикладного мистецтва, важко уявити без візерунка. У деяких видах прикладного мистецтва він з'являється разом з формою та матеріалом (вишивка, мереживо, візерункове ткацтво тощо), в інших - на готову форму наноситься зображення (розпис, різьблення, чеканка тощо), при цьому головна умова - органічний зв'язок прикрашання з формою предмету - остається обов'язковою для створення дійсно художньої речі.

Форма, конструкція, пропорції, матеріал, фактура поверхні та декоративні елементи створюють естетичне сприйняття предметного світу. Формотворення кожної речі визначається її ужитковим, тобто суто практичним призначнням.

Орнамент - це декоративна композиція, складена з елементів рослинних або геометричних форм, виконаних у стилізованій манері й повторюваних у певному ритмі Орнамент не може існувати сам по собі, як, наприклад, твір скульптури або декоративно-ужиткового мистецтва. Він існує як художнє доповнення, «одяг», прикраса речі. Формул краси відомо чимало. Вже давно у своїх творіннях люди надають перевагу правильним геометричним формам - квадрату, колу, трикутнику, піраміді і т.д. Узагальнюючи та змінюючи форму намагаються створити ідеальний образ для сприйняття, зрозумілий без пояснень.

Різноманітні за формою та кольором мотиви рослинного та тваринного світу, предмети побуту та сама людини є невичерпним джерело творчості. В спілкування з оточуючим світом людина отримує уявлення про красу, гармонію, досконалість. Однак, створюючи художній образ людина не відтворює предмет з фотографічною точністю, а перетворює його за допомогою засобів художньої виразності. Творчо переробляючи природні форми в художні образи декоративного мистецтва, необхідно прагнути до певних узагальнень за допомогою ряду умовних засобів, спрощення малюнку, форми, кольору, об'єму - цей процес називається стилізацією.

У декоративно-прикладному мистецтві виявлення типових рис спрямовується на створення узагальненого декоративного образу з наданням йому рис орнаментальності, умовності.

Декоративне трактування форми предмета - це процес активного відбору найбільш суттєвих особливостей форми, свідома відмові від усього другорядного. Синтез пластичної форми з орнаментальним образом.

ВИСНОВОК

Українське народне і професійне декоративно-прикладне мистецтво Набуло широкого визнання у нашій країні та за кордоном. У його предковічних образах, зручних утилітарних формах і динамічних мотивах орнаменту містяться символи втаємниченої, чарівної природи, складні перипетії нашої історії, особливості побуту, доброта і щедрість душі українського народу.

Сьогодні декоративно-прикладне мистецтво є важливою складовою частиною системи художньої освіти. Постійно зростає всезагальний інтерес до нього. Відкриваються нові факультети і відділення у вищих і середніх педагогічних та художніх закладах, організуються